Прикраси з коралу в Україні

Загальновідомо, що українські жінки здавна прагнули до краси і свій творчий хист втілювали при створенні нашийних прикрас, серед яких широко поширеним по всій Україні було намисто з коралу – червоного, оранжевого та рожевого кольорів.

За формою виділялось три найбільш поширені типи коралу: циліндричний (форма «трубочка»), круглий або овальний (форма «рондель»). У разках намиста нанизували корали однієї форми, але різного розміру, вкладаючи більшого розміру по центру та меншого – по краях. Часом розмір намистин зростав від верхніх рядків до нижніх.

Кількість низок в кораловому намисті коливалась від 2-4 до 10-15.

Найбільш пишні, рясні (з великою кількістю низок) та масивні намиста з коралу були поширені у Галичині (нинішня Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області). В якості перехідників для з’єднання кількох нанизаних разків подекуди використовували половинки монет з дірочками або спеціально виготовлені металеві елементи.

У районах Середнього Придніпров’я (частина Київської і Черкаської, Кіровоградська, Полтавська та Дніпропетровська області) до коралових намист додавали металеві намистини – «пугвиці» або «рифи».

Композиційним центром коралових намист часто був дукач – металевий виріб на основі монети або медалі, які обплітали хитромудрими металевими деталями: листям, квітами, мереживними «бантами» та ланцюжками. Найпростішої форми дукачі – круглі медальйони чи монети з мінімумом оздоблення - побутували у Київщині, Полтавщині та у Львівщині.

У той же час, у Гуцульщині і Покутті (Івано-Франківська область), у Західному Поділлі (Тернопільська область) створювали намиста (у тому числі коралові) з цілого ряду монет без жодного оздоблення, які називали дукати. У Буковині (Чернівецька область) такі прикраси з монет називали салби.

У Гуцульщині (Івано-Франківська область) були широко поширені згарди - намиста з хрестоподібними або круглими підвісками різної форми з бронзи чи латуні. Згарди нанизували з коралу, штучного коралу (смальти) та венеційського скла з квітковим візерунком («писані пацьорки»). Згарди часто скріплювали спеціальними застібками з латуні – чепрагами: круглими мереживними у формі колеса, ромбоподібними, квадратовими або у вигляді видовжених завитків із заокругленими відростками.