Дріжджі також використовуються при виробництві таких продуктів, як гірчиця, кетчуп, оцет, соєвий соус, соління.

  Крім того, дріжджі природно містяться в складі молочних продуктів, таких як йогурт, кефір і деякі незрілі сорти сиру. 

При відборі дріжджових штамів як додаткові культури при виробництві м'яких сирів враховується їхня активність, що розкислює. Debaryomyces hansenii має здатність рости в присутності солей і при низьких температурах. Також дріжджі Debaryomyces hansenii прискорюють процес дозрівання сиру. Дріжджі DH мають здатність до швидкого зростання, пригнічують зростання небажаної грибкової мікрофлори, сприяють формуванню тонкої скоринки та аромату у готовому продукті.

Культури дріжджів застосовуються у виробництві сирів з пліснявою, сирів з митими скоринками (спільно з бревібактеріями для сиру), сирокопчених ковбас.

У промислових масштабах використовують кефірні дріжджі — Kluyveromyces marxianus і пробіотичні дріжджі — Saccharomyces boulardii.

Дріжджі застосовуються для виробництва кормового та харчового білка, вітамінів, ферментів, незамінних амінокислот, органічних кислот та інших біологічно активних речовин. Автолізати та гідролізати дріжджів використовуються в харчовій промисловості як смакові добавки та джерела біологічно активних речовин.

Бродіння – це метаболічний процес, що призводить до утворення АТФ, при якому органічні сполуки служать як донорами електронів (процес окиснення), так і їхніми акцепторами (процес відновлення), відбувається завдяки ферментам мікроорганізмів.

 Основними субстратами бродіння є здебільшого вуглеводи.

Бродіння може відбуватися як в анаеробних, так і аеробних умовах.

Види бродіння:

Спиртове бродіння — біохімічний процес ферментації, при якому цукри, такі як глюкоза і фруктоза, розкладаються під дією ферментів з виділенням енергії й утворенням етилового спирту та вуглекислого газу. Дозволяє отримати два моль АТФ на моль глюкози в анаеробних умовах. Загальне рівняння спиртового бродіння: 

Цей метаболічний шлях характерний для багатьох грибів (дріжджів, дріжджеподібних і деяких цвілевих грибків), водоростей, найпростіших та деяких бактерій. Спиртове бродіння здавна використовується людиною у процесі хлібопекарства (спричиняє «сходження» дріжджового тіста) та виготовлення алкогольних напоїв. Однією із нових галузей застосування цього метаболічного шляху є виробництво етанолу як відновного і відносно недорогого біопалива.

  Збудниками спиртового бродіння насамперед є дріжджі, які вирощують в аеробних умовах, підбираючи відповідні раси, які мають необхідні властивості для даного виробництва.

Більшість дріжджів здатні зброджувати моносахариди, а з дисахаридів – сахарозу і мальтозу. Пентози зброджуються тільки деякими дріжджами. Дріжджі не можуть зброджувати крохмаль.

Розрізняють два типи спиртового бродіння: 

1. Верхове бродіння — тип бродіння, що проводиться за допомогою пивних дріжджів (Saccharomyces cerevisiae) і є стародавнішим способом виробництва пива. Після ферментації дріжджі залишаються на поверхні, звідти і назва «верхове». Верхове бродіння відбувається при температурі від 15 до 20 °C.  Верхове бродіння протікає дуже енергійно, з утворенням на поверхні субстрату великої кількості піни і з бурхливим виділенням вуглекислого газу. Верхові дріжджі застосовують для отримання спирту та в якості пекарських дріжджів.

2. Низове бродіння — тип бродіння, що проводиться за допомогою дріжджів Saccharomyces uvarum або Saccharomyces carlsbergensis і є сучаснішим способом виробництва пива. Низове бродіння йде значно спокійніше, йде з утворенням невеликої кількості піни. Низові дріжджі застосовують для виробництва вина і пива.

Дріжджі застосовувались у хлібопеченні ще в ті далекі часи, коли не було відомо ні про їхнє існування, ні про значення під час бродіння тіста. Вже в 17-ому  столітті пекарі використовували пивну гущу для розпушення тіста, про види дріжджів не було ще відомо нічого. Рослинне походження дріжджів і їхній склад були встановленні лише в 1835-1836 роках завдяки удосконаленню мікроскопа. У 1850 році було відкрито спосіб виробництва пресованих дріжджів для хлібопечення. Це були дріжджі, що отримували з винокурень, які виділяли з бродильної піни.

На відміну від дріжджів ,закваска  це мікробіом дріжджів та молочнокислих бактерій, в процесі діяльності якого з’являється молочна кислота та спирти, а дріжджі дають вуглекислий газ. Завдяки цим властивостям, хліб на заквасці має характерний кислуватий смак, довше зберігається (молочна кислота-натуральний консервант), але молочна кислота також стримує розвиток дріжджів, ось чому тісто на заквасці “всходить” довше і не таке пухке. Це ми побачили у дослідження, коли зробили тісто з такою ж кількістю інгредієнтів як з закваскою, але зараз використали пресовані хлібопекарські дріжджі. Через 3 години тісто збільшилось в об’ємі в 3 рази, дуже гарно було
видно бульбашки. 

В результаті дослідження ми виявили, що дріжджі сформували більш високий, пухкий хліб, який має губчасту структуру і м’якість. Спирт як продукт діяльності дріжджів випаровується при випіканні, і ми насолоджуємося привабливою, хрумкою скоринкою.  

Судячи з настінним фрескам, стародавні єгиптяни настільки захопилися процесом творення хліба, що винайшли і активно використовували більше 40 рецептів хліба з дріжджового тіста. 

Незабаром від пивних дріжджів відмовилися на користь зернового продукту. На початку XX століття вони дійшли до сучасного вигляду. Їх виготовляли на основі патоки, отриманої при переробці цукрових буряків або цукрової тростини.

Опарний - використовується для виробів із великою кількістю здоби.    

Безопарний - використовується для виробів, в рецептуру яких, входить невелика кількість здоби.

Залежно від співвідношення продуктів, що входять до складу опари, її поділяють:

• рідку 30% борошна;

• густу 40-50% борошна;

• велику густу 60-70% борошна.

Чим більше використовується здоби для приготування тіста, тим більше потрібно дріжджів і менше води. Здоба - це цукор, жир, яйця. 

Готуємо опару. В тепле молоко додаємо цукор та половину борошна, додаємо дріжджі та залишаємо на годину  в тепломі місці.

Додаємо в опару збиті яйця та масло, сіль, ванілін. Висипаємо другу половину борошна та дуже добре вимішуємо тісто. Залишаємо його на декілька годин у теплі.

Поки тісто підходить, запарюємо ізюм, подрібнюємо курагу та цукати.

Знову вимішуємо тісто та додаємо наші смаколики — горішки та сухофрукти, шоколад та цукати.

Змащуємо форми та наповнюємо їх тістом на 1\3 об'єму, залишаємо ще на одну годину, щоб тісто “підійшло”.

Відправляємо наші пасочки в духовку на 40-50 хвилин при 180 градусах.

Після охолодження вкриваємо помадкою. Або гарячі паски змащуємо збитим яйцем.

Приготування піци на дріжджовому тісті  Кірюхіним Владисловом та Яромиром. 

Вихідним матеріалом є тісто, яке включає борошно і воду, в які зазвичай додають живі дріжджі, кисле тісто або хімічний розпушувач тіста. Можливі також й інші добавки. 

Давні імперії та царства зʼявлялися і зникали, а історія пивоваріння тривала. Після завоювання Шумеру вавилонянами останні вдало "запозичили" у підкореного народу традиції та рецепти.

Пивна культура з Шумеру проникла і до Стародавнього Єгипту.

Саме єгиптяни придумали пиво, більш-менш схоже на сучасне. Воно, на відміну від неолітичного і шумерського, було рідким, освіжаючим. Єгиптяни придумали класти в пиво при варінні трав'янисті субстанції – навряд чи це був хміль (його почали активно застосовувати тільки згодом в Європі). Але пахучі рослини служили як консервант і як ароматизатор.

Як ми вже знаємо, ні давні греки, ні давні римляни не були фанатами пива. Утім, із розширенням Римської імперії, римляни просувалися Європою та зустріли інші племена.

На півдні сучасної Німеччини римляни зіткнулися з кельтами, а на півночі – германцями. Ці племена, на відміну від римлян, були хоч і неписемні, але добре вміли варити пиво. Германці зрештою витіснили кельтів на Британські острови, самі створили цілу низку міст-держав, римська імперія розпалася, а словʼянські племена оселилися на сході. Усі ці культури частково змішувалися і традиції пивоваріння передавалися далі.

Словʼяни не відставали від західних сусідів у питаннях пивоваріння. Підтвердження цьому знаходяться вже в епоху Ярослава Мудрого – на початку ХІ століття. У Києві археологи знайшли знаряддя давніх броварів: скоріш за все, словʼяни почали використовувати хміль раніше за західних європейців. У великих містах пивом займалися переважно монастирі, імовірно, його варили навіть у Києво-Печерській лаврі. 

Домашній квас - відмінна альтернатива солодким газованим напоям. Він прекрасно освіжає і бадьорить, має насичений смак і аромат. Це популярний в Україні безалкогольний напій створюється завдяки процесу бродіння, який забезпечують дріжджі.

Окрім чудового смаку квас має кілька корисні властивості. Напій містить вітаміни групи В, зокрема B1, B2, B6, та фолієву кислоту, також в ньому є мінерали, такі як калій, магній та фосфор, що є необхідними для правильної роботи організму. 

Квас може бути природним джерелом пробіотиків, які сприяють збалансованості кишкової флори; вони покращують стан шлунково-кишкового тракту та мають позитивний вплив на імунну систему. Напій містить багато вуглеводів, які є джерелом енергії для організму. Деякі дослідження показують, що споживання квасу може допомогти знизити запалення в організмі завдяки його антиоксидантним та пробіотичним властивостям.

Квас також використовується в кулінарії для приготування різноманітних страв, таких як окрошка з квасом тощо, які набули популярності в українській кухні.

Рецепти напою можуть відрізнятися в різних регіонах. Існує багато варіацій, що використовують фруктові, ягідні або інші смакові добавки. Отже, квас є популярним продуктом, тож я узявся виготовити квас самостійно!

Покроковий рецепт виготовлення мого домашнього квасу:

Смачного!