Поради батькам щодо фізичного виховання дітей
v щоденно разом із дітьми виконуйте ранкову гімнастику,
v здійснюйте загартовуючи процедури; виходьте на прогулянки;
v залучайте дітей до виконання основних рухів - вправляйте в ходьбі, бігу, стрибках, повзанні, лазінні, рівновазі, вправах із м'ячем;
v разом з дітьми здійснюйте пішохідні прогулянки, туристичні походи;
грайте в рухливі, спортивні ігри;
v облаштуйте в квартирі спортивний куточок;
v катайтеся разом з дітьми на велосипедах, роликах; грайте у бадмінтон,
теніс, футбол, баскетбол, з м'ячем; плигайте на скакалці; плавайте та грайте на воді;
v беріть участь разом з дітьми у проведенні свят, розваг, днів здоров'я, зборах, конференціях, лекціях з питань здоров'я, фізичного виховання дітей, організованих у дошкільному закладі.
Ранкова гімнастика
Щоденне виконання ранкової гімнастики має велике значення з погляду оздоровлення. Більшість із Вас знають як корисно впливає гімнастика на здоров’я дітей. Виконуючи в ранці деякі легкі комплекси вправ дитина отримує заряд бадьорості на цілий день. Ці вправи покращують всі дії органів та їх систем, сприяють розвитку необхідних рухових навиків, укріпленню м’язів, формуванню правильної осанки. Ранкові вправи потрібно робити перед сніданком(тривалість вправ 5-6 хвилин). В холодну пору зарядку потрібно робити при відкритій фрамузі, в теплу пору – краще на вулиці. Дитина повинна бути одягнена так, щоб одяг не заважав рухові. Триматись прямо, поставивши ноги на ширині плечей. Плечі держати прямо, вільно рухати руками, не опускати голову.
Загартування
Якщо ви бажаєте бачити свою дитину фізично міцною і здоровою загартовуйте її. Для цього можна широко використовувати натуральні природні фактори – повітря, воду, сонце. Привчаючи дитину ще з раннього віку до свіжого повітря, холодної води, виховуйте у неї вміння долати труднощі. Але перш ніж розпочати загартовування обов’язково побесідуйте з лікарем. Позитивний ефект від загартовування отримаєте тільки в тому випадку, якщо його проводити систематично з врахуванням індивідуальних особливостей вашої дитини. Необхідно:
1. Врахувати вік, стан здоров’я.
2. Постійно проводити загартовуючі процедури;
3. Поступово збільшувати силу впливання природного фактору.
Десять порад батькам
1. Підтримуйте інтерес дитини до занять фізичною культурою, у жодному разі не проявляйте зневагу до фізичного розвитку, так як приклад дорослих в цьому питанні надзвичайно важливий.
Як ви ставитеся до фізичної культури, так буде ставитися до неї і ваша дитина. Часто дитина живе під вантажем заборон: "не бігай", "не Шуми", "не кричи голосно". Обмеження потреби у самовираженні особливо позначається на зниженні самооцінки і активності підростаючої людини.
Ви повинні добре знати потреби і можливості своєї дитини і як можна повніше враховувати їх.
2. Всебічно підтримуйте в своїй дитині високу самооцінку - заохочуйте будь-яке його досягнення, і у відповідь ви отримаєте ще більше зусиль.
Висока самооцінка - один із потужних стимулів для дитини виконувати будь-яку роботу, будь то домашнє завдання або ранкова гігієнічна гімнастика.
На заняттях фізичною культурою витримуйте єдину лінію поведінки" обох батьків, не допускайте протилежних розпоряджень (мама - "вистачить бігати"; тато - побігай ще хвилин п'ять).
Єдина думку батьків сприяє підвищенню інтересу дитини до физкультурних занять.
3. Спостерігайте за поведінкою і станом своєї дитини під час занять фізичними вправами, спробуйте зрозуміти, чому дитина вередує, не виконує, здавалося б, елементарних розпоряджень батьків, яка причина її негативних реакцій (втома або якесь приховане бажання - наприклад, дитина хоче швидше закінчити заняття фізкультурою, щоб дивитися цікаву програму). Не шкодуйте часу і уваги на те, щоб встановити з нею душевний контакт.
4. У жодному разі не наполягайте на продовженні тренувального заняття, якщо дитина не хоче займатися. З'ясуйте причину відмови, виправте її і лише після цього продовжуйте заняття.
5. Не сваріть своєї дитини за тимчасові невдачі.
6. Визначте індивідуальні пріоритети дитини у виборі фізичних вправ.
Хоча практично всім дітям подобаються рухливі ігри, але деяким з них не вистачає якихось якостей, фізичної сили.
Не відмовляйте дитині в проханнях купити йому гантелі або навісну поперечину для підтягування (він хоче наслідувати свого улюбленого героя книги або кінофільму в силі і спритності).
7. Не міняйте занадто часто набір фізичних вправ, нехай дитина виконує комплекс вправ, що йому подобається, як можна більше, щоб міцно засвоїти разученi рухи.
8. Вимагайте, щоб дитина, дотримуючись культури виконання фізичних вправ, не допускала розхлябаності, недбалості, виконання абияк, все робила "взаправду".
9. Не перевантажуйте дитину, враховуйте її вік, настрій, бажання. Не застосовуйте до неЇ суворих заходів, намагайтеся привчати її до фізичної культури власним прикладом.
10. Пам'ятайте три непорушних правил закону, які повинні супроводжувати вас у вихованні дитини: розумiння, любов i терпiння!!!
Авторитет і особистий приклад батьків у сімейній педагогіці
Велике значення у сімейному вихованні має авторитет батьків і їх особистий приклад. Інтереси та звички батьків, їх поведінка, взаємостосунки впливають безпосередньо на дитину. Своїм особистим прикладом батьки переконують дітей у необхідності правильної поведінки практично – справою, а не тільки словом.
Авторитет (від лат. auctoritas – вплив, влада) – загальновизнаний вплив особи чи організації у різних сферах суспільного життя, що ґрунтується на знаннях, високих моральних якостях, досвіді. Справжній авторитет несумісний із “сліпим” поклонінням особі [ 8:13].
Авторитет батьків – визнаний вплив батьків на переконання й поведінку дітей, який ґрунтується на глибокій повазі й любові до батьків, довірі до високої значущості їхніх особистих якостей і життєвого досвіду, до їхніх слів, порад і вчинків. Авторитет батьків створюється в результаті правильного виховання і здорових стосунків у родині. Його міцність і дієвість залежать від єдності й послідовності вимог до дітей з боку дорослих членів сім’ї. Вимогливість батьків має поєднуватися з чуйним ставленням до дітей, знанням їхніх потреб, інтересів і нахилів, допомогою їм у навчанні, врахуванням їхніх індивідуальних і вікових особливостей [1:14].
Інколи авторитет визначають як відношення, за яких одна особистість домінує над іншою (інша має потребу в опорі). Безсумнівним є те, що в тих сім’ях, де батьки користуються авторитетом, між ними і дітьми зберігаються хороші взаємостосунки, діти поважають батька й матір, виконують їх поради і побажання. Відсутність авторитету батьків, як правило, приводить до того, що діти з батьками не радяться, на їх зауваження відповідають грубо, або й зовсім не реагують.
Авторитет батьків – це висока повага до батька й матері, на основі чого, діти добровільно й свідомо виконують вимоги і побажання батьків, прагнуть наслідувати їх у всьому.
“Ваша власна поведінка, - писав А.Макаренко, звертаючись до батьків, - вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте її, або караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, - все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть” [2: 340].
Авторитет батьків в умовах демократизації і гуманізації українського суспільства спрямований на створення сприятливих умов для особистіснозорієнтованого виховання підростаючого покоління.
Від справжнього батьківського авторитету відрізняється фальшивий авторитет, що полягає в обожнюванні дитини, задоволенні всіх її бажань і капризів або, навпаки, придушенні особистості дітей, занадто суворих стосунках з ними.
Питанням авторитету і ролі особистого прикладу батьків великого значення надавали видатні педагоги XX століття А.Макаренко, В.Сухомлинський. Ці питання є предметом дослідження сучасної сімейної педагогіки (Т.Алєксєєнко, І.Бех, В.Кравець, А.Марушкевич, Т.Постовий, М.Стельмахович).
Демократизація суспільного життя в Україні привела до критики авторитарної концепції виховання, яка вибудовувалася на засадах дотримання дітьми правил, дій, які диктувалися педагогами, батьками.
У зв’язку з цим, на нашу думку, таке поняття як “авторитет” стало дуже рідко розглядатися в системі виховання підростаючого покоління, оскільки асоціювалося з однокореневим “авторитарність”. Такий підхід досить хибний. Адже зміст поняття “авторитет батьків” не суперечить сучасним тенденціям гуманізації виховання, у зв’язку цим можна вирішити багато проблем, особливо в сімейному вихованні.
Актуальність проблеми визначили мету нашої публікації: обґрунтувати, що авторитет та особистий приклад батьків і сьогодні спрямований не на придушення волі і свідомості дітей, а навпаки, створює сприятливі умови для виховання і розвитку всіх їх творчих здібностей, для всебічного розвитку особистості дитини.
Такі поняття, як авторитет і особистий приклад батьків посідають чільне місце в педагогіці, є запорукою успіху виховного процесу. Це є складовою основ успішного виховання дітей у сім’ї, яке включає сімейні взаємовідносини, культуру домашнього побуту і морального клімату в сім’ї, сімейний бюджет, педагогічний такт, знання батьками вікових та індивідуальних особливостей школярів, єдність дій школи, сім’ї, позашкільних навчальних закладів у вихованні дітей.
Аналіз наукової літератури, генеза сімейної педагогіки свідчить, що авторитет батьків не передається від природи, що це не особливий талант, а що авторитет може і повинен створюватися у кожній родині. Необхідно виходити з того, що уява про авторитет батьків у дітей з кожним етапом життя змінюється, бо досить часто можна спостерігати, що коли дитина маленька, вона слухає батьків, поважає їх, а коли стає дорослішою її поведінка може змінюватися: слова дорослих, батьків, їх зауваження, настанови, побажання не сприймаються підлітками. У більшості випадків це помітно тоді, коли батько й мати не бачать змін, які відбуваються у дитини, вони не залишаються “маленькими” і до них просто вже неможливо ставитися, як до “маленьких” сина чи доньки.
З кожним роком діти виявляють якомога більший інтерес до соціального статусу, до роботи батьків. Уже підлітки по-новому дивляться на своїх батьків, у своїх діях і вчинках більше спираються на свою власну позицію, більш критично оцінюють поведінку батьків. У цей віковий період велике значення має моральна поведінка батьків, їх ставлення до проблем, інтересів та запитів дітей.
Таким чином, від того, чи зможуть батьки вчасно враховувати загальний розвиток дитини і відповідно побудувати взаємовідносини з ними, залежить збереження авторитету.
Авторитет батьків швидко втрачається тоді, коли він вибудуваний на неприйнятній основі. Якщо авторитет батьків базується на правильній основі, то ніякий зовнішній вплив не може його зруйнувати, повага до батьків не пропаде, слово батьків збереже для родини своє значення й силу.
А.С.Макаренко, посилаючись на існуючі проблеми виховання дітей у сім’ї, у своїх “Лекціях для батьків”, особливо у праці “Про батьківський авторитет” наводить приклади таких видів фальшивого авторитету батьків:
“Авторитет придушення”. Такий авторитет найбільше притаманний батькові. Якщо батько дома завжди розсерджений, через кожний дріб’язок гримає на дитину, при кожному зручному і незручному випадку хапається за ремінь, на кожне питання відповідає грубістю, і кожну провину дитини карає, то це і є “авторитет придушення”. Такий батьківський терор тримає в напрузі всю сім’ю, не тільки дітей, а й матір. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, а й тому що представляє матір пустим створінням, здатним бути лише служницею. Такий авторитет не виховує, а лише викликає дитячу хибну і людську нікчемність і в той же час виховує в дитині жорстокість. Із безвольних дітей виростають нікчемні люди, які можуть протягом всього свого життя мститися за пригнічене дитинство.
“Авторитет віддалі”. Є такі батьки і матері, які впевнені в тому, щоб діти їх слухали, треба менше з ними спілкуватися, триматися якнайдалі і тільки зрідка виступати у ролі керівника. Цей вид авторитету був широко застосований у деяких сім’ях інтелігенції, в таких сім’ях, батько дуже рідко виходив із власного кабінету, а свої розпорядження передавав через матір. Бувають і такі матері, в яких на першому місці своє власне життя, свої інтереси, свої думки. Діти таких матерів перебувають під наглядом бабусі або челяді. Такий авторитет не може бути корисним для сім’ї.
“Авторитет чванства”. Це особливий вид авторитету, але більш гірший, на думку А.С. Макаренка. Деякі батьки вважають себе важливими людьми на роботі і демонструють це при будь-якій нагоді, а також і дома перед своїми дітьми. Батьки багато говорять про свою гідність і з пихатістю ставляться до інших людей. Під впливом поведінки батька, починають хизуватися перед своїми товаришами, говорячи: “мій батько письменник”, “мій батько знаменитість”. Трапляється такий авторитет і серед матерів: важливі знайомства, дороге вбрання дають їм засади для чванства, що відокремлює їх від інших людей, а разом і від своїх власних дітей.
“Авторитет педантизму”. У цьому випадку батьки впевнені, що кожне батьківське слово діти повинні вислуховувати особливо уважно, тому що їх слово - це святиня. Свої розпорядження вони віддають у холодному тоні, які повинні негайно стати законом. Такі батьки більше всього хвилюються, щоб діти не відчули, що батько помилився, що він людина не твердого характеру. Для такого батька вистачає справ на кожен день, тому що в кожному русі дитини він бачить порушення порядку. Для нього життя дитини, її інтереси проходять стороною, він нічого не помічає, окрім свого бюрократичного керівництва в сім’ї.
“Авторитет резонерства”. У цьому випадку батьки отруюють життя дитини нескінченними повчаннями та розмовами, і впевнені, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. Але вони забувають, що діти – це не дорослі, що у дітей своє життя і його треба поважати. Дитина живе більш емоційно, ніж доросла людина, і найменше всього вона вміє займатися розмірковуванням. Звичка мислити повинна прийти до дитини поступово і поволі, а постійні розмови повчального характеру батьків у свідомості дітей проходять майже безслідно. В такій родині завжди мало радості і посмішок.
“Авторитет любові”. Це самий розповсюджений вид фальшивого авторитету. Багато батьків впевнені у тому, що діти слухаються, якщо люблять батьків. А щоб заслужити цю любов, необхідно на кожному кроці виявляти її до дітей. Ніжні слова, ласка та зізнання сипляться на дітей в надлишковій кількості.
Така сім’я настільки занурюється в світ сентиментальності і ніжних почуттів, що вже нічого іншого не помічає. Дуже швидко діти починають розуміти, що маму і тата можна обманути, тільки це слід робити з ніжним виразом обличчя. Їх можна навіть залякати, треба лише розсердитись і показати, що любов до них починає зникати. Саме так виростає сімейний егоїзм. З малих років дитина починає розуміти, що до інших людей можна підходити без всякої любові (бо всіх любити не можна) з холодним і цинічним розрахунком. Це дуже небезпечний вид авторитету, оскільки на його засадах виростають нещирі і хитрі егоїсти.
“Авторитет доброти”. У цьому випадку дитяча слухняність організується через дитячу любов, але вона викликається не позиціями, а поступливістю, м’якістю, добротою батьків. Вони все дозволяють, їм нічого не жаль, вони не скупі, вони хороші батьки. Вони бояться конфліктів і обирають сімейну злагоду і готові пожертвувати будь-чим, щоб все було гаразд. У такій сім’ї діти дуже швидко починають просто керувати батьками, а батьківська покірність відкриває простір для дитячих бажань, примх, вимагань. Лише тоді батьки дозволяють собі невеликий супротив, але буває, що вже пізно, бо в сім’ї вже утвердився шкідливий досвід.
“Авторитет дружби”. Дуже часто буває – діти ще не народились, а батьки вже вирішили: наші діти будуть нашими друзями. Взагалі це добре. Батько й син, мати й дочка можуть бути друзями і вони повинні ними бути, але все ж батьки залишаються старшими членами сім’ї, а діти їхніми вихованцями. І якщо дружба виходить за ці рамки, виховання закінчується і наступає протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такі сім’ї частіше всього можна спостерігати серед інтелігенції. В таких сім’ях дуже часто діти називають батька на ім’я, грубо переривають розмову старших, повчають матір на кожному кроці і т.д.
“Авторитет підкупу”. Антиморальним видом авторитету, є авторитет, коли слухняність дітей просто купують подарунками і обіцянками. Батьки, не соромлячись, говорять: будеш слухняним, купимо тобі іграшку.
У сім’ї, звичайно, можливе заохочення, але ні в якому разі не можна преміювати дітей за слухняність і гарне ставлення до батьків. Можна нагородити дитину за гарне навчання, за виконання справді важкого завдання. Та не можна заохочувати дітей до навчання, тієї чи іншої роботи звабливими обіцянками. В таких сім’ях виростають люди, котрі за все вимагають плату, інколи й не малу.
У чому ж полягає справжній батьківський авторитет? Головною засадою справжнього батьківського авторитету може бути життя і робота батьків. Адже сім’я – це велика і відповідальна справа, батьки керують цією справою і відповідають за неї перед суспільством, перед життям дитини. Якщо вони роблять цю справу чесно і розумно, якщо поставлено прекрасну мету, якщо повністю відповідають за свої дії і вчинки, це означає, що вони володіють справжнім батьківським авторитетом і не треба вигадувати нічого фальшивого. Громадянський авторитет батьків тільки тоді піднімається на справжню висоту, якщо це не авторитет вискочки або хвастуна.
Життя батьків – це життя суспільства, тому перед своїми дітьми і батько, і мати повинні виступати учасниками цього життя. Події міжнародного життя, досягнення мистецтва, літератури – все це повинно відображене в думках батька і матері, в їхніх почуттях і прагненнях. Тільки такі батьки, які живуть повноцінним суспільним життям, будуть викликати у дітей справжній авторитет.
Але батьки не тільки громадяни. І свою батьківську справу вони повинні виконувати якомога краще, оскільки в цьому закладено фундамент батьківського авторитету. Батьки повинні знати, чим цікавиться, що полюбляє і не полюбляє їхня дитина, чого бажає і чого не бажає; з ким товаришує, чим займаються у вільний час, що читає і як сприймає прочитане.
Коли дитина навчається в школі, батьки повинні знати, як вона ставиться до навчання, до вчителів, які в неї виникають проблеми, як вона бачить себе в класі. Про все це батьки повинні знати завжди, з малих років і не повинні зненацька дізнаватися про різні неприємності та конфлікти, а повинні завчасно їх попереджувати. Але це не означає, що потрібно переслідувати дитину постійними набридливими питаннями.
Початок виховання дітей у сім’ї треба поставити так, щоб діти розповідали батькам про свої справи, щоб їм хотілося про це говорити, щоб вони були зацікавлені в тому, що батьки будуть знати про їхнє особисте життя. Для цього не потрібно багато часу, для цього потрібна тільки увага до дітей і їхнього життя. І якщо у батьків будуть такі знання і така увага, то це не мине непоміченим зі сторони вихованців. Діти поважають батьків саме за це.
Авторитет знання приводить до авторитету допомоги, бо в житті кожної дитини буває багато випадків, коли вона не знає, як їй бути, і потребує поради і допомоги.
Дитина не прохатиме допомоги, тому що не знає і не вміє це робити. Батьки самі повинні прийти на допомогу. Дуже часто ця допомога може полягати в добрій пораді, інколи у розпорядженні. Батьківську допомогу не можна нав’язувати, перевтомлюючи цим самим дитину.
У деяких випадках необхідно просто надати змогу дитині самій виходити зі скрутного становища, тобто треба діяти так, щоб дитина звикала самостійно переборювати труднощі і вирішувати більш складні питання. Але необхідно бачити, як дитина це робить, не можна допустити, щоб вона заплуталась і впала у відчай. Інколи навіть краще, щоб дитина відчувала увагу і довіру до її сил.
Авторитет допомоги, обережного і уважного керівництва успішно доповнює авторитет знання. Дитина буде відчувати присутність батьків поруч, їх розумну опіку, і в той же час буде знати, що батьки від неї вимагають. Справжній авторитет повинен ґрунтуватися на громадянській діяльності, громадянському самопочутті батьків, знанні життя дитини, допомозі їй та на їх відповідальності за її виховання
Література:
1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: “Либідь”, 1997.
2. Макаренко А. – Загальні умови сімейного виховання. - Твори: У 7-и т. – Т.4.
3. Родинна педагогіка: Навчально-метод. посібник/ А.А.Марушкевич, В.Г.Постовий, Т.Ф. Алексєєнко. – К., - 2002. –216 с.
4. Родинно-сімейна енциклопедія. – К., 1996. – 420 с.
5. Стельмахович М. Традиции и тенденции развития семейной этнопедагогики украинского народа. - К., 1998. – 48 с.
6. Сухомлинський В. Батьківська педагогіка. – К.: Рад. школа. - 1978. – 263 с.
7. Ушинський К. Про сімейне виховання. Київ.: Рад. школа. – 1974.- 150 с.
8. Ярмаченко М. Педагогічний словник. – К: “Педагогічна думка”, 2001.
Сімейне виховання- запорука психічного здоров’я дитини
Першим університетом життя для дитини є сім'я, в якій народилася дитина. Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. І які б якості батьки не намагалися розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.
Існує безліч різних стилів сімейного виховання. Розуміння того, який стиль підходить саме вам, дозволить створити позитивну атмосферу, що сприяє особистісному зростанню, емоційному та інтелектуальному розвитку дитини.
Стилі виховання дітей.
Стилі виховання в сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку дітей.
Надмірна опіка (гіперопіка).
Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.
З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.
Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною.
Авторитетний (демократичний) стиль виховання
(високий рівень контролю та теплі стосунки)
Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя ,вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань.
Авторитетний стиль — самий дисциплінований стиль виховання. Авторитетні батьки беруть на себе відповідальність за своїх дітей, їх поведінку і дії, поки діти не досягнуть емоційної зрілості. Діти, виховані авторитетними батьками, в подальшому житті досягають найбільших успіхів, вони стають самостійними, відповідальними і впевненими в собі людьми. ВОНИ ДОБРЕ ВЧАТЬСЯ В ШКОЛІ ТА МАЮТЬ ВИСОКУ САМООЦІНКУ. Завдяки турботі авторитетних батьків, їх увазі до життя і потребам дитини, він не тільки прагне їм догодити, але й отримує загальний напрямок для подальшого розвитку і особистісного зростання.
Авторитарний стиль виховання
(ВИСОКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)
Авторитарний стиль виховання - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Авторитарні батьки намагаються з раннього віку прищепити дитині страх і дисципліну. Цей стиль виховання орієнтований на покарання, а не на заохочення. Він може негативно вплинути на самооцінку дитини і перешкоджає його повноцінному розвитку. Авторитарні батьки прагнуть контролювати всі сфери життя дитини. Діти з авторитарних сімей практично не мають прав і позбавлені свободи дій.
Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, , ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно
ДІТИ У ТАКИХ БАТЬКІВ ВІДЛЮДНІ, БОЯЗКІ, ПОХМУРІ, НЕВИБАГЛИВІ, ДРАТІВЛИВІ.,ДІВЧАТА НАЙЧАСТІШЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ПАСИВНИМИ І ЗАЛЕЖНИМИ. ХЛОПЦІ МОЖУТЬ СТАТИ НЕКЕРОВАНИМИ І АГРЕСИВНИМИ.
Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).
Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.
Ліберальний стиль виховання
(НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ТЕПЛІ СТОСУНКИ)
Ліберальні батьки прагнуть дати своїм дітям усе найкраще, намагаються у всьому їм догодити. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Батьки цього типу готові поступатися вимогам дитини з ранніх років і з готовністю потурають будь-яким його примхам, не пред’являючи до нього практично ніяких вимог. Головною фігурою у відносинах «батьки — дитина» є дитина, а не батьки.
Ліберальні батьки, як правило, керуються благими намірами, але їх зусилля можуть призвести до прямо протилежних наслідків. Більшість з нас хоча б один раз зустрічалися з дітьми ліберальних батьків — вони безвідповідальні і інфантильні, вважають, що оточуючі їм зобов’язані, не люблять і не вміють працювати. Словом, це розпещені діти, СХИЛЬНІ ДО НЕСЛУХНЯНОСТІ АГРЕСИВНОСТІ. В ПРИСУТНОСТІ ЛЮДЕЙ ПОВОДЯТЬ СЕБЕ НЕАДЕКВАТНО ТА ІМПУЛЬСИВНО
Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення їх особистості, як і надмірне її обмеження.
Індиферентний стиль виховання
(НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)
На жаль, багато батьків практикують індиферентний стиль виховання, часто навіть не підозрюючи про це. Індиферентні батьки просто … індиферентні. Вони не беруть участі у житті дитини, не цікавляться його потребами. Діти в таких сім’ях, як правило, ростуть самотніми і замкненими, або ж агресивними і некерованими. Діти, виховані індиферентними батьками, часто стають алкоголіками, наркоманами, гвалтівниками або злочинцями.
Як знайти золоту середину
Не кожен стиль виховання підходить для вашої родини і для вашої дитини. Може виявитися, що ваша дитина від природи дисциплінований, але для розвитку йому потрібно теплота і турбота. Або ж ваша дитина, навпаки, потребує дисципліни і чіткій структурі, йому потрібен порядок, щоб відчувати себе в безпеці. Перш ніж вибирати стиль виховання, батьки повинні зрозуміти, які цінності вони можуть і хочуть передати дитині, чого від нього чекають, і який у вашому уявленні повинна бути ідеальна сім’я.
Сім помилок батьків
Перелічимо найпоширеніші помилки, яких припускаються дорослі.
Побутові погрози
"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".
Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.
Авторитарні накази
"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."
Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.
Критика "глухого кута"
"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Вчу тебе вчу, а все марно".
Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, мовчазною.
Образливі прізвиська
"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"
Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.
Невмотивований допит
"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".
Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Дитина розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.
Безапеляційні твердження
Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".
Такі твердження надзвичайно болючі для дитини і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.
Несвоєчасні поради
"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".
Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.
Раджу вам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими.
Рекомендації батькам щодо виховання дітей
1. Повірте в неповторність своєї дитини ,у те ,що вона-єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією .Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете за будь- яких обставин.
4. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна , дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.
5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
6. Намагайтеся щоб ваша любов не перетворювалась на вседозволеність та бездоганність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато-лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
7. Ніколи не давайте дитині особових негативних оцінювальних суджень « ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати : «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший, розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».
8. Намагайтеся впливати на дитину проханням-це найефективніший спосіб давати їй інструкцію. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують , як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання- найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний-вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
Поради з виховання
Як можна допомогти дитині добре поводитись?
Подавайте дітям приклад хорошої поведінки
Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.
Змінюйте оточення, а не дитину
Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.
Висловлюйте свої бажання позитивно
Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.
Висувайте реальні вимоги
Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких дітей.
Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням
В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.
Обирайте виховання без побиття та крику
Напочатку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.
Психолого-педагогічні вимоги до використання покарання
— Покарання не має шкодити здоров’ю — ані фізичному, ані психічному
♦ Покарання обов’язково мас бути справедливим. Справедливе покарання дитина сприймає без образ.
♦ Покарання діє, коли воно породжує каяття, а не образу, приниження, незадоволення через несправедливість. Як говорить народна мудрість, дитину карає той, хто її любить, покарання без любові — жорстокість.
ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:
l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка— за плаксивість.
2. Під час їжі.
3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.
4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.
7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.
Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.
ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ
1. Відокремлюйте свої почуття від дій.
Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.
2. Уважно вивчайте свою дитину.
Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.
3. Треба враховувати емоційний стан дитини.
Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, не потрібно додавати негативу,та використовувати покарання. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина не захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.
4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.
Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.
5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає.
Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.
6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.
— Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте навіть якщо ви зрозуміли, що надто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок»!
— За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути одне, за все одразу, а не по одному за кожний вчинок.
— Краще не карати, ніж карати із запізненням.
7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.
8.НАКЛАДНІСТЬ ОБМЕЖЕННЯ НА НЕБЕЗПЕЧНІ ТА РУЙНІВНІ ДІЇ.
Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.
9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.
10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.
ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ?
Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.
Десять «золотих правил» виховання щасливих дітей
Правило1 Стимулюйте інтелект дитини.
Створивши сприятливі умови, можна підвищити розумовий розвиток дитини
Правило 2. Формуйте самоповагу.
Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих. І ще: у кожної дитини має бути хороший друг. Батьки спрямовують цю дружбу і зміцнюють її.
Правило 3. Навчіть дитину спілкуватися.
Є 6 умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків ( дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх ( не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість ( одяг, манери); можливість спостерігати правильне спілкування ( поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній ( як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.
Правило 4. Пильнуйте, щоб дитина не стала "залежною" від комп’ютера чи телевізора.
Телевізор, комп’ютер, як злі чаклуни, здатні красти в дитини години, дні й роки . Надмірне сидіння перед телевізором чи комп’ютером гальмує в дітей розвиток мовлення. Діти стають нервовими, миттєво реагують дією, не намагаючись осмислити та обговорити події. Потрібно залучити дітей до занять спортом, музикою, читанням, корисною роботою, тощо.
Правило 5. Виховуйте відповідальність, порядність.
Не тільки пояснюйте, що таке добре, а що – погано, а й закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків, а пізніше ровесників.
Правило 6. Навчіть дитину шанувати сім’ю Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя.
Діти мають бачити все тільки добре та розуміти "хочу" і "треба".
Любов і повага між членами родини краще за будь-яку лекцію дадуть зрозуміти дитині, що сімейне життя – це, насамперед, рівноправність у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, виявляти ніжність та взаємну повагу.
Правило 7. Живіть у хорошому оточенні.
Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку.
Правило 8. Будьте вимогливими.
Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку у домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися. Не будьте тиранами . Запам’ятайте, що відповідальними, розумними й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.
Правило 9. Привчайте дитину до праці.
Але без примусу. Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було заповнене цікавими і корисними справами.
Правило 10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.
Нехай все перепробують, вчаться на власних помилках. Беруть участь у сімейних нарадах . Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, особливо, те, що в них добре виходить.
Десять заповідей батькам
1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно виховувати, треба знати вікові та індивідуальні особливості дитини.
2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.
3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.
4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна особистість.
5. Будьте терплячими. Ваша нетерплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.
6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.
7. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.
8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близьких».
9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батьківської мудрості.
10. Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.
Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля. Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.
Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту
Роль батьків у розвитку мовлення дітей.
Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова. Панас Мирний
Мовлення є основним засобом спілкування. Думаю, не потрібно нікому довго пояснювати, який важливий для людини дар слова. С. Аксаков писав: « Слово є перша ознака свідомого, розумного життя. Слово є відтворення усередині себе світу». Відтворення це йде все життя, але особливо інтенсивно – у перші роки життя. І дуже важливо допомогти дитині якомога успішніше оволодіти прекрасним даром.
Але дитина повинна чути правильну, виразну, багату мову. Без помилок і недоліків.
Наявна двомовність нашого середовища може позначитися на мовленні дитини або позитивно, або негативно. Якщо дорослі, які її оточують, говорять чистою, правильною мовою, вона перейме це від них, а якщо спотвореною, перевантаженою грубими формами висловлювань, жаргонізмами, - відповідний буде й результат. Проте самого наслідування і запам’ятовування для оволодіння умінням говорити не досить. Потрібна цілеспрямована послідовна робота з розвитку усного мовлення. Отже, щоб запобігти виникненню «суржику», батьки мають демонструвати дітям зразки правильного мовлення.
Ви, батьки, повинні не просто володіти українською мовою. А бути провідником національної культури: знати і любити народну творчість, звичаї, традиції, особливості свого краю і передавати це своєму малюкові. Мова дорослого має бути доброзичлива, м’яка, лагідна, емоційна й виразна, звучати плавно й мелодійно. Важливі своєчасні міміка, жести, рухи. І головне – якщо діти бачитимуть, що батьки говорять українською мовою з внутрішньої потреби, а не примусово, вони наслідуватимуть їх.
Дитині нелегко заговорити одразу українською мовою, якщо навколо вона постійно чує російську або змішану, а значить, потрібні особливий такт, терпіння, спостережливість, сімейне читання, вивчення римованих творів, прослуховування пісень, казок, перегляд фільмів для дітей. Слід відразу помітити появу говоріння, заохотити малого. І ще – процес оволодіння українською мовою досить тривалий, тому не треба постійно виправляти помилки, виказувати за це. Щирий, довірчий, невимушений характер розмови викликатиме у дитини бажання говорити українською мовою.
Правила, яких потрібно дотримуватися батькам під час спілкування з дітьми.
1. Бажано, щоб дитина чула літературну мову в сім’ї, тому що мова дитини розвивається шляхом наслідування мови людей, які її оточують. Мова батьків, усіх членів сім’ї – це перший зразок, який наслідує дитина. Навіть якщо Ви мовчазні від природи – все одно постійно говоріть з малюком.
2. Супроводжуйте свої дії словами! Але не говоріть у порожнечу – дивіться малюку в очі. Це особливо важливо, якщо Ваш малюк надто активний і постійно рухається.
3. Завжди підтримуйте прагнення дитини до спілкування, вислуховуйте її уважно, не обривайте. Відповідайте на всі питання спокійно, неквапливо, чітко, виразно, голосом середньої сили, правильно виголошуйте звуки і слова – це допоможе малюку швидше опанувати правильну вимову.
4. Шануйте дитину! Давайте їй можливість чути себе і Вас. Під час розмови намагайтеся вимкнути телевізор, радіо тощо.
5. Ніколи не сюсюкайте з дитиною і не відтворюйте неправильну мову дитини.
6. Говоріть повільно, простими словами, короткими фразами, витримуйте паузи між фразами, тоді й діти, наслідуючи Вашу мову, навчаться правильно говорити.
7. Постійно читайте дитині добрі вірші, казки, розповіді, перечитуйте їх декілька разів, діти краще сприймають знайомі тексти.
8. Не вимушуйте дитину вивчати довгі вірші, не перевантажуйте мовним матеріалом.
9. Чітко називайте нові предмети та їх ознаки, спонукайте дитину до обстеження предмета.
10. Особливу увагу приділяйте розвитку дрібної моторики, бо вона безпосередньо пов’язана з розвитком мови. Ліплення, малювання, ігри з дрібними предметами – усе це допоможе мові, а в майбутньому – в опануванні письма.
Рівень розвитку дрібної моторики – один з показників готовності дитини до шкільного навчання, адже рівень розвитку мовлення прямо залежить від ступеня сформованості тонких рухів пальців рук. Зазвичай, якщо рухи пальців розвинені відповідно до віку, то й мовленнєвий розвиток – у межах вікової норми. Якщо ж розвиток рухів пальців відстає, то затримується і розвиток моторної сторони мовлення, хоча загальна моторика при цьому може відповідати нормі. На жаль, не всі батьки знають про таку взаємозалежність, а тому часто втрачають можливість вчасно допомогти дитині уникнути проблем у мовленнєвому розвитку.
Багато батьків розуміють необхідність розвитку малюка від народження і з великим інтересом займаються з дітьми. Але щоб заняття були ефективними, а малюк отримував від них задоволення, вони завжди мають бути цікавими, веселими і обов'язково відповідати віку малюка.
Кожному з нас доводилося зустрічати дітей чотирьох – п'яти років, які тримають ложку в кулаці, не вміють правильно тримати пензлик чи олівець, користуватися ножицями, іноді не можуть застебнути гудзики, зашнурувати черевики, зав'язати шарф тощо.
Не секрет, що деяким батькам простіше посадити дитину перед телевізором або за комп'ютер, включивши повнометражний мультфільм або поставивши гру на годинку, щоб дитина не відволікала від розмов по телефону з подругою або інших дорослих справ. Лише деякі батьки визнають той факт, що їм важко спокійно чекати, поки їхня дитина самостійно зашнурує черевики, застебне всі маленькі гудзики на сорочці, доїсть кашу тощо. Тому вони купують замість черевиків зі шнурками черевики на липучках, замість сорочки – светр на блискавці, самі годують дитину, щоб звільнити час для інших справ. Мало хто з батьків замислюється над тим, що така економія часу позбавляє їхню дитину змоги розвивати рухи пальціврук, а отже, і поліпшувати якість мовлення.
Вплив дрібної моторики на здатність дитини вчитися
Результати досліджень учених, практичний досвід дефектологів, логопедів свідчать, що останнім часом у дітей помітно знизився рівень розвитку тонких рухів пальців рук і, на жаль, зросла кількість дітей із затримкою мовленнєвого та психічного розвитку. Фахівці встановили, що у більшості дітей із загальним недорозвиненням мовлення пальчики малорухливі, їхні рухи неточні, неузгоджені, нескоординовані. Таким дітям складно переключитися з виконання одного руху на інший.
На жаль, про проблеми з координацією рухів і дрібного моторикою у дитини батьки дізнаються лише у період підготовки дитини до школи або вже у шкільному віці, коли дитина під час навчання починає відставати від однолітків, не встигає за програмою. При цьому навантаження на дитину значно зростає, адже, крім засвоєння нової інформації, ще доводиться вчитися утримувати ручку в неслухняних пальцях. Але такі проблеми можна попередити, якщо вчасно виявити відставання у розвитку координації рухів і дрібної моторики у дитини. При правильно спланованій корекційній роботі можна виправити ситуацію ще у дошкільному віці.
Варто пам'ятати, що мовленнєві області у корі великих півкуль головного мозку формуються під впливом збільшення імпульсів, які інтенсивно йдуть від пальців рук. Дрібна моторика безпосередньо пов'язана з мовленням і позначається не лише на його розвитку, а й сприяє запобіганню та усуненню можливих мовленнєвих порушень. Крім того, безпосередньо вили вас на здатність дитини вчитися – що «розумніші» руки, то розумніший малюк.
На думку доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента Російської Академії Освіти Маріонілли Кольцової, є всі підстави розглядати кисть руки як орган мовлення.
Значення раннього віку для розвитку майбутньої особистості.
Руки – інструмент тонкий, і «настроюються» вони протягом тривалого часу. Тому починати роботу з розвитку рухів рук малюка потрібно від народження. Адже дитина і у віці немовляти, і особливо у ранньому віці, має величезний потенціал для формування майбутньої особистості, зокрема її інтелектуального розвитку. Саме у ранньому віці малюк може багато здобуги, але і багато втратити. Слід зауважити, що втрати цього періоду з віком компенсуються важче, а здобутки залишаються на все життя.
Одним з улюблених занять дітей раннього віку є образотворча діяльність. Кожна дитина любить і по-своєму вміє малювати. Дітей раннього віку слід вчити малювати широким пензлем товщиною в палець, восковими олівцями, кольоровою крейдою. Дуже зручними є тригранні олівці у дерев'яному корпусі діаметром близько одного сантиметра з м'яким товстим грифелем, які однорічному малюку легко утримувати у руці трьома пальцями. Такі олівці не скочуються зі столу, у них не так швидко ламається грифель, що важливо, оскільки у цьому віці діти малюють, сильно натискаючи на олівець. Користуючись цими олівцями, діти швидко навчаться правильно утримувати їх у пальцях, що важливо для розвитку дрібної моторики рук.
Ефективно стимулює розвиток дрібної моторики й ліплення. Пропонуйте дітям для ліплення глину, солоне тісто, спеціальну масу для моделювання, яка не лише має м'яку, пластичну консистенцію, а й безпечна для малюка у випадку, якщо він вирішить спробувати її на смак. Маса для моделювання необхідна не тільки для однорічних скульпторів, а й для старших дітей, які відстають у розвитку. Вчіть дітей сплющувати долонькою або кулачком шматочок тіста (масу для моделювання), відщипувати по маленькому шматочку від великого шматка. Маленький скульптор буде у захваті, якщо знайде там захований вами невеликий предмет. Заохочуйте дитину перекладати зліплену невелику кульку з ручки в ручку, складати шматочки у тарілочки, натискати пальчиками на зліплені мамою кульки – млинці, гудзики (дірочки можна зробити олівчиком), надавлювати на ковбаску з одного боку (ложечка), розминати невеликі шматочки, запускати рученята у приготовлене мамою тісто для пиріжків. Це принесе радість малюкові і одночасно ознайомить його з властивостями нових для нього матеріалів. Для дитини раннього віку це не лише заняття, що розвиває тактильну чутливість, фантазію, а й ефективне тренування для пальчиків.
Майструйте намисто, нанизуючи на тонкий пружний дріт – неслухняний шнурок не дуже-то підходить – з широким отвором макаронини, кісточки від рахівниць, розрізані на частини використані фломастери, картонні силуети тварин, яких потім можна «покатати на каруселі», покручуючи дріт.
Просівайте змішані борошно і горох, манку і рис через сито. Ховайте у манку або борошно гудзик, намистину, камінчик, іграшку з кіндер-сюрпризу, а просіявши все це через сито, радійте разом з малюком його знахідці. Вчіть малюка шукати заховані дрібні предмети у різних крупах, насипаних у невелику, але високу ємкість. Можна використовувати як сухі крупи, так і зволожені водою. Це гарна вправа для розвитку тактильної чутливості. Та й маленький археолог із задоволенням буде займатися такими «розкопками».
Цікаво можна організувати ігри дітей з короткими кольоровими шнурками:
· засовуйте їх у пляшки з широким і вузьким горлечком;
· складайте, тримаючи за кінчики, у коробки;
· знаходьте потрібного вам кольору шнурок у купі шнурків;
· протягуйте шнурок через коробочку з-під кіндер-сюрпризу, попередньо зав'язавши на кінцях вузлики.
Жодного малюка не залишать байдужим такі заняття.
Розкручуйте і закручуйте пробки, вкладайте різноколірні пластикові стаканчики один в один, переливайте воду в різний посуд, переносьте ложкою, маленькою пластмасовою чашкою тощо. Виловлюйте з води руками, ложкою, ситечком порожні і наповнені коробочки від кіндер-сюрпризів, коркові пробки, м'ячики для гри у пінг-понг, діставайте з дна посудини варені перепелині яйця, латексні м'ячики.
Продовжуйте робити дітям масаж пальців. Деякі фахівці радять використовувати для цього плетені різнокольорові кільця із дроту. Прокочуючи таке кільце вгору-вниз по пальцю, діти роблять рівномірний масаж пальців рук. Для мовленнєвої зони руки (зона від долоні до ліктя з тильної і бічної сторони) можна також використовувати кільце, але більшого розміру.
Використовуйте в іграх з дітьми різні пальчикові ігри.
Уже в три – чотири роки можна дати дитині прищіпки, різнокольорові великі скріпки, але обов'язково під вашим контролем. Спочатку малюк вчиться лише знімати прикріплені вами скріпки, прищіпки, а потім вже і прикріплювати їх самостійно, адже такі дії потребують досить розвиненої координації рухів і сили. Скріпки і прищіпки можна прикріплювати до краю коробки з-під цукерок, а можна до будь-якої фігури, вирізаної зі щільного пакувального картону. Так можна зробити гаряче і тепле сонечко (жовте і червоне кола з картону), веселе і сумне личка (біле і синє кола з картону), новорічну ялинку з іграшками, дерево з листочками, рибку, їжачка, бабку, метелика, зелену травичку, святковий торт зі свічками тощо.
Перебираючи крупу і горох, сортуючи квасолю за кольором, гудзики за величиною або за кількістю дірочок у них, розкладаючи у тарілки різні за формою макаронні вироби, за величиною камінці, каштани, жолуді, листочки, нанизуючи на тонкий шнурок гудзики, макарони, намистинки, сушки, кісточки від старих рахівниць або з'єднуючи різноколірні скріпки у ланцюжок, роблячи намисто для мами, малюк буде розвиватися у мовленнєвому відношенні швидше і краще, ніж діти, мами яких недостатньо приділяли уваги тренуванню тонких рухів пальців рук. Подібне тренування в ігровій формі дає змогу прискорити дозрівання мовленнєвих зон кори головного мозку на 2—2,5 місяці, а це для дитини не малий срок.
Систематичні тренування дрібних рухів кисті руки опосередковано впливють і на розвиток мислення, уваги, пам'яті малюка. Те, що малюкові вдалося зробити за допомогою власних пальчиків, є для нього найбільшим досягненням, що приносить задоволення, дає енергію.
Не забувайте хвалити малюка! Захоплюйтесь його здібностями!
Але не перетворюйте успіхи малюка на привід продемонструвати перед знайомими його надзвичайні здібності. Любіть малюка за всі його досягнення і попри невдачі. І не забувайте народну мудрість:
«Дитятко – що тісто: як замісив, так і виросло».
Поради батькам
1. У своїх стосунках із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її, коли цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це зміцнює впевненість дитини у власних сила, підвищує її самооцінку.
2. Розмовляйте з дитиною завжди стримано, спокійно.
3. Заохочуйте дитину за виконання нею будь-яких видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
4. Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.
5. Дотримуйтесь чіткого розпорядку дня.
6. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденні прогулянки та ігри на свіжому повітрі.
7. Забезпечуйте дитині безпеку життєдіяльності.
8. Порівнюйте дитину з нею самою ( якою вона була раніше), а не з її однолітками.
9. Будьте для дитини прикладом у словах та вчинках.
Шановні батьки, пам’ятайте: ваша дитина – дар, який потрібно розвивати і формувати. Саме від вас залежить те, яким стане цей подарунок долі. І весь педагогічний колектив нашого садочка буде допомагати вам виховувати ваших діток щасливими, розумними та здоровими.
Пізнавальний розвиток забезпечується розвитком пізнавальних процесів (сприйняття, пам’яті, уваги, уяви, мислення) та розвитком розумових операцій (аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння, класифікації та ін.).
Для розвитку психічних процесів дитини батькам пропонується:
· формувати позитивне ставлення до світу на основі емоційно-чуттєвого досвіду;
· розширювати досвід пізнання дитиною навколишнього світу та усвідомлення себе у ньому;
· сприяти розвитку самостійної пізнавальної активності дитини;
· сприяти розвитку та вдосконаленню різних способів пізнання відповідно до вікових норм та індивідуальних темпів розвитку дитини;
· цілеспрямовано розвивати пізнавальні процеси за допомогою спеціальних дидактичних ігор та вправ, максимально використовувати розумові операції в процесі пізнання світу;
· розвивати пізнавальні здібності дитини, вміння аналізувати різні явища і події, зіставляти їх, узагальнювати, робити елементарні висновки, умовиводи, висувати припущення, обґрунтовувати власну думку;
· заохочувати пізнавальні питання дитини;
· знайомити з різними джерелами інформації (книги, журнали, телебачення, радіо, комп’ютер);
· показувати їх роль в житті людей.
Вправи для розвитку точності сприймання
Дорослим пропонується продемонструвати дітям картку чи малюнок упродовж кількох секунд, на якому зображено вісім листочків жовтого і зеленого кольору, і поставити наступні запитання перед дитиною: Яких листочків більше – жовтих чи зелених? Усього листочків більше чи менше п’яти?
Дорослі демонструють дитині картку чи малюнок упродовж кількох секунд, на якій зображено 12 кульок трьох кольорів. Кульки однакові за розміром. Перед дитиною ставиться завдання відповісти на запитання: Яких кольорів кульки? Яких найбільше? Яких найменше?
Вправа для тренування обсягу зорового сприймання. На аркуші паперу батькам пропонується написати склади слів. Дитина розглядає їх упродовж хвилини. Батьки ставлять перед дитиною завдання: 1) скласти найкоротше слово з поданих складів; 2) скласти якомога більше слів, що означають назви рослин, тварин.
Орієнтовні набори складів: ра-к, ма-к, ле-в, со-м, ду-б, пе-с, кі-т, ми-ша, жа-ба, ко-ро- ва, ро-маш-ка.
Вправи для розвитку уваги
Характерною віковою особливістю в шестирічному віці є слабо розвинута увага. У дітей домінує мимовільна увага, спрямована на нові, яскраві, несподівані та захоплюючі об’єкти. Слабкість гальмівних процесів у цьому віці зумовлює і таку рису уваги дітей, як її нестійкість. Виконуючи певні види вправ, можна досягнути її стійкості.
Вправа для розвитку обсягу і переключення уваги. Дорослі пропонують дитині уважно оглянути кімнату, і знайти шість предметів: які містять геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник, прямокутник); які мають певне забарвлення (червоне, зелене тощо); які виготовлені з певних матеріалів (дерево, пластмаса, скло, метал).
Вправа для розширення і звуження уваги. Дорослі можуть запропонувати дитині уважно роздивитися певний предмет (побутова техніка, меблі). Потім пропонується перелічити побачені деталі даного предмета. Батько говорить слово «холодильник», а дитина відтворює побачену річ і так по черзі. Потім вправа проходить у зворотному порядку: від найменшої деталі перейти до цілого.
Вправи на розвиток пам’яті
Пам’ять дитини шести років розвивається передусім у напрямі посилення її довільності. Зростання можливостей свідомого управління нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам’яті.
У цьому віці відбувається виражена зміна співвідношення мимовільного і довільного запам’ятовування в бік зростання ролі останнього. Дослідні дані свідчать, що за вмілого керівництва їхньою навчальною діяльністю, діти вже можуть виділяти у зрозумілому для них матеріалі опорні думки, пов’язувати їх між собою, і завдяки цьому успішно запам’ятовувати. Розвивається при цьому також і здатність довільного відтворення матеріалу. Покращити пам’ять дитини можна, використовуючи певний набір вправ.
Вправа на розвиток слухової вербальної пам’яті. Дорослим пропонується зачитати дитині список із 12 не пов’язаних між собою слів: гора, голка, троянда, кішка, годинник, пальто, книга, вікно, пилка, правда, нога. Дитина записує або відтворює усно те, що запам’ятала.
Вправу можна модифікувати, запропонувавши дитині 12 слів, які мають різне емоційне забарвлення: канікули, радість, вікно, дерево, парта, війна, крейда, сміх, горе, бійка, сонце, кров. Дорослі визначають кількість відтворених слів та їх емоційне забарвлення, що може бути додатковою інформацію про емоційний стан дитини.
Вправа на розвиток асоціативної пам’яті. Дорослі зачитують дитині 12 слів і просять її уявити собі образ, пов’язаний із кожним словом. Завдання дитини – створити в уяві деякий ланцюжок подій, де кожен наступний образ, пов’язаний зі словом, мав би зв’язок із попереднім. Бажано, щоб утворилось оповідання чи маленька історія. Набори слів: дерево, верблюд, повітря, квітка, майданчик, краватка, кіно, справедливість, директор, камінь, ключ, терези.
Вправи на розвиток мислення
Саме в цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного мислення. Конкретність мислення дітей шестирічного віку виявляється передусім у тому, що під час розв’язання мисленнєвої задачі вони виходять з означених словами конкретних предметів, їх зображень або уявлень (котики, зайчики, цукерки, а не 1, 2, 3).
Їм легше проаналізувати конкретний факт та зробити з нього певні висновки, ніж навести приклад до загального положення. Використовуючи дані вправи, можна розвинути операції аналізу і синтезу, абстрагування й узагальнення у співвідношеннях конкретно-образних і абстрактно-словесних компонентів, виробляти гнучкість мислення.
Вправа для розвитку логічного мислення. Для проведення цієї вправи потрібен набір листівок. Дорослі кладуть перед дитиною декілька листівок зворотним боком. За бажанням дитина бере одну з них і починає свою розповідь у вигляді казки чи гумористичного оповідання, але обов’язково включаючи те, що зображено на листівці. Потім передається естафета іншому членові родини. Той, хто продовжує розповідь, обов’язково має включати зображення на своїй листівці. Ця вправа сприяє розвитку логічного мислення.
Вправа на розвиток творчого мислення. Батьки пропонують дитині три слова, не пов’язані між собою за змістом. Наприклад, озеро, олівець, ведмідь або весна, дерево, вікно. Дітям потрібно скласти якнайбільше речень із цими словами.
Вправи на розвиток мовлення
Важливим у формуванні мовлення є свідоме вживання різних форм слова, оволодіння граматикою письма, збільшення кількості слів і речень у письмових роботах, зростання швидкості письма і його якості. Засвоєнню письма повинно передувати оволодіння читанням, успіхи в якому залежать від батьків, які повинні зацікавлювати дитину дитячими книжками, стимулюючи запам’ятовувати малюнки і літери, що відповідають їм. Користуючись певними вправами, можна розвивати у дитини як мовлення, так і письмо.
Вправа на розвиток мовленнєвої активності. Дорослі пропонують дитині набір слів: театр, кіно, магазин, мандрівка в іншу країну, що можуть бути використані для складання невеликих оповідань. Отримавши тему, дитина повинна розкрити її таким чином, щоб повністю було розкрито зміст вибраного слова.
Вправи на розвиток уяви
Уява в шестирічному віці надзвичайно бурхлива, яскрава, з характерними рисами некерованості. У процесі учіння вона поступово розвивається, зокрема вдосконалюється відтворююча уява, стаючи дедалі реалістичнішою та керованішою.
Інтенсивно формується творча уява на базі минулого досвіду, з’являються нові образи, від простого довільного комбінування уявлень діти поступово переходять до логічно обгрунтованої побудови нових образів. Завдяки певним вправам можна досягти зростання швидкості утворення образів, фантазій та виховувати в дітей вимогливість до витворів власної уяви. Пропонується кілька вправ для розвитку творчої уяви.
Вправа на розвиток випереджального відображення реальності. Дитині зачитується початок речення, наприклад: «Я пішла(ов) до ванної кімнати вмиватися, відкрила(в) кран і тут раптом...». Завдання дитини – скласти якомога більше варіантів її закінчення. Варіанти повинні містити в собі описи незвичайних, іноді фантастичних подій. Ця вправа розвиває здатність швидко і легко породжувати найнесподіваніші образи фантазій і сміливо поєднувати їх із повсякденними подіями.
Особливо важливо, готуючи дитину до школи, звернути увагу на рівень розвитку пізнавальних психічних процесів (сприймання, увага, мислення, мовлення, пам’ять, уява), які допоможуть дитині під час формування навчальної діяльності, яка стає провідною і набуває характерних особливостей.
Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому, що її зміст в основному становлять наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розв’язання завдань, а її основна мета та головний результат полягає у засвоєнні наукових знань та відповідних їм умінь. Через це розвиток когнітивної сфери дітей старшого дошкільного віку потребує інтенсивного удосконалення.
Гра дошкільняти в умовах сімейного виховання
Рухова активність - природна біологічна потреба людини. Від того, наскільки ця потреба задоволена, залежить подальший структурний розвиток організму. Ця істина відома з давніх часів, сьогодні набуває неабиякої ваги й актуальності. Як не дивно, але у сучасному світі, що перебуває у невпинному русі, самі люди рухаються мало: сидять на роботі, у транспорті, вдома та на відпочинку. Спосіб життя дорослих позначається і на малюках. І навіть у наймолодших трапляються випадки гіподинамії! Малорухливість може бути пов’язана зі станом здоров’я, психологічними проблемами або способом життя в сім’ї.
На жаль, доволі часто батьки обмежують рухову активність своїх дітей, втихомирюючи їх або навіть забороняючи бігати, стрибати, шуміти. Подібні обмеження та заборони аж ніяк не сприяють фізичному і психічному розвиткові дитини, закріпленню рухових навичок, загартуванню та формуванню адаптаційних реакцій до мінливого зовнішнього середовища.
Правильна організація рухової діяльності дітей дошкільного віку - запорука їхнього гармонійного всебічного розвитку та міцного здоров’я. Головний секрет гарного самопочуття дитини - в її активній діяльності.
Дітей варто зацікавлювати різноманітними видами діяльності, пов’язаними з розвитком рухових умінь і навичок:
- облаштуйте у квартирі фізкультурний куточок. Доречно спонукати малят використовувати в іграх доступний фізкультурний інвентар (м’ячі, обручі, скакалки). Наприклад, запропонуйте уявити, що обруч – це будиночок, віконечко, машина, мотоцикл тощо. Зі скакалки можна зробити доріжку, мікрофон, змію абощо. Спочатку варто показувати дітям, які дії можна виконувати з тими чи іншими предметами, пізніше малюки зможуть фантазувати і самостійно використовувати потрібний інвентар;
· щоденно разом із дітьми виконуйте ранкову гімнастику, здійснюйте загартувальні процедури; регулярно виходьте на прогулянки;
· залучайте дітей до виконання основних рухів — вправляйте у ходьбі, бігу, стрибках, повзанні, лазінні, киданні, дотриманні рівноваги тощо;
· разом з дітьми здійснюйте пішохідні прогулянки, туристичні походи;
· грайте в рухливі та спортивні ігри;
· катайтеся разом з дітьми на санчатах, ковзанах, лижах; велосипедах, роликах; грайте у бадмінтон, теніс, футбол, баскетбол, хокей; ігри з м’ячем; стрибайте на скакалці; плавайте та грайте на воді;
Грайтеся з дітьми
Недарма, мабуть, вважають, що той, хто в дитинстві багато та захоплено грався, подорослішавши, зможе так само багато та захоплено працювати. Тому не варто зверхньо ставитися до дитячих ігор і вважати, нібито гру та роботу відділяє прірва, звісно, у розвивальному значенні. Адже і ми, дорослі, не завжди помічаємо той момент, коли в нас під руками гра перетворюється на роботу, а робота — на гру: це чудово, якщо людина здатна перетворити на захоплення трудові обов’язки.
Гра — провідна діяльність дитинства. Найважливіша ознака дитячої гри — цілковита захопленість, дитина повністю поринає у гру. Трапляється, що вона забуває про все — їжу, сон, оточуючих, реальне життя. У такі хвилини дитина живе в іншому світі. Крім цього, подібна захопленість доповнюється емоційною насолодою. Тому не варто дивуватися, якщо дитина розлючується, коли дорослі необережно порушують її гру, переривають те, що повинно тривати в її фантазії,— відбувається конфлікт двох світів, двох розумінь серйозності справи. З точки зору дорослих, дитина всього лише грається і вже час займатися кориснішими справами (вечеряти, вмиватися, гуляти тощо). А з точки зору дитини, вона зайнята дуже цікавою роботою, і перш ніж іти кудись, вона повинна її доробити.
Чого ж діти вчаться під час гри? Насамперед, дитина відкриває власне тіло, світ, знайомиться з речами, їхніми властивостями та призначенням. Гра активізує дитину, тримає напоготові її нервову систему, виробляє імунітет проти прикростей і тиску. Під час гри тренуються рухові здібності, створюються передумови для вправляння у розумових здібностях, дитина вчиться орієнтуватися на площині та в просторі, розширюється її світогляд. І це ще не все: під час гри дитина збагачує також і світ своїх переживань, повторює та знову переживає все приємне та неприємне, що щодня відбувається довкола неї та з нею.
ПОРАДИ БАТЬКАМ
v - обирайте іграшки та ігри, які відповідають санітарно-гігієнічним нормам та є безпечними для життя і здоров’я ваших дітей;
v - купуйте ті ігри та іграшки, які є педагогічно цінними у даному віці;
v - оберігайте дітей від ігор та іграшок, пов’язаних із проявами агресії, жорстокості, цинічного ставлення до загальнолюдських цінностей;
v - спонукайте дитину до вияву самостійності у доборі ігор та іграшок, поважайте її вибір;
v - створіть для дитини власний ігровий осередок, в якому б знайшлося місце для різних видів ігор та іграшок, в тому числі і народних; привчайте підтримувати в ньому порядок;
v - виділяйте більше часу на спільні з дитиною ігри, не бійтеся на деякий час повернутися у дитинство;
v - розширюйте уявлення дитини про навколишній світ (спостерігайте за явищами та предметами; відвідуйте музеї, театри, установи громадського користування; знайомтеся з різними професіями та ін.), заохочуйте до відображення побаченого в іграх;
v - виготовляйте власноручно разом з дітьми ігри та іграшки, пропонуйте їх для ігор;
v - цікавтеся досвідом інших батьків щодо виготовлення іграшок власними руками, використовуйте цей досвід у сімейному бутті;
v - розповідайте про свої улюблені в дитинстві ігри й іграшки; при можливості познайомте з іграшками, що існували багато часів тому; з цією метою відвідуйте Державний музей іграшки у Києві, місцеві краєзнавчі музеї, виставки народного мистецтва;
v - читайте та обговорюйте сюжети казок, характери героїв, навчайте дітей творчо відображати реальні життєві та казкові ситуації;
v - влаштовуйте вдома театральні вистави за змістом прочитаного, побаченого або вигаданого сюжету;
v - вчіть дитину гратися з іншими дітьми, встановлювати дружні стосунки, дотримуватися правил, поважати партнерів по грі тощо;
v - відвідуйте всією родиною дитячі ігрові центри, частіше грайте разом у спортивні ігри на свіжому повітрі, організовуйте ігри з дітьми та дорослими під час родинних, дитячих свят.
Відомий педагог Б.П.Нікітін визначив “золоті правила” розвивальних ігор, яких слід дотримуватися дорослим. Ось деякі з них:
1. Гра має приносити радість і дитині і дорослому. Кожен успіх дитини - це спільне досягнення. Радійте успіху – це надихає малюка.
2. Зацікавлюйте дитину грою, але не примушуйте її гратися, не доводьте заняття іграми до переобтяження. Утримуйтесь від образливих зауважень: “Ой, ти дурнику” та інше. Не ображайте дитину в грі, не гасіть її емоцій.
3. Розвивальні ігри – ігри творчі. Усі завдання повинні виконуватись дитиною самостійно. Наберіться терпіння і не підказуйте ані словом, ані жестом, ані поглядом. Дайте можливість дитині думати самій, самостійно знаходити і виправляти помилки.
4. Щоб відчувати порівняльну складність завдань, перш ніж давати завдання дітям, обовיязково спробуйте виконати їх самі. Запишіть, за який час вам вдалося виконати те чи інше завдання.
5. Якщо дитина не справляється із завданням, це означає, що ви переоцінили рівень її розвитку. Необхідно зробити перерву, а через кілька днів почати з більш легких завдань. Ще краще, якщо дитина сама обиратиме завдання з урахуванням своїх можливостей. Не підганяйте її.
6. Краще всього, якщо в кожної дитини буде окремий комплект гри чи ігрового матеріалу.
7. Захоплення дітей відбувається хвилями, тому, коли у дитини зникає інтерес, “забувайте” про гру на місяць-два, а потім “випадково” знайдіть її. Повернення до гри часто буває схожим на зустріч зі старим другом.
8. Ігри слід берегти, не можна ставити їх на одному рівні за доступністю з рештою іграшок. Краще, щоб дитина попросила гру. Тому ігри слід зберігати на видному, але не дуже доступному місці.
9. Для найменших (1,5 – 3 роки) слід оживляти гру казкою чи розповіддю, надавати імена моделям, іграшкам, фігуркам, малюнкам. Фантазуйте, аж поки дитина не почне захоплюватися процесом і результатом гри.
10. Створюйте у грі невимушену атмосферу. Не стримуйте рухову активність дитини. Дозволяйте пострибати, побігати і тощо.
11. Доречно влаштувати змагання на швидкість виконання завдань за годинником чи секундоміром.
12. Граючись, поводьте себе з дитиною як рівний з рівним, підтримуючи атмосферу гри.
13. Ігри необхідно повторювати, повторення - необхідна умова розвивального ефекту.
Отже, головне - не забувати, що гра - провідний вид діяльності дітей дошкільного віку, під час якого вони розвиваються, навчаються і виховуються.
Поради батькам щодо розвитку пізнавальної активності дитини
1. На розумовий розвиток дитини значною мірою впливає повсякденне оточення. Те, що дитина бачить, чує навколо себе, відображається нею, стає матеріалом, над яким працює її розум.
2. У розумовому вихованні велике значення має виконання посильних трудових доручень. Трудова діяльність збуджує активність та інтереси дитини, збагачує її знання, чуттєві образи й враження.
3. Щоб не гасити дитячої допитливості, потрібно в доступній формі давати відповіді на дитячі запитання, спираючись на найпростіші конкретні факти.
4. Особливо корисно спонукати дитину самостійно знаходити відповіді на запитання.
5. Казковість, фантастичність і, одночасно, неймовірна реальність мислення дитини формують у неї здатність до відкриття.
6. Не слід прагнути, щоб дитина була як усі. Помічайте успіхи дитини в розумовому зростанні.
7. Важливим засобом формування допитливості є заняття з малювання, ліплення, аплікації та інших видів образотворчої діяльності.
8. З дитиною потрібно якнайбільше говорити. При цьому мова батьків повинна бути максимально чіткою.
9. Важливе місце у формуванні допитливості дітей молодшого дошкільного віку займають конструкторські іграшки - будівельний матеріал, розрізні картинки, кольорова мозаїка.
10. Дорослі мають не тільки розширювати, а й збагачувати словник дитини, удосконалювати правильне вживання граматичних категорій. Говорячи з дитиною, вони повинні вживати нові, доступні для її розуміння звороти, означення, вставні слова, метафори. Поступово дитина навчається їх розуміти і вживати у своїй мові.
11. Здатність дітей дивуватись є ґрунтом для виховання інтересу до знань, до праці, формування моральних якостей.