21 грудня – закінчується найдовша ніч року та відбувається Сонцестояння. День починає збільшуватися по хвилинах — допоки не настане літо та його тривалість не досягне максимального значення. Цей проміжок часу більшість народів світу вважають поворотом до нового, символом початку нового життя. Різдво Сонця — свято, що виникло у трипільців — у V тис. до н.е. - в часи існування Сонцеподібної Аратти [5].
Зранку 21 грудня (22 - перед високосним роком), з початком зимового Сонцестояння йде відлік трьох днів до Сонячного Різдва. Триденне «завмирання» Сонця і наступне його «народження» святкувалося нашими предками як Свято народження молодого Сонця – Різдво Коляди (Коло Дара, Колядень) [4]. Коляда боровся зі злим духом Карачуном, який хотів вкрасти сонце, але йому це не вдавалося — день починав прибувати, а природа, світло й тепло починали відроджуватися.
Саме з цього часу ходили подвір'ями та співали колядки – величальні пісні українських хліборобів, що обовʼязково містили побажання здоровʼя, а натомість — отримували від господарів солодощі та випічку. Переодягалися (виряджалися) в шкіри реальних та міфічних тварин й від хати до хати ходили молоді хлопці – колядники, які співали обрядові пісні з побажаннями добробуту [3]. Вважалося, що темні сили у ці три дні особливо близько підступали до світу живих, але люди всіляко допомагали сонцю перемогти темряву: розпалювали багаття, котили колеса у вогні, будинки прикрашали ялиновими гілками й пекли обрядовий хліб у формі сонця [3]. За повірʼям остання битва з повелителем зими, холоду і смерті – Карачуном мала відбутися через три дні після Різдва Нового Сонця – 25 грудня. Напередодні – до хати заносили житній сніп – Дідух: «Дідух до хати – біда з хати!»[2].
Кутя символізувала родючість, постійність і круговорот життя та переродження душі. Старійшина Роду підкидає ложку до стелі й промовляє: «Дідів кутею пом'яніть...» [1].
З переходом Православної церкви України з юліанського на новоюліанський календар православні віряни починають колядувати 24 грудня: відтоді коли сонце починає рухатися, а сам день — збільшуватися і це є достеменним доказом, що існує у просторі часу та природи: Життя завжди перемагає смерть, а Світло – темряву.
Джерела:
1. Івасенко О. «Джерела Дивосвіту»: https://vzhe-vzhe.com/blog/rizdvyani-
2. Лозко Г. Українське народознавство, Київ, 1995.
3. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу, Київ, 1992.
4. Словник давньоукраїнської міфології / С. П. Плачинда. Київ : Український письменник, 1993.
6. Відейко М. Ю., «Трипільська культура і міф про сонцесяйну Аратту», Магістеріум. Випуск 20. Археологічні студії, 2003.
Від коріння до хмари:
цифрова репрезентація архівних матеріалів
навчальної лабораторії фольклору