Гуморески

Весняний етюд

Накопавшись на городі

Дід заповз до баби в хату:

«Все, не можу більше, годі.

Буду, мабуть, помирати.

Бо не ті здоров’я й сила,

На роки мої зважай,

Кляті ці лопата й вила

Заженуть завчасно в рай».

Дід зітхнув й додав несміло:

«Кепські ось такі діла…»

Баба синім закипіла,

Миттю плямами взялась:

«Ти, стара бридка пантофля,

Що уже намиливсь в рай?!

Посади раніш картоплю,

А тоді вмирай!»

Поради початківцю

Писать вірша – марудна справа,

Бо врешті, щоб там не було,

Збрехати на грам не маєш права

Не те, що, скажем, на кіло.

Як закохався в ніжнолицю

І вмить здалося – назавжди,

Не пнись грамузять небилицю,

Не лий солодкої води.

Порадь їй краще, небораче,

В люстерко глянути скоріш

І те, що там вона побачить

І є найкращий в світі вірш.

Інтернаціональна дівка

Дівка – дзвін, як та мадонна

(мамі й татові – хвала!).

Все на дівці закордонне:

Кожна бляха, кожен лах,

На губах помада з Риму,

Блешні у вухах з Перу,

Синці різні під очима

(кольору не доберу),

Босоніжки із Берліна

Й зачіска «а-ля Кашмар»,

Довгий плащик по коліна

Десь з Норвегії чи ПАР.

З Аргентини штаненята,

Із Парижу модний крем…

І лиш на немитих п’ятах

Наш подільський чорнозем.

Розплата

Ой, ці хрестини і минини!

Буває диво дивне в них.

Я від коханої дружини

Та підкотився до чужих.

Їм підливав наливку й пиво,

Все накидав тихенько оком.

Та геть забув бідак – ревниво

Он погляда твоя під боком.

…Зальоти діло не просте.

Ну що ж мені тепер робити?

Аж поки чуб не відросте,

В брилі прийдеться походити.

Недопрацювали

Намалювали мама й тато

На цім чорнявім, звабнім личку

Такі гарненькі оченята –

Неначе промінців потічку.

Намалювали, душу вклали

І ніжні руки, й добре серце…

В одному тільки не вгадали –

Передали задуже перцю.