Обов'язки батьків включають виховання дитини в дусі поваги, піклування про її здоров'я, фізичний та моральний розвиток, забезпечення повної середньої освіти, а також підготовку до самостійного життя
. Батьки повинні утримувати дитину до повноліття, створювати належні умови для її розвитку та захищати її права.
Основні обов'язки батьків:
Виховання: Виховувати дитину в дусі поваги до прав інших людей, любові до своєї родини, народу та Батьківщини.
Піклування: Піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Освіта: Забезпечити дитині здобуття повної загальної середньої освіти.
Підготовка до життя: Готувати дитину до самостійного життя та праці.
Утримання: Забезпечувати дитину, утримувати її до досягнення повноліття, що може включати сплату аліментів.
Умови для розвитку: Створювати належні умови для розвитку природних здібностей дитини.
Повага: Поважати гідність дитини, забороняти будь-які форми насильства або приниження, а також враховувати її думку.
Захист інтересів: Захищати права та представляти інтереси дитини в суді та інших установах.
БІЛЬШЕ ЗА ПОСИЛАННЯМ: Обов’язки батьків та захист прав дитини
«У кого в домі діти, у того в домі щастя»
(Східна мудрість)
Перший досвід співжиття ми отримуємо в найближчому оточенні, в колі рідних і близьких людей - в сім'ї. З перших років життя дитина всотує атмосферу сімейних стосунків. Переживання і страждання раннього дитинства впливають не тільки на розвиток, а й на формування почуття власної самоцінності й корисності в майбутньому дорослому житті. Від доброзичливості тих, хто оточує дитину, залежить її емоційне й фізичне здоров'я, вміння контактувати з людьми. Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Малюки, про яких турбуються, навчаються виявляти турботу. Діти, яких люблять такими, яки вони є, ніколи не будуть нетерпимими до інших. У такий спосіб закладаються основи гуманних взаємин батьків і дітей.
Виховання має опиратися на природовідповідні, здорові принципи. Саме такі принципи закладено в основу гуманістичного виховання і гуманних взаємин. Гуманізм — концепція, що представляє людину як найвищу цінності у світі; захист достоїнства особистості, визнання її прав на свободу, щастя, розвиток та виявлення своїх здібностей через створення для цього відповідних сприятливих умов. Гуманна педагогіка — система наукових теорій, що стверджує дитину в ролі активного, свідомого, рівноправного учасника освітнього процесу, який розвивається, виходячи зі своїх можливостей. Але потрібно розуміти: гуманізм — не синонім вседозволеності та постійної безконтрольної поведінки дитини. Свою любов до дітей потрібно вміти донести так, щоб не зашкодити їм. Найвищим показником розуміння сутності гуманних взаємин у сім'ї буде переконання у тому, що найвищою цінністю для батьків є діти, а для дітей - батьки, взаємоповага інтересів і потреб кожного.
Основи виховання:
1. Усі діти мають рівні права.
2. Кожна дитина має право на любов, піклування та захист.
3. Кожна дитина має право на вільне спілкування, свободу совісті та думки.
4. Кожна дитина має право на повноцінне харчування, відпочинок та дозвілля.
5. Не слід загострювати увагу на невдачах дитини.
6. Якщо дитину висміюють, вона замикається в собі.
7. Учить дитину вірити в себе.
Принципи побудови взаємин між дорослим та людиною
1. Організувати непрямі ситуації, які будуть сприяти довірливим відносинам між дитиною та дорослими.
2. Не підганяти дитину.
3. Порівнювати дитину з нею самою, тільки з нею вчорашньою.
4. Підкреслювати момент успіху дитини в будь-яких сферах.
5. Розуміти, що дитина, як і всі люди має право на помилку.
6. Не фіксувати увагу на невдачах дитини.
7. Використовувати різноманітні засоби та форми спілкування з дитиною: ігри, ситуації, усну народну творчість, наочний матеріал.
У публікації розглядаються важливі кроки та рівні емоційного розвитку дитини, які вона має пройти від народження до трирічного віку, а також питання, на які варто звернути увагу батькам дітей різного віку, та обговорюються проблемна поведінка дітей і те, як впоратися з нею. Читачі ознайомляться також з поняттям прив’язаності та її значенням для розвитку дитини.
2. Рекомендації для батьків "Соціалізація дошкільника: вчимося дружити"
Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах.
У кожній сім’ї між дитиною і батьками складаються особливі стосунки. Від характеру сімейного спілкування залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідомість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Стиль сімейного виховання у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини.
На вибір стилю родинного виховання впливають:
♦ типи темпераментів батьків, їх сумісність;
♦ традиції сімей, в яких виховувались самі батьки;
♦ науково – педагогічна література, яку читають батьки;
♦ рівень освіти батьків.
Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяютьна авторитарний, ліберальний, демократичнийта гіперопіку. Кожен із цих стилів по-своєму впливає на психічний розвиток дитини.
1. Авторитарний стиль виховання. Батьки, що дотримуються цього стилю, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір дитини, пригнічують силою, вирішують за дитину, що їй краще, не цікавляться особистою думкою дитини, не визнають їїправа.Всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов'язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера. Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці (особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером). Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, вигравати спортивні змагання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дитина прагне замінити спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Дитина підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.
Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи дитині (особливо підліткам) відповідальність за їхні дії та вчинки. Враховуйте позицію та бажання дитини, її переживання. Намагайтеся давати інструкції у формі пропозиції, а не розпорядження (наказу). Будь-які осудження повинні бути адресовані не до особистості дитини, а до конкретних її дій (не дитина погана, а сам вчинок, який вона вчинила).
2. Ліберальний стиль виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Дитина в сім'ї належить сама собі. Їй надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно. Нездатність сім'ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє вживання алкоголю чи інших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан. Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні зв'язки, не готові до обмежень і відповідальності, відчувають байдужість до близьких. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення в емоційній сфері.
Для гармонічного розвитку дитини спробуйте змінити тактику спілкування: відновіть взаємну довіру й повагу; чітко позначте функціональні обов'язки дитини в родині, свої вимоги й очікування; проявляйте теплоту та ніжність до дитини, підкреслюйте її важливість для вас і винятковість; розмовляйте з нею і цікавтеся її думкою.
3. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Дитина виховується як самостійна особистість.Також батьки орієнтовані на її активну рольуродині. На відміну від ліберальногостилю виховання цей процес не пущений на самотік, а проходить під дбайливим і чуйним контролем батьків. Вони адекватнооцінюютьможливості, успіхиі невдачі дитини; їм властиві глибоке розуміння дитини, цілей і мотивів її поведінки.
При демократичному стилі виховання відбувається найбільш гармонічний і різносторонній розвиток особистості дитини.Він сприяє розвитку самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.
4. Гіперопіка (надмірна опіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування удітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. В цей час підліткинабувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір, аце часто ображає батьків.
Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, найбільше залежить від батьків.
Пам'ятайте, що благополучна сім'я — це сім'я з високим рівнем внутрішньосімейної моральності, духовності, кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем. Дорослим необхідно керуватися принципами любові та поважати особистість дитини.
Домашнє насильство – найбільш розповсюджена форма порушення прав людини. Без подолання цього соціально небезпечного явища не можливо створити умови для самореалізації здобувачів освіти, реалізації принципів рівних прав, свобод і можливостей.
Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року визначено домашнє насильство – діяння фізичного насльства: форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Економічного насильство – форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи. Сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
Поведінкові ознаки дітей де є домашнє насильство:
Страхи. Діти з сімей, де практикується домашнє насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятись різним чином: від замкненості в собі і пасивності до насильницької поведінки.
Зовнішні прояви поведінки. Родина, в якій практикується насильство, зовсім непередбачувана, вона лякає дитину, яка не знає, коли і за яких обставин відбудеться наступний спалах агресії.
Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за насильством в родині, діти можуть дійти висновку, що насильство є спосіб, яким доцільно вирішувати конфлікти і проблеми. Внаслідок цього такі діти зазвичай нездатні виразити свої почуття і емоції вербально, а наслідують дорослих.
Залучення дитини до конфлікту між батьками. Відомо багато випадків, коли діти втягуються в боротьбу батьків. В результаті того, що діти так глибоко вкорінені в конфлікт сім’ї, їм важко відокремити свою індивідуальність від особистостей батьків.
Захисник матері. Не є поодинокими випадками, коли дитина залучається в конфлікт сім’ї, намагаючись захистити матір, проти якої спрямований потік агресії.
Розчарування. Життя в сім’ї, де практикується насильство, супроводжується високим рівнем напруги. Діти переживають постійний стрес, тому часто засмучені, розчаровані, втрачають рівновагу навіть за найменших труднощів.
Почуття виправданої жорстокої поведінки. Деякі матері, які не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються пояснити, знайти виправдання їхнім насильницьким діям.
Почуття непотрібності. У зв’язку з тим, що батьки багато сил та енергії віддають на подолання конфлікту, в них залишається мало часу та сил, щоб займатись дитиною. У дитини може виникнути почуття непотрібності, занедбаності. Такі думки можуть призвести навіть до спроб суїциду.
Ізоляція. Здебільшого в сім’ях, де насильство застосовується як засіб виховання, такі факти не проговорюються відкрито. Деякі діти навіть вважають, що з ними не все в порядку, бо їх сім’я відрізняється від інших.
Суперечливі почуття щодо батьків. Дитина, яка втікає з дому, або вилучається з сім’ї, нерідко відчуває сильні теплі почуття до батьків, захищає їх, намагається виправдати, незважаючи на те, що останні жахливо поводились із нею.
Захист дітей від жорстокості, насильства та попередження злочинів проти них є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням, вирішення якого носить міждисциплінарний характер. Не зважаючи на масштабність і складність проблеми, професійний і організаційний ресурс, сфера соціального впливу працівників психологічної служби дозволяють здійснювати комплексний і системний вплив на всіх учасників освітнього процесу.
Матеріали були розроблені організацією Nobody's Children Foundation, яка є найбільшою у Польщі неурядовою організацією, що займається захистом дітей від жорстокого поводження та надає допомогу дітям, які постраждали від насильства, а також їх батькам.
Покарання та наслідки і кілька прикладів
Покарання – це метод виховання, який батьки обирають найчастіше, коли дитина поводиться не так, як вони очікують.
Покарання має навчити дитину поводитись правильно; часто воно набуває форми наказів, заборон, маніпуляцій, криків, порівнянь, «надання шаблонів», читання нотацій, залякування, підкупу. Все для добра дітей – для того, щоб вони були хорошими, вміли дотримуватися правил і законів, уміли любити, поважали себе та інших, були відкритими, самостійними, допитливими, щасливими, дружелюбними і т.п. Чи можна досягти цього перерахованими вище способами? Точно НІ.
Хоча покарання на перший погляд здається ефективним (дитина припиняє так поводитись), воно не є доречним, оскільки тягне за собою багато побічних ефектів, які видимі не тільки на 39 тілі дитини (синці, рани), але і у його психіці. Покарання викликають у дітей різні неприємні емоції , з якими важко впоратися. Діти перестають поводитись неправильно через страх, а не тому, що зрозуміли, що так не можна робити.
Тому, як правило, одного покарання не достатньо – діти не розуміють, що вони зробили неправильно, і погана поведінка, яка спровокувала покарання, буде повторюватись. Часто діти вчаться, що важливо не змінити свої вчинки, а просто не попадатися з ними батькам. Діти, які не отримують від батьків позитивної уваги, будуть повторювати неправильну поведінку відповідно до правила: краще бути покараним, ніж проігнорованим.
Для дитини найважливіше увага батьків, тому коли батько зосереджується тільки на поганій поведінці дитини, він таким чином посилює небажану поведінку. Тоді з’являється замкнене коло злості: чим гірше поводиться дитина, тим різкіше реагують батьки; чим різкіше реагують батьки, тим більше дитина посилює свою поведінку і т.д. Що в такому разі робити? Якщо дитина проявляє поведінку, яку ми не можемо схвалити, вона повинна відчути наслідки своєї поведінки. Різниця між покарання та відчуттям наслідків у тому, що наслідки виховують, а покарання ранять. Наслідки будуть природним результатом поведінки, а покарання часто приймають форми, які логічно не пов’язані з поведінкою дитини.
Покарання – це коли дитина розіллє сік, а їй заборонять дивитися мультики. Покарання логічно не пов’язане з поведінкою дитини. У цій ситуації наслідком для дитини був би уже сам факт, що вона розлила напій – зазнала певної поразки, а додатковим наслідком могла б стати, наприклад, участь у витиранні підлоги.
Наслідки можуть бути:
природні;
логічні;
у формі перерви;
перейняттям фізичного контролю.
Природні наслідки – це природній результат поведінки дитини. Людиною, яка несе відповідальність за неправильний вибір, стає дитина. Наслідки вимагають від батьків незначного втручання, крім випадків втручання у виправлення ситуації. Приклад – дитина гралася машинкою і її зламала.
Наслідок – зламаною машинкою не можна гратися. Інші ситуації, коли дитина відчуває природні наслідки, це:
коли одяг зіпсований, загублений, вкрадений, наприклад, через неправильне використання чи безвідповідальність;
коли діти забувають;
коли не справляються зі своїми обов’язками.
Логічні наслідки бувають позитивні і негативні. Вони показують дитині, як треба чинити, а чого більше робити не варто. Щоб така ситуація стала можливою, діти повинні знати правила, які діють вдома. Це є дуже важливим, бо знання про те, яку поведінку ми 40 схвалюємо, а яка нам не подобається, будує почуття безпеки у дитини, дозволяє приймати рішення: я зроблю погано – отримаю наслідки, зроблю відповідно до очікувань батьків – отримаю похвалу.
Коли ми даємо дитині відчути наслідки її поведінки, даємо шанс подумати, як цю поведінку змінити, наприклад, як виправити завдану комусь шкоду. Наслідки повинні бути сформульовані як правила поведінки. Не обов’язково, щоб дитина (особливо маленька, зі старшою правила можна встановити разом) на них погоджувалась – це батьки їх встановлюють. Якщо ми їх встановили, то повинні вперто і послідовно їх дотримуватись, а якщо ми в них щось змінюємо, то дитина повинна бути попереджена про це.
Приклади ситуацій, коли ми можемо застосувати логічні наслідки:
неправильне використання іграшок;
безлад;
асоціальна поведінка.
Діти найкраще вчаться відповідальності за свої дії на основі наслідків власної поведінки: «Якщо ти граєшся їжею, значить, ти наївся, тому можеш вийти з-за столу». «Якщо ти докучаєш молодшому брату, то він з тобою не гратиметься». Раціональні наслідки порушення правил допомагають дітям краще їх розуміти та дотримуватися.
Перерва – це легка та швидка для застосування процедура. Це «час відключення дитини від зміцнення», тобто позбавлення її того, що для неї найважливіше – уваги близьких, тобто батьків, брата, сестри; часу для улюблених занять; свободи робити те, що дитина хоче. Перерву можна використовувати для дітей, старших 3 років. Ця методика відрізняється від покарання тим, що дитину раніше попередили про настання таких наслідків, якщо вона ще раз поведеться неправильно. Важливо пам’ятати кілька істотних засад, які стосуються цього методу.
Отже, перерва:
має застосовуватися тільки тоді, коли інші методи (описані раніше), не працюють;
повинна тривати стільки хвилин, скільки років дитині: для трирічної дитини – 3 хвилини, для чотирирічної – 4 хвилини і т.д.;
місце, де знаходитиметься дитина, повинно бути вибране заздалегідь і дитина має бути попереджена про це; важливо, щоб там не було багато предметів, якими можна гратися, але має бути можливим зоровий контакт батька і дитини;
час повинен точно відмірятися – для цього можна використати пісочний годинник, будильник, щоб дитина знала, що час пройшов;
має стосуватись конкретної поведінки. Дитина повинна знати, в яких ситуаціях будуть використовуватись перерви;
після закінчення перерви «рахунок дитини чистий».
Але не можна зловживати даним методом, бо може виявитися, що дитина протягом дня нічого не робить, тільки сидить здалеку від усіх, бо має «перерву».
Перейняття фізичного контролю, тобто дія «силою». Це остання соломинка порятунку для батьків. Це фізичний контроль, позбавлена насильства форма зупинення неправильної поведінки дитини. Це не має нічого спільного з биттям, ляпасами чи завданням болю дитині будь-яким способом. Даний метод полягає у тому, що дитину обіймають і тримають в позиції, яка робить неможливим безпосередній зоровий контакт так довго, скільки треба, щоб дитина в обіймах батька могла заспокоїтись, повернути контроль над собою і вгамуватись.
Під час тримання дитини батько повинен постійно з нею говорити, описуючи, що з нею відбувається, називати її почуття, щоб дитина відчувала себе у безпеці.
Якщо ми вказуємо на наслідки, то треба співвідносити їх з конкретною дією, а не з дитиною, як такою («Я зла, що ти розбив мою чашку» замість «Ти криворукий»).
Варто пам’ятати, щоб наслідки були пристосовані до віку та можливостей дитини і щоб відчуття наслідків було можливим. Наприклад, неможливо, щоб ми вранці, поспішаючи на роботу, залишили дитину вдома як наслідок того, що вона повільно вдягається. Твердження «Якщо ти зараз не вдягнешся, то залишишся сам удома» було б залякуванням, а не отриманням наслідків поведінки дитини. Кілька додаткових ознак ефективних наслідків це:
а) негайність – отримання наслідків одразу після неправильної поведінки;
б) пов’язаність – може мати багато вимірів: пов’язаність між вербальним комунікатом та комунікатом, який міститься у дії; пов’язаність між дією кожного з батьків окремо та їх спільними діями; пов’язаність у способі отримання наслідків у різних ситуаціях;
в) логічний зв'язок – наслідки повинні мати логічний зв'язок з неприйнятною поведінкою, яку вони повинні стримати.
Ось кілька ефективних способів, які варто застосувати замість покарання і які можна запропонувати батькам, як конкретні методи поведінки з дитиною, коли вона поводиться неприйнятно.
1. Висловіть свої почуття, не нападаючи на характер дитини. «Я злюсь, коли бачу розкидані іграшки у твоїй кімнаті».
2. Опишіть свої очікування. «Я очікую, що іграшки будуть прибрані».
3. Вкажіть дитині, як вона може виправити шкоду. «Ведмедиків склади на полицю, а машинки і кубики – в ящик».
4. Запропонуйте вибір. «Ти можеш гратися всіма іграшками, але маєш прибирати їх до того, як підеш дивитися мультики. Якщо ти не поприбираєш іграшки, то не зможеш дивитися мультики. Вирішуй сам».
5. Візьміть ініціативу. Дитина: «Чому телевізор вимкнений і я не можу дивитися мультики?» Батько: «Може, ти мені скажеш, чому?» Дозволь дитині самостійно знайти відповідь на питання. Завдяки цьому вона помітить наслідки своєї поведінки.
6. Разом вирішіть проблему. «Ми можемо домовитися, що якщо тобі буде потрібна допомога в прибиранні, то ти попросиш мене допомогти, а потім ми разом подивимось мультик». Визначення наслідків – це процес навчання. Не завжди бажаний результат досягається миттєво. Буває, що батькові доведеться кілька разів повторювати отримання наслідків. Це означає, що дитині ще треба багато вчитися і для змін потрібен час.
Просто обіймай дитину
Неважливо, хлопчик це чи дівчинка. Тато не повинен соромитися «обіймашок». Коли дитина виросте, дефіцит такого спілкування (а це теж спілкування) не заповниш.
Вкладай дитину спати
Звичайно, до певного віку їй хочеться материнського молока і не завжди вийде підмінити дружину. Але пробувати треба з самих ранніх … навіть не років, а місяців. Повірте: почне засипати й на батькових руках.
Готуй дитині їжу
Непогано, якщо ти у вихідні розвантажиш маму від готування. Та й в будні цього ніхто не забороняє. Дитина буде тільки рада, що у неї такі талановиті батьки. Обидва смачно готують, кожен свої страви. Поступово твої діти самі втягнуться в сімейну кулінарію і будуть місити для тебе тісто або помішувати суп.
Дай зрозуміти дітям, що мама не служниця
Якщо відірвався гудзик на одязі сина / дочки, не треба відразу бігти до дружини, як в ательє. Заший сам. Це ж не тільки допомога дружині. Це передача моделі поведінки та негласний сигнал: мама у нас не служниця. Є всі шанси, що років до дев’яти дочка або син спробує пришити ґудзик самостійно. А потім скаже бабусі: «Мене мама і тато навчили!» (Не тільки одна мама, є різниця?)
Дізнайтеся більше про свою дитину
Сходи з дитиною в поліклініку. Побувай на батьківських зборах в школі або дитсадку. Дізнайся більше про свою дитину: чим вона хворіє (а може, у неї взагалі ідеальне здоров’я), як вчиться і хто ці люди в школі / дитсадочку, з якими вона проводить частину свого життя.
Привчай до гігієни
Почисть з дитиною зуби. Якщо вона ще зовсім малюк — помий її. Покажи, що тато теж розуміється в охайності. Нехай чоловічі шкарпетки стоять в кутку тільки в анекдотах. До речі, прати шкарпетки вручну — хороша навичка, якій варто навчити дитину ( і себе самого).
Придбай дитині новий одяг
Якщо у тебе дочка, необов’язково вибирати нове плаття в магазині з нею повинна тільки мама. Іноді важливий і чоловічий погляд. І взагалі часто навіть сини в магазинах вибирають сорочки виключно з мамами. Просто сходи в магазин з сином / донькою, навчи вибирати одяг.
Побудь з дитиною на лікарняному
Згідно із законом чоловіки давно мають на це право. Нехай суспільство звикає, що це цілком нормально. Чому це завжди повинні робити тільки дружини, а то і тещі / свекрухи?
Пограй в дитячі ігри
Наліпи з дітьми «пасочки» в пісочниці, побудуй фортецю з каменів, які валяються у дворі. Згадаєш своє дитинство, а заодно і дитині буде приємно. До речі, іноді їй досить, щоб ти просто спостерігав за її грою, сидячи на лавочці (а не уткнувшись в смартфон).
Залучай до спільних справ
Споруди з дитиною якусь саморобку, помалюй разом з нею, збери пазл. Так вона (він) навчиться робити з тобою спільну справу. Велика ймовірність: коли підросте, буде допомагати.
Джерело:https://zags.org.ua/tatam/10-rechei-iaki-povynen-robyty-dlia-dytyny-tato