Тема 1. Цінність батьківства: типи прив'язаності та їхній вплив на розвиток дитини

Шановні батьки!

Ваша роль у житті дитини є надзвичайно важливою. Саме від ваших взаємин залежить, якою людиною стане ваше чадо. Сьогодні ми поговоримо про один з найважливіших аспектів батьківства – тип прив’язаності, який формується між вами і дитиною.

Що таке прив’язаність?

Прив’язаність – це емоційний зв’язок між дитиною та її опікунами, який формується в ранньому дитинстві. Цей зв’язок є основою для розвитку особистості дитини, її впевненості в собі та здатності будувати міцні стосунки з іншими людьми.

Типи прив’язаності:

Існує кілька основних типів прив’язаності:

• Безпечна прив’язаність: Дитина відчуває себе в безпеці, коли опікуни поруч, і впевнена, що її потреби будуть задоволені. Вона легко заспокоюється після розлуки з батьками і готова до дослідження світу.

• Тривожна прив’язаність: Дитина постійно потребує підтвердження любові та уваги, боїться бути покинутою. Вона може бути надмірно залежною від батьків і відчувати тривогу при розлуці.

• Уникаюча прив’язаність: Дитина намагається уникати емоційної близькості з батьками, не проявляє потреби в підтримці. Вона може здаватися незалежною, але насправді відчуває внутрішню тривогу.

• Дезорганізована прив’язаність: Цей тип прив’язаності є найскладнішим. Дитина демонструє суперечливу поведінку, не може вирішити, наближатися до батьків чи уникати їх.

Як формується тип прив’язаності?

Тип прив’язаності формується в результаті взаємодії між дитиною та її батьками (опікунами). Якщо батьки чуйні до потреб дитини, відповідають на її сигнали і забезпечують їй почуття безпеки, то, швидше за все, у дитини сформується безпечна прив’язаність. Якщо ж батьки не послідовні у своїй поведінці, нехтують потребами дитини або демонструють емоційну холодність, то це може призвести до формування інших типів прив’язаності.

Чому важливо знати про типи прив’язаності?

Розуміння типу прив’язаності дозволяє:

• Пояснити поведінку дитини: Чому дитина поводиться так, а не інакше?

• Встановити більш міцні стосунки з дитиною: Знаючи про потреби дитини, ви можете краще задовольняти їх.

• Попередити можливі проблеми в майбутньому: Діти з безпечною прив’язаністю, як правило, більш адаптовані і успішні в житті.

Як сформувати безпечну прив’язаність у дитини?

• Будьте чуйними до потреб дитини: Реагуйте на її сигнали, заспокоюйте, коли вона плаче, і проводьте з нею достатньо часу.

• Створіть атмосферу безпеки та довіри: Будьте послідовні у своїх вимогах, показуйте дитині, що ви її любите і підтримуєте.

• Проявляйте емоційну доступність: Говоріть з дитиною про її почуття, слухайте її і відповідайте на її запитання.

• Заохочуйте дослідження світу: Дозволяйте дитині пізнавати навколишній світ, але при цьому забезпечуйте її безпеку.

Пам’ятайте, що ви – найважливіші люди в житті вашої дитини. Ваша любов, підтримка і турбота – найкращий подарунок, який ви можете їй дати.

Як ця таблиця може бути корисна:

• Самоаналіз: Ви можете порівняти свій досвід дитинства з описаними типами прив'язаності і зрозуміти, як це впливає на ваші нинішні стосунки.

• Розуміння партнера: Якщо ви знаєте тип прив'язаності свого партнера, ви можете краще зрозуміти його поведінку і знайти спільну мову.

• Робота з психологом: Ця інформація може бути корисною при зверненні до психолога для роботи над своїми стосунками.

Важливо розуміти:

• Тип прив'язаності не є довічним вироком. З допомогою терапії можна змінити свої шаблони поведінки.

• Тип прив'язаності може проявлятися по-різному в різних сферах життя. Наприклад, у дружбі людина може бути більш відкритою, ніж у романтичних стосунках.

Розуміння свого типу прив'язаності – це перший крок до самопізнання та побудови здорових стосунків.

Тема 2.Розвиток прив’язаності: поради для батьків на різних етапах життя дитини

Прив’язаність – це міцний емоційний зв’язок між дитиною та її опікунами, який формується в ранньому дитинстві. Цей зв'язок є основою для розвитку дитини, її впевненості в собі та здатності будувати міцні стосунки з іншими людьми.

Ось кілька способів розвитку прив’язаності на різних вікових етапах дитини:

Немовля

• Частий тілесний контакт: Носіння дитини на руках, обійми, годування грудьми – все це сприяє зміцненню емоційного зв'язку.

• Реагування на потреби: Своєчасна відповідь на сигнали дитини (плач, голод, бажання бути на руках) допомагає їй відчувати себе в безпеці.

• Створення рутини: Регулярні ритуали (купання, годування, колискові) створюють відчуття стабільності.

Ранній вік (1-3 роки)

• Спільні ігри: Грайте разом, читайте казки, співайте пісні. Це допомагає зміцнити емоційний зв'язок і розвиває уяву дитини.

• Вираження почуттів: Говоріть з дитиною про її почуття, називайте їх і допомагайте їй їх розуміти.

• Самостійна гра: Дозволяйте дитині досліджувати світ, але завжди будьте поруч, щоб підтримати її.

Дошкільний вік (3-6 років)

• Якісний час: Приділяйте дитині індивідуальну увагу, грайте разом, читайте казки.

• Підтримка її інтересів: Заохочуйте її захоплення і допомагайте їй розвиватися.

• Встановлення правил: Пояснюйте дитині правила поведінки, але робіть це лагідно і з розумінням.

Шкільний вік

• Спільні інтереси: Знаходьте спільні інтереси з дитиною, це допоможе вам краще розуміти одна одну.

• Довіра: Довіряйте своїй дитині, дозволяйте їй приймати самостійні рішення.

• Відкрите спілкування: Створіть атмосферу, в якій дитина може вільно говорити про свої почуття і думки.

Підлітковий вік

• Підтримка: Будьте підтримкою для своєї дитини в цей складний період.

• Повага особистих кордонів: Дайте дитині особистий простір, але при цьому залишайтеся доступними для розмови.

• Приклад: Показуйте дитині приклад здорових стосунків.

Загальні рекомендації для всіх вікових груп:

• Якісний час: Приділяйте дитині свою увагу без відволікань на гаджети.

• Емоційна доступність: Будьте відкриті для спілкування, вислуховуйте дитину.

• Позитивне підкріплення: Хваліть дитину за її успіхи, навіть маленькі.

• Послідовність: Дотримуйтесь встановлених правил і обіцянок.

• Терпіння: Виховання – це тривалий процес, який вимагає терпіння і розуміння.

Пам'ятайте, що кожна дитина індивідуальна, тому підходи до виховання можуть відрізнятися. Головне – любити свою дитину і будувати з нею міцні довірливі стосунки.

Тема 6. Що таке стрес та дистрес?

Стрес є частиною щоденного життя людини. Ми постійно перебуваємо під його впливом. Однак деякі люди потерпають від стресу, який є настільки часто повторюваним або настільки інтенсивним, що це може серйозно вплинути на якість життя. Такий стан називають дистресом.

Стрес можуть викликати широке коло ситуацій. Ось деякі приклади:

■ відносини з іншими;

■ питання, пов’язані з роботою;

■ фінансові та матеріальні проблеми;

■ лікування хвороби, в тому числі подолання шкідливої звички;

■ зміни в житті, такі як шлюб, вихід на пенсію,розлучення, переїзд;

■ щоденні клопоти та завдання;

■ позитивні події, такі як організація свят чи ремонт;

■ балансування між багатьма ролями або завданнями одночасно.

Деякі люди відстежують, що саме спричиняє стрес, і це дозволяє їх долати стресам, або ефективніше з ними справлятися. Та багато хто має менше можливостей боротися зі стресом. Тож виявлення стресових факторів є нашим першим завданням.

Розуміння власних проявів проживання стресу – «сигнали SOS»

 (симптоми стресу):

■ дратівливість або надмірна вимогливість;

■ конфліктність;

■ зменшення здатності виконувати розумову роботу;

■ погіршення концентрації уваги та забудькуватість;

■ поганий сон;

■ тривожність;

■ відчуття напруження в тілі;

■ біль у спині та шиї;

■ часті головні болі, мігрені;

■ біль у шлунку (стресові гастрити), розлади шлунку;

■ підвищені артеріальний тиск та пульс;

■ зміна апетиту (або весь час хочеться щось «жувати», або відсутність апетиту);

■ висипи на шкірі, «дряпання» шкіри;

■ болі в грудях; погіршення існуючих проблем зі здоров’ям;

■ схильність до застуд/грипу та повільніше відновлення.

Ці симптоми знижують якість життя, і люди, які перебувають під впливом стресу, можуть помітити, що їхній стан та неефективні методи його подолання ще більше загострюють симптоми.

Тема 7. Використання ефективних навичок подолання стресового напруження та переживань.

Переживаючи стрес, людина може потрапити в замкнене коло, яке зміцнює та поглиблює стан, спричиняючи дистрес. Як це буває в житті: людина, наприклад, через втрату роботи (стресова ситуація) погано спить (стресове переживання – «сигнал SOS»). Для того, щоб заснути, вирішує випити трохи алкоголю. Робить це і засинає. З часом вдається до подібного сценарію щоночі, бо переконана, що тільки так зможе заснути. Ця звичка закріплюється, проте поступово алкоголь погіршує сон і робить його нетривалим (пробудження о 3-й ночі) та без ефекту відновлення. Тобто обрана стратегія, як справитися з поганим сном, була невдалою. Вона не дала бажаного результату – подолати стресові переживання не вдалося, більше того,вони посилилися.

Вкрай важливо навчитися «перемикати» стресові переживання на фізичну активність, яка допоможе зняти тілесне напруження і «відпрацювати» адреналін, що виділяється у нас в стресових ситуаціях.

Ефективними можуть бути такі дії:

■ зупинитися й подихати – глибоко та сконцентровано;

■ проста фізична діяльність: наведіть лад на своєму робочому столі чи в кімнаті, винесіть сміття, переберіть одяг, полийте квіти, зробіть гімнастику, просто пройдіться;

■ розреготатися до сліз: пожартуйте/розкажіть анекдот/подивіться смішне відео в інтернеті;

■ виконати релаксаційні вправи: медитації;

■ спорт: бокс, йога, біг, велосипед тощо.

Ці прості вправи навчать вас управляти власною енергією (силою). Енергія – це валюта нашого життя. Уявіть, що від народження у вас є депозит у банку у вигляді енергії. Впродовж свого життя ви можете накопичувати його. А можете витрачати – і врешті доведеться брати кредит у власного здоров’я.

Тема 8. Реакція дітей на стресові фактори. Як пов’язані стан батьків і стан дитини?

Те, як діти реагують на складні ситуації, залежить від їхнього віку та рівня розвитку. Це також залежить від того, як взаємодіють із ними та між собою їхні батьки, піклувальники та інші дорослі. Наприклад, маленькі діти не здатні повністю зрозуміти, що відбувається навколо, і особливо потребують підтримки з боку дорослих. 

Зазвичай діти справляються краще, коли поруч із ними сильні й спокійні дорослі. У дітей і підлітків проявляються такі самі реакції дистресу (відсутність будь-якої реакції, агресія, уникання, заперечення тощо), як і в дорослих. Вони віддзеркалюють норму реагування на події навколо. Дорослі можуть впоратися з ситуацією самостійно або ж звернувшись за підтримкою до близьких. Діти ж завжди потребують підтримки та перебування поряд із дорослими, які допоможуть їм подолати кризу та адаптуватися до нових умов.

Дитина може розвиватися відповідно до свого віку в стабільних і безпечних умовах. У ситуації постійного стресу (війни, вимушеного переселення) цей процес порушується. І для його відновлення необхідно подбати про безпеку та емоційну стабільність перш за все на сімейному рівні. Адже справжнє відчуття безпеки дитині дають лише близькі довірливі стосунки з дорослим, який відповідає за дитину. Але часто ми стикаємося з ситуацією, коли самі дорослі переживають дезадаптацію (повну або часткову втрату здатності пристосуватися до середовища) та стрес і не можуть або не знають, як бути ресурсом для дітей та допомогти їм впоратися з пережитим. Тому вкрай важливо спочатку емоційно стабілізуватися самій/самому, далі обміркувати, що насправді трапилося, а вже потім пояснити дитині. «Стресові події можуть викликати в дітей

Стресові події можуть викликати в дітей різні поведінкові відхилення, почуття, які важливо відстежити та адекватно допомогти дитині пережити, проявити й «відпрацювати».Це можуть бути почуття незахищеності, страх перед майбутнім, гнів, агресія, сором і відчуття провини, відчуженість та ізоляція, сум. У дітей можуть виникнути проблеми з навчанням, увагою, здатністю запам’ятовувати інформацію, психосоматичні порушення (такі як логоневроз (заїкання), енурез (нетримання сечі), бронхіальна астма, нейродерміти тощо).

Існують певні особливості поведінкових проявів у дітей, які пережили складний досвід, із урахуванням віку.

Ознаки стресу й порушення адаптації у дітей залежно від віку

Діти дошкільного віку (до 6 років) часто мають розпливчасті й соматичні реакції на критичні події, які проявляються у фізичних симптомах. Вони можуть помилково думати, що ця подія сталася з їхньої вини. Це може призвести до формування так званого «магічного мислення» (наприклад, дитина може думати, що «якби я краще прибирав/-ла іграшки, цього б не сталося») і почуття власної провини. Емоційні реакції на стресову подію у цьому віці мають вигляд проблем зі сном, нічних кошмарів. Діти можуть хвилюватися та непокоїтися, що знаходить втілення у «чіплянні до дорослих» (дитина боїться залишатися одна в кімнаті, постійно вимагає уваги, боїться засинати тощо).

Діти (7–11 років) після травми починають більше боятися, соромитися й проявляти підвищену тривожність. Може розвинутися регресивна поведінка (повернення до попередніх стадій розвитку), що включає енурез, смоктання пальця, дитячий лепет, бажання мати постійно під рукою іграшку. Діти у цьому віці можуть втратити апетит, скаржитися на болі в животі, головні болі, запаморочення. Також поширені проблеми з навчанням, такі як нездатність зосередитися, відмова відвідувати школу, агресивна поведінка в класі. Діти молодшого шкільного віку відображають у грі все, що відбувається навколо. Гра для дітей – це можливість впоратися з ситуацією, яка вже трапилася чи відбувається зараз. Тому вони відображають у рольових іграх війну, переселення, переховування у бомбосховищах, відвідини лікарів, соціальних працівників тощо. У таких випадках не треба хвилюватися (якщо це не загрожує здоров’ю та життю дитини). Це нормальна реакція дітей на незвичайні ситуації. 

У разі стресу та порушення адаптації дітям молодшого шкільного віку властиві: 

• вияви безсилля і пасивність, відсутність звичних поведінкових реакцій; 

• підвищена збудливість, злість і незібраність; 

• страх розставання і постійний обмін миттєвими повідомленнями з батьками, дзвінки батькам на уроках; 

• погіршення пам’яті, уваги, здатності зосередитися, зниження успішності в навчанні, втрата інтересу до шкільної діяльності;

• соматичні симптоми (болі в животі, головні болі);

• посилена реакція на гучні звуки; «заморожування» (раптове знерухомлення); метушливість,

• плач через найменші подразники; 

• порушення харчування (можуть ховати їжу).

Підлітки (від 12 років) зазвичай тримають всі свої почуття в собі, що може призвести до депресивних станів. Водночас вони можуть робити вигляд, що «все нормально», коли це не так. Діти можуть менше часу проводити з сім’єю і більше часу – з іншими людьми, намагаючись бути активними й у такий спосіб управляти своїми страхами. Для таких дітей існує ризик бути залученими в різні угруповання, в тому числі воєнізовані. Дітям старшого шкільного віку (підліткам) властиві такі ознаки пережитого стресу та порушення адаптації: зниження успішності в навчанні («А навіщо тепер вчитися? Що це мені дасть?»); егоїстичність; небезпечна для життя поведінка; схильність до потрапляння в біду; бунт у школі; спалахи гніву та жорстока поведінка (наприклад, знущання над тваринами); депресія; уникнення спілкування; спроба віддалитися й захиститися від почуттів сорому, провини, приниження; бажання помсти; агресивна поведінка, пов’язана з відповіддю на ситуацію (небезпека втягнення у війну або збройні угруповання); поганий сон та кошмари, а від того сонливість на уроках та втрата сил на заняттях із фізичної культури. Через особливості підліткового віку дехто з дітей сприймає військовий конфлікт і переселення як пригоду й екстремальний досвід («Круто! Двіжуха!»). У роботі з дитиною важливо розібратися в суті її переживань та проблем. Батьки та найближче оточення дитини можуть стати для неї ресурсним середовищем – таким, що допоможе пережити ситуацію й адаптуватися до нових умов.

Важливо!!! Але є кілька «але»!!!

■ Змінюйте те, що можете змінити; концентруйте зусилля на тому, що дає результат.

■ Приймайте те, що змінити не можна...

■ Робіть те, що можете робити з любов’ю, робіть це якомога краще.

■ Розумійте і приймайте неминучість труднощів і проблем.

■ Вмійте приймати підтримку й надавати її іншим.

Тема 9. Зростання у стресі

Наше визначення кроків із управління стресом триває. І наступним є крок:«Окреслення зони своєї відповідальності».

Подивіться, чи є серед ваших стресорів ті, на які ви маєте можливість вплинути, і поміркуйте, у чому саме полягає цей вплив. У цьому вам допоможе таке запитання: «Що в цій ситуації (стресорі) залежить від мене, а що ні?» 

Наступним кроком є «Складання плану і його реалізація» з метою розвитку необхідних навичок для отримання бажаного результату. Ця навичка обов’язково має перебувати в зоні  вашої відповідальності і залежати винятково від вас. Тобто людина, яка розуміє природу свого стресу, може зростати в ньому, розвиваючи потрібні навички для подолання його впливу. Наприклад. 

Бажана навичка для подолання стресу (Чого я хочу навчитися?):Спокійно спілкуватися з дитиною, чути й розуміти одне одного. 

Методи розвитку цієї навички (Як я можу цього навчитися?):

■ Завжди пам’ятати про користь від такого спілкування для нас обох.

■ Брати тайм-аут, коли відчуваю напруження і от-от зірвуся.

■ Завжди просити вибачення, коли була/-в не права/-ий чи вчинила/-в несправедливо по відношенню до дитини.

■ Перед розмовою з дитиною обміркувати те, про  що я хочу поговорити; підібрати відповідні намірам слова заздалегідь.

■ Під час розмови спочатку намагатися зрозуміти, що каже дитина, а вже потім говорити самій/самому.

■ Порадитися з чоловіком/дружиною/подругою/другом/спеціалістом.

Розвиваючись у чомусь, важливо:

■ відстежувати, як і за рахунок чого ви досягли результату;

■ зауважувати, що вам допомагало і що було ресурсом;

■ визнавати та святкувати успіх.

Тема 10. Як стабілізувати себе?

     Коли в наше життя вриваються різні стресові фактори, то запускаються автоматичні тілесні реакції. Наш розум починає функціонувати лише задля виконання завдання виживання (так званий «мозок ящірки»), генеруючи реакції, спрямовані на реалізацію програми «боротися чи врятуватися втечею» (по-іншому її ще називають реакція «бий або біжи»).

      Ця реакція виникла для захисту від хижаків, допомагаючи в адаптації до ворожого середовища та забезпечуючи фізичне виживання. Це те, що ми можемо спостерігати і у тваринному світі. Наприклад, тварина, перед тим як втекти від сильнішого суперника, може демонструвати силу: шипіти, змінювати колір, стояти прямо, випускати пазурі, замахуватися лапами або роздуватися. Коли існує загроза існуванню, відповідь «боротися чи врятуватися втечею» є надзвичайно важливою системою реагування: відбувається викид адреналіну та інших гормонів, посилюється дихання та споживання кисню, нервова система приходить у тонус, що дає організму приплив енергії, щоб вижити в екстремальній ситуації. Наші м’язи (і наше тіло загалом) набагато активніші, ніж ми думаємо. Коли людина занепокоєна або стривожена, вона зазвичай напружує м’язи. Тому ми використовуємо такий вираз, як «напружене очікування». Чи погано це? І так, і ні. Часто це добре і може мати позитивні наслідки. Цей вид тривоги нам необхідний на випадок надзвичайної ситуації.

     Стривожена людина готова до швидких дій. Тому наше тіло і м’язи напружені, коли ми чогось боїмося. Ми повинні бути готові до дій: бігти або боротися.

     Інколи люди продовжують використовувати цей механізм, коли загроза вже минула і небезпеки більше немає. І тривога розпочинає супроводжувати щоденне життя. Це створює непотрібні страхи й занепокоєність, що у свою чергу тримає все тіло в постійному напруженні. З часом це може завдати шкоди. Коли м’язи напружені занадто довгий час, це викликає порушення, про які ми говорили вище.

     Людина в стані стресу погано почувається, погано спить, не може отримати задоволення від їжі, забавляння з дітьми, сон її не відновлює. Іншими словами, страхи й тривоги призводять до напруження м’язів і врешті до появи фізичних симптомів. Ці симптоми підвищують страхи й тривоги, які призводять до ще більшого напруження м’язів, і так далі. Людина може відчувати себе втягненою у спіраль своєї ж тривоги.

    Тривога – це не просто емоційне переживання. Відчуваючи тривогу, людина залучає в цикл свої думки, тіло й поведінку,

Подія (припустімо, проїжджає повз машина швидкої допомоги) або побоювання, що з дитиною може щось трапитися, породжують неспокійні думки, і людина починає відчувати тривогу. Це змінює роботу організму: прискорюються серцебиття і дихання, посилюється потовиділення, м’язи напружуються, можливо, виникають інші фізичні симптоми реакції «бий або біжи». На поведінковому рівні людина намагаєтеся уникати неприємних ситуацій і місць. Або ж обирає «контролюючу» лінію поведінки –наприклад, постійно телефонує дитині, щоб упевнитися, що все в порядку. І якщо людині вдається знизити м’язове напруження, фізичні прояви вщухають і їх стає легше контролювати. Людина стає більш розслабленою і набуває вміння справлятися зі своїм тривожним станом. Вона зберігає енергію і сили для розв’язання реальних проблем, що постають перед нею в житті. Для того, щоб справді розслабитися, вам необхідно тренуватися щоденно. Так само, як дитина вчиться ходити або розмовляти, вам необхідно займатися релаксацією. Поступово  ви навчите своє тіло розслаблятися. Ви будете контролювати відчуття напруженості, і погане самопочуття хвилюватимуть вас дедалі менше.

Отже, сьогодні презентую вам такі техніки.

Метод 1. «Квадрат»

Заплющте очі й подумки намалюйте квадрат. Сконцентруйтеся на правому верхньому куті фігури й на рахунок 1-2-3-4 зробіть глибокий вдих. Далі перейдіть до лівого кута квадрата й на рахунок 1-2-3-4 затримайте дихання. Затим перейдіть до лівого нижнього кута й на рахунок 1-2-3-4 видихніть. Відтак перейдіть до правого нижнього кута й знову повторіть вдих. Затримка дихання — видих. Кілька разів обведіть так квадрат, використовуючи цю техніку, і ви швидко повернетесь у стан рівноваги.

Метод 2. «Пошук кольорів»

Оберіть один який-небудь колір і в повній тиші протягом кількох хвилин шукайте предмети цього кольору. Ця вправа допомагає розфокусуватися з того, що токсично забирає вашу енергію.

Метод 3. «Кулак»

Стисніть пальці в кулак із загнутим усередину великим пальцем. Роблячи видих спокійно, не поспішаючи, стисніть сильніше. Потім, послаблюючи кулак, глибоко вдихніть повітря. Повторіть 5 разів. Далі спробуйте виконати цю вправу із заплющеними очима.

Метод 4. «Долоні»

Тріть долоні одна об одну, доки не відчуєте тепло. Це енергія сили. Далі «вмийтеся» долонями, промасажуйте пальцями мочки вух, розітріть вуха до тепла.

Метод 5. «Абстрагування у просторі»

Дуже проста й ефективна вправа. Заплющте очі, зосередьтеся на навколишніх звуках. Прислухайтеся до всього, що відбувається навколо, впродовж хвилини. Ви почуєте багато звуків, які не помічали раніше, та водночас зосередитеся на власному сприйнятті «тут і зараз».

Експрес-методи:

Ми не завжди маємо час і можливості зробити тривалу релаксаційну вправу: іноді хтось поряд із нами або ситуація така, що треба швидко зорієнтуватися. Тому зараз спільно навчимося досить простих прийшов, які можуть швидко заспокоїти та «заземлити» людину. Можливо, хтось практикує такі в повсякденному житті?

Ось деякі з них:

• Умитися холодною водою.

■ Зняти взуття та поставити ноги всією поверхнею ступні на підлогу.

■ Обпертися спиною об спинку стільця.

■ Випити склянку води.

■ Помасажувати зону лоба між бровами та скроні.

■ Обійнятися з безпечною людиною / обійняти дитину.

■ Потрясти кистями рук.

■ Переглянути фото з відпочинку.

■ Погладити кота чи собаку.

■ Випити теплого чаю.

Тема 11. Як допомогти дитині,яка перебуває в стресі?

З попередньої теми ми дізналися,що коли в наше життя вриваються різні стресові фактори, то запускаються автоматичні тілесні реакції. Наш розум починає функціонувати заради виживання (працює так званий «мозок ящірки»), генеруючи реакції, спрямовані на реалізацію програми «боротися чи врятуватися втечею» (її ще називають реакцією «бий або біжи»). Потім, коли загроза минає, мозок опрацьовує інформацію і пояснює те, що трапилося. Так ми отримуємо досвід. 

Виживання дитини напряму залежить від дорослих і від того, як вони допомагають їй впоратися зі стресом. І що менша дитина, то більшої допомоги від батьків вона потребує в «опрацюванні» стресових ситуацій, адже зона мозку, яка за це відповідає, ще не сформована, а «мозок ящірки» є домінуючим інструментом реагування. Саме тому нам насамперед необхідно заспокоїти «мозок ящірки» дитини, а вже потім говорити з нею».

Тема 12. П’ять способів налагодження контакту з дітьми:

1. Безпечні доторки (ніжні, турботливі, чуйні та комфортні для дитини). За надійної безпечної прив’язаності дитина розслабляється та обм’якає в обіймах турботливого дорослого. Цьому допомагає вся наша природа.

2. Зоровий контакт (тривалий і комфортний зоровий контакт). Такий тип зорового контакту є однією з ознак надійної прив’язаності. Ми наче отримуємо сигнал: «З цією людиною мені добре, разом ми впораємося, все добре та надійно».

3. Мовленнєвий контакт (м’який, спокійний та мелодійний голос). Дорослий заспокоює та стишує дитину за допомогою свого голосу.

4. Емоційна чутливість (зчитування сигналів про стан дитини без слів). Батьки помічають мінімальні зміни в поведінці та вигляді дитини. Це і є батьківською інтуїцією. Часто батькам необхідно просто заспокоїтися, і система «зчитування дитини» підкаже, як діяти і що робити в контакті з дитиною.

5. Взаємодія в спонтанності та грі (дорослий використовує уяву та грається з дитиною). Ігри – один із найприродніших спосіб взаємодії батьків із дітьми.