Урок №4

Урок №4.Підприємство як первинна ланка ринкового виробництва. Види підприємств.Підприємство: цілі діяльності, організаційні основи, продукція. Організаційно-правові форми підприємства

Форми організації суспільного виробництва

Історія розвитку людського суспільства знає дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну. Форма суспільного виробництва виражає певний спосіб організації його господарської діяльності. Історично першою формою організації суспільною виробництва було натуральне господарство.

Натуральне господарство – це такий тип організації виробництва, при якому вироблені продукти призначені для задоволення власних потреб тих хто їх виготовив, тобто продукти праці не приймають товарної форми, слугують для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Характерними рисами натурального виробництва є наступне:

- замкнутість економічної діяльності, тобто кожна господарська одиниця є самостійною, спирається на свої власні виробничі та природні ресурси і забезпечує себе всім необхідним для життя;

- переважання ручної праці, примітивних засобів виробництва, найпростіших форм організації праці, існуванням простого відтворення;

- відсутність обмінних процесів;

- панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях.

Натуральне виробництво притаманне такому рівню продуктивних сил і такому типу виробничих відносин, які визначають дуже обмежену ціль виробництва, підпорядковують його задоволенню потреб незначних за обсягом і примітивних за характером.

Поступово на зміну натуральному господарству приходить товарне виробництво, яке представляє таку форму організації суспільного виробництва при якій вироблені продукти слугують не для задоволення власних потреб їх виробників, а для обміну, для продажу на ринку.

Товарне виробництво зароджується як протилежність натурального господарства, тому що економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці.

Першою необхідною умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, при якому окремі товаровиробники спеціалізуються на випуску різних видів продукції, так що, для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж її на ринку. Але це ще недостатня умова існування товарного виробництва.

Другою умовою виникнення товарного виробництва є економічне відокремлення товаровиробників, що дає змогу для індивідуального привласнення продуктів праці.

Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і підприємницьке.

Просте товарне виробництво - це дрібне виробництво індивідуальних самостійних виробників, що базується на власних засобах виробництва і з використанням власної праці.

Підприємницьке товарне виробництво це таке, яке ґрунтується на великій приватній власності машинній індустрії і найманій праці. Тому ці два типи, товарного виробництва мають спільні риси і характерні відмінності.

Спільними рисами є їх економічна основа – приватна власність на засоби виробництва, суспільний поділ праці, ринкова форма зв'язків між виробниками і конкуренція між ними.

Відмінними рисами є слідуюючі:

- просте товарне виробництво базується на особистій праці виробника, а підприємницьке на найманій праці;

- мета простого виробництва – задоволення особистих потреб виробника і членів його сім'ї, а підприємницького отримання прибутку підприємцем;

 - просте товарне виробництво має обмежений характер, а підприємницьке - загальний характер;

- при простому товарному виробництві переважає кустарна техніка і ручна праця, а при підприємницькому – великі масштаби виробництва, передова техніка і механізована

праця.

Товарне виробництво є основою ринкової економіки, яка є важливою економічною основою підвищення ефективності виробництва.

Товар і його властивості. Закон вартості

Основу товарного виробництва складає товар, тому що багатство будь якого суспільства проявляється в різнорідній масі певних товарів. Що ж таке товар? Товар є річ, яка, по-перше, задовольняє яку-небудь потребу людини і, по-друге, виробляється не для власного споживання, а для продажу.

Корисність речі, її властивості, завдяки яким вона може задовольняти ту чи іншу потребу людей, роблять річ є. Споживна вартість може або безпосередньо задовольняти особисту потребу людей, або бути засобом виробництва матеріальних благ. Наприклад, хліб задовольняє потребу в їжі, тканина - потребу в одягу; споживна вартість ткацького верстата полягає в тому, що з його допомогою виробляються тканини. В ході історичного розвитку людина відкриває все нові корисні властивості речей і способи їх використання.

Споживну вартість мають багато  речей, зовсім не створені людською працею, як, наприклад, вода в джерелі, плоди дикоростучих дерев. Але не всяка річ, що має споживну вартість, є товаром. Щоб річ могла стати товаром, вона повинна бути продуктом праці, виробленим для продажу.

Споживна вартість має суспільний характер, тобто вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде купувати. А це означає, що продукт ставши товаром повинен мати спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбувається акт його продажу-купівлі.

Властивість товару обмінюватися на інші товари називається міновою вартістю, або це певна кількісна пропорція в якій один товар обмінюється на інший.

Що є основою мінової вартості? Споживна вартість такою основою бути не може, бо як споживні вартості всі товари відрізняються один від одного, вони є не порівняльними.

Спільним, що дає можливість порівняти товари в обміні, є праця, затрачена на їх виробництво, тобто праця, що виробляє товар, створює другу його властивість - вартість. Отже мінова вартість це форма, кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший, вартість же як втілена в товарі праця, є основою цієї пропорції, змістом процесу обміну.

Таким чином, товар має двоїсту природу - являє собою єдність споживної вартості та вартості. Мінова ж вартість є форма, в якій вартість проявляється на ринку. Значить, як споживні вартості, товари якісно відмінні один від одного, бо задовольнять різні потреби людей, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї й тієї ж загальнолюдської праці.

Двоїста природа товару породжена двоїстим характером праці втіленому при його виробництві. Види праці такі ж різноманітні, як і вироблювані споживні вартості. Праця столяра відрізняється від праці кравця, шевця і т.п., своїми прийомами, знаряддями і кінцевими результатами. Таким чином в кожній споживній вартості втілений певний вид праці: в столі - праця столяра, в костюмі - праця кравця, у взутті - праця шевця і т.д. Праця, що затрачується в певній формі є конкретна праця, вона створює споживну вартість товару.

При обміні різноманітні товари, створені різними видами конкретної праці, порівнюються між собою і прирівнюються один до одного. Що є спільним в різних видах конкретної праці? Це, в першу чергу, продуктивна затрата людського мозку, нервів, мускулів і т.д. і в цьому розумінні є однаковою людською працею, працею взагалі.

Праця товаровиробників, що виступає як затрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, є абстрактною працею, яка утворює вартість товару.

На відміну від конкретної праці, яка існує при будь-якій суспільній формі виробництва і є тому вічною категорією, абстрактна праця є історично визначеною формою суспільної праці, властивої лише товарному виробництву. Суспільний характер її визначається через обмін на ринку, тоді як конкретна праця зовні виступає як індивідуальна, приватна.

Вартість товару - це втілена в ньому праця, постає питання практичного характеру: як вимірюється її величина? Величина вартості товару визначається робочим часом. Відомо, що окремі товаровиробники працюють в різних умовах і затрачують на виробництво однакових товарів різну кількість робочого часу. Чи означає це, що чим лінивіший робітник, чим в менш сприятливих умовах він працює, тим вища вартість товару, який він виробляє. Ні, не означає, тому, що величина вартості товару визначається не індивідуальним робочим часом, а суспільно необхідній робочим часом затрачуваним на виробництво товару окремим товаровиробником.

Суспільно необхідний робочий час — це той час, що потрібний для виготовлення якого-небудь товару при суспільно нормальних умовах виробництва, тобто при середньому рівні техніки, середній умілості і інтенсивності праці. Він визначається умовами виробництва, при яких створюється найбільша маса товарів даного виду. Суспільно необхідний робочий час змінюється в результаті зміни продуктивності праці.

Продуктивність праці визначається кількістю продукції, виготовленої за одиницю робочого часу.

Продуктивність праці зростає в результаті удосконалення або більш повного використання знарядь виробництва, розвитку науки, підвищення майстерності і кваліфікації виробника та інших поліпшень в процесі виробництва. В тій чи іншій мірі вона залежить також від природних умов. Тому, чим вища продуктивність праці, тим менший за інших однакових умов час, необхідний для виробництва одиниці даного товару, а значить, його вартість.

Інтенсивність праці визначається затратами праці за одиницю часу і означає ступінь напруженості даної праці. Чим більша інтенсивність, тим більші затрати праці протягом одного І того ж проміжку часу. Значить, вища Інтенсивність праці збільшує величину вартості одиниці певного товару.

У виробництві товарів беруть участь робітники різної кваліфікації. Праця, яка не потребує для своєї реалізації спеціальної підготовки, є простою працею, а праця, що вимагає спеціальної підготовки, є складною, або кваліфікованою працею. Складна праця за одиницю часу створює вартість більшої величини, ніж проста праця, вона набирає значення помноженої простої праці. Тому, величина вартості товару визначається суспільно-необхідною кількістю простої праці.

Ціна – виражена в грошовому виразі вартість товару.