Фотоархів навчальної лабораторії фольклору ХНУМ імені І.П.Котляревського: с. Іванівка, Ізюмський район Харківської області.
На світлинах - Дубова Анастасія Тимофіївна, Ситник Марія Мойсеївна, Чиплієнко Марія Максимівна.
У матеріалах відеопрезентації на Вас чекає автентичне звучання одних з найтрагічніших пісень, що належать до нашої національної культурної спадщини: пісень, що народилися з криниці живої традиції, глибини якої сягають всієї повноти людських страждань, якими оповите швидкоплинне земне життя. Століттями в них увиразнювалися ліричні переживання про те, як витримати удари недолі, найважчий з яких - втрата батьків.
Сьогодні навчальна лабораторія фольклору підготувала репрезентацію сирітських пісень, що сповнені глибоким сумом та тугою, пов’язаних з болісною втратою близьких. Образ сирітства як «лихої сумної години», а також образ оплакування тяжкої долі сироти – стали провідними для цих журливих пісень. Їх зміст може також розкривати стан вже дорослих чоловіка, чи жінки, які втратили батьків у дитинстві. Образно-емоційна сфера сирітських пісень торкається також тематики соціальної нерівності, знущання мачухи, бідності сироти та безвиході її життя. Розкриваючи вразливий душевний стан людини, ці пісні виявляють зв’язок із жанром замовлянь та похоронних голосінь через втілення семантики горя, втрати, скорботи та водночас почуттів невідворотності своєї долі, вимушеності її прийняття. Також ці паралелі виявляються завдяки архетипним анімістичним образам сонця, хмар, дощу, землі, річки, туману тощо (наприклад, образ «билини в полі, яку вітер ламає», тоненької «очеретини, що гнеться від життєвої бурі»). У цих піснях мотиви розмови із померлими родичами перегукуються з бажанням хоч на мить побачити батька чи матір, відчути їх «присутність», спитати поради в найважчі моменти життя. Слід особливо наголосити, що весільні сирітські пісні, які звучали на території пізнього заселення, разом з їх записами - без жодного перебільшення є раритетами та становлять колосальну культурну цінність.
У весільних обрядах журливі / жалібні пісні увиразнювали стан переходу дівчини з рідного дому та втрату зв’язку з батьками. У випадку сирітства цей ритуальний перехід як ініціація супроводжувався не тільки плачем за сиротою, яку видають заміж чужі люди («такі пісні, що молода плаче» [1]), а й відтворював через сирітські пісні живу пам’ять про померлих батьків, що створювало світле відчуття їх «символічної «присутності під час обряду, коли збиралася вся родина» [2].
Благословити на щасливе подружнє життя повинні були саме батьки, або, як правило, хрещена мати /тітка – замість рідної матері, а батьковий брат – замість рідного батька. У суботу сирота запрошувала родичів на весілля, також могла ходити з дружками на могилу батька чи матері, щоб попрощатися [1].
Сирітські пісні можуть бути не тільки ліричними, але й жартівливими, відображаючи різні аспекти весільного обряду та переживань.
У представленій репрезентації сирітських пісень Слобідської України засвідчено прояв таких обставин їх виконання як: пісні, які виконувалися дружками, коли наречена приводила всіх гостей за стіл (с. Бурбулатове, Близнюківський район), виконувалися дружками (за столом) у молодої, коли проводжають до молодого (с. Вільшани, Дворічанський район), співалися під час масляної: з характерним жартівливим настроєм, але й водночас з журливим співчуттям до дитини, що виховує мачуха (с. Петроіванівка, Дворічанський район), сирітські пісні також можуть поєднувати в собі журливу наспівність з речитативними вкрапленнями (Дворічанський район, с. Дворічна); так звана «новітня» сирітська пісня, що увиразнює, зокрема й любовні переживання (виконувалась «на гулянках» - за словами респондентів, Дворічанський район, с. Дворічна), сирітська пісня, пронизана відчуттями лихої долі та відчаю (с. Іванівка, Ізюмський район), весільна сирітська, яку співає молода-сирота, у котрої немає матері (с. Шарівка, Валківський район). Показово, що для весільних пісень була також характерна наявність у тексті діалогів з померлими батьком, чи мати, а образи качки / селезня – виступали своєрідними «посередниками» для здійснення цього діалогу («А як матері нема, так ото “утку набачила”»[ 1]):
Пливи, пливи, сіра утка
Тихо по воді ≤ (2 р.)
Прибудь, прибудь, моя ненько
Сьогодні к мені ≤ ( 2 р.)
(с. Шарівка, Валківський район)
Звучання сирітських пісень Слобожанщини вражають дослідників та виконавців закарбованою в них силою людського духу, що ніби укорінена в їх інтонаційності, а також своєю семантикою піднесеної єдності глибокої туги за померлими батьками та образом переживання світлої урочистої миті весільного обряду, у якому одночасне співіснування відчуття скорботи, шанобливого ставлення до пам'яті близьких та вітального переходу до нового етапу власного життя набуває сакрального сенсу безперервного родового зв’язку поколінь.
Література:
1. В. Гавриленко Традиційне весілля Поворскля середини ХХ століття: від сватання до неділі.
2. К. Кердан Семантика весільних сирітських пісень у контексті ритуальної комунікації.
Аудіоматеріали - навчальна лабораторія фольклору ХНУМ імені І.П.Котляревського.