«…. Людина тричі буває дивною (тобто пройнята вищим духом): коли народжується, одружується, помирає….» – у цій народній мудрості відбито найвище шанобливе ставлення наших пращурів до такої важливої події в житті як весілля, що сповнено сакрального сенсу поруч як з народженням, так і з смертю людини…
Весілля ніколи не відбувалося в один день, а могло тривати цілий тиждень. Створення нової сім’ї як один з найвідповідальніших етапів у житті людини містило цілу низку різноманітних святкувань та ініціацій, що проходили під час передвесільних ритуалів, безпосередньо самого весілля та впродовж післявесільних обрядів.
Передвесільний етап – складався із знайомства, залицяння, сватання та заручин. Так, вечорниці та толока – були місця, де зазвичай молоді люди знайомилися. Але, слід зазначити, що до того, як вечорниці стали поширеним явищем, всі рішення, пов’язані з вибором пари та весіллям приймали батьки: від бажання та волі їхніх дітей майже нічого не залежало. Переважна кількість обрядів упродовж всього весілля відбивала ідеї родючості та достатку.
Юридичною фіксацією шлюбу слугували «змовини», що укладалися між батьками (або рідними) молодих в усному порядку в присутності сватів (так звана «згода»). І тільки з XVII століття шлюб почали укладати в письмовій формі (так звані шлюбні листи). Вінчання в церкві війшло у весільний обряд значно пізніше – у XVII-XVIII столітті. Зі свята Покрови за традицією починали грати весілля і майже до Пилипівського посту (зазвичай це був термін з 1 жовтня до 14 листопада, або взимку в період від Хрещення і до Масниці).
Від прощання із вільним, незаміжнім життям (обряд проведення дівич-вечору, де подружки нареченої плели для неї весільний вінок) й до весільних гулянь, під час яких відбувалися такі найважливіші шлюбні обряди як дарування та поділ весільного короваю, розплітання коси молодої та покриття її голови очіпком, а згодом – й післявесільний етап святкування, що завершався обрядом «дякування», коли ходили один до одного в гості сім’ї молодих та дарували різні подарунки – все це становить тільки мінімальний перелік низки ритуалів, що відбувалися під час всіх етапів весільної традиції та у кожному регіоні України мали свої відмінності, що віддзеркалювали етнічні особливості ставлення до шлюбу та багатогранність традицій кожного регіону.
(© залучені джерела: 1. Українська правда: спецпроєкт «Щирі. Свята», 2. Агенція приватних історичних досліджень: «Звичаї, вірування та традиції українців, пов’язані з вінчанням та шлюбом»).
Етапи традиційного весілля на Слобожанщині
Весілля в українській традиції — це багатоступеневий обряд, насичений символікою, піснями, ритуалами та глибокими родинними значеннями. Кожен етап мав своє призначення і виконувався з дотриманням усталених звичаїв
Сватання та заручини
• Молодий надсилав старостів до родини дівчини, щоб «посватати» її — це сприймалося як символічна купівля.
• Відбувався своєрідний торг: родичі дівчини обговорювали умови, після чого батькові платили викуп.
• Після згоди сторін проводили заручини — офіційне підтвердження майбутнього шлюбу.
Підготовка нареченої
• Молодій розчісували косу — символ дівочості, яку вона незабаром втратить.
• Під час очепинів на неї надягали очіпок — головний убір заміжньої жінки, що означав перехід у новий статус.
Передвесільні дівочі обряди
• Дівчата збиралися на вечорниці, де гадали про майбутнє, долю, щастя в шлюбі — це був емоційний прощальний момент із дівоцтвом.
Весільна церемонія
• Молодих саджали на кожух — символ родинного тепла. За деякими джерелами, зокрема у Багалія, на кожусі сиділи не молоді, а батьки нареченого.
• Їх водили навколо столу, діжі або короваю — це був обряд об'єднання та благословення.
• Молодих пригощали караваєм — обрядовим хлібом, що символізував достаток і щастя.
• Їм зв’язували руки рушником — знак єдності, а біля колодязя обливали водою, що означало очищення й початок спільного життя.
Благословення та родинні ритуали
• Молоді зустрічалися зі свічкою — символом світла, чистоти та Божої присутності.
• Вони отримували благословення від батьків — духовне схвалення шлюбу.
• Малий хлопець, зазвичай молодший брат нареченої, вітав молодих і приймав викуп — це був жартівливий, але важливий момент.
Символи добробуту
• На молодих розсипали зерно — побажання родючості, багатства, щастя.
• Лунали пісні, тости, побажання — музика супроводжувала всі етапи.
Перезва — післявесільне святкування
• Наступного дня відбувалася перезва — молодих водили вулицями з музиками.
• Гості, часто вже трохи напідпитку, співали, танцювали, веселилися.
• За Багалієм, перезва традиційно проходила в понеділок, хоча з часом це могло змінюватися.
За матеріалами Софії Панасюк «Якими були традиції Слобожанщини сто років тому? Харків, де твоє обличчя?» https://lyuk.media/city/sloboda-traditions/
Хай як дар – живе цей спів, що від дня свого запису - має вік – майже в пів століття й розпочнеться..... весільна осінь, одягнена в жовтогарячі барви – ніжності та сили. Але водночас це - час завершення. Поступово замкнеться коло року – символ життєвого циклу - щоб відродитися та відновитися знов... У кожній пісні – не тільки передчуття цього міфодійства: у зміні сили та безсилля, надії та відчаю, порожнечі та любові, темряви та світла…. У цих піснях засвідчено споконвічне знання про невідворотність цієї циркуляції в людському житті – знання, що вище за мудрість. Бо воно відбиває властивість природи людини: від смерті до нового життя, від покоління до покоління - відбувається постійне її тяжіння до нескінченного, невичерпного – в теплоті власної віри та надії.
У презентації використано окремі світлини, а також малюнки – на яких зображено автентичний весільний одяг Слобожанщини ХІХ – початку ХХ століття:
• Весільне фото початок ХХ століття, Охтирський район Сумської області, Слобожанщина
• Пара молода. Sloboda area. Turn of the 20th с. Wedding dress of the newlyweds in the former Starobilsk Uyezd, Kharkiv Gubernia, now Starobilsk District, Voroshilovhrad Region Убрання молодих. Старобільський повіт Харківської губернії (Старобільський р-н Луганської обл.)
• Автор ілюстрацій: етнограф Тамара Кусміна.
• Весільне вбрання Слобожанщини: Марійка Колодяжна (Чорненька): Село Пришиб - у Донецькій селищній громаді (До 2020 село було центром Пришибської сільської ради Балаклійського району).
• Парубок з дівчиною, м. Харків (світлина, 1929 рік)
Концерт "Фольклорна вітальня. Традиції одного села" с.В'язова, Краснокутського району Харківської області.
"Не йди Лілечко" , старовинна весільна пісня - с. В'язова, Краснокутський район, Харківська область.
Виконує фольклористичний гурт "Стежка".