SLATIN KHARKIV MUSIC DAYS

20 липня відбулося закриття Першого літнього музичного фестивалю «SLATIN KHARKIV MUSIC DAYS», у межах якого навчальна лабораторія фольклору долучилася до засідання Круглого столу «Ілля Слатін та шляхи розвитку професійної музичної освіти в Харкові». Проєкт створив урочистий маніфест свята, що знаменує 180-річчя від дня народження батька-засновника нашої Alma Mater – Іллі Слатіна.

Для навчальної лабораторії фольклору дуже важливим було презентувати свою діяльність на цьому знаковому заході. Доповідь завідувачки лабораторії – «Навчальна лабораторія фольклору Харківського національного університету мистецтв як форпост вітальності культурної спадщини Слобожанщини» - містила історичний екскурс щодо шляху розвитку нашого структурного підрозділу протягом більше, ніж пів століття, що засвідчило його здатність протистояти труднощам та викликам часу, виявляючи свою життєстійкість. Ця життєстійкість і є головною умовою для забезпечення збереження скарбів культурної спадщини Харківщини, до якого були причетні декілька поколінь дослідників та здобувачів освіти нашого Університету.

Культура – це те, за що вбивають…. Цей вислів  найжорстокішим набатом правди пояснює причини цієї екзистенційної війни у всіх її жахливих злочинах проти людства... Тому коли ми говоримо про контекст забезпечення вітальності нашої спадщини, то водночас згадуємо, що це є захисним механізмом тих цінностей, заради яких прагнемо перемоги, адже саме вони формують почуття нашої власної гідності. І тому лабораторія фольклору, безперечно, виконує функції своєрідної фортеці культурної пам'яті, національної ідентичності в її екзистенційному вимірі.

Не випадково першу частину доповіді було присвячено Гнату Мартиновичу Хоткевичу – геніальній постаті, Людині трагічної долі, фольклористу, етноорґанологу, музиканту-виконавцю, досліднику Харківської кобзарської традиції, який започаткував у Харківському музично-драматичному інституті в 1920-х роках клас бандури. Саме за часів Гната Мартиновича вивчення українського музичного фольклору стає тим напрямом дослідження, який буде пріоритетним для багатьох поколінь його послідовників. І в цьому виявляються риси спадкоємності цих досліджень. Глибоко символічним є той факт, що саме завдяки Гнату Хоткевичу побачив світ навчальний посібник гри на бандурі, що відкрив нову сторінку в розвитку бандурного мистецтва, яка розгорнулася на тлі трагічних подій 30-х років ХХ століття - знищення цілого покоління кобзарів.

Важко переоцінити величезний внесок у становлення структурного підрозділу та формування перших його фондів фундаторів лабораторії, випускників класу Семена Семеновича Богатирьова, згодом - завідувачки кафедри історії музики, професора Галини Олександрівни Тюменєвої (1908–1999) та композитора, фольклориста, викладача народної творчості Харківської консерваторії – Олександра Івановича Стеблянка (1896–1977). Переживши важкі роки другої світової війни – і Галина Олександрівна, і Олександр Іванович – мабуть, не могли уявити, що їх послідовникам – знову доведеться пройти крізь виклики воєнних часів  – і прагнути продовжувати справу, якій вони віддали сили всього свого життя, заклавши міцний ґрунт для постійного збирання фольклористичних матеріалів студентами під час освітнього процесу, що надалі сприяло накопиченню та збереженню перлин живої традиції, культурної спадщини Слобожанщини.

Вся перша половина ХХ століття для дослідників українського фольклору – є тривалим часовим відтинком, що був сповнений переслідувань, заборон на видання, жорсткого утиску з боку влади, масових репресій….. Окрім цього – це час, що був сповнений величезних прірв між зібраннями фольклористичного матеріалу дослідниками та його виданням. А перевидання таких збірок і досліджень у більшості випадків – стало можливим тільки вже на початку ХХІ століття.

Не оминув у середині ХХ століття відгомін цієї руйнівної стратегії й лабораторію фольклору. Сумна і важка сторінка в її історії – це припинення  функціювання в 50-ті роки за браком фінансування. Але канва вітальності, що забезпечує безперервність збереження культурних надбань усної народної традиції – розквітає першими стежками відновлення діяльності лабораторії в 1976 році, які «вимальовують» орнамент дослідницьких маршрутів із понад 80 масштабних польових етнографічних експедицій Східною Україною – у Харківській, Полтавській, Донецькій, Сумській, Білгородській, Воронезькій областях. Діяльність лабораторії, що сприяла формуванню аудіофондів та їх збереженню у різні часи,  здійснювалася її керівниками та  співробітниками  - Сергієм Нікітіним, Ларисою Новиковою, Іриною Прісняк, Іриною Романюк, Гаяне Войтовою.

Сьогодні лабораторія має на меті продовження переведення в цифровий формат фольклорних записів та створення умов для їх надійного захисту: врешті-решт саме від цього залежить порятунок та збереження документального свідоцтва історії Слобожанщини. Велику трагедію становить той факт, що багато сіл, де проходили експедиції, матеріали яких зберігаються в лабораторії фольклору, сьогодні знищено ворогом. Оскільки кожної миті протягом війни архів знаходиться перед загрозою фізичного знищення, було прийнято рішення опанування досвіду кропіткої роботи з переведення значного документного масиву в царину медіатизації. Таким чином, наша основна мета  - збереження культурної спадщини засобами цифровізації як задокументованого свідоцтва національної ідентичності та впровадження результатів цієї діяльності в навчальний процес, що також забезпечує безперервність передачі живої традиції наступним поколінням через її вивчення та відтворення.

Здатність до постійного відродження – це та властивість, що творила й творить наш національний дух на тлі тривалої історичної віктимізації. Харків вчора й сьогодні – не тільки місце сили, це - фортифікована цитадель національно-культурних цінностей, що зіткана з безперервної нитки їх вітальності – одвічного символу  серцебиття тих, хто ототожнює візерунок її полотна із власним життям та долею. Цьогорічний Літній фестиваль нашого Університету – є беззаперечним тому підтвердженням.