Основою комплексу прикрас Гуцульщини були: металеве намисто (з хрестоподібними підвісками – «згардами», з дзвіночками – «шелестами», з монетами – «дукатами»), розписане та інкрустоване смальтове («писані пацьорки»), коралове та кольорове скляне.

На Гуцульщині носили також намиста з марганцевого скла, яке імітувало кольором та розміром гранат, - «чеські гранати», бо це було творіння чеських майстрів. Таке намисто складалось з кількох до кільканадцяти шнурочків однакової довжини.

На шию також одягали 5-7 низок намиста дрібного діаметру з намистин, що імітували перли.

Згарди - литі з металу хрести, які носили на Гуцульщині, більше ніде в Європі не зустрічались.

Важливим компонентом  прикрас Гуцульщини виступали нашийні бісерні прикраси.

Найдавнішим ареалом бісерних прикрас гуцулів стала буковинська Гуцульщина.  Появу тут перших бісерних творів з орнаментальною структурою можна датувати початком ХІХ століття.  Стосовно галицької Гуцульщини - народні вироби з бісеру з’явилися тут у першій половині — середині ХІХ століття. Вважають, що потрапили вони сюди через Покуття, яке собі запозичило їх з Північної Буковини.

Найбільше поширення отримав стрічковий ґердан - силянки та ткані гердани у вигляді вузької орнаментованої стрічки.  Відомим на галицькій та буковинській Гуцульщині був стрічковий ґердан з підшитими до його нижнього краю монетами, який носили біля самої шиї.

До рідкісних артефактів ХІХ ст. належить нанизаний «сіточкою» стрічковий ґердан з чепрагами, проілюстрований В. Шухевичем у монографії «Гуцульщина». Мотив скісного хреста майстриня виконала з кораликів білого, вохристого, темно-вишневого, темно-зеленого кольорів.  

До буденного вбрання вдягали вузькі (до 2 см), а до святкового – ширші силянки, більш ажурні, з петельками або торочками на нижньому краї.

У селах Річка, Яворів, Соколівка, Брустури, Прокурава, Шешори Косівського району  у свято на шию вдягали по дві силянки: на верх вужчу, а на спід – ширшу «решітку», торочки від якої спадали на груди.

З середини ХІХ ст. з’явились прикраси з бісеру у вигляді ажурного півкруглого комірця з бісерними торочками або петельками по нижньому краю.

У селах галицької Гуцульщини побутувала дводільна силянка — оздоба, виконана з двох гармонійно поєднаних частин — стрічки та коміра, кожній з яких відповідав свій варіант нанизування чи ткання та орнаменту.  Її виконували нанизуванням «сіточкою». Верхня (стрічкова) частина оздоби найчастіше випліталася «сіточкою» зі стороною ромба три намистини, тоді як нагрудна (у формі комірця) — зі стороною ромба чотири намистини. 

Гуцульські майстрині найчастіше надавали однодільній силянці заокругленої форми завдяки нанизуванню «сіточкою», плетиво якої угорі мало менші вічка (звуження верхнього краю до 1—2 кораликів та «сіточка» зі стороною ромба 3 коралики), а внизу — більші («сіточка» зі стороною ромба 4—5 кораликів). Нанизаний з бісеру комірчик зазвичай ще й доповнювали підвісками — «кутасиками», «дармовисами», «ковциками», «цьомбриками» тощо.

Орнаментика гуцульських бісерних прикрас у ХІХ ст. ґрунтувалася на мотивах геометричних форм, щонайбільше ромбу, восьмипелюсткової розети, хреста, зиґзаґу. 

Найпоширенішим способом виготовлення бісерних прикрас у гуцулів здавна було нанизування прийомом «сіточка» у варіантах зі стороною ромба три або чотири намистини, трохи пізніше з’явилося бісерне ткання.

Тип композицій у гуцульських бісерних прикрасах - стрічкова композиція зі з’єднаних між собою мотивів.

Загалом гуцульським силянкам і ґерданам характерні композиції з дрібними елементами орнаменту, найпоширенішим мотивом  є  ромб.

Кольорова гама бісерних прикрас різнилась залежно від місцевості.  Виразною особливістю колориту народного одягу гуцулів завжди було багатобарв’я, яке зливалося в один загальний тон — «вишневий (сс. Річка, Яворів), зелений і брунатний (Верховина), фіолетовий (с. Ворохта), золотаво-цеглястий (с. Космач), синій (смт Ясіня) та ін. (Федорчук 2) Відповідною є й кольорова гама бісерних прикрас.

Широкі, багаті силянки з рідким ажуром (нанизані сіточкою зі стороною ромба 4 намистини), де переважають темні кольори, фіолетово-сині, які нагадують красу карпатської ночі, характерні для Верховинського району; гаму кольорів доповнювали бузковим, вишневим, червоним, зеленим та жовтим.
На Косівщині  тло старовинних герданів нанизували з білого бісеру, який підкреслював барвистість окремих елементів узору – ромбів, ружок, очок, хрестиків, тощо. Чіткістю композицій досить великих мотивів відзначаються бісерні прикраси сіл: Річка, Вербовець Косівського району. Блакитні кольори траплялися в прикрасах с. Шешори, яке славиться своїми водопадами – “гуками”, також подібна гама кольорів в селах Прокурава, Брустури.
У Верхньому Березові ґердани і силянки темніші, чорнобривіші.

Дещо відмінний характер прикрас с. Космач. Вони відзначаються ювелірним виконанням, візерунки компонуються з малих ромбів, дрібненьких цяточок, які закривають все тло. Їх виготовляли в теплій золотисто-жовтій гамі – домінували червоний, жовтий, оранжевий, які доповнювались білим, зеленим, коричневим та синім кольорами  – усі барви золотої осені.

Зазвичай для кольорового вирішення бісерних прикрас народні майстри першої половини ХХ ст. використовували бісер кількох ґатунків — глянцевий (непрозорий і прозорий) та дзеркальний. Завдяки цьому кількість кольорових відтінків в палітрі бісерної прикраси завжди перевищувала кількість кольорових відтінків ниток, використаних у суголосному декорі вишитої сорочки. Зокрема, космацькі майстрині для виконання оздоб залучали бісер щонайменше дев’яти, а то й чотирнадцяти різноколірних відтінків, тоді як у вишивці нитками — п’ять-сім. 

 Зоряна Куриляк

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Федорчук Олена. Українські народні прикраси з бісеру. – Львів: Свічадо, 2007.

Федорчук Олена. Традиції бісерного оздоблення народної ноші українців (на матеріалах західних областей України). – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2021.

Врочинська Ганна. Історія традиційних українських прикрас. - Київ: Балтія - Друк, 2020.

Врочинська Ганна. Українські народні жіночі прикраси XIX — початку XX століть. Частина 1 - Київ: Родовід, 2015.

Врочинська Ганна. Українські народні жіночі прикраси XIX — початку XX століть. Частина 2 - Київ: Родовід, 2015.

Павлюк Степан. Етнографічні групи українців Карпат. Бойки. – Харків: Фоліо, 2020.

ГоберманД.Н. Искусство гуцулов / Д.Н. Гоберман.— Москва : Советский художник, 1980.

Суха Л.М. Художні металеві вироби українців Східних Карпат другої половини ХІХ — ХХст. / Л.М.Суха.— Київ, 1959.

Шухевич Володимир. Гуцульщина.

Стельмащук Галина. Традиційний стрій етнографічних груп Українців Карпат. – Львів: Видавництво «Апріорі», 2021.

Архівні світлини з прикрасами Гуцульщини з відкритих джерел

Світлини з силянками з бісеру  із Гуцульщини з відкритих джерел

Силянки Гуцульщини від Дизайн-студії "Зоряне намисто"