Самоосвіта
Виховання підростаючого покоління, підготовка його до життя в самому широкому розумінні – одне з найважливіших завдань школи. Успішне розв’язання цього завдання залежить від учителя. Народний учитель – творець духовного світу юної особистості, довірена особа суспільства, якому воно ввіряє найдорожчу, найцінніше – дітей.
Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів. Виконати покладену на нього місії вчитель зможе лише в тому випадку, якщо буде постійно збагачуватися науковими знаннями, педагогічними вміннями, буде вдосконалювати свою особистість.
І не останню роль в підвищенні професійної компетенції кожного педагога відіграє самоосвіта.
Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагога. Чим краще вчитель усвідомлює своє високе призначення, чим краще розуміє вимоги до власної особистості, тим активніше працює над собою. А це основа професійного успіху!!!
Відмінною рисою самоосвіти педагога є те, що результат такої роботи – розвиток учнів, а не тільки самовдосконалення в особистому та професійному планах.
Показником ефективності педагогічної самоосвіти є, насамперед, якість організованого вчителем навчально-виховного процесу та професійно-кваліфікованого зростання педагога.
Мотиви формування безперервної освіти вчителя дуже різноманітні:
! прагнення до постійного професійного самовдосконалення та самовираження;
! розширення кругозору;
! підвищення рівня розвитку всіх компетентностей;
! створення позитивного іміджу серед учнів, колег, батьків;
! підвищення категорії;
! отримання нагород і т.д.
Бажано, щоб самоосвіта для вчителя стала необхідністю, тому що тільки тоді він досягає поставленої мети, творчо зростає, а головне – бачить і розвиває здібності своїх учнів.
У процесі самоосвіти вчитель сам визначає напрям, мету і зміст своєї роботи, обирає, у якому обсязі, з якою глибиною і з якими джерелами він працюватиме. При цьому він виходить із своїх запитів і потреб, враховуючи особливості навчального закладу.
Одним із найвагоміших видів самоосвітньої діяльності вчителя – робота над індивідуальною методичною проблемою. Під час роботи над нею вчителі набувають навичок аналізу особистої педагогічної роботи, вчаться оволодівати прийомами науково-дослідницької діяльності.
Працюючи над методичною проблемою, вчитель дізнається про те, як вирішено обрану ним проблему в науці.
На цьому етапі вчитель аналізує різні точки зору на розв’язання проблеми, визначає свою позицію. Порівняння особистого досвіду викладання з ідеями, методами, прийомами, які є в науці, дають учителеві змогу визначити, що він уже знає і може зробити з цієї проблеми, що принципово нового і його досвіді, у чому він може піти далі.
Наслідки роботи над методичною проблемою вчитель може оформити в письмовому вигляді – рефераті, який найбільш стисло і вичерпно відображає основні етапи діяльності вчителя.
Орієнтовна структура роботи над темою:
1. Обґрунтування вибору проблеми, визначення її місця в системі важливих ідей і закономірностей методики викладання предмета.
2. Аналіз літератури з теми.
3. Опис особистого досвіду роботи в рамках обраної теми.
4. Опис отриманих результатів дослідження.
5. Висновки (вважає вчитель тему цілком освоєною чи продовжуватиме над нею роботу; в якому напрямі, які нові питання в рамках цієї теми вважає необхідними розглянути)
Велику допомогу на першому етапі роботи вчителя (обґрунтування вибору теми) надають створені силами вчителів каталоги наукової та методичної літератури.
Картотека з проблеми є звітом вчителя про перший етап роботи над обраною темою.
Цінним є те, що прагнення до систематичного самостійного поповнення своїх знань педагоги передають своїм вихованцям.
Учителі, які ведуть науково-пошукову роботу, прищеплюють любов до неї й своїм учням (МАН).