Чумацькі пісні

Гуртова подорож: Чумаки об’єднувалися в ватаги по 10–30 возів. Обирали отамана, який відповідав за маршрут, безпеку та дисципліну.

Тривалість: Один похід міг тривати від кількох тижнів до кількох місяців. У дорозі ночували просто неба або біля корчмів.

Перед походом влаштовували застілля — ритуал прощання з родиною.

Молилися в церкві, освячували вози, клали монети у воду — на щасливу дорогу.

У дорозі дотримувалися посту, співали пісні, розповідали казки. Вели щоденник подій у формі усної традиції — «чумакування».

Повернення святкували з родиною, приносили подарунки — сіль, тканини, прикраси. Часто жертвували частину прибутку на храм або громадські потреби.

Чумацькі пісні — це окремий пласт українського фольклору. Вони пройняті тугою за домом, любов’ю до рідної землі, свободою та небезпеками дороги.

На Слобожанщині чумацтво було не просто промислом — це був спосіб життя, що формував культуру, мову і пісенну традицію регіону. Чумаки — це мандрівні торговці, які з весни вирушали валками по сіль, рибу, віск, дьоготь, зерно. Їхній шлях пролягав Муравським шляхом до Дону, Азовського та Чорного морів.

Побут і шлях чумака

•     Чумацькі валки складалися з десятків возів, запряжених волами.

•     Вирушали в дорогу з середини березня, готуючи вози, ярма, занози — все вручну.

•     Чумацтво об'єднувало селян, козаків, міщан, навіть духовенство.

•     Запорожці часто супроводжували валки, захищаючи їх від нападів татар.

Пісні, що народжувалися в дорозі, стали голосом Слобожанщини. Їх співали не лише чумаки, а й рибалки, бабусі, діти — всі, хто чув ці мелодії змалку.

Протяжні, епічні — відображають ритм валки, довгу дорогу.

Драматичні сюжети — хвороби, смерть на чужині, пияцтво, злидні, але й надія на краще життя.

Поетичні образи — маки вздовж шляху, весна, що пахне мандрівкою.

Дослідження чумацького фольклору Слобожанщини має багату історію, пов'язану з іменами видатних збирачів і науковців XIX–XX століть. Серед перших дослідників, які фіксували чумацькі пісні, були такі відомі постаті, як М. Костомаров, О. Потебня та П.Чубинський. Однак особливе значення для Слобожанщини має робота фольклориста   

В. П. Ступницького. У 1929 році він видав у Харкові «Пісні Слобідської України» — першу фонографічну збірку на Лівобережжі.