У Північній Буковині основними компонентами прикрас були намиста з коралу, скла – «писані пацьорки», прикраси зі срібних монет – «салби» та бісерні прикраси. Також подекуди були поширені ще й згарди та срібні дукачі.

«Салба» - це прикраса у вигляді рядів монет (переважно срібних), нашитих на тканину (оксамит чи домоткане полотно), зумовлена турецьким впливом. Вага салби могла сягати 5 кг. 

Давньою і дуже популярною оздобою в українок було монисто, яке виконували технікою набирання в разки. Зазвичай буковинки вбирали дев’ять і більше разків, називаючи таку прикрасу за найменуванням матеріалу, як от, «пацьорки́», «пацєрки́», «цятки́» (бісер), «грусталі́», «хрусталі́» (скляні намистини).  

Бісерні прикраси Буковини переважно мали вигляд орнаментованої смужки, яку носили на шиї, або круглого комірця-пелеринки чи одноколірної ажурної сітчастої кризи. Окремим видом бісерної прикраси був стрічковий гердан з пришитими по нижньому краю монетами.

З XVIII століття бісер виготовляли у Баварії  - тепер Чехія. Наприкінці ХІХ століття чехи механізували процес виробництва намистин, чим істотно знизили його вартість. З 1919 р. по 1940 р. територія Північної Буковини входила до складу Румунії, котра була коридором постачання бісеру з Чехії. Він став доступним для широких верств населення, що зумовило широке використання цього матеріалу для створення прикрас саме в Буковині наприкінці XIX – початку XX століття.

Стрічкові нашийні ґердани спершу виготовляли лише у вигляді вузької стрічки, а згодом з’явились ще й однодільні та зубчасті силянки та об’ємні плетінки. Із запровадженням нової техніки – ткання – список прикрас поповнився новими виробами: стрічковими герданами з підвісками та розетковими герданами. Також були бісерні прикраси, в яких поєднувалась техніка ткання з нанизуванням та набируванням в «разки».

У ХІХ столітті в Північній Буковині була поширена  ще й силянка-комір дводільна, але вона практично зникла у ХХ столітті.

Створення виробів у техніці  нанизування (плетіння, силяння) здійснювали за прийомами «ромбічна сітка», «стільник», «у хрестик» та поєднанням прийомів «сітка» та «у хрестик».

У декоруванні стрічкових герданів застосовували геометричний орнамент, серед основних символів якого був ромб з різновидами, хрестоподібні та зіркоподібні елементи, восьмипелюсткова розета, трикутник, пряма та ламана лінії, меандр та S-подібні елементи.

Подекуди у тканих  виробах використовували геометризований рослинний орнамент.

Домінуюча кольорова гама – червона, біла, різні відтінки синьої, теракотова, темно-червона, різні відтінки зеленої, жовта,  вкраплення рожево-бузкової, рожевої  і чорної барв.

Майстрині Буковинського Поділля за основу своїх творів використовували чорний колір, під впливом превалюючого кольору вишивки та ткацтва сусіднього Західного Поділля, зокрема околиць м. Борщів.  

Зоряна Куриляк

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Федорчук Олена. Українські народні прикраси з бісеру. – Львів: Свічадо, 2007.

Федорчук Олена. Традиції бісерного оздоблення народної ноші українців (на матеріалах західних областей України). – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2021.

Врочинська Ганна. Історія традиційних українських прикрас. - Київ: Балтія - Друк, 2020.

Врочинська Ганна. Українські народні жіночі прикраси XIX — початку XX століть. Частина 1 - Київ: Родовід, 2015.

Врочинська Ганна. Українські народні жіночі прикраси XIX — початку XX століть. Частина 2 - Київ: Родовід, 2015.

Марусик Настасія. Стародавні буковинські вироби з бісеру. – Київ: Народні джерела, 2017.

Фединчук Олена. Нагрудні та нашийні прикраси Північної Буковини: історія, типологія, етнічні особливості. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. – Чернівці, 2019. 

Архівні світлини з прикрасами  Буковини з відкритих джерел

Світлини з прикрасами з бісеру  із Буковини з відкритих джерел

Силянки Буковини від Дизайн-студії "Зоряне намисто"