Щорічно з 25 листопада до 10 грудня проводиться Всеукраїнська кампанія «16 днів проти насильства» з метою привернення уваги до проблем подолання насильства в сім’ях, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.

Період кампанії охоплює наступні важливі дати:

• 25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;

• 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;

• 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;

• 3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;

• 5 грудня – Міжнародний день волонтера;

• 6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;

• 10 грудня – Міжнародний день прав людини.

Лист Міністерства освіти і науки України від 17.11.2020 №6/1379-20 "Щодо Європейського дня захисту дітей від сексуальної експлуатації і сексуального насильства та Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства»"

Основними завданнями Акції є:

§ привернення уваги громадськості до актуальних для українського суспільства проблем подолання насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та жорстокого поводження з дітьми, гендерного насильства та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків;

§ активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів, громадських організацій до проблем насильства в сім’ї та захисту прав жінок в Україні;

§ проведення інформаційних кампаній з метою підвищення обізнаності населення України з питань попередження насильства в сім’ї, жорсткого поводження з дітьми, формування свідомості всіх верств населення щодо нетерпимого ставлення до насильства;

§ проведення місцевих або регіональних заходів, громадських слухань з питань попередження насильства в сім’ї, гендерного насильства та торгівлі людьми;

§ підтримання представників соціальних закладів щодо популяризації соціального ефекту, результатів від звернення за допомогою при насильстві.

З нагоди Всеукраїнської кампанії «16 днів проти насильства», Міністерство освіти і науки спільно з громадською спілкою «А21 Україна» підготували матеріали для педагогічних працівників щодо протидії торгівлі людьми.

Посилання на пізнавальне тестування щодо визначення особистого рівня обізнаності та розуміння проявів домашнього насильства, а також видів відповідальності за скоєння такого насильства (https://platfor.ma/specials/bye-znachyt-syade-test/)

1. Серія із 6-ти навчальних відеоуроків для батьків та дорослих, які працюють з дітьми та для дітей «Батьківство в епоху цифрових технологій»:

1) Захист дітей онлайн https://vimeo.com/464178591;

2) Сексуальний шантаж https://vimeo.com/464179613;

3) Секстинг https://vimeo.com/464177511;

4) Секс-чатинг https://vimeo.com/464176581;

5) Грумінг https://vimeo.com/464181532;

6) Зображення сексуального характеру, що використовуються для помсти https://vimeo.com/464180697.

2. Відеоролик «Почни говорити» для дітей та дорослих щодо попередження сексуальних домагань в спорті. Ролик доступний за посиланням http://vimeo.com/477933967.

3. Відеоролик «Розкажи дорослому, якому довіряєш» щодо попередження сексуального насильства щодо дітей в колі довіри. Ролик доступний за посиланням http://vimeo.com/292080839.

4. Буклет «Дізнайся про свої права в цифровому середовищі» з рекомендаціями Ради Європи щодо поваги, захисту та здійснення прав дитини в цифровому середовищі для дітей та молоді. Буклет доступний за посиланням http://rm.coe.int/leam-about-your-rights-in-a-digital-environment-ukr/1680a052c2.

Всі вищевказані та інші матеріали Проєкту «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні» доступні на сайті Міністерства освіти і науки України та Офісу Ради Європи за посиланням https://www.coe.int/uk/web/kyiv/combating-violence-against-children-in-ukraine в розділі «Підвищення обізнаності та запобігання».

ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ СИСТЕМИ ОСВІТИ НАГОЛОШУЄ НА НЕОБХІДНОСТІ ПОШИРЮВАТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ "ГАРЯЧИХ ЛІНІЙ":

Національна «гаряча лінія» для дітей та молоді *0 800 500 225 або 116 111* (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного телефонів, анонімно)

Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації *0 800 500 335 або 116 123* з мобільних або стаціонарних телефонів цілодобово (безкоштовно, анонімно, конфіденційно)

Поліція: *102*

Центр надання безоплатної правової допомоги *0 800 213 103*

Національна урядова «гаряча лінія» для постраждалих від домашнього насильства *15 47*

«Гаряча лінія» Уповноваженого Президента України з прав дитини *(044) 255 76 75*

ВАЖЛИВОЮ Э ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ щодо алгоритму дій якщо дитина потрапила в ситуацію насильства, або є свідком домашнього насильства

Дитина обов’язково має звернутися до будь-кого із зазначених у списку нижче:

Поліції за номером *«102»

На Національну дитячу «гарячу» лінію за номером *0-800-500-225 або 116 111* (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного, анонімно, конфіденційно)

На Урядовий кол-центр *1547* (checkmark)До дорослих, кому вона довіряє (це можуть бути батьки, вчитель, тренер, старший брат/сестра, інші родичі) До працівників закладу освіти, де навчається

Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді

Дільничного офіцера поліції

Служби у справах дітей

Працівників ювенальної превенції

Працівників медичного закладу

Громадських організацій, які працюють у сфері захисту прав та інтересів дітей

Іншим особам, кому дитина довіряє (!)

Дитина вправі особисто звернутися до будь якого уповноваженого органу з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.

Ремінець чи медяник? Консультація для батьків та педагогів

Кому з нас, шановні дорослі, не доводилося мати проблем з неслухняністю дітей. Вони виникають у побуті, у громадських місцях, у процесі спільної діяльності та на дозвіллі й досить часто є реакцією малих на висунуті до них вимоги. В чому причина такого непослуху? Що штовхає наших дітей на виявлення непокори?

Саме про це, а також про те, як у таких ситуаціях варто поводитися дорослим, наша розмова.

Стосовно дитини проблему дисципліни можна подати у двох аспектах – зовнішньому і внутрішньому. Техніка зовнішньої дисципліни базується на тому, що дорослі домагаються від дітей максимальної слухняності, не цікавлячись їхньою думкою з цього приводу. Техніка внутрішньої дисципліни спрямована на виховання у дитини самодисципліни, тобто прищеплення таких цінностей, які потім стають для неї головними принципами в поведінці, нормою життя.

Перша категорія передбачає, образно кажучи, «ремінець і медяник», тобто нагороду і покарання. Причому арсенал покарань у дорослих досить різноманітний. Тут і вербальні форми (образливі порівняння, обзивання, підвищення голосу, критика, глузування), й ізоляція (дитину ставлять в куток, відправляють в іншу кімнату, не розмовляють з нею), й позбавлення якихось привілеїв, розваг, ласощів і … фізичні покарання. Усі ці виховні заходи та їх результати умовно можна порівняти із замкненим колом. Зважте самі: будь-яке покарання викликає у дитини стан тривоги і нервовості, подекуди – нелюбов або навіть ненависть до того, хто карає, і до того, хто не захищає її, а це породжує агресію та провокує на нові негативні вчинки. Звідси нове невдоволення дорослих і нове покарання. Отже, коло замкнулося. Його не можна розірвати за рахунок щораз жорстокіших виховних заходів, оскільки механізм протидії лишається практично незмінний. Крім того, покарання породжує у малюка невпевненість у собі. Покарана дитина почувається самотньою, ображеною, позбавленою батьківської любові й нікому не потрібною. Постійні покарання можуть викликати деформацію уявлень дитини про себе та свої можливості – їй здаватиметься, що вона погана, гірша від усіх. З часом це стає переконанням, а поведінка – відповідною до набутих уявлень.

Можлива й інша реакція – під тиском чужої волі і принижень дитина може озлобитися й прагнутиме будь-що не підкоритися і навіть помститися. У перспективі такі діти намагатимуться самоутверджуватися за рахунок інших – батьків, ровесників, молодших за віком і слабших. При цьому домінуватимуть агресія та жорстокість. Таким чином, виховний ефект виявляється протилежним бажаному – зі знаком «-». Тож варто пам’ятати: покарання не лише не запобігає асоціальній поведінці і не спиняє її, а й загострює агресивні прояви.

Ось приклад із життя … Щодня молоді мами, виводячи дітей на прогулянку, збираються біля під’їзду поспілкуватися. Їхні діти в цей час знаходять собі якісь заняття: хтось грається в ляльки, хтось – у машинки, тільки Сашко весь час крутиться біля дорослих. Йому цікаво слухати, про що вони говорять. Мати не дуже звертає на нього увагу. Але коли Сашко сам починає встрявати в розмову дорослих зі своїми коментарями або якоюсь недоречною інформацією про «пікантні» подробиці сімейного життя, мати починає сердитися й проганяє хлопця від дорослих зі словами: «От паскудна дитина, геть з моїх очей!» Сашко дметься й неохоче відходить убік. Кілька разів він дражниться, роблячи вигляд, що знову наближається до гурту сусідок. Мати вдає, що не помічає цих маневрів. Розчарований Сашко відходить до дітей, і вже за кілька хвилин звідти долинають плач дівчаток, їхні обурені вигуки. Виявляється, бешкетник забрав у них ляльку, зруйнував «квартиру», яку діти з такою любов’ю для неї споруджували. Сльози, крик… Усі сварять Сашка, а мати, впіймавши сина, добре прикладається до його спини і нижче. Тепер уже плаче й Сашко. Випручавшись, він викрикує образи на адресу матері, починає жбурляти в неї камінці. Закінчується все це тим, що мати, вхопивши сина з а комір, тягне його до квартири. Звідти ще довго долинають істеричні вигуки…

Спробуємо розібратись у причинах поганої поведінки дітей. Насамперед це може бути:

– незадовільний стан їхньої нервової системи, спровокований загальним нестабільним або напруженим, несприятливим мікрокліматом у родині;

– хронічні захворювання, які ослаблюють організм дитини, викликають перенапруження і знесилення, провокуючи підвищену дратівливість;

– порушення режиму дня, в тому числі сну, харчування, прогулянок на свіжому повітрі;

– недостатність уваги до дитини, її проблем;

– незадоволена потреба у повноцінному спілкування з іншими дітьми;

– відсутність умов для ігрової діяльності, обмаль необхідних для повноцінного розвитку дитини іграшок;

– перевтому від ненормованого перегляду телепрограм, невідповідність їхнього змісту віковим можливостям малюка;

– поганий приклад, грубощі, сцени насильства й жорстокості, які діти бачать не лише на телеекрані, а й у повсякденному житті (зокрема, в родині) тощо.

На жаль, в нашому суспільстві ще не вкоренилася або вважається якоюсь крайністю практика консультування з проблем конфліктних взаємин між людьми, зокрема між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми, у лікаря – невропатолога або психіатра, у практичного психолога чи кваліфікованого фахівця з проблем сім’ї та родинного виховання. Тим часом стан здоров’я суспільства та рівень його агресії нині є критичними і потребують як правильної оцінки ситуації, так і кваліфікованого втручання в її розв’язання. Соромитися тут не варто, як і марно сподіватися на те, що проблема розв’яжеться сама собою.

Як це зробити так, щоб не «розхитувалося» здоров’я ні дітей, ні батьків? Яку обрати тактику? Головне, звичайно, залежить від позиції батьків: дитина, яку люблять, якій приділяють достатньо уваги, яку з раннього дитинства навчають гарної поведінки і якій при цьому дорослі подають належний приклад, не може стати для батьків дисциплінарною проблемою. Адже етику стосунків і повагу до інших людей вона сприймає як норму життя, що виявляється і підтримується на різних рівнях взаємин і в різних життєвих ситуаціях.

Однак, підхід до розуміння поведінки дитини, її дисципліни з позиції почуттів, а не контролю й придушення, також не можна звести до переліку простих правил, порушення яких тягне за собою покарання. Треба зважати на те, що самоконтроль для малюка прийнятні ший, ніж сліпа покора. Дитину не можна запрограмувати. У вихованні дисципліни слід виходити з пріоритету почуттів малюка. Якщо емоційний клімат родини сприятливий – дитина почуватиметься безпечно навіть тоді, коли батьки діятимуть досить твердо і регламентуватимуть діяльність сина чи доньки розумними рамками. Такий підхід до дисципліни потребує відокремлення людини від її дій або вчинків. Щодо цього надзвичайно корисною є порада, адресована дорослим: «Ніколи не осуджуйте дитину – тільки її вчинки». А шлях формування самоконтролю передбачає поступове просування від послідовності у вимогах до дитини, коректності форм їх донесення а будь-яких обставин до сприйняття їх дитиною як власних переконань і установок. Наголошуємо: позитивний результат досягається тільки завдяки послідовності, доброзичливості, аргументованості вимог та поваги до особистості дитини. Краще сказати: «Мені зовсім не подобається, як ти поводишся, але я люблю тебе і сподіваюся, що цього більше не буде, адже ти мене так засмучуєш», ніж давати негативну оцінку самій дитині.

Дисциплінувати малюка треба або у виявлення почуттів, або в термінах дій. У таких ситуаціях матимемо справу з актуалізуючою дисципліною. Розглянемо кілька можливих варіантів її прояву у родинному вихованні.

1. Тільки ставлення. «Я йому як дам наступного разу!» - з такою реплікою повертається ваш син з прогулянки. Він скаржиться на друзів, оскільки перебуває під враженням ситуації, йому просто треба виговоритися, тобто висловити своє ставлення. «Цей Вітько зовсім не вміє грати у футбол, тільки робить нам підніжки. Подивися на мої ноги – самі синці». У такій ситуації дорослим дуже важливо зрозуміти, що йдеться тільки про емоції і не більше. Дитині треба дати можливість виговоритися, і аж ніяк не варто підігрівати агресію фразами, як от: «Я це чує від тебе щодня. Невже не можеш за себе постояти? Скільки можна приходити із синцями?» Така помилка дорослих може призвести до того, що дитячі почуття (тобто емоції) можуть перейти у сферу дій з більш негативними наслідками.

2. Дія. Дитина може сказати і так: «Мене так дратує Миколка, що я збираюсь його побити». Правильною буде така реакція батьків: «Ми тебе розуміємо. Але подумай, чим це може закінчитися і що від цього зміниться. А якби на його місці був ти? Адже ти теж іще багато дечого не вмієш робити. Миколка, напевне, погано знає правила гри – треба йому допомогти» (ідеальний варіант – батько пропонує пограти у футбол разом з дітьми й водночас пояснити Миколці правила гри).

3. Дія уже відбулася. Діти посварилися. Син обізвав або штовхнув товариша і намагається пояснити батькам, чому він так зробив, тобто прагне довести свою правоту. Правильною тактикою з боку батьків буде відійти від конкретного випадку й узагальнити те, що відбулося. «я вважаю, що вчинив правильно», - каже ваш Сергійко. «Тобто, по-твоєму, це найкращий спосіб довести свою правоту?» - уточнюють батьки. «Так» - «І ти міг би так сказати чи зробити своїй мамі, якби вона не мала рації?» Такий діалог сприятиме переоцінці дитиною власного вчинку.

4. Покарання невідворотне. Якщо виникають ситуації, коли без покарання обійтися не можна, батьки повинні відмовитися від особистого досвіду, тобто треба ніби відокремити себе і покарання. Батьки можуть і мають бути носіями загальноприйнятих норм, і вони зовсім не повинні виступати у ролі суддів власних дітей. Отже, покарання на тлі широковживаних фраз, як-от: «Буде так, як я сказав», «Я тобі як наказав робити?!», «Я тобі дам за такі слова!», «Ось ти зараз у мене матимеш!» - не дають педагогічного ефекту. «Поміркуймо, над тим, що відбулося, - пропонує батько. – Ти розбив шибку, і я вже нічого не можу вдіяти, але поясни мені, що сталося?» Після такого спокійного звертання малий щиро розповість як, граючи у футбол, ненароком влучив у шибку. Уважно вислухавши сина, батько має сказати: «Я розумію, що ти зробив це ненароком. Але в кожній грі, як і в житті, існують певні правила. За їх порушення треба відповідати. Скажи мені, яке покарання ти вважатимеш правильним?» Подібна тактика добре розвиває самостійність і відповідальність за свої вчинки. При цьому стосунки між батьком і сином лишаються довірчими. На жаль, є багато інших прикладів. Досить часто батьки ультимативно ставлять дитині вимоги підкоритися головним чином тому, що не завжди впевнені в собі. На неслухняність дітей реагують здебільшого хворобливо: «Ми стільки для тебе робимо, а ти такий невдячний!» Для дошкільняти такі репліки звучать абстрактно.

Тим, хто хоче мати виховану дитину, пропонуємо принципи виховання дисциплінованості у дитини:

™ Відокремлюйте свої почуття від дій. Не осуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку неприйнятні. Пам’ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її,

™ Уважно вивчайте свою дитину. Ви маєте знати стан її здоров’я, нервової системи. Дії малюків у стані нервового розладу є симптомами якихось емоційних ускладнень, викликаних критикою, звинуваченням, покаранням, напруженою родинною атмосферою,

™ Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях,

™ Якщо без покарання обійтися не можна, хай дитина вибере його сама. Практика показує: як правило, діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються,

™ Караючи дитину впевніться у тому, що вона розуміє, за що, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає,

™ Давайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для них,

™ Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і в різних життєвих ситуаціях – ненав’язливо та без моралізування,

™ Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини,

™ Будьте самі прикладом культурного поводження з іншими людьми, з предметами та в довкіллі.

Література: Дошкільне виховання, № 11, 2002, с. 19 – 21

Види дитячої агресії. Реагування батьків

ФІЗИЧНА АГРЕСІЯ.

Як проявляється?

Коли дитину хтось ображає або вона сердиться, їй хочеться завдати фізичної шкоди: штовхнути або вдарити. Непряма агресія спрямована на неживі предмети: грюкнути дверима або жбурнути іграшку. Вона проявляється, коли дитина розуміє — бити людину не можна. Тоді вона спрямовує агресію на щось інше. Часто на хатніх тварин.

Чому це відбувається?

Якщо дитину карають фізично або поміж однолітків хтось проявляє фізичну агресію. Їй хтось показав, що так можна поводить у стресовій ситуації, тому вона наслідує приклад.

Що робити батькам?

Пряма та непряма агресія свідчить про одне — дитина злиться, її щось турбує. Не сваріть. Приділяйте більше часу розмовам: про почуття, про те, що засмучує та сердить. Можливо, дитині важко відповідати вашим очікуванням або їй бракує вашої уваги, любові та ніжності.

ВЕРБАЛЬНА АГРЕСІЯ.

Як проявляється?

Дитина висловлює негативні почуття за допомогою крику, вереску, погроз.

Чому це відбувається?

Така дитина часто невпевнена у собі, сумнівається. Усередині неї існує конфлікт, що вона не може правильно виявити.

Що робити батькам?

Запобігти вербальній агресії важко. Важливішою є реакція батьків та такий вислів емоцій. Важливо зрозуміти: чому дитина це сказала, що спонукало її. Висловлюйте почуття дитини називаючи причину її негативних емоцій: «Ти так говориш, бо образився на мене через те, що я не купила тобі іграшку. Мені неприємно таке чути».

ПРИХОВАНА АГРЕСІЯ.

Як проявляється?

Дитина терпить та не виявляє своїх емоцій ані словами, а ні діями. Маркерами такої агресії є: сни, у яких на батьків нападає звір; дитина може не малювати того члена родини, на якого ображається; ніби навмисне дитина не чує та забуває прохання дорослого, хоча вона насправді не чує та забуває; у пісочниці дитина може закопувати іграшки.

Чому це відбувається?

Дитина відчуває страх. Вона боїться щось відповісти чи зробити, коли батьки її сварять. Часто таке відбувається, коли із дитиною занадто суворі або фізично карають.

Що робити батькам?

Проявляти більше уваги та любові до дитини, аби вона почувалася у безпеці. Спостерігати за її взаємодією з іншими. Розмовляти про почуття та емоції дитини. Прихована агресія — це страшний ворог. Емоції врешті-решт знайдуть вихід.

АУТОАГРЕСІЯ.

Як проявляється?

Дитина завдає собі фізичної шкоди: б’є, дряпає, гризе нігті, негативно про себе висловлюється.

Чому це відбувається?

Дитині бракує сміливості відповісти кривдникові, а негативні емоції залишаються. Тому дитина спрямовує їх на себе, показуючи, що вона і сама себе покарає. Часто у дитини виникає відчуття, що вона вчинила щось не так, отже, щоб уникнути покарання дорослих, у неї вмикається аутоагресія.

Що робити батькам?

Якщо ви стали свідком аутоагресії дитини, скажіть, що вам боляче на це дивитися, і виходьте із кімнати. Аутоагресивні діти зазвичай дуже слухняні, вони не люблять засмучувати батьків. Тому коли малюк прибіжить до вас, цілуйте його, обіймайте та демонструйте свою любов. Саме любов батьків та підтримка допоможуть дитині позбутися аутоагресії.

Ранній вік - унікальний період у розпитку дитини, який відріз­няється низкою особливостей. Для цього віку характерний швидкий темп фізичного і психічного розвитку. У старшому віці не спостері­гається такого швидкого збільшення ваги і росту дитини, інтенсив­ного розвитку її мовлення, рухів, інтелекту.

Інтенсивний теми розвитку пов'язаний зі швидким підвищен­ням працездатності організму малюка. Одночасно дитину раннього віку характеризує недостатня витривалість нервової системи. Чим меншою є дитина, тим коротшим с час її неспання і довшим є сон упродовж доби. Якщо порушуються ці умови, то у дитина втомлю­ється, що призводить до виснаження нервової системи. Чітке до­тримання режиму забезпечує правильний розвиток і добре самопо­чуття дитини.

Незрілість внутрішніх систем у поєднанні з інтенсивним розви­тком роблять організм малюка вразливим, він часто хворіє. Завдан­ням дорослих є охорона здоров'я дитини, зміцнення організму: гігі­єнічний догляд, раціональне харчування, прогулянки, загартуван­ня за допомогою води і повітря, масаж, гімнастика, забезпечення оптимальної рухової активності.

Для дітей раннього віку характерним є тісний взаємозв'язок між фізичним і психічним розвитком. Фізично міцний малюк діяльний, бадьорий, активно сприймає навколишнє середовище.

Діти раннього віку мають нестійкий емоційний стан.

Підвищена збудженість підкоркових відділів і слабкість регу­люючої функції кори головного мозку призводять до того, що відпо­відні реакції дітей нарізноманітні зовнішні збудники супроводжу­ються яскравими емоціями. Незначні відхилення в режимі дня (не поклали своєчасно спати), неправильна організація пестити(де­фіцит спілкування з дорослими таін.), перебування поблизу інших дітей призводить до змін у настрою малюків: одні збуджуються, ін­ші- пригнічуються. Малюкам легко передається настрій дорос­лого, а також інших дітей. Вони чутливо сприймають ставленнядо себе з боку дорослих, хворобливо реагують на їхні численні заборо­ни. Раннє формування позитивних емоцій, тісний емоційний кон­такт, який встановлюється між дитиною і дорослим із перших мі­сяців життя, є базою для своєчасного та успішного становлення осо­бистості дитини.

Якщо діти у цьому віці починають плакати, то вони вже нічого не бачать, почують, хаотично рухають руками і ногами. Якщо почи­нають сміятися, то підскакують, плескають у долоні. Захоплюючись повзанням або безладною біганиною, малюки зазвичай самі не в змо­зі зупинитися, вони потребують допомоги дорослого. Почувши забо­рону, вони не можуть відразу перервати свою діяльність їм необ­хідний певний час, щоб перевести свою увагу на щось інше.

Діти потребують руху, тому необхідно створити умови для задо­волення їхніх рухів. Перш за все потребується одяг, що не затримує рухів. У приміщенні повинен бути простір для вільного пересування, а отже, необхідно правильно розставити меблі та розмістити іграш­ки. Потреба дітей в активних рухах задовольняється за умов педа­гогічно правильної організації прогулянки в різні пори року.

Діти втомлюються, виконуючи багаторазово одноманітні рухи, не можуть довго займатися з однією іграшкою. Тому необхідно за­безпечити їм зміну видів діяльності - обмеження вактивних різно­манітних рухах перешкоджає фізичному розвитку малюків, знижує їхню пізнавальну активність, самостійність та ініціативність.

Уміння, які опановують діти, взаємопов'язані. Початок формуван­ня органів чуття, перш за все зору і слуху, відіграє важливу роль у роз­витку рухів руки, повзання і ходьби, а без своєчасного розвитку руки неможливим є подальший розвиток предметної діяльності тощо.

Розвиток мовлення пов'язаний із розвитком рухової сфери ді­тей. Дрібні рухи пальців рук стимулююче впливають на формуван­ня розмовного центру.

Діти раннього віку легко навчаються. їхнє навчання передба­чає розвиток зорового і слухового сприйняття, мовлення (пасивного й активного), основних рухів, рухів руки, взаємодії з близькими до­рослими і дітьми.

Доведено, що кора головного мозку дітей раннього віку має ве­ликі компенсаторні можливості. Якщо дії дорослого мають ціле­спрямований характер (навчання), то малюки можуть досягти ви­сокого рівня розвитку здібностей, які самостійно сформувати вони не зможуть.

Одночасно для дітей раннього віку характерною є нестійкість сформованих умінь. Через це в роботі з дітьми передбачаються по­вторення занять, закріплення матеріалу в самостійній діяльності.

Малюків неможливо примусити дивитись, слухати, запам'ятову­вати, якщо їм це нецікаво. На заняттях із дітьми раннього віку ви­користовується метод появи зненацька і зникнення предмета, сюрп­ризні моменти. Тривалість занять залежить не тільки від віку дітей, рівня їхнього розвитку, але й від тину занять, його змісту.

Діти раннього віку легко відволікаються, реагують на сторонні розмови, пересування групою тощо.

Необхідно враховувати, що відповідні реакції дітей с відстро­ченими, тому підчас проведення заняття не слід вимагати від них швидкої відповіді, зміни рухів.

Успішність розвитку і виховання дітей раннього віку залежить від таких умов:

дотримання режиму, який відповідає віковим та індивідуаль­ним особливостям;

систематичне проведення занять, розваг, свят;

педагогічно-правильне керівництво самостійною діяльністю;

створення спокійного ритму життя, доброзичлива атмосфера, стійкий емоційно-позитивний настрій дітей; емоційно-збагачене спілкування з кожним;

педагогічна майстерність вихователів та їхня любов до кожно­го малюка.

Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане “дорослим” школярем, але і для його мами й тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які хвилюються, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники часто задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.

Саме тому ми постаралися відповісти на “недитячі” питання майбутніх першокласників і дати поради батькам про те, як підготувати дитину до шкільного життя.

Влаштуйте прогулянку до школи. Обов’язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.

Збирайте портфель та одягайте форму. Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.

Грайте в школу.Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести “урок”, при цьому попросити малюка встати, коли мама – “вчителька” входить в “клас”, потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці “команди”, коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як “Петров”, “Сидоров” і т. д.

Встаємо раніше. Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.

Дружимо з годинником .Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.

Вчимося порядку. Нехай у малюка з’являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не був Машею-растеряшею. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, “акуратно повісь речі на стілець” – це буде сигналом до дії.

Більше зеленого.Цей колір і стимулює увагу, і розслаблює. Бажано, щоб в кімнаті малюка з’явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі. До 7 років приборкати маленького “зірвиголову” дійсно складно. Але тим не менш протягом останнього місяця до школи батьки можуть розвивати навички посидючості в дитини. Адже в школі без них доведеться непросто.

Шийте чи грайте в шахи. Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків – грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку “переважать” бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити).

Формуйте позитивний образ школи.Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу “закінчилося дитинство, почалося доросле життя” або “не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає”. Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з’явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.

Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, “сьогодні малюк сам почистив зуби”. Тоді він буде знати, що хороші оцінки – це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести “двійку”, коли буде ходити до школи.

Більше рольових ігор. В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще – майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.

Не “ліпіть” вундеркінда. За місяць до школи не потрібно намагатися підтягти всі “хвости”, годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості, наприклад, вчити її читати не 30 слів за хвилину, як годиться першокласникові, а 60. Так, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого – відсутність “конкуренції” вбиває прагнення поліпшувати свої навики. У той час як успіх того ж сусіда по парті – хороший стимул для “відсталого” першокласника навчитися читати трохи швидше.

Тренуйте увагу і не тільки. Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам’ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий – нехай скаже, яку річ замінили.

Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, “зібрати” в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь – хто це?).

Нарешті, мова. Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.

Вправи для зняття стресу та напруги

Образи пам’яті, що штучно створюються уявою людини, по різному впливають на її психічний стан. Чим приємнішим є образ, що викликається, тим більший позитивний емоційний стан він створює. Психологами виявлений так званий «ефект Пігмаліона»: людина поводить себе так чи інакше, керуючись тим, якою вона себе уявляє. Уявляє себе людина спокійною, впевненою, повною сил і енергії, і поведінка її стає аналогічною. Важливий момент в антистресових заходах – розслабити наш допитливий розум. Адже більшість стресів відбувається на психологічної грунті, тобто стрес – це в першу чергу, стан нашого розуму.

Вправа «Хмари»

Лежачи на спині, розслабтеся, дихайте животом. З кожним видихом уявіть, що всі Ваші біди і проблеми вилітають з повітрям, і перетворюються на білі, пухнасті хмари. Уявіть, що Ви лежите на зеленій травичці, дивлячись в небо, і спостерігаєте як теплий, літній вітер відносить ці хмари все далі, за горизонт. Тепле сонечко гріє Вас, і заповнює утворену всередині порожнечу своїм теплом. Вдихайте це тепло з кожним вдихом. Продовжуйте, поки не відчуєте, що Ваша свідомість повністю очистилася від негативних думок.

Вправа «Ситечко»

Уявіть, що Ви стоїте ногами на величезному ситечку з дрібними отворами. Уявіть, що ситечко повільно починає підніматися вгору, проходячи крізь Вас.Відчуйте як стрес відбивається на Вашому тілі – де болить або ниє. На ситечку залишаються всі Ваші нездужання і фізичний дискомфорт. Проходячи через голову, це ситечко залишає на собі всі Ваші негативні думки, переживання. Уявіть собі цей негатив як крупинки сміття, що залишаються на ситечку. Коли ситечко повністю піднялося над головою – уявіть золоте світло, що йде зверху, від великого Сонця. Нехай воно розчиняє весь негатив разом з ситечком. Після цього золоте світло наповнює все Ваше тіло і свідомість. Ви повністю розслаблені.

Вправа «Ресурсні образи»

Згадайте або придумайте місце, де ви почували б себе в безпеці й вам було б спокійно. Це може бути квітучий луг, берег моря, галявина в лісі, освітлена теплим літнім сонцем. Уявіть собі, що ви перебуваєте саме в цьому місці. Відчуйте пахощі, прислухайтеся до шелесту трави або шепоту хвиль, подивіться навколо, доторкніться до теплої поверхні піску або шорсткого стовбуру сосни. Намагайтесь уявити це як можна чіткіше, у дрібних деталях.

Спочатку вправа буде даватися важко, тому нею можна оволодіти вдома, у тиші, перед сном або перед підйомом, якщо є час.

Вправа «Книга»

Уявіть себе книгою, що лежить на столі (або будь-яким іншим предметом, що знаходиться в полі зору). Варто докладно сконструювати у свідомості внутрішнє «самопочуття» книги її спокій, положення на столі, обкладинку, що захищає від зовнішнього впливу сторінки. Крім цього, постарайтесь подумки ніби «від імені книги» побачити кімнату та розташовані в ній предмети: олівці, ручки, папір, зошити, стілець, книжкову шафу тощо. Вправа проводиться протягом 3-5 хвилин і повністю знімає внутрішнє напруження, переводячи його у світ предметів.

Вправа «Внутрішній промінь»

Вправа допомагає зняти втому, знайти внутрішню стабільність. Для того, щоб виконувати вправу, треба прийняти зручну позу, сидячи або стоячи в залежності від того, де вона буде виконуватися.

Уявіть, що всередині вашої голови, у верхній її частині, виникає світлий промінь, який повільно і послідовно рухається зверху вниз і повільно, поступово освітлює обличчя, шию, плечі, руки теплим, рівним і розслаблюючим світлом. У міру руху променя розгладжуються зморшки, зникає напруга в ділянці потилиці, послаблюється складка на лобі, розслаблюються брови, «охолоджуються» очі, послаблюються затискачі в кутах губ, опускаються плечі, звільняються шия і груди. Внутрішній промінь ніби формує нову зовнішність спокійного, визволеної людини, задоволеного собою і своїм життям. Виконайте вправу кілька разів – зверху вниз.

Вправа «Дерево»

Будь-який напружений психологічний стан характеризується звуженням свідомості і надконцентрацією людини на своїх переживаннях. Вправа виробляє внутрішню стабільність, створює баланс нервово-психічних процесів, звільняючи від травмуючої ситуації. Уявіть себе деревом (яке вам подобається, з яким легше всього себе ототожнити). Детально відтворюйте у свідомості образ цього дерева: його потужний і гнучкий стовбур, який переплітають гілки, розгойдане на вітрі листя, відкритість крони назустріч сонячним променям і волозі дощу, циркуляцію живильних соків по стовбуру, корінню, що міцно вросле в землю. Важливо відчути живильні соки, які корені витягають із землі. Земля – це символ життя, коріння – це символ стабільності, зв’язку людини з реальністю.

Вправа «Висока енергія»

Уявіть собі яскраве нічне зоряне небо. Виберіть собі найяскравішу зірку. А тепер проковтніть її. Вона вибухає в вас, наповнюючи весь організм енергією. Енергія проникає в усі клітини вашого організму, наповнюючи його бажанням щось зробити, змінити, виправити.

Вправа «Генератор енергії»

Уявіть перед собою фантастичний генератор енергії та «ввімкніть» його. Якомога найяскравіше уявіть собі та відчуйте, як енергія впливає на передню частину вашого тіла, наповнює груди, м’язи. Вдихайте її, потім послідовно подумки переміщайте «генератор» за спину, праворуч і ліворуч від себе, над головою та під ногами. Відчуйте хвилі енергії на спині, на правій і лівій стороні тіла, на голові, на ногах. Наприкінці вправи відчуйте наявність енергії в кожній ділянці тіла, вашу готовність вирішувати найскладніші завдання. Вправу рекомендується виконувати тоді, коли з’являються перші ознаки втоми.

89% молоді вважає булінг (цькування) проблемою в українських школах. Кожен другий школяр є жертвою булінгу. Це серйозна проблема, яка може негативно вплинути на дитину. Про це повідомляє Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба.

Більшість з них соромляться цькування і нікому про нього не розповідають. Саме тому необхідно мати довірливі стосунки з дітьми і знати головні ознаки, за якими можна виявити булінг, щоб підтримати і захистити свою дитину!

Булінг – не просто бешкетування. Це особлива форма стосунків, яка ґрунтується на дискримінації, насильстві та агресії. Шкільне цькування може викликати низьку самооцінку, почуття самотності, депресію і навіть суїцидальні настрої. У той же час неможливо спинити природній та складний процес пошуку свого місця в ієрархії стосунків, який психологи називають «процесом формування стійких репутацій». Однак дорослі повинні створити такі умови, за яких це явище буде протікати у цілком безпечній та здоровій формі.

Ознаки булінгу

• у дитини немає друзів;

• дитина боїться іти до освітнього закладу;

• має низьку самооцінку;

• у дитини з’являються зіпсовані речі;

• сумна після спілкування у соціальних мережах або після повернення додому із навчального закладу.

Жертви й ініціатори булінгу

Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім'ях.

Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність.

Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

• фізичні вади – носять окуляри, погано чують,мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі;

• особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;

• особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;

• недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;неуспішність у навчанні

• відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);

• деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

За даними U-Report, 49 % підтвердили, що вони піддавалися булінґу, а саме через: зовнішність, стать, орієнтацію, етнічну належність.5 мультфільмів, які допоможуть дитині навчитися цінувати людські взаємини

Як реагувати на цькування

Маленькі діти мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — педагогів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.

Як впоратися з ситуацією самостійно. Що порадити дітям:

• Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.

• Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.

• Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.

• Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.

• Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити батьки

Якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

• Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).

• Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

• Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

• Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

• Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

• Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги.

5 мультфільмів, які варто переглянути разом з дітьми:

Мультфільм «Жив собі чорний кіт»

Мультфільм про те, як живеться чорному коту. Через людські забобони з ним ніхто не спілкується, тому він опинився у повній ізоляції. Всьому причина – чорний колір його шерсті. Однак варто котові забруднитися у білу фарбу – ставлення до нього вмить змінюється.

Мультфільм «Вірте у любов, вірте у Різдво»

Це історія про їжачка на ім’я Генріх, який уперше прийшов до нового класу. Він би з радістю подружився з однолітками, однак спілкуватися і гратися йому заважають колючки, через які він і сам страждає.

Минає час, і напередодні Різдва Генріх помічає, що однолітки шепочуться і сміються за його спиною. Коли засмучений їжачок виходить на шкільне подвір’я, його чекає несподіванка – подарунок від однокласників, завдяки якому вони зможуть дружити і гратися!

Мультфільм «Курка, яка несла всяку всячину»

Це історія про курку, яка мріяла про діточок, і одного разу вона знесла 7 яєць, з яких вилупилося 6 курчаток і один… маленький екскаватор!

На відміну від чорного кота, не зважаючи на те, що екскаваторчик був не такий, як курчата, батьки його любили і ставились до нього, як і до інших.

Мультфільм-казка «Гидке каченя»

«Гидке каченя» – всесвітньо відома казка данського письменника Ганса Крістіана Андерсена. Історія про маленьке лебеденя, яке з незрозумілих причин потрапило до родини качок. Тільки-но вилупившись із яйця, воно отримало прізвисько Гидке каченя за свою непоказну зовнішність, відмінну від «родичів».

ЯК ПРАВИЛЬНО РЕАГУВАТИ І ЩО РОБИТИ

У ВІДПОВІДЬ НА ОБРАЗИ І ЗЛІСТЬ ВІД ОТОЧУЮЧИХ

Один дуже старий мудрець навчав групу учнів і наставляв на шлях істинний. Він навчав їх мудрості і бойовому мистецтву. Якось раз жорстокий і невихованийвоїнприйшов на заняття до мудреця. Він ніколи не стримувався і часто ображав оточуючих його людей. Дуже він любив провокувати людей на сварки і бійки. Цього разу він вчинив, як звичайно. Спочаткувикрикнувкількаобразливих фраз в адресувчителя. І застиг в очікуванні відповідної репліки. Але мудрець просто продовживсвій урок, не звернувшижодноїуваги на ціфрази. Ще раз кинув слова образивоїн. Але вчитель був незворушний і нічого не відповів, продовживши свою лекцію. Це повторювалося ще пару разів. Боєць розлютився і вийшов із залу.

Після того, як вінзник з виду, учні, які весь цей час з цікавістюспостерігали за подіями, запитали:

– Учителю, чомуви не викликалийого на бій? Як ви могли терпітийогообрази?

Мудрецьпромовив:

– Уявіть, що вам дарують подарунок, а ви не приймаєте його. Скажіть, кому він у підсумку належить?

– Тій людині, котра хотіла його подарувати, – не замислюючись відповіли учні.

– Точно так само і в цій ситуації зі злістю і образами. До тих пір, покиви не приймете їх, вони належать тому, хто їх приніс.

Правила поведінки здобувача освіти

Закон України «Про дошкільну освіту» (зі змінами та доповненнями)

Стаття 27.Учасники освітнього процесу

Учасниками освітнього процесу у сфері дошкільної освіти є:

діти дошкільного віку, вихованці, учні;

педагогічні працівники: директори, заступники директора з навчально-виховної (виховної) роботи, вихователі-методисти, вихователі, старші вихователі, асистенти вихователів, вчителі (усіх спеціальностей), вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи, соціальні педагоги, інструктори з праці, інструктори з фізкультури, інструктори слухового кабінету, музичні керівники, керівники гуртків, студій, секцій, інших форм гурткової роботи та інші спеціалісти;

{Абзац третій статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2145-VIII від 05.09.2017}

помічники вихователів та няні;

{Абзац четвертий статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2145-VIII від 05.09.2017}

медичні працівники;

батьки або особи, які їх замінюють;

батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;

асистенти дітей з особливими освітніми потребами;

{Статтю 27 доповнено новим абзацом згідно із Законом№ 2145-VIII від 05.09.2017}

фізичні особи, які мають право здійснювати освітню діяльність у сфері дошкільної освіти.

{Абзац дев'ятий статті 27 в редакції Закону№ 2145-VIII від 05.09.2017}

Стаття 28.Права дитини у сфері дошкільної освіти

1. Права дитини у сфері дошкільної освіти визначені Конституцією України,Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

2. Дитина має гарантоване державою право на:

безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти;

безпечні та нешкідливі для здоров'я умови утримання, розвитку, виховання і навчання;

захист від будь-якої інформації, пропаганди та агітації, що завдає шкоди її здоров'ю, моральному та духовному розвитку;

безоплатне медичне обслуговування у закладах дошкільної освіти;

{Абзац п'ятий частини другої статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2145-VIII від 05.09.2017}

захист від будь-яких форм експлуатації та дій, які шкодять здоров'ю дитини, а також від фізичного та психологічного насильства, приниження її гідності;

здоровий спосіб життя;

діти з особливими освітніми потребами, що зумовлені порушеннями інтелектуального розвитку та/або сенсорними та фізичними порушеннями, мають право на першочергове зарахування до закладів дошкільної освіти.

{Частину другу статті 28 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом№ 2541-VIII від 06.09.2018}

Щоб протидіяти булінгу, права і обов'язки учасників

освітнього процесу розширено:

Педагогічні працівники:

• Мають право на захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю;

• Зобов’язані повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування).

Поради дітям щодо протидії булінгу – цькуванню:

• Уникай агресора й перебувай у товаристві друзів. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатись наодинці з недругом. Перебувай в оточенні приятелів у транспорті (у шкільному автобусі), у коридорах або на перерві – скрізь, де можна зустріти кривдника. Запропонуй те ж саме своєму другу.

• Стримуй гнів. Розхвилюватись у зв'язку зі знущанням природно, але саме цього й домагаються агресори. Це змушує їх відчувати себе сильнішими. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає великої кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч агресору. Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто йти. Іноді треба навчати дітей робити непроникний вираз обличчя, поки вони не позбудуться небезпеки (посмішка або сміх можуть провокувати розбишаку).

• Дій хоробро, йди та ігноруй агресора. Твердо й чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернись й піди. Намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість чи вдавай, що ти захоплений бесідою по мобільному телефону. Ігноруючи задираку, ти показуєш, що він тобі байдужий. Зрештою, він, імовірно, утомиться діставати тебе.

• Усунь провокаційні фактори. Якщо агресор вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою.

Рішучі дії:

• Розкажи дорослим про знущання. Вихователю, директору, батькам, вони можуть допомогти припинити знущання.

• Нічого не бійся, не мовчи, розповідай про це. Поговори з кимось, кому ти довіряєш, наприклад, із завучем, учителем, братом, сестрою або другом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради, і навіть якщо вони не можуть виправити ситуацію, це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.Зателефонуй до єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги та отримай там поради, правовий захист (покроковий алгоритм дій, як діяти в тій чи іншій ситуації) 0 800 213 103.

• Повідом про факт цькування Національну поліцію України. Зателефонуй за номером 102 та розкажи усі подробиці знущань.

Виховання молодого покоління – це невід’ємна складова право просвітництва. І дуже важливо, щоб діти усвідомлювали своє право бути захищеними і знали, як діяти у разі посягання

на їхню честь та свободу.

Стаття 172 Кодексу про адмінправопорушення передбачає штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 - 1700 грн.) або громадські роботи від 20 до 40 годин, якщо цькували вперше, від 40 до 60 годин, якщо дії вчинили повторно, або знущалась група осіб

У сучасному світі є актуальним всебічний розвиток індивідуальності людини як особистості та найвищої цінності суспільства на основі виявлення її здібностей, обдарованості та талантів.

І саме виявлення обдарованих дітей та подальший розвиток їх здібностей та обдарувань є однією з умов максимального розкриття і розвитку потенціалу кожної особистості, формування молодої людини як суб’єкта соціального та професійного життя, підготовки її до самовдосконалення, самовизначення та самореалізації. Чим раніше починається розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів на їх оптимальний розвиток, саме тому так важливо виявити обдарованість дітей на ранньому етапі.

Оскільки обдарованість у дитячому віці можна розглядати як потенціал психологічного розвитку стосовно наступних етапів життєвого шляху особистості, слід враховувати складність самого поняття обдарованості. Давайте розглянемо більш детально:

Обдарованість — це системна якість психіки, що розвивається протягом усього життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одному чи кількох видах діяльності в порівнянні з іншими людьми.

Обдарована дитина — це дитина, яка вирізняється яскравими, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) у тій чи іншій сфері діяльності.

На сьогодні більшість психологів визнають, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості — це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища. У той же час не можна заперечувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування та реалізації індивіда.

Та чи інша дитина може виявляти особливу успішність у досить широкому спектрі діяльності. Навіть в одній і тій самій діяльності різні діти можуть виявляти своєрідність своєї обдарованості залежно від її аспектів. Існує багато видів і форм обдарованості, оскільки психічні можливості дитини надзвичайно пластичні на різних етапах вікового розвитку.

Обдарованість дитини часто проявляється в успішній діяльності стихійного, самодіяльного характеру. Наприклад, дитина, яка захоплюється технікою, вдома створює свої моделі, але її заняття ніяк не стосуються шкільної діяльності. Інша дитина складає вірші або оповідання, але не хоче демонструвати їх педагогу. Робити висновок про обдарованість дитини слід не лише за її шкільною навчальною діяльністю, а й зважаючи на її позашкільні справи, а також ініційовані нею самою форми діяльності.

З другого боку, обдарованість не завжди можна відрізнити від навченості (або ширше — ступеня соціалізації), яка є результатом більш сприятливих умов життя дитини. Зрозуміло, що за рівних внутрішніх можливостей дитина із сім’ї з вищим соціально-економічним статусом матиме вищі досягнення в порівнянні з дитиною, для якої не були створені відповідні умови.

Обдарованість конкретної дитини — значною мірою умовна характеристика. Найвидатніші здібності дитини не є прямим і достатнім показником її досягнень у майбутньому. Не можна ігнорувати те, що ознаки обдарованості, виявлені в дитячі роки, навіть за найбільш, здавалося б, сприятливих умов можуть або повільно, або досить швидко зникнути.

Давайте ж з Вами розглянемо якими є ознаки обдарованості. Ознаки обдарованості — це ті особливості обдарованої дитини, які виявляються в її реальній діяльності й можуть бути оцінені під час спостереження за її діями.

Ознаки обдарованості пов’язані з високим рівнем виконання діяльності. Разом з тим про обдарованість дитини слід судити в єдності категорій «хочу» і «можу», адже таким чином можна охопити два аспекти поведінки дитини: інструментальний і мотиваційний. Інструментальний аспект характеризує спосіб діяльності, мотивацій¬ний — ставлення дитини до того чи іншого складника діяльності.

Інструментальний аспект поведінки дитини характеризується такими ознаками:

1. Наявність специфічної стратегії діяльності. Способи діяльності обдарованої дитини забезпечують її якісну продуктивність. Виділяють три рівні успішної діяльності:

— швидке засвоєння діяльності, а також висока успішність її виконання;

— використання і винаходження нових способів діяльності в умовах пошуку рішень у заданій ситуації;

— виникнення нових ідей діяльності за рахунок глибокого опа¬нування предмета, що приводить до нового бачення ситуації й пояс¬нює появу несподіваних, на перший погляд, ідей і рішень.

2. Сформованість індивідуального стилю діяльності, що виражається в схильності «робити все по-своєму» і пов’язана з наявною в обдарованої дитини самодостатньою системою саморегуляції. Індивідуалізація способів діяльності виявляється в елементах унікальності її продукту.

3. Висока структурованість знань, уміння бачити предмет у системі, здатність миттєво виділяти найважливішу деталь серед великої кількості інших предметних відомостей, легко переходити від окремої деталі до узагальнення і розгорнутого контексту її інтерпретації. Іншими словами, своєрідність способів діяльності виявляється в здатності обдарованої дитини бачити в складному просте, а в простому — складне.

4. Особливий тип здатності до навчання. Може виявлятися як у високій швидкості й легкості засвоєння матеріалу, так і в упо¬вільненому темпі, але з подальшою різкою зміною структури знань, уявлень і вмінь.

Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини характеризується такими ознаками:

1. Підвищена чутливість до певних сторін предметної діяльності (знаків, звуків, кольорів, технічних пристроїв, рослин і т. і.) або до певних форм власної активності (фізичної, пізнавальної і т. і .).

2. Яскраво виражений інтерес до тих чи інших занять або сфер діяльності, зацікавленість яким-небудь предметом, захопленість якоюсь справою. Наявність інтенсивної схильності до певного виду діяльності як наслідок дає вражаючу наполегливість і працьовитість.

3. Висока пізнавальна потреба, готовність із власної ініціативи виходити за межі початкових вимог діяльності.

4. Надання переваги парадоксальній, суперечливій, невизначеній інформації, відторгнення стандартних, типових завдань і готових відповідей.

5. Підвищена критичність до результатів власної діяльності, схильність ставити надзвичайно складні завдання, прагнення до досконалості.

Слід зазначити, що поведінка дитини, яку вважають обдарованою, не обов’язково повинна відповідати всім вищезазначеним вимогам. Ознаки обдарованості варіативні й часто суперечливі у своїх проявах, залежні від соціального контексту. Але наявність навіть однієї з цих ознак повинна привернути увагу психологів, педагогів і мотивувати їх на аналіз кожного індивідуального випадку.

Обдарованість не може розвиватися з нічого. Вона завжди розвивається на основі діяльності, яка є улюбленою для дитини. Якщо дитина має стійкий інтерес до якоїсь діяльності, це завжди знак, що в неї може бути виявлений той чи інший тип обдарованості.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ В СІМ'Ї

У вихованні обдарованої дитини надзвичайно важливо дотримуватися певної системи. До основних батьківських стратегій належать:

· стратегія прямого виховного впливу: батьки постійно пропонують дітям, потрібні на їх думку, різноманітні розвиваючі ігри, вправи. Інколи дана стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія проти нав'язування «чужої» діяльності.

· Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці і повністю перекладають усі турботи на плечі інших, а самі знаходяться осторонь.

· Третя стратегія: батьки намагаються підібрати гарний навчальний заклад, який має контролювати розвиток дитини. У сім'ї створюють атмосферу поваги до саморозвитку. Інтереси батьків широкі (читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу). Така виховна стратегія саморозвитку виявилась найефективнішою.

КРОКИ ДО УСПІХУ

Обдарованість і талант не люблять тиску. Батькам часто потрібно шукати нестандартні підходи до вирішення проблемних питань з підлітком, який надзвичайно гостро переживає невдачі. Розмовляючи з ними повсякчас треба пам'ятати, що він часто перебуває у стресовому стані.

Впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми.

Батьки, здійснюючи контроль над дитячими захопленнями, мають спрямувати свою діяльність на організацію допомоги, збільшення ступеня самостійності, розвитку здатності до ефективного вирішення різного роду проблем, створення умов для утримання позитивного емоційного стану обдарованої дитини, відповідального відношення до власного життя, прагнення до творчої діяльності. Стосунки повинні будуватися на довірі. Допомога не може мати форми наказу, батькам краще не повчати, а формувати стійкість до стресових ситуацій, невизнання, знайомити з навичками саморегуляції.

Усі талановиті діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навиками. Вони показують високий рівень досягнень.

Батьки мають особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для дальшого успішного оволодіння знаннями.

Дітям хочеться, щоб батьки сприймали їх як рівноправних партнерів в спілкуванні і організації життя. Вони протестують проти повчань.

Донесення до батьків основних прийомів і способів розвитку творчих здібностей - головне завдання фахівців. Педагоги, пояснюючи необхідність використання відкритих запитань, творчих дискусій, розкривають перед батьками психологічну сутність творчого процесу, показують важливість віри в інтелектуальні сили дитини. Для маленького генія мають бути створені такі умови, щоб він мав змогу самостійно здійснювати свою неповторну індивідуальну діяльність.

Місія батьків полягає в максимальному сприянні, стимулюванні активності та розвитку винахідливості, ініціативи, нестандартному підході до навчання. Бажано, щоб у дитини був улюблений затишний куточок, де вона може повністю усамітнитися і спокійно подумати. Тут має панувати атмосфера творчості, розкутості, націленості на відкриття нового.

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ, ЯКІ БАЖАЮТЬ РОЗВИВАТИ ЗДІБНОСТІ СВОЇХ ДІТЕЙ

1. Нехай дитина повірить, що обмеження в пізнанні відсутні! Підтримуйте бажання розкрити суть явищ навколишнього світу.

2. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні.

3. Дозвольте дитині гратись, створювати забави, казки. Це буде поштовхом до реалізації дитячої енергії, рухливості, емоційності.

4. Допомагайте дитині в задоволенні основних духовних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих). Дитина, закована ланцюгами проблем, неспроможна думати ні про, що крім образ і відчуття страху.

5. Залишайте дитину на самоті, дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас.

6. Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

7. Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує за допомоги дорослого, життєвого прикладу, сторонньої підказки

Діти та тютюн, алкоголь і наркотики: як попередити біду На сьогоднішній момент найкращим способом боротьби з такими видами залежності є профілактика. Тому батькам дуже важливо вчасно помітити нездорові інтереси у своєї дитини, створити спиятливу сімейну атмосферу.

Пропонуємо декілька порад для батьків: 1) Розмовляйте про це

Пам’ятайте, що розмова про вживання алкоголю, тютюну та наркотиків буде ефективною лише у відповідних ситуаціях. Початком такої бесіди може стати запитання, яке виникне у вашої дитини під час перегляду відповідної програми по телевізору, або питання, яке ви задасте собі. Наприклад, коли ви побажаєте визначити, якою інформацією володіє ваша дитина стосовно цієї теми, або взнати, чи обговорюється ця тема в школі та серед приятелів дитини. Будьте реалістичні, заборонити чи просто залякати дитину — не вихід зі становища. Навпаки!

2) Знати достатньо

Батьки мусять знати трохи більше про алкоголь, тютюн та наркотики. Це настільки ж важливо як, наприклад, розуміти, що дасть вашій дитині освіта чи які переваги вживання здорової їжі. Знання про наркотики допоможуть підтримати розмову на цю тему, коли у цьому виникне необхідність, ви будете не так хвилюватись про себе і свою дитину.

3) Давайте дітям добрий приклад

Приклад, який ви надасте дітям у вживанні алкоголю, цигарок, медпрепаратів і, можливо, наркотиків, набагато більше вплине, ніж будь-яка інша інформація. Якщо ви доведете дитині, що ви тримаєте алкоголь під контролем, тоді й дитина спробує наслідувати вас. Коли ж ви палите цигарку за цигаркою, ваші слова під час розмови про припинення вживання алкоголю чи наркотиків небагато будуть важити.

4) Будьте позитивним

Не акцентуйте увагу на тому поганому, що є в дитині. Набагато краще розмовляти з нею про те, що може бути корисним для здоров’я і надасть великий «заряд» енергії. Будьте обережними, згадуючи про властивості наркотиків. Залиште місце для здорової цікавості.

5) Дайте можливість дитині на здорову дозу допитливості

Для кращого розвитку діти повинні набувати досвіду. Частиною такого досвіду може стати експериментування з наркотиками чи алкоголем. Більшість підлітків самостійно не припинять їх уживати. Якщо ви будете про це пам’ятати, ви зможете вести розмову з дитиною, наполягаючи на тому, що вживання наркотиків завжди призведе до залежності.

6) Дозвольте дитині піти своїм шляхом

Десь приблизно з 12-річного віку діти починають звільнятись від батьківського опікування. Чим більше ви будете протистояти цьому, ви дасте їм ще один привід бунтувати проти вас. Але вони не проти обговорити з вами деякі «слизькі» теми. Якщо це дозволить краще порозумітися, подібна розмова лише посилить зв’язок між вами та вашою дитиною, яка вам більше буде довіряти у час, коли намагатиметься знайти свій «шлях».

7) Виробіть правила та накладіть обмеження

Дитина сприймає все нове як щось непізнане й невідоме. Тому вона додержується правил, які пропонують батьки. Правила дозволяють дитині зрозуміти, що батьки зацікавлені у її благополуччі. Дитина, яка робить все, що хоче, відчуватиме, начебто батькам однаково, що з нею діється. Дитина, до якої ставляться абияк, ніколи не навчиться поводитись обережно.

8) Навчить дітей переносити невдачу

Навчайте своїх дітей боротьбі з невдачами. Розпач, страх та злість також сприяють процесу розвитку. Дитина часто хоче більше, ніж їй дозволяється, і сердиться, коли їй щось не дозволяють. Нерозумно охороняти свою дитину від усіх проблем, інакше вона не навчиться справлятись із ними. Це не значить, що взагалі не треба підтримувати дитину у складних ситуаціях.

9) Стимулюйте незалежність

Дозволяйте дитині бути у розумних межах незалежною, пропонуючи їй відповідні віку завдання. Незалежна дитина краще триматиметься на ногах, оскільки менше буде залежати від інших людей, навчитися критично оцінювати людей через їхні дії. У проблемах наркоманії й алкоголізму незалежне мислення має велике значення.

10)Уникайте нудьги

Спричинити вживання алкоголю чи наркотиків може просто нудьга. Розділяючи з дитиною свій вільний час, допомагайте їй, стимулюйте у неї будь-які захоплення, бажання займатись спортом підтримувати контакти з однолітками.

11)Замість заборони

Замість суворої заборони дитині контактувати з дітьми, що вживають наркотики чи випивають, дозвольте спілкуватись із ними. Ви навіть можете запросити їх додому. Ви зможете проконтролювати, що саме відбувається з вашою дитиною і матимете можливість порозмовляти із цими підлітками про небезпеку вживання алкоголю й наркотиків. Не приховуйте свою стурбованість стосовно вживання заборонених препаратів. Така стурбованість зробить більше, аніж гнівний окрик. Крім того, ваша дитина і її друзі зрозуміють що їх поведінка не є чимось страшним.

Речі, які не слід казати дітям:

1.”Коли я був у твоєму віці…”. Дитина чує: “Твої проблеми не важливі, мені було важче”.

2. “Ти просто не розумієш!”. Дитина чує: “Ти не спроможний зрозуміти, і немає сенсу намагатися пояснювати це тобі”.

3. “Ти думаєш, що тільки в тебе якісь проблеми”. Дитина чує: “У тебе немає справжніх проблем”.

4. “У мене немає часу, щоб вислухати тебе…”. Дитина чує: “Я надто зайнятий, щоб піклуватися про твій світ”.

5. “Роби те, що я кажу, а не те, що я роблю…”. Дитина чує: “Роби правильно, а я не зобов’язаний так чинити, адже я вже дорослий”.

6. “Тому, що я наказав тобі!”. Дитина чує: “Я не хочу чути твоїх спроб домовитися зі мною”.

7. “Та чому ж ти не можеш бути схожим на…?”. Дитина чує: “Мені прикро, що ти не хтось інший”.

8. “Одного разу ти повернешся до цього дня…”. Дитина чує: “Забудь про сьогодні й зосередься на завтрашньому дні”.

Розвиток дитини від 3 до 11 років умовно можна поділити на певні етапи. Це дошкільний, молодший шкільний, середій шкільний вік.

Дошкільний вік - етап психічного розвитку від 3 до 6-7 років. Характеризується тим, що провідною діяльністю є гра. Має надзвичайно важливе значення для формування особистості дитини.

Виділяють три періоди: молодший дошкільний вік (3-4 роки), середній (4-5 років) і старший (5-7 років). В рамках ігрової діяльності відбувається засвоєння норм соціальної поведінки. Разом з ігровою діяльністю в цьому віці формуються і інші форми діяльності: конструювання, малювання. Істотним у формуванні особи стає те, що мотиви і бажання дитини починають узгоджуватися один з одним, виділяються більш і менш значущі, за рахунок чого відбувається перехід від імпульсної, ситуативної поведінки до опосередкованої якимсь правилом або зразком.

На третьому році життя продовжується вдосконалення діяльності всіх органів і психологічних функцій дитини. Підвищується працездатність нервової системи, збільшується витривалість, подовжується активне неспання до 6-7 годин на добу. Дитина може вже стримувати свої емоції і не плакати, навіть якщо їй боляче. Вона стає більш терплячою і може довше займатися однією справою, не відволікаючись. Тепер дитині важко швидко переключатися з одного виду діяльності на інший, наприклад, відразу припинити гру, щоб піти їсти, або швидко відповісти навіть на добре знайоме запитання. Заспокоїти дитину цього віку переключенням її уваги стає важко. На третьому році життя удосконалюється тонка моторика, що дозволяє дитині самостійно одягатися, роздягатися, вмиватися; малювати олівцем, застібати гудзики, акуратнео їсти і користуватися столовими приладами.

Третій рік в житті дитини називають кризовим (криза трьох років), оскільки він є переломним з точки зору усвідомлення дитиною себе як особистості. Вона свідомо говорить "я": "Я не хочу, я не буду!" Вона впізнає себе в дзеркалі і на фотографії. Малюк стає іноді упертим. Часто це є причиною того, що його не зрозуміли, образили, принизили. Не можна в цьому віці тьопати дитину, оскільки вона ображається. Тепер дитині потрібно все пояснювати.

Словниковий запас до трьох років досягає 1200-1300 слів.

До кінця третього року життя улюбленими іграми дітей стають рольові ігри. Дитина приймає на себе певну роль, зображаючи з себе маму, тата, виховательку дитячого садка, і в точності повторює позу, жести, міміку, мову.

Дитина четвертого і п'ятого року життя відрізняється хорошим психомоторним розвитком. Вона надзвичайно витривала і може здійснювати досить тривалі прогулянки, під час яких одержує багато нових, цікавих вражень, і таким чином її знання про навколишній світ значно розширюються. Образотворча діяльність дитини цього вікового періоду відрізняється тим, що для неї абсолютно не важливий результат. На перший план виступає сам процес створення малюнка. Дитина четвертого і п'ятого року життя не тільки малює, але і грає. Гра стає все більш складною: вона вже сюжетно-рольова, моделююча і групова. Тепер діти можуть грати самостійно. Вони наперед придумують сюжет, розподіляють ролі, підкоряються певним правилам і жорстко контролюють виконання цих правил.

Таким чином, в грі дитина вчиться спілкуванню з однолітками, вчиться контролювати свою поведінку, підкоряючись правилам гри. Те, що відносно легко вдається дитині в грі, набагато гірше виходить при відповідних вимогах дорослих. У грі дитина проявляє чудеса терплячості, наполегливості, дисциплінованості. У грі дитина розвиває творчу уяву, кмітливість, вольові якості, етичні установки.

У цьому віковому періоді характерною особливістю мови дитини є використання її для спілкування з однолітками. А спілкування, у свою чергу, розвиває мову. Дитина ставить питання, розповідає казки, міркує, фантазує, переказує, обмінюється враженнями.

Дитина шостого року життя продовжує удосконалюватися через гру, малювання, спілкування з дорослими і однолітками, але поступово, найважливішим видом діяльності стає навчання.

Інтелектуальний розвиток дитини п’яти - шести років визначається комплексом пізнавальних процесів: уваги, сприйняття, мислення, пам'яті, уяви. Увага дитини цього вікового періоду характеризується мимовільністю; вона ще не може управляти своєю увагою і часто стає підвладною зовнішнім враженням. Виявляється це в тому, що дитина не може довго зосереджувати увагу на якомусь одному предметі, в частій зміні діяльності.

Складним для дитини є сприйняття часу - орієнтація в часі доби, в оцінці різних проміжків часу (тиждень, місяць, пора року, години, хвилини). Дитині ще важко уявити собі тривалість якої-небудь справи.

У дитини шостого року життя пам'ять як і раніше є мимовільною, яка базується на емоціях, інтересі. Тобто дитина легко запам'ятовує те, що її зацікавило. Але навіть в цьому випадку забуває дуже швидко.

Дитина добре орієнтується в просторі.

Різні ігри, конструювання, ліплення, малювання, читання розвивають у дитини такі розумові операції, як узагальнення, порівняння, абстрагування, встановлення причинно-наслідкових зв'язків.

Молодший шкільний вік - період життя дитини від 6-7 до 10 років.

Для цього віку характерною провідною діяльністю у дитини є навчальна діяльність, в якій відбувається засвоєння людського досвіду, представленого у формі наукових знань. В рамках навчальної діяльності виникають два основні психологічні новоутворення цього віку - можливість довільної регуляції психічних процесів і побудова внутрішнього плану дій.

Після 6 років дитина стає більш незалежною від батьків. Для неї важлива думка її друзів. Росте почуття відповідальності по відношенню до тих справ і речей, що здаються їй важливими. Дитину починає цікавити математика, будова мотора.

У 6-7 річному віці дитина продовжує сильно любити своїх батьків, але старається цього не показувати. Вона набуває почуття власної гідності і хоче, щоб її поважали. Мова стає більш різкішою. Дитина прагне носити такий одяг і зачіску, лише як інші діти.

Психолог інформує "Знайте правду про ВІЛ-інфекцію та СНІД"

Що треба знати про ВІЛ-інфекцію та СНІД

​ВІЛ-інфекція – це хронічне інфекційне захворювання, що розвивається внаслідок інфікування вірусом імунодефіциту людини і вражає імунну систему організму. На пізніх стадіях ВІЛ-інфекції розвивається СНІД – синдром набутого імунодефіциту.

За даними ВООЗ та ЮНЕЙДС, у світі з ВІЛ-інфекцією живе близько 37 мільйонів людей. Щороку СНІД вбиває 1 мільйон людей у світі.

В Україні протягом 2018 року близько 13 тис. осіб інфікувались вірусом імунодефіциту людини, вперше діагностовано ВІЛ-інфекцію у майже 16 тис. осіб.

Понад 40% людей з ВІЛ не знають про свій статус. Не зменшується частка дітей з вродженою ВІЛ-інфекцією. Набуває все більшої епідемічної значимості високо стигматизована група чоловіків, які мають секс з чоловіками.

Особливо загрозливим є несвоєчасне звернення людей, які живуть з ВІЛ, за медичною допомогою. Пізно виявлений СНІД та поєднані форми ВІЛ/туберкульоз обумовлюють високий рівень смертності серед хворих.

Симптоми ВІЛ-інфекції

Симптоми різняться залежно від стадії інфекції. Протягом перших тижнів або й років після інфікування може не бути жодних симптомів. Пізніше спостерігається: втрата ваги, опухлі лімфовузли, кашель, діарея, лихоманка.

Як запобігти інфікуванню ВІЛ?

ВІЛ-інфекція передається через контакт з кров’ю та іншими біологічними рідинами. Понад 66% усіх випадків інфікування ВІЛ в Україні трапляється під час незахищених статевих стосунків. Щоб запобігти інфікуванню, використовуйте презервативи, утримуйтесь від сексуальних контактів з незнайомими партнерами, а маючи постійного партнера, зберігайте вірність! Користуйтеся лише одноразовими стерильними шприцами та голками, інструменти для пірсингу, манікюру, татуювань мають бути стерилізовані!

Виявити ВІЛ-інфекцію в організмі може лише спеціальний аналіз крові на ВІЛ. Лікарі рекомендують робити аналіз не лише тоді, коли була можливість зараження, а й через 3 і 6 місяців після цього.

Тестування на ВІЛ безкоштовне, очікування результату займає всього 15 хвилин. Щоб протестуватися, зверніться до сімейного лікаря або в найближчий Центр СНІДу чи до неурядових організацій. Свій ВІЛ-статус має знати кожен!

Лікування

Повністю вилікувати ВІЛ-інфекцію наразі неможливо. Проте сучасна антиретровірусна терапія уповільнює прогресування ВІЛ-інфекції. Регулярний безперервний прийом препаратів протягом тривалого часу знижує кількість вірусу в організмі людини з ВІЛ до невизначального рівня, що унеможливлює його передачу іншим людям. Руйнація імунної системи людини зупиняється і вона може жити повноцінним життям, створювати сім’ю, народжувати дітей. Одна умова – продовжувати і не переривати лікування.

В Україні лікування ВІЛ є безкоштовним!

Темперамент — вроджена особливість кожної людини. Він визначає поведінку, емоційний стан, усі психічні процеси. Темперамент не впливає на розумові здібності людини, але проявляється в моториці, фізичній активності, емоційності. Це більш широке поняття, ніж характер.

У психології виділяють 4 типи темпераменту дітей: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. Дітям рідко притаманний конкретний вид темпераменту. Зазвичай у дитини в різній мірі виявляються риси того чи іншого типу. І тільки один із них є домінантним або провідним.

Визначити, до якого психоемоційного типу відноситься дитина, можна вже в дошкільному віці. А допоможуть у цьому спостережливість і уважність батьків.

Можна дати наступну характеристику типів темпераментів у дітей:

• Холерик. До цього типу відносяться легко збудливі, неспокійні, іноді навіть агресивні діти. Вони емоційні, енергійні, схильні до щвидкої зміни настрою. Важко передбачити, як така дитина поводитиметься в новому оточенні.

• Сангвінік. Дитину, що володіє цим типом темпераменту, помітно відразу. Вона товариська, стримана, урівноважена, усміхнена. Це справжнє «сонечко» — життєрадісне, допитливе, активне створення, яке майже завжди перебуває в гарному настрої.

• Флегматик. Ця дитина стримана, старанна, вдумлива, але мовчазна. Флегматик налаштований миролюбно, намагається уникати конфліктних ситуацій і не порушувати звичний для нього розпорядок дня.

• Меланхолік. Дитина, що володіє таким типом темпераменту, мовчазна, замкнута та похмура. Вона не впевнена у власних силах і потребує допомоги, коли потрібно зробити правильний вибір.

Для розвитку закладених природою здібностей, які безумовно є у кожної дитини, необхідно знайти для малюка «правильні» заняття, які розкривають його потенціал.

Дітям різних типів темпераменту підходять різні захоплення і спортивні секції:

• Холерик. Такій дитині рекомендується займатися рухливими видами спорту, де вона зможе реалізувати свої лідерські якості. Футбол, хокей, баскетбол — це те, що потрібно холерикові. Для контролю над гальмівними процесами рекомендуються спільні з дорослими заняття малюванням і конструюванням.

• Флегматик. Дитині з таким типом темпераменту підійде малювання, шахи музика, де вона зможе розвинути свої творчі здібності. Флегматика можуть зацікавити види спорту, які не вимагають швидкої реакції.

• Сангвінік. Таким дітям необхідні рухливі ігри, але в спорті вони не будуть прагнути до кращого результату. Для них важливий сам процес навчання, тому в цьому випадку важливо знайти доброзичливого тренера.

• Меланхолік. Така дитина складно включається в колективні ігри. Але,слід зауважити, що поодинокі заняття можуть привести до того, що малюк замкнеться ще більше. Важливо допомогти дитині подолати себе, щоб і надалі розважатися нарівні з усіма.

Важливо запам’ятати, що не буває «хороших» або «поганих» темпераментів. І у сангвініків, і у флегматиків, меланхоліків або холериків є свої позитивні та негативні сторони. Батьки не можуть змінити те, що закладено природою. Темперамент дитини шкільного віку залежить не від того, наскільки її правильно виховано вдома або у дитячому садку. Темперамент дається дітям з народження. А завдання батьків полягає в тому, аби виокремити сильні його сторони та «згладити» слабкі.

Зазвичай темперамент у “чистому вигляді” зустрічається рідко. Часто риси різних типів змішуються. Проте найбільш яскраві риси однаково будуть “керуючими” у поведінці вашого малюка. Саме на них і звертайте свою увагу.

Визначити, який саме темпмерамент у вашого малюка, пропонуємо за допомогою тесту.

1. Який у дитини характер?

а) Життєрадісний, оптимістичний, компромісний, комунікабельний, схильний до ризику

б) Енергійний, невгамовний, пустотливий, гарячий, задиристий

в) Боязкий, соромливий, уразливий, вразливий, нерішучий

г) Спокійний, повільний, стриманий, миролюбний

2. Емоції, притаманні дитині

а) Позитивні емоції, багато сміється

б) Гнів, бурхливі емоції

в) Страх

г) Позитивних, бурхливих реакцій немає

3. Які ігри подобаються дитині?

а) Різноманітні, але щоб було весело

б) Азартні, веселі, рухливі, навіть агресивні

в) Відокремлені, тихі; рухливі та галасні – тільки з близькими

г) Відокремлені, тихі, спокійні

4. Як дитина реагує на покарання?

а) Спокійно

б) На словесні – спокійно, на інші – з бурхливим протестом

в) Негативно, з образою

г) Практично без емоцій

5. Яка поведінка у дитини в несподіваних ситуаціях?

а) Цікавість

б) Намагається опиратися ситуації

в) Намагається уникнути ситуації

г) Малоємеоційна

6. Наскільки товариська дитина?

а) Любить товариство і дорослих і дітей, знайомиться швидко

б) Потребує глядачів та однодумців

в) Віддає перевагу усамітненню, товариська тільки з близькими

г) Віддає перевагу усамітнення

7. Яке положення дитина займає серед однолітків, є лідерські якості?

а) Природжений лідер, душа компанії

б) Сама себе висуває лідером, але однолітки по-різному до неї ставляться

в) Не лідер, авторитет має у вузькому колі друзів

г) Авторитету та якостей лідера не має

8. Особливості пам’яті

а) Швидко та легко схоплює ціле та довго пам’ятає

б) Швидко запам’ятовує деталі, але швидко забуває

в) Запам’ятовує по-різному, більше заглиблюється в дрібниці

г) Запам’ятовує повільно, але запам’ятовує та майже не забуває ціле

9. Як дитина засвоює новий матеріал?

а) Швидко та легко

б) Схоплює на льоту, але швидко забуває

в) Залежить від обставин

г) Повільно, проте докладно

10. Стомлюваність

а) Середня, втомлюється пропорційно діяльності

б) Іноді середня, а іноді висока – залежить від емоцій

в) Висока, будь-яка діяльність викликає занепад сил

г) Дуже низька,майже не втомлюється

11. Як даються вікові навички?

а) Без напруження та легко

б) Відповідно до віку – не робить нічого, крім того, що викликає інтерес

в) Швидко, але хитливо – стрес може викликати регрес

г) Важко формуються, зате надовго

12. Особливості мови

а) З жестами та мімікою, виразна, жива

б) Мова емоційна, уривиста, швидка, постійно переходить на крик. Тараторить, ковтає слова та склади

в) Тиха та невпевнена, але виразна

г) Повільна, без жестів, невиразна

13. Рухи

а) Ритмічні, точні, впевнені

б) Різкі, рвучкі

в) Метушливі, неточні, невпевнені

г) Солідні, неквапливі

14. Звикання до школи, до дитячого садка

а) Адаптація легка та швидка

б) Легке звикання до нової обстановки, неохоче підпорядкування вимогам дорослих

в) Довге звикання, важка адаптація

г) Боязнь нового, небажання змін, довга адаптація

15. Особливості сну

а) Швидко засинає, сон міцний, після сну стан веселий

б) Засинає довго та важко, сон неспокійний, після сну стан різний: від найгіршого до найкращого

в) Укладається спати довго, але засинає швидко, після сну стан веселий

г) Швидко засинає, спить спокійно, стан після сну млявий, сонний

Домінують варіанти “а”. Дитина – сангвінік

Дуже жива, непосидюча, постійно крутить що-небудь в руках. Вразлива, легко захоплюється. Емоційно розповідає про отримані враження. Всі емоції виражаються на обличчі та в очах, тому легко вгадати її настрій, ставлення до людини або предмету. Не любить кропітких занять. Подобається діяльність, яка дозволяє швидко домогтися результату. Настрій мінливий. Отримавши зауваження, вона може навіть розплакатися. Однак швидко забуває про це, починаючи бігати, грати з друзями. Швидко звикає до нових обставин та вимог. Легко входить в контакт з однолітками, завжди знаходиться в оточенні дітей.

Домінують варіанти “б”. Дитина – холерик

Виділяється серед однолітків імпульсивністю. Рухи її швидкі та живі. Майже ніколи не сидить на місці. У досаді та роздратуванні запальна, легко вступає в бійку. Для неї характерний веселий, життєрадісний, мінливий настрій. Відрізняється дуже виразними та сильними емоційними реакціями, мімікою, жестами. У виконанні доручень проявляє впевненість, завзятість. ЇЇ інтереси досить стійкі. Не знічується, коли виникають труднощі, з великою енергією долає їх. Однак така тривала та напружена робота настільки стомлює дитину, що для відновлення працездатності їй потрібен довгий відпочинок

Домінують варіанти “в”. Дитина – меланхолік

Сидить завжди в одній і тій самій позі. Постійно щось тримає та крутить в руках. Болісно чутлива, недовірлива. Важко переносить образи, але зовні переживання проявляються слабо. Якщо при виконанні якогось завдання зустрічаються труднощі, втрачає цікавість, не доводить роботу до кінця. Настрій коливається між пригніченим та спокійно-веселим. Дуже стримана у вираженні своїх почуттів. Уникає спілкування з малознайомими, новими людьми. Відрізняється чуйністю, завжди готова прийти на допомогу іншим дітям в групі.

Домінують варіанти “г”. Дитина – флегматик

ЇЇ відрізняє неквапливість та спокійність. Вона не уникає додаткового розумового навантаження, навіть якщо багато займається, навряд чи її можна побачити втомленою. Розмовляє повільно та розважливо. Така дитина не любить зайвих рухів. Найбільше любить ігри, де щось потрібно порахувати. ЇЇ прихильності постійні. Вона добродушна, дуже рідко виходить з себе, її важко розсердити, але важко і розвеселити.