КОЗАЦЬКІ ПІСНІ

Витоки козацьких пісень слобідського регіону безпосередньо пов’язані з історією колонізації “Дикого поля” українськими козаками-переселенцями XVII століття. Саме вони заселяли ці малозаселені й небезпечні землі, рятуючись від релігійних, соціальних та економічних утисків у Речі Посполитій і на Правобережній Україні.

Переселені громади швидко формували замкнуті осередки з власними особливостями культурної пам’яті — саме це знайшло вираження у пісенному фольклорі. Козацькі пісні виникли як відповідь на потребу фіксації поворотних моментів у житті козака: вирушення в похід, поразки й перемоги, розлука з родиною, смерть і звитяга, а також побутові та емоційні колізії [5].

Особливе значення має поняття “слобода” — поселення з пільговим статусом, у якому проживали козаки, звільнені від податків на певний період за умови військової служби. Саме від цього терміну походить назва “Слобідська Україна” [3]

Ці пісні, що часто залишаються в тіні більш відомих творів Запорозької Січі, становлять цінний пласт культури, який демонструє еволюцію світогляду козацтва — від суто військового до осілого, землеробського.

Слобідська Україна  була історико-географічним та етнокультурним регіоном, що охоплював Харківський, Ізюмський, Сумський, Охтирський та Острогозький полки. Формування цих військово-адміністративних одиниць у 1650–1680-х роках значною мірою визначило розвиток локальних пісенних варіантів [3].

Масове заселення Слобідської України здійснювалося у кілька хвиль. Найбільша — після повстання Якова Острянина 1638 року (заснування Чугуєва); наступна — після Білоцерківської угоди 1651 року, коли переселенці заснували міста Острогозьк і Суми; у 1654 році — Харків, а у 1681 — Ізюм [6]. Польсько-руські війни, руйнівні походи татар, класовий і національний гніт змушували людей шукати притулку на нових просторах, де їх чекали певні свободи, самоврядування. Все це перетворило слобідське козацтво на окремий прошарок із власною культурною самосвідомістю [6].

Такий соціальний устрій є прямою причиною того, що пісні Слобожанщини, на відміну від епічних творів Запорозької Січі, менше зосереджені на масштабних походах чи боротьбі за політичну владу [3]. Натомість вони глибше занурюються у повсякденні реалії осілого воїна, який живе в розлуці з родиною і прагне захистити свій дім. Це надає слобідському фольклору особливої ліричності та психологізму.

Козацькі пісні Слобожанщини охоплюють широкий спектр тем, які відображають усю багатогранність життя воїна. Найбільша група творів змальовує козацький побут, розповідаючи про деталі життя, вибір долі та готовність до смерті, героїзм у боях, прощання з родиною, поневіряння в походах, самотність, згадування рідної домівки, трагічну смерть козака, відчуття приреченості, уславлення воїнської звитяги, кохання, драму сирітства. Центральною рисою є драматична оповідь про розлуку — козак вирушає “на війноньку”, а мати, дівчина або кінь проводжають його і оплакують потенційну втрату [2]. 

Локальний колорит надають згадки козацьких атрибутів: голубий жупан, китайка (шовкова тканина), шапка, зброя. Це підкреслює ідентифікацію зі статусом, урочистість “відходу” і похорону.

Музична та вокальна специфіка козацьких пісень Слобожанщини є не менш унікальною, ніж їхня тематика. Цим творам притаманна розлогість мелодії та протяжний стиль виконання [1]. Виконавці часто «тягнуть» окремі звуки та музичні фрази, що робить звучання особливо мелодійним і, як наслідок, може призводити до «втрати» тексту в розспівах окремих складів [1]. Пісні часто не мають приспівів — характерна ознака лірико-епічного стилю [1] — і складаються з дворядкових строф із рівною кількістю складів у рядках [2]. Широко використовується манера «затяжної пісні» (протяжної, або степова кантиленність): «тягнеться» не лише фраза, а й окремі голосні, через що текст іноді розчиняється серед мелодичних розспівів. Виконавці випромінюють особливий стан самозаглиблення, який зближує вокалізацію з молитвою або медитацією. 

Активно використовується художній паралелізм, коли опис явищ природи дублює настрій чи долю героя:

Дослідники виділяють два основні виконавські стилі:

•  Кантиленний (пісенний) — розспівний, мелодійний, нині більш поширений [1].

Його риси:

•  Спів протягується на одному диханні кілька фраз.

•  Звукова «насиченість», об’ємне формування тембру в грудній клітині.

•  Емоційна сфера — переважно сум, роздуми, прощання.

•  Парландовий (речитативно-декламаційний) — стиль, що наближається до речитативу, нині майже повністю занепав [1].

Особливою рисою, що асоціюється з козацькими піснями південного сходу України, є так званий «степовий спів». Ця манера виконання, пов’язана з чоловічим співом, характеризується грудним, округлим звуком у низькому регістрі [2]. Повільний і протяжний характер цього співу контрастує з іншими регіональними стилями, наприклад, із гучним і високим співом Полісся [2].

Повільний і протяжний характер цього співу контрастує з іншими регіональними стилями, зокрема з гучним і високим співом Полісся [2]. Такий вокальний стиль є прямою адаптацією до безкрайнього, відкритого ландшафту степу, де потужний, резонансний звук міг поширюватися на великі відстані — що було вкрай важливим для комунікації в польових умовах.

Як правило, козацькі пісні виконувалися гуртом, без інструментального супроводу [1]. У хоровій частині зазвичай використовувалася триголосна основа [1]. Верхній голос народні виконавці називають «заводити», «виводити» або «тягти» [1]. Ця вокальна техніка, що передавалася усно. дозволяла досягти емоційної глибини та драматизму, необхідних для передачі сюжетів пісень.

З часом чоловічу манеру виконання козацьких героїчних пісень поступово почали переймати жінки, активно відтворюючи її у фольклорному середовищі. Гуртове чоловіче виконання, яке історично було характерним для козацького співу, нині вважається реліктовим явищем [1].

Підготовлено за матеріалами - з відкритих джерел.

1. Соболєва О. Козацькі пісні Дніпропетровщини - Автентична Україна. authenticukraine.com.ua

2. За матеріалами: Соціально-побутові пісні. Збірка. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985, Упорядкування, вступна стаття та примітки О. М. Хмілевської.

3.Заселення і розвиток Слобідської України. Запорозьке козацтво. Іван Сірко. History | Твоя електронна бібліотека uahistory.co

4. КОЗАЦЬКА СЛОБОЖАНЩИНА ТА ЗАПОРІЗЬКА СІЧ .  Історія України - Всеосвіта. vseosvita.ua

5. Слобідські козацькі полки - Вікіпедія. uk.wikipedia.org

6. СЛОБІДСЬКІ КОЗАЦЬКІ ПОЛКИ - Інститут історії України. history.org.ua

Використані та рекомендовані джерела: 

Козацькі пісні — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua

Яценко О. Українські народні козацькі пісні - Література (українська та зарубіжна). Інтегрований курс. Частина 1.  (Яценко О.). 

"Соціально-побутова лірика. Козацькі та чумацькі пісні" (naurok.com.ua)

Ступницький В. Пісні Слобідської України - Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва. cultura.kh.ua

КОЗАЦЬКА СТАРШИНА СЛОБІДСЬКИХ ПОЛКІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XVIII ст. | Откуда Родом.  otkudarodom.ua

Архів фольклору Слобожанщини та Полтавщини - тексти та аудіо. folklore.kh.ua

ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА ЕКСПЕДИЦІЙНА ПРАКТИКА - Електронна бібліотека Житомирського державного університету. eprints.zu.edu.ua

У репрезентації ви почуєте чотири козацькі пісні.

Зібрані у польових експедиціях 1976–1977 років, вони зберігають живу інтонацію Слобожанщини — з її тугою, гідністю, любов’ю і незламним духом.

1. «Ой орьол, ти орьол» (с. В’язове, Краснокутський район, Харківська область) — справжній ліричний монолог козака, звернений до орла як символу далечі, свободи і зв’язку з рідною землею.

У музичному образі втілено відчуття розлуки козака/воїна/мандрівника зі своєю коханою, тугу за рідною стороною та вірність почуттів. Пісня є втіленням слобожанської козацької традиції, де образи природи, птахів і дороги стають носіями емоційної пам’яті. Орел виступає як архетип вісника, що літає «високо» і «далеко», здатен побачити рідну сторону, передати вістку. Це не просто птах, а символ духовного зв’язку між козаком і домом. 

3.«Та й летів й орел через сад» (с. Дворічна, Дворічанський район, Харківська область):

Респонденти визначають цю пісню  як «козацьку, про кохання», зазначаючи, що пісня є «гуцульською, привезеною».

Вона насичена символами, які посилюють її драматичний та моралізаторський зміст. Її семантика виражає народну мораль: за непорядні вчинки (зраду, легковажність у стосунках) приходить неминуче покарання.

Пісня показує, як один необдуманий вчинок може призвести до страждань і руйнування не лише чужої, а й власної долі.

Характерні для слобожанських пісень — тяглі голосні, повільний темп, емоційне розспівування.

Пісня втілює не подію, а стан — душевну розгубленість, втрату, пошук відповіді.

4.«Зелений дубочок та на яр похилився» (с. Петроіванівка, Дворічанський район, Харківська область) — типова лірична козацька пісня-дума, яка через метафоричні образи природи та діалог розкриває глибокий внутрішній стан ліричного героя — молодого козака.

Основні мотиви: нереалізована доля, пошук сенсу життя, внутрішня туга та смуток.

Образний зміст втілює фатальне відчуття «недолі» або невідповідності власного життя бажаному.

Однак саме через її семантику відбувається оспівування незламного духу козака, який, попри глибокий розпач, все одно вирушає на пошуки своєї долі.

Попри філософський смуток, герой не просто віддається фаталізму, а шукає конкретні, земні шляхи вплинути на свою долю — звертається до тих, хто володіє певними навичками (риболови).

Можна припустити, що це відображає прагматизм та дієвість, притаманні осілому козацтву: своєрідне прагнення життєствердження — попри важкі життєві обставини і болісні передчуття, відшукати шляхи, щоб не скоритися долі та не втратити надії.  Проте водночас - це й трагічне відчуття  самотності, оскільки долю не вдалося "спіймати", а тільки прийняти, отримавши силу усвідомлення її невідворотності.