1. Тема: «Синергія практичних навичок та цифрових технологій при підготовці кваліфікованих робітників».

Мета: ознайомлення з досвідом роботи закладу освіти щодо результатів  інтеграції практичних навичок та цифрових технологій в освітньому  процесі.

1.1. Результати співпраці із стейкхолдерами щодо впровадження інноваційних виробничих та цифрових технологій при підготовці кваліфікованих робітників.

Юрій МАЗУРЕЦЬ, заступник директора з навчально-виробничої роботи закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний енергетичний коледж». презентація                                                                   презентація №1

1.2. Особливості інтеграції виробничих та цифрових технологій у професійно-практичну підготовку. 

Тетяна ДЕМОЧКО, старший майстер виробничого навчання комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний енергетичний коледж».   Друк                                                                            презентація №2 

1.3. Презентація роботи методичної комісії викладачів та майстрів виробничого навчання будівельних професій.

Ірина МУНТЯН, викладач професійно-теоретичної підготовки, голова методичної комісії викладачів і майстрів виробничого навчання будівельних професій комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний енергетичний коледж». презентація №3

1.4. Теоретико-методологічні підходи інтеграції цифрових технологій в навчальні програми.

Оксана КОВАЛЬЧУК, методист комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний енергетичний коледж». текст презентації, Canva  презентація для друку      презентація № 4

1.5. Круглий стіл: «Інновації як умова ефективної організації освітнього процесу».

Модератор ‒ методист Навчально-методичного кабінету професійно-технічної освіти у м. Києві, учасники міської методичної секції.

1.6. Майстерклас: «Виготовлення елементів обігріву».

Андрій ЛЯШУК, майстер виробничого навчання комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний енергетичний коледж», учасники міської методичної секції.

1.7. Огляд навчально-матеріальної бази комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти.

Старший майстер виробничого навчання комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний енергетичний коледж», учасники міської методичної секції.

1.8. Різне.

Із області фантастики: презентація,

Вітаю шановні колеги! Мене звати Оксана КОВАЛЬЧУК, я методист комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти “Київський професійний енергетичний коледж”. Сьогодні я хочу поговорити з вами про тему, яка є на перетині педагогіки, технологій та сучасних викликів ринку праці: "Теоретико-методологічні підходи інтеграції цифрових технологій в навчальні програми професійної (професійно-технічної) освіти". На перший погляд, формулювання може здатися дещо абстрактним і академічним, але насправді це про практичні інструменти, які дозволяють нам, викладачам і майстрам виробничого навчання, перетворювати традиційну освіту на динамічний процес, адаптований до реалій цифрової ери та викликів війни. 

У 2025 році, коли Україна активно реформує систему професійної освіти відповідно до рекомендацій ЄС та OECD (або ОЕСР українською — це Організація економічного співробітництва та розвитку, англ. Organisation for Economic Co-operation and Development), як згадувалося вище, роботодавці в галузях металообробки та енергетики вимагають від випускників не лише майстерності в ручному зварюванні, а й уміння працювати з автоматизованими системами, AI-аналізом дефектів та віртуальними симуляціями. Це не просто "додавання гаджетів" до програми — це системна інтеграція цифрових технологій, таких як комп'ютерне моделювання, онлайн-платформи, VR-симулятори та мобільні додатки. Метою є не тільки покращення засвоєння навичок, але й підвищення безпеки, ефективності та конкурентоспроможності студентів на ринку праці. Особливо це актуально для професії "електрозварник ручного зварювання", де традиційні ризики — опіки, інтоксикація газами чи пошкодження обладнання — можна мінімізувати через віртуальні тренування, а студенти випускаються готовими до "Індустрії 4.0" з роботизованими зварювальними комплексами. За даними OECD, такі підходи можуть скоротити час на освоєння навичок на 30–50%. Давайте розберемо це крок за кроком.

1. Що таке теоретичні підходи? (тобто, чому і на чому базується інтеграція)

Теоретичні підходи — це фундаментальна "філософія" інтеграції, яка пояснює, чому цифрові технології не є опцією, а необхідністю в професійній освіті. Вони базуються на сучасних педагогічних парадигмах, що враховують зміну природи знань у цифрову еру: від пасивного сприйняття інформації до активного конструювання через взаємодію. У контексті реформ професійної освіти в Україні, де акцент робиться на розвитку цифрових компетентностей (згідно з "Стратегією розвитку освіти і науки України на період до 2030 року"), ці підходи допомагають перейти від теоретичних лекцій до імерсивного досвіду - досвіду, який занурює людину в певне середовище або ситуацію, створюючи відчуття повного занурення.

Почнемо з конструктивістського підходу, запропонованого Джоном Дьюї та розвиненого Жаном Піаже. Тут навчання — це процес, де студент самостійно "будує" знання через експерименти та рефлексію. Цифрові технології ідеально вписуються, бо дозволяють безпечно моделювати реальні сценарії. Для електрозварника ручного зварювання це означає використання VR-симуляторів, де студенти "варять" шви в віртуальному середовищі, регулюючи параметри дуги в реальному часі та аналізуючи помилки (наприклад, пористість чи непровари) без ризику опіків чи витрат на матеріали. Дослідження 2025 року показують, що така практика підвищує точність навичок на 40%, бо студент не просто дивиться, а "відчуває" процес через гаптичний зворотний зв'язок. Вартість зварювальних тренажерів може варіюватися в залежності від бренду, моделі, функціональності та специфікацій і варіюється від 1 млн грн і вище. Ось кілька прикладів:

1. Lincoln Electric;

2. ESAB Welding Simulator; 

3. Fronius; 

4. KUKA; 

5. SimWeld.

Далі — коннективістський підхід Джорджа Сіменса, де знання виникають у мережах зв'язків, подібно до соціальних медіа. У професійній освіті це реалізується через онлайн-платформи, такі як "Всеосвіта", де студенти обмінюються відео зварних зразків, обговорюють проєкти в чатах чи спільно аналізують дані з датчиків. Наприклад, можна створити "форум дефектів": хтось ділиться скріншотом з VR-симулятора, інший — лазерним сканом реального шва. Це не тільки формує командні навички, але й готує до колаборативної роботи на виробництві, де зварювальники взаємодіють з інженерами через хмарні сервіси.

Нарешті, компетентнісний підхід, закріплений у Болонському процесі та українських стандартах ДК 003:2019, робить акценти на ключових навичках: від базового зварювання до цифрової грамотності. Студенти вчаться не тільки тримати електрод, але й використовувати AI для оптимізації процесів — наприклад, програмне забезпечення для сканування дефектів лазером, яке прогнозує напруження в металі. Це відповідає вимогам "Індустрії 4.0", де зварювальники інтегруються з роботами, як у кейсах Siemens чи ABB. Загалом, ці підходи перетворюють інтеграцію з "модного тренду" на стратегічну трансформацію: від ізольованої теорії до інтегрованої практики в цифровому екосистемі.

2. Що таке методологічні підходи? (або як саме інтегрувати)

Якщо теоретичні підходи пояснюють "чому", то методологічні — це "як": конкретні моделі планування, впровадження та оцінки. Вони забезпечують, щоб технології не були "додатком" до уроку, а його органічною частиною, з чіткими критеріями успіху. При достатньому фінансуванні ідеальною для уроку є адаптація таких додатків до гібридних програм, де 60% часу — онлайн, а 40% — практика з симуляторами, що відповідає рекомендаціям ILO з цифровізації VET.

Одна з ключових — блочно-модульна технологія, де програму розбивають на самостійні блоки з теорією, практикою та контролем. Для електрозварника модуль "Формування швів та дефекти" починається з онлайн-лекції в Meet, переходить до симулятора WeldVR (портативний VR для arc welding), де студенти тренують рухи електрода в своєму темпі. Автоматична перевірка через AI фіксує прогрес: якщо шов "віртуально" тріскається, система пропонує коригування. Це гнучко: студент під час дистанційного навчання може тренуватися вдома, а в коледжі — в лабораторії, з трекінгом через аналітику даних.

Інтегративно-модульна технологія йде далі, об'єднуючи дисципліни: металознавство + електротехніка + цифрове моделювання. наприклад, студенти-електрозварники працюють над проєктом "Оптимізація зварювання трубопроводу": спочатку CAD-софт (AutoCAD) для дизайну, потім VR для симуляції, і нарешті онлайн-колаборація в Meet для обговорення. Це формує комплексні навички, як у реальному виробництві, де зварювальник координує з автоматикою.

Не менш важлива модель TPACK (Technological Pedagogical Content Knowledge) Мішри та Кохрана: викладач балансує зміст (теорія зварювання), педагогіку (активні методи) та технології. Для нашого випадку: урок з фізики дуги в інтерактивному софті PhET, доповнений гаптичними рукавичками в VR — студенти "відчувають" опір металу, ніби в майстерні, але без ризиків. Оцінка — через AI-аналіз: софт оцінює траєкторію рук з точністю 95%.

Нарешті, STEAM-інтеграція (Science, Technology, Engineering, Arts, Math) додає креативності: студенти моделюють напруження в швах через Python-скрипти (SymPy для розрахунків), прогнозуючи тріщини. Це не тільки техніка, але й інновації — як у WorldSkills, де VR-симулятори підвищують ефективність на 35%. Методологія також включає інструменти: дидактичні набори з VR-станціями, дистанційні платформи та аналітику прогресу, що дозволяє коригувати програми в реальному часі.

3. Можливі приклади в професійній освіті (з фокусом на професію “електрозварник ручного зварювання”)

Щоб ілюструвати теорію практикою, розглянемо конкретний кейс з нашої професії. Замість традиційних теоретичних креслень на дошці, студенти переходять до софту для моделювання швів, як Simufact Welding, де тестують параметри (струм, газ, швидкість) віртуально, спостерігаючи за термічними полями та деформаціями. Теоретично це конструктивізм: експерименти без вогню дозволяють ітерувати гіпотези, як у науковій лабораторії. Методологічно — блочно-модульний: VR-практика "під кутом" (45° для стикового шва) в SimWeld, з онлайн-форумами для аналізу дефектів (чому з'являються кратери?). 

На практиці це може дати результати: група з 28 студентів значно скоротить час на освоєння базових швів з нульовими інцидентами. У масштабах міста можливе впровадження Цифрові освітні центри DLC (Digital Learning Centres), де VR-симулятори (як у проєкті з безпеки human-robot welding) готують до роботи з роботами — студент "керує" віртуальним маніпулятором, уникаючи колізій. В Україні, за стандартами МОН, це інтегровано в програми ПТО: на Profosvita та Дія.Освіта — модулі з VR для зварювання, з акцентом на безпеку, що особливо актуально в умовах війни та дефіциту ресурсів.

4. Виклики та висновок

Звісно, інтеграція не без викликів: брак обладнання в П(ПТ)О (лише окремі коледжі мають VR-станції), потреба в перепідготовці викладачів (за даними UNDP, лише 40% готові до цифрових методів) та етичні питання (дані privacy в AI-оцінці). При обговоренні ми б хотіли почути сьогодні від колег, про їх досвід впровадження таких технологій.

Підсумовуючи, теоретико-методологічні підходи — це місток до майбутнього професійної освіти, де для електрозварників ручного зварювання технології роблять навчання безпечним, ефективним та інноваційним. Студенти виходять не просто з дипломом, а з цифровим портфоліо — відео VR-тренувань, AI-аналізами швів — готові рухати промисловість України вперед. Ключова ідея: поєднуйте традиційне ремесло з цифровими компетенціями, бо в світі, де людина й технологія — партнери, освіта повинна бути на крок попереду. Дякую за увагу!