Зразковий музей "Історія школи"

2 травня - річниця загибелі Олени Білевич

Історія нашої школи зберігає багато імен вчителів та випускників, які в різні часи прославляли свою школу. Але є серед них особлива постать, якою ми пишаємося і яка посідає особливе місце в історії не тільки нашої школи, але й всієї країни. Це – Олена Білевич, юна підпільниця, партизанка.  Олені судилося прожити коротке життя, але прожила вона його гідно та вагомо, залишивши по собі яскравий слід на землі та у пам’яті нащадків.

30 жовтня 1924 року на тихій вулиці Котовського на околиці Чернігова народилась дівчинка, яка була другою дитиною в сім’ї Білевичів. У неї був старший брат Юрій, пізніше народиться ще один – Володимир. 

Батько Йосип Йосипович працював на залізниці і вважався гарним спеціалістом. Його поважали за добре серце, щиру вдачу і готовність завжди прийти на допомогу. Батько любив своїх дітей, купував їм цікаві книжки, брав на святкові демонстрації, частенько грав з ними у козаків-розбійників, приносив солодощі, хоча матеріальне становище родини було скрутним. Важка хвороба рано забрала Йосипа Йосиповича. У 1937 році його не стало.

Мати Ольга Федорівна  після смерті чоловіка взяла на свої плечі весь тягар турботи про родину. Вона гарно шила, і вечорами підробляла для покращення сімейного статку. У домі завжди панували порядок і затишок. 

Оленка росла дуже активною, допитливою, розумною, рано почала читати.  Діти в родині Білевичів були дуже дружними, допомагали одне одному.

1 вересня 1932 року Оленка пішла до 1 класу школи № 6 (нині № 19) і до кінця 5 класу навчалась там. А коли в 1938 році відкрилась школа № 10 (нині гімназія № 11), весь Оленчин клас переходить навчатися до 6 класу 10 школи. 

З ранніх років Олена непогано малювала, а у старших класах захопилася пейзажами, які виконувала олійними фарбами. Мріяла після школи вступити до Київського художнього інституту. Було і багато інших захоплень: гарно співала, грала на гітарі, відвідувала художній гурток, брала участь в усіх концертах. Почала вивчати німецьку мову.

До 8 класу Олена Білевич стала яскраво вираженим лідером не лише у класі, а й у школі.  Після закінчення 9 класу, у кінці травня 1941 року на останніх звітно-виборчих зборах Олену Білевич було обрано секретарем комсомольської організації школи. А через декілька днів розпочнеться війна. 

Коли німці прийшли до Чернігова, Олена з товаришами не могли залишатися осторонь боротьби. 30 жовтня 1941 року Олена збирає під приводом свого дня народження 5 найближчих друзів, яким вона беззаперечно довіряла , членів шкільного комітету комсомолу Людмилу Кошеву, Івана Рудько, Тихона Саприкіна, Олександра Белана, Івана Прядко, Марію Донець. Це було перше засідання майбутньої підпільної групи «Юні патріоти».  Передусім підпільники  вирішили роздобути зброю, друкарську машинку, а потім розповсюджувати інформацію про події на фронті у вигляді листівок.

Невдовзі група мала зброю, радіоприймач, друкарську машинку. Вже наприкінці осені 1941 року у місті з’явилися перші листівки ( в них ішлося про розгром гітлерівців під Москвою). Під ними був підпис «Юні патріоти».

Група «Юні патріоти» під керівництвом Олени Білевич діяла у Чернігові з листопада 1941 до квітня 1943 року. До складу організації за уточненими даними входило 36 чоловік, серед яких було багато учнів і вчителів нашої школи. До складу організації входило два семикласника нашої школи Володя Ткаченко і Леонід Усенок. Вони виконували обов’язки розвідників, часто крутились біля залізничного вокзалу під виглядом пастухів, насправді рахували техніку і солдатів, що прибували ешелонами до міста. А ще вони роздобули велику кількість зброї для партизанів. Знаходили її на піщаному березі Десни, де вона у великій кількості залишилась після боїв на підступах до Чернігова влітку 1941 року. Залишали зброю в умовленому місці, потім її забирали партизани.

Лише наприкінці 1942 року підпільникам вдалося встановити зв'язок з партизанським загоном «За Батьківщину!», яким командував Микола Таранущенко. Олена Білевич виконувала окремі доручення партизан, супроводжувала людей, що бажали піти в партизани, або яким загрожувала розправа чи арешт.

Дуже допомогло Олені знання німецької мови. Саме завдяки цьому їй вдалося долучити до співпраці лейтенанта німецької армії Хельмута Байгофера і прибічника ідеї самостійності України, перекладача гестапо Віктора Філіпчука. Завдяки ним партизани отримували цінні розвідувальні дані.

Невдовзі гітлерівці вийшли на слід підпільників. За голову Олени було призначено винагороду у сумі 5 тисяч марок. Але Гельмут Байгофер попередив про заплановані арешти, і Олена разом з родиною пішли до партизанського загону. 

У партизанському загоні ім.. Михайла Коцюбинського Олена Білевич була розвідницею, а потім і командиром роти розвідки. Вона виконувала найважчі завдання, брала участь у багатьох бойових операціях, багато разів з особливими дорученнями пробиралася до Чернігова.

Партизани дуже заважали німцям, і вони кинули проти них дивізію СС і каральні загони. Сили були нерівними, і партизанському загонові довелося відступати углиб лісу, до боліт. Кільце оточення стискалося все більше, і тоді командир загону Микола  Таранущенко прийняв рішенні відступати через Дніпро у білоруські ліси. Але для цього потрібно було з’ясувати, чи вільна від ворогів дорога на Неданчичі та Йолчу. Виконати це складне завдання взялися Олена Білевич, Валентин Борковський і білорус Михайло Симоненко. Повертаючись з розвідки, Олена та Михайло Симоненко потрапили до рук німців. Існує версія про те, що їх запросив до себе переночувати та відпочити місцевий мешканець, а потім задля обіцяної винагороди, видав ворогові.

Олена та Михайло трималися дуже мужньо, жодного слова не сказали окупантам. Їх привезли до села Асаревичі, де знаходилась німецька комендатура. 2 травня 1943 року Олену Білевич та Михайла Симоненко розстріляли. Їх тіла закопали у шкільному саду. Після війни тіла юних партизан з почестями поховали біля братської могили у селі Асаревичі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 травня 1945 року Олену Білевич нагороджено орденом Вітчизняної війни першого ступеня.

Пам'ять про мужню дівчину назавжди залишається у серцях учнів нашої школи, де вона навчалася, всіх чернігівців та всього нашого народу як приклад мужності, героїзму, безмежної відданості Батьківщині.

Зразковий музей «Історія школи» Чернігівського колегіуму № 11 має славну біографію і пишається своєю історією, яка налічує майже 60 років (наказ про створення музею № 52 від 10.10.1959 р.). Напевно, небагато музеїв в Україні можуть пишатися таким довголіттям і активним суспільним життям.

     Протягом цього багаторічного періоду музей кілька разів змінював зовнішній вигляд, тематику експозиції, корегував зміст роботи, але ніколи не зраджував своєму основному призначенню: збереженню історичної пам’яті багатьох поколінь учнів та вихованню гідних громадян своєї держави.

     У 2018 році відбулась чергова реекспозиція музею у зв’язку з проведенням ремонту приміщення. Сьогодні Зразковий музей «Історія школи» - це 2 зали,  2985 експонатів, 9 експозиційних розділів.

  Керівник музею - Пивоварова Тамара Іванівна,  вчитель історії вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист

     За більш детальною інформацією та роботою зразкового музею запрошуємо Вас на сайт музею

http://tpivovarova.at.ua/index/golovna_storinka/0-14