Весільні пісні

АРХІВНІ МАТЕРІАЛИ 

НАВЧАЛЬНОЇ ЛАБОРАТОРІЇ ФОЛЬКЛОРУ

1.Прощай-прощай, 

та й Танічка

2.Поглянь ненько та й на мій посад

3.Прощай-прощай та й Галочка

4. Та й ходила та й Галя

5. Забарилась Наташа, забарилася.

6. Лучче б було по улицям ходити

«…. Людина тричі буває дивною (тобто пройнята вищим духом): коли народжується, одружується, помирає….»  – у цій народній мудрості відбито найвище шанобливе  ставлення наших пращурів до такої  важливої події в житті як весілля, що сповнено сакрального сенсу поруч  як з народженням, так і з смертю людини…

Весілля ніколи не відбувалося в один день, а могло тривати цілий тиждень.  Створення нової сім’ї як один з найвідповідальніших етапів у житті людини містило цілу низку різноманітних святкувань та ініціацій, що проходили під час передвесільних ритуалів, безпосередньо самого весілля та впродовж післявесільних обрядів.

Передвесільний етап – складався із знайомства, залицяння, сватання та заручин. Так, вечорниці та толока – були місця, де зазвичай молоді люди знайомилися. Але, слід зазначити, що до того, як вечорниці стали поширеним явищем, всі рішення, пов’язані з вибором пари та весіллям приймали батьки:  від бажання та волі їхніх дітей  майже нічого не залежало. Переважна кількість обрядів упродовж всього весілля відбивала ідеї родючості та достатку.

Юридичною фіксацією шлюбу слугували «змовини», що укладалися між батьками (або рідними) молодих в усному порядку в присутності сватів (так звана «згода»). І тільки  з XVII століття шлюб почали укладати в письмовій формі (так звані шлюбні листи). Вінчання в церкві війшло у весільний обряд значно пізніше – у XVII-XVIII столітті. Зі свята Покрови за традицією починали грати весілля і майже до Пилипівського посту (зазвичай це був термін з  1 жовтня до 14 листопада, або взимку в період від Хрещення і до Масниці).

Від прощання із вільним, незаміжнім життям (обряд проведення дівич-вечору, де подружки нареченої плели для неї весільний вінок) й до весільних гулянь, під час яких відбувалися такі найважливіші шлюбні обряди як дарування та поділ весільного короваю, розплітання коси молодої та покриття її голови очіпком, а згодом – й післявесільний етап святкування, що завершався обрядом «дякування», коли ходили один до одного в гості сім’ї молодих та дарували  різні подарунки – все це становить тільки мінімальний перелік низки ритуалів, що відбувалися під час всіх етапів весільної традиції та у кожному регіоні України мали свої відмінності, що віддзеркалювали етнічні особливості ставлення до шлюбу та багатогранність традицій кожного регіону 

(© залучені джерела: 1. Українська правда:  спецпроєкт «Щирі. Свята», 2. Агенція приватних історичних досліджень: «Звичаї, вірування та традиції українців, пов’язані з вінчанням та шлюбом»).