Як виховати учнів доброчесними

 Рекомендації для батьків

ЩО ТАКЕ ДОБРОЧЕСНІСТЬ І ЩО З НЕЮ В УКРАЇНІ

Доброчесність – це про довіру: коли те, що заявлено, відповідає дійсності. Наприклад, коли виробник шоколаду пише, що в складі є какао, він вважається доброчесним, якщо какао справді там є. А якщо я можу довіряти диплому, бо його отримали за знання, або – статистиці чи даним, бо знаю, як їх збирали, або можу довіряти учню, що він сам зробив домашнє завдання, – це про академічну доброчесність.

В Україні ситуація з доброчесністю як такою, і з академічною зокрема, – непроста. У статті 2008 року “The Dishonesty of Honest People“ йдеться про дослідження умов, за яких люди щось порушують. Вони такі:

1. Чи добре людина усвідомлює, що буде покарання, якщо вона порушила.

2. Наскільки хорошою людиною вона почувається, коли порушує. Тобто якщо ти порушуєш і почуваєшся добре, то чому б і не порушити.

Впливати можна на другий чинник – робити так, аби людина почувалася недобре, коли порушує принципи доброчесності. Але ми не можемо змінитися швидко. Наприклад, у США недоторканість свободи і власності прошиті глибоко на культурному рівні. У нас це не так.

Є приклад, який усе пояснює. Коли діти граються в пісочниці й одна бере іграшку іншої, американська мама каже: “Віддай, це чуже”. А українська мама може сказати: “Хай грається”. У нашій культурі нормально ділитися. І навпаки – якщо ти не ділишся, то поганий. Це треба враховувати, якщо хочемо змістовно змінити ситуацію.

ЧИ ГОТОВЕ СУСПІЛЬСТВО ДО ДОБРОЧЕСНОСТІ

Я навчалася на курсі з кроскультурної комунікації, на якому розповідали про 2 типи культур:

1. Щільна культура. У ній є правила, і людина завжди знає, що буде, якщо вона порушуватиме.

2. Вільна культура. У ній те, що правильно й неправильно, залежить від контексту. Тобто що б ти не вчинив, у якійсь групі ти вважатимешся хорошим, але будуть групи, які вважатимуть тебе поганим. Це означає, що людина завжди знайде своїх і ворогів.

Україна посідає перше місце серед вільних культур. На це є різні причини. Наприклад, у нас довго не було сильних інституцій і тих, хто постійно пояснювали би, що красти і брехати – неправильно. Ще одне: ми часто коригуємо правила.

Попри все, ми рухаємося в бік доброчесності. Я впевнена: якщо порівняти із ситуацією, яка була 10 років тому, Україна значно просунулася. Просто все не станеться зразу. Наприклад, у садочку кажуть: “Треба принести малюнки”. Хто малюватиме? Звісно, мама, бо треба, щоби малюнок був гарний. Власне, поки в Україні важливіше, щоби він був гарний, ніж – щоби його власноруч зробила дитина.

Доброчесність – це про комплексність. Чим більше буде впливів із різних боків, тим ефективніше. Не можна видати законодавство, де прописано, що плагіат – це погано, і думати, що цього достатньо. Треба, аби почуватися добре, порушуючи доброчесність, – ставало складніше і складніше.

Буває, батьки махають на підлітків рукою, якщо ті курять, – а що я можу зробити? Проте можна принаймні не дозволяти курити вдома, щоби підлітку було незручно, тобто створювати несприятливі умови.

От і ідеї доброчесності мали би поширюватися і в ЗМІ, і на рівні влади, починаючи з маленького. Наприклад, є ініціативи щодо посилення доброчесності, як-от онлайн-курс “Академічна доброчесність“. А ще – коли дитина принесла малюнок, який намалювала сестра, було би добре, якби вона могла сказати відверто: “Це малювала не я, а сестра”.

Також сприятливо впливає те, що нині на роботу приходять люди, які вже навчалися за іншою парадигмою, які принаймні чули про слово “доброчесність” і, ймовірно, дотримувалися її. Тобто питання не в тому, чи треба на щось вплинути, радше треба підтримувати те, що вже є, і чекати, поки буде критична маса тих, хто вважають, що недоброчесність – це недобре.

1. Розмовляйте з дитиною

Дорослі, які постійно розмовляють з дитиною, переважно знають картину її життя – що відбувається в садочку, школі, хто є друзями, а хто ворогами.

Розмовляйте з дитиною, коли тільки маєте можливість, розпитуйте, дозволяйте багато говорити саме дитині, не розказуйте замість неї, лише запитуючи «так» чи «ні». Якщо щоденна загрузка дня не дозволяє приділяти розмовам час, особливо з дітьми старшого віку, коли графіки батьків та дітей не завжди співпадають, скористайтеся сучасними цифровими можливостями – сімейний чат, переписка в соцмережі тощо. Контролювати кожен крок дитини не варто, але знати, як проводить день дитина – обов’язок дорослих.

Постійні розмови з дитиною дозволять виявити щонайменші ризики, які можуть трапитися з дитиною і нівелювати їх на початку.

2. Довіряйте дитині

Дитина повинна знати, що дорослі їй довіряють, і що вона може довіритися дорослому. Для побудови таких відносин, демонструйте не на словах, а на

прикладах, що ви вмієте берегти таємниці, що не будете здіймати скандал за кожну дрібницю, а просто вкажете, як було б зробити краще.

«Навіть якщо ви помітили обман дитини, не поспішайте її карати та засуджувати. Перш за все варто подумати над причинами обману, а вони завжди є. Наприклад, дитина боїться покарань, тому не говорить правду, чи їй соромно визнати свої помилки, або ж не хоче вас засмучувати. Розуміючи почуття дитини вам буде легше налагодити з нею довірчий контакт, заспокоїти та допомогти розкритися вам. Почати розмову можна з таких слів: «Бачу, що ти засмучений/на чимось. Розкажи все як є, навіть якщо соромно». «Обіцяю, ми не будемо тебе карати, а допоможемо розібратись у ситуації, розкажи, що сталося». «Якщо ти чогось дуже хочеш, розкажи нам, ми разом подумаємо, як це отримати». «Всі твої бажання важливі і заслуговують на увагу, ти можеш чесно розповісти нам про них» – радить дитяча та сімейна психологиня Антоніна Оксанич.

3. Не прикрашайте проблеми «бантиками»

Розповідайте дітям щодо складних ситуацій, які можуть з ними трапитися, прямо. Дитина має відрізняти стандартну ситуацію від критичної та точно розуміти, що з нею трапилася проблема (часом діти не розуміють, що щось відбувається не так, неправильно). Це стосується і проблеми насильства над дітьми. Не вдягайте на дитину «рожеві окуляри». Так, проблема насильства над дітьми існує в світі, в Україні, може трапитися в школі, на вулиці, у соціальній мережі. І найстрашніше, що кривдник – це не завжди незнайомець, нашкодити дитині може і людина із близького кола. Зазвичай такі люди входять в довіру і систематично «підготовлюють» дитину до своїх злодіянь.

Потрібно вчасно виявляти та розповідати про проблеми дорослим. Дитина точно має розуміти, що «вона – не іграшка».

4. Кордони тіла дитини

Говоріть з дитиною також і про сексуальне насильство. З дітьми старшого віку про проблему можна говорити прямо, розповідати на прикладах, що певна історія трапилася, обговорити, чи можливо було її уникнути (ЗМІ часто висвітлюють випадки насильства над дітьми, не закривайте очі, сприймайте, як ситуації, які можна обговорити спокійно, без емоцій, з дитиною). Діти молодшого віку чітко мають володіти інформацією про кордони тіла — використовуйте правило «Тут мене не торкайся»: ніхто не має права торкатися дитини в тих місцях, що зазвичай закриті нижньою білизною і вони, в свою чергу, також не мають права торкатися інших в тих самих місцях (звісно, мова не йде про ситуацію, коли потрібно звернутися до лікаря тощо).

5. Шантаж дитини

Розповідайте дітям і про те, що її можуть почати шантажувати. Дитина має знати, що те, що причиняє їй образу, і покривається словами «нікому не розповідай» потрібно негайно викрити – розповісти батькам, вчителям, дорослому, якому довіряють. Дитина повинна знати, що дорослий допоможе припинити шантаж та підтримує. Поясніть, що, чим далі йде замовчування проблеми, тим глибше вона ранить.

6. Насильство через екран

Відсутність інформаційної гігієни – проблема не лише нашої країни, діти схильні не вирізняти контент та, внаслідок, можуть стати жертвами насильства через екран.

Проводьте певний час в інтернеті разом, переглядайте спільно сайти покупок, качайте разом ігри, роздивляйтеся нові іграшки, із старшими – нові гаджети. 15 хвилин в інтернеті з дитиною поруч, дозволять вам нативно розповідати, що є «хороші» сторінки, а є «погані», що є злочинці, які можуть видавати себе за добродіїв. Навчіть дитину фільтрувати контент.

7. Будь-яку проблему можна вирішити

Цю фразу повторюйте дитині щодня, декілька раз на день, як мантру. Чим частіше дитина чутиме, що «будь-яку проблему можна вирішити», тим менша вірогідність того, що вона знайде в своїй голові проблему, яку вирішити не можна.

Якщо проблема вже сталася, її потрібно прийняти, щонайшвидше повідомити дорослим про її існування, знайти рішення і забути про проблему. Цей алгоритм також промовляйте дитині – так вона знатиме не лише стандартну завчену фразу, а й чіткий алгоритм дії.