Переклад з білоруської

Зінаїда ДУДЗЮК

«Абрысы лета»

Як ми живем – така нам й міта,

Себе плекаєм добрих, а чи злих.

І світло нам, аж поки світить

І гірко від гріхів своїх.

А день глевтяк із глевтяків

Вогню з якого не вкресать.

Й нема полегші від рядків,

Якщо не кров’ю їх писать.

* * *

Мій співбесідник – постаріла хата.

Дарма сумуєш, хутко час біжить

Пережили з тобою будень свята

Тепер почнем святково в будні жить.

Привітно сонце зазирнуло зранку,

Бешкетник-вітрик прошумів в гіллі.

Напнув, як парус, на вікні фіранку,

Із лісу пахощів приніс, з полів.

За сонцем, вітром поспішати дням.

В житті лиш праця – то оцінка нам,

Вона від всіх негод рятує нас.

Мій співбесідник – постаріла хата.

Коли б іще не заважало свято

Нам стріти кращий і мудріший час.

Тарасові слова

По вечорах збиралися сусідки

У мазанці вдови Марії Тронь.

Як змовниці, горьовані лебідки

Аби зігрів поезії огонь.

«Дитинко, почитай». І я читала

Щемливі стрічки з «Кобзаря».

Й спорідненість у їх очах світала

Сльозою співчування і добра.

Як наймичку усі жінки жаліли!

Хльобнули горя і самі сповна.

Дітей-сиріт плекали, як уміли –

Посиротила білий світ війна.

Коханих узяла і не знайти могили,

Хоч обеліски й стали вздовж доріг.

На цілий світ гукай: «Вернися, милий!»

І поливай слізьми кургановий моріг…

Я стримувала сльози і читала,

Мала, а добиралася кінця.

Тоді й нову сторінку відкривала

Не книжки вже, а власного життя.

* * *

Мурашки день –

Утома і турбота.

Засмикана душа

У горопахи.

А випадає

Інший раз робота

І виростають

Крила у комахи.

* * *

Мій кожен день у праці заповітній.

Плекаю довкруг себе світ з любові.

Де жестом, де усмішкою чи словом

Хоч праця ця відразу й не помітна.

Я на землі і дня не прожила б,

Не стачило б повітря й на зітхання,

Якби не народилася з кохання

І до любові у житті не йшла.

Хто не любив мене – дарую тим.

А хто любив – я їм добром віддячу.

Бо кожен з них багато в долі значить:

Вони мене ліпили з доброти.

* * *

Перегоріло сумом і чеканням

Моє не порятоване кохання.

Було. За спомин – дяка тиха.

За пісню душ, за щастя вихор,

За теплий рай, за грішні втіхи,

За срібло сліз, за перла сміху.

Перегоріло… Попіл ліг на скроні.

А час гримить на новім перегоні

До станції на перехресті люднім

Де сум й чекання безпробудні.

З білоруської переклав Василь ДАЦЮК