Колискові пісні

 Чи є щось найдорожче та найтепліше зі спогадів життя людини, аніж мамина колискова пісня ? Саме через сприйняття колискової пісні безпосередньо підсвідомістю формується  «фонологічний образ материнської мови» (за О.Марчун [3]).

 У виконавській поетиці колисанки відбито тонкий чуттєвий та емоційний зв’язок, що існує між матір’ю та її дитиною, а також бажання мами бачити своє дитя здоровим та щасливим. Саме контекст комунікативної ситуації колискової набуває статусу символу загальнолюдських духовних цінностей, а її жанровий та семантичний аналіз відсилає нас до осягнення архетипу «народження» першого (як в історії людства, так і в житті окремої людини) музично-комунікативного простору.  

 Характер дитини, її фізичне та психоемоційне здоров’я багато в чому залежить від пісні, яку співала їй мама (або рідний батько, бабуся чи інші члени родини) над її колискою. Один з найбільших впливів на дитину має саме голос матері:  для маленької людини він має цілющу, заспокійливу дію, адже малеча починає розпізнавати його із великої кількості інших голосів ще до свого  народження.

 Функціональна за своєю природою колискова пісня виконувалась не тільки щоб заколисати дитину, навіяти їй сон (приспати її ), а й оберегти від зла,  від будь-якої небезпеки. Ґенеза колискової пісні безпосередньо пов’язана з міфопоетичними уявленнями древніх слов’ян (за О. Марчун [3]), а продавнє походження її інтонаційно-ритмічної будови споріднено  із магічними навіюваннями — замовляннями (про це свідчать- словесні формули-побажання і той факт, що персоніфікації набувають магічні істоти (наприклад, Сон-Дрімота), виголошення мотивів речитативом, напівпошепки (за Н.Сивачук [5] ), прагнення «скерувати» реальністю силою власної думки, згадуваних образів). Единим слухачем пісні є дитина, як і єдиним виконавцем – мати (або близька дитині людина). Тому, за О.Марчун, «квазікомунікативність колискової пісні <…> визначається тим, що немовля чи малеча в ній не розглядається як свідомий комунікант (адресат), здатний до сприйняття більш-менш складного за сюжетотворчими показниками тексту»[3]. Переважна частина творів має форму монологу матері, зверненого до дитини, або уявного діалогу з нею, що зазвичай обмежується тільки «…сукупністю сюжетних мотивів, що може перерватися у будь-який момент (коли дитина засинає)»[3]. Слід зазначити, що особливою є і манера виконання колискових: їх можуть співати тривалий час «….практично без зупинок, об’єднуючи мініатюри в єдине поетичне полотно» (за А. Друзюк [1]).

 Більшість дослідників вважають колискову пісню одним із найперших засобів етнонаціонального кодування [3]. Цей фольклорний жанр без перебільшення є першоджерелом духовності кожної людини, залучення дитини до культурного етнопростору. Результати багатьох досліджень показали, що виконання колискової для дитини сприяє формуванню в неї фонетичної «карти мови», та, зрештою, можливості раніше почати розмовляти.

  Варійований повтор однієї музичної фрази-поспівки / інтонаційних зворотів із вузьким амбітусом з одноманітною ритмікою, що «…підпорядковано періодичності дихання, а постійний рух мелодії то вгору, то вниз, почергове акцентування доль нагадують розгойдування колиски» (за А. Друзюк [1])  – все це спрямовано на заспокоєння малечі і позитивно впливає на її фізичний та емоційний стан. Цікавим є і той факт, що спів колискової справляє цілющий ефект і на виконавця: під час співу колискових у мами нормалізується тиск, знижується ритм серцевих скорочень (зазначимо, що Н.Семенчук вказує, що для колискової можуть бути характерними «елементи голосінь або ж текстові уривки, звернені не до дитини, а призначені для зняття емоційної напруги виконавиці, зазвичай, матері»[4]). Але саме головне – дитина відчуває материнську любов й що найближча для неї людина завжди поруч.

 Образний зміст українських колискових, що, до речі, визнані наймелодійнішими у світі, – відрізняється яскравістю, різноманітністю та переважно відбиває запрошення (закликання) сну до дитини, думки та мрії матері про майбутнє свого дитя.

Одним з найголовніших персонажів колискових пісень є Котик – саме він допомагає здійснити присипання малечі, а також оберігає її від злих сил (кіт – безумовно є також символом оберегу дому, він стереже спокій оселі, не відходить від дому та завжди повертається ). У народі існує вислів «співати кота», що виник із звичаю «… коли в нову колиску клали кота, гойдали його і наспівували при цьому колискову пісню. А після цього ритуалу клали до колиски дитину і співали їй, доки вона не засинала» (за А. Іваницьким [2]). Також одними з найпоширеніших образів колискових пісень були голуби – «гулі» як символ чистоти, добра та турботи (за «сюжетом» – переважно саме «гулі» опікувалися годуванням малечі (зокрема смачними гостинцями): таким чином цей нюанс із життя маленької людини набув опоетизування).

Отже, малечі колискові пісні дають перші уявлення про світ і що важливо – про ідеалізовану світобудову –  психологічну модель «базової довіри до життя». Це відбувається синхронно із розвитком у дитини в цей період її життя образного мислення. Тому, мабуть, рідна колискова пісня – це та найцінніша «канва» в серці кожного з нас, на якій вишито наш генетичний культурний код.

Література:

1.Друзюк А. Колискові пісні Східної Волині (за матеріалами експедиційних записів) Студії мистецтвознавчі : Театр. Музика. Кіно. 3/4 (43/44) /  НАНУ, ІМФЕ ім.М.Т.Рильського. Київ,  2013.194 с.

2. Іваницький А. Український музичний фольклор. Підручник для вищих учбових закладів / А.Іваницький. Вінниця : Нова книга, 2004.320 с

3. Марчун О. Поетика української народної колискової пісні: мотиви, функції, образи(Автореф.  дис…..кандидата філологічних  наук).  Київський  національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. 170с.

4. Семенчук,В. Колискова  пісня  як  фольклорний  жанр  в  практиці  родинного виховання, 2017 http://dspace.udpu.edu.ua/bitstream/6789/8137/1/Колискова%20пісня%20як%20фольклорний%20жанр.PD

5. Сиванчук Н. Колискові пісні: сюжет, контекст, метафора / Н. Сиванчук // Українська література в загальноосвітній школі : науково-методичний жур- нал. Київ, 2005. № 9.С. 25–34.