Триптих-портрет

Триптих-портрет

Плювали і кляли його усі, кому не ліньки:

І праві, й ліві, панство і трудяги,

А він роками зирив на свою ширінку

І белькотів: «А баба галамага».

Нє-а!

Трохи кізяка і глини –

Ось тобі і диво з див.

Десь приляпцяв, щось прислинив,

Підлість гаслом затулив.

Пишного на гепі чуба

За казенний кошт пришив.

Щоб електоратець любий

Гами й питі не просив,

А на гаку многолику

Зачудовано моливсь.

Сам собі він був великим –

У спасителі пошивсь.

Не своє роздав злодюгам

Казломовним і своїм.

Напаскудив на коругви,

На могили й на гаї.

Був підпалено моторним

Сідала катам лизать,

До інтриги і лихорми,

І чужого «перемать»…

Що казати – хто як вміє

Користає свій момент…

«Україна – не Росія!»

Вже й ВОНО не резидент.

Епітафія

За віжки смикало – жило

Та на ширінку все дивилось.

Тепер нема. Аж загуло.

Ширінка тільки й залишилась.