Що таке адаптація до нових умов освіти?

П'ятий клас – це нова сходинка у звичному для дітей і батьків понятті «навчання». Це нові вимоги, нові умови, нові вчителі, новий графік навчання та головне нове навантаження. Як допомогти дитині впоратися з цією новизною, навчитися вчитися по-новому та прийняти нові правила?

Складність цього періоду полягає в тому, що діти переходять від одного вчителя до багатьох, з'являються нові предмети, зростає складність шкільної програми, з'являється кабінетна система, змінюється шкільний статус дітей – з найстарших у початковій школі вони стають наймолодшими у середній школі, крім того Діти стоять на порозі підліткового віку, провідною діяльністю стає міжособистісне спілкування, але при цьому основним заняттям залишається навчання. У багатьох дітей у цей період підвищується тривожність. І саме зараз, як ніколи їм необхідна допомога педагогів і батьків Це пов'язано не тільки з звиканням дітей до нових умов навчання, а й з особливостями перед підліткового та раннього підліткового вікового періоду.

Проблем багато, і вони не обмежуються рамками навчального процесу, а пов'язані також з організацією життя в школі загалом та з психологічною атмосферою в сім'ї.

Фізіологічні проблеми адаптації п'ятикласників до школи:

— зміна режиму дня дитини порівняно з початковою школою, збільшення фізичного та розумового навантаження;

— швидке фізіологічне зростання багатьох дітей, гормональні зміни в організмі;

— зміни у харчуванні дитини, пов'язані з її більшою самостійністю.

Психологічні проблеми адаптації п'ятикласників до школи:

— підвищення рівня тривожності сім'ї, пов'язаної з навчанням дитини у п'ятому класі;

— підвищення рівня тривожності самої дитини;

— залежність ступеня адаптації дитини до нових умов від тих вимог, які висуває дитині сім'я, її найближче оточення.

Ступінь адаптації дитини залежить від:

— його внутрішнього стану;

— його характеру;

— його успішності у початковій школі;

— його фізичного здоров'я;

— від психологічного клімату у класному колективі;

— а також від його самооцінки (що нижча самооцінка, тим більше труднощів у дитини в школі).

Рекомендації для батьків:

— перша умова шкільного успіху п'ятикласника - безумовне прийняття дитини, незважаючи на ті невдачі, з якими вона вже зіткнулася або може зіткнутися;

— з боку батьків обов'язковий прояв інтересу до школи, класу, в якому навчається дитина, до кожного прожитого ним шкільного дня, неформальне спілкування зі своєю дитиною після шкільного дня;

— обов'язкове знайомство з його однокласниками та надання можливості спілкування хлопців після школи;

— неприпустимість фізичних покарань, залякування, критики на адресу дитини, особливо у присутності інших людей (бабусь, дідусів, однолітків);

— виключення такого покарання, як позбавлення задоволення (наприклад: заборона користування ПК).

— необхідно враховувати темперамент дитини (повільні та малокомунікабельні діти набагато важче і довше проходять період адаптації);

— обов'язкове надання дитині самостійності у навчальній роботі та організація обґрунтованого контролю за її навчальною діяльністю;

— моральне стимулювання досягнень дитини та не лише за навчальні успіхи;

— розвиток самоконтролю, самооцінки та самодостатності дитини.

Психологічно цей вік пов'язаний із поступовим здобуттям почуття дорослості головного особистісного новоутворення молодшого підлітка. Розумова активність молодших підлітків велика, але здібності розвиваються лише у діяльності, що викликає позитивні емоції.

 Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії

1.  Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2.   Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3.  Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4.  Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5.  Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6.  Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?

і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8. Співчуття на словах, умовляння

 Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

 ЯК МИ МОЖЕМО ДОПОМОГТИ ДИТИНІ

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.