Практичний психолог інклюзивно-ресурсного центру здійснює корекційно-розвиткову роботу за наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів, формує та розвиває у дитини вищі психічні процеси (пам'ять, мислення, увагу, уяву, сприймання), а також різні необхідні комунікативні, соціальні навички і якості.
Моє життєве кредо:“Кожен дає іншому те, що має в своєму серці”.
Професійне кредо: “Вислухати, зрозуміти, допомогти”.
Сьогодні говоримо про надзвичайно важливу та актуальну тему - що має вміти дитина у віці
від 1 до 3 років?
Кожен малюк - це маленький всесвіт, що розвивається у своєму темпі. Звичайно це індивідуальність зі своїми досягненнями та поразками, адже не все нам вдається з першого разу. Звичайно, всі батьки хочуть, щоб їх дитина раніше почала повзати, сидіти, ходити, говорити, розрізняти кольори, дотримуватись правил поведінки та володіти навичками самообслуговування. Особливо, коли в родині є старша дитина яка в цей вік вміла значно більше. Існують певні критерії розвитку дітей на які можна орієнтуватися, щоб краще розуміти актуальний розвиток дитини.
Дитина в 1 рік
Дитина може ходити або рухатися, тримаючись за підтримку. Вона може вже стояти самостійно на короткий час. Малюк може тримати різні предмети, включаючи кубики, м'ячі, або книжки. Однією з особливостей розвитку дитини в 1 рік є те, що вона може намагатися вимовляти перші слова і звуки.
Дитина в 1 рік 1 місяць
Може самостійно бавитись іграшками протягом тривалого часу (до години) може ходити, тримаючись за опору, за одну руку чи самостійно може вставати самостійно та присідати з положення стоячи виконує складніші прохання, розуміючи їх.
Дитина в 1 рік 2 місяці
Малюк може тривало ходити, повертати та нахилятись, вільно змінюючи положення тіла ложкою їсть густу їжу добре розуміє прохання, похвалу або заборону вимовляє слова з двома різними складами.
Дитина в 1 рік 5 місяців
У цьому віці переважна більшість малюків може:
їсти самостійно ложкою як густу, так і рідку їжу пити з горнятка розрізняти 3-4 геометричні форми, називати предмети, які її зацікавили розуміти приналежність речей іншим (мамина сумка, дідусеві окуляри)
Дитина в 1 рік 7 місяців
В цьому віці переважна більшість малюків вже можуть:
на прохання або самостійно (наслідуючи дорослих) виконувати прості дії з предметами в процесі мовлення користуються словами та двослівними реченнями, розуміти запитання, які дорослий може поставити до сюжетного малюнку починають орієнтуватись в поняттях «мало-багато»
Дитина в 1 рік 9 місяців
В цьому віці переважна більшість малюків вже можуть:
з допомогою знімати одяг на прохання або самостійно (наслідуючи дорослих) виконувати прості дії з предметами в процесі мовлення користуються словами та двослівними реченнями, розуміти запитання, які дорослий може поставити до сюжетного малюнку
Дитина в 2 роки
Переважна більшість дітей, які досягли двохрічного віку, вже вміють:
використовувати речення з трьох слів, починає описувати свої дії, наприклад «я йду»
розуміти або уявляти розповідь без ілюстрацій
співставляти частини та цілі предмети, підбирати речі за формою, розміром та кольором
відтворювати у грі послідовність дій
Дитина в 2 роки 6 місяців
Використовує речення з трьох слів, починає описувати свої дії, наприклад «я йду» розуміти або уявляти розповідь без ілюстрацій співставляти частини та цілі предмети, підбирати речі за формою, розміром та кольором відтворювати у грі послідовність дій.
Дитина в 3 роки
Дитина може ходити, бігати і стрибати на одній нозі. Вміє ловити і кидати м'яч. Дитина може самостійно одягатися і роздягатися. Дитина розвиває дрібну моторику, наприклад, малює, вирізає та збирає прості предмети.
Поглянувши на те, як розвивається ваша дитина, ви зможете або заспокоїтися, або, вчасно звернувшись до фахівців, допомогти вашій дитині – для подальшої успішної взаємодії та функціонування в соціальних та освітніх умовах.
Іноді буває так – прийшла дитина на заняття і все… Ніякої продуктивної діяльності, суцільний крик, ні що не допомагає. Або все, начебто було добре, та раптом дитина відмовляється працювати взагалі. У кожного спеціаліста, який працює з дітьми з особливостями розвитку таке траплялося. В мене –теж.
Розглянемо можливі причини такої поведінки:
Фізіологічні:
1. Підвищена загальна тривожність. Дитина боїться. Не чогось конкретного, а просто – страшно.
Підвищена загальна тривожність – як її розпізнати? У дитини помітно розширені зіниці. Може бути пітливість, або дуже суха шкіра. Дитина часто плаче, або, навпаки, сміється. Коли дитина плаче, кричить – те як правило, трактується як негативний стан настрою. Але коли дитина сміється, то теж треба до цього відноситись дуже уважно.
Сміх, як і плач – це прояв сильних емоцій. Оскільки мозок розвивається з затримкою, то емоції можуть бути недиференційовані. І плач і сміх в такому випадку можуть означати одне – дитині страшно!
Що можна зробити в такому випадку? На сам перед – у дитини є свій власний «острівець безпеки» - це її мама, або близькі дорослі, яким дитина безумовно довіряє. Це не може бути фахівець, який в цей час займається з дитиною. Жаліти, втішати, тим паче, обіймати та цілувати дитину фахівець не має права! Ні в якому разі! Це протирічить всім канонам професійної етики. Тому займатися разом з мамою (мама тут збірний образ), принаймні з початку, є частковим вирішенням проблеми.
Треба неодмінно пам’ятати – діти в стресі не навчаються! Ще раз - діти в стресі не навчаються! В стресі дитина вмикає програму виживання. І чомусь новому навчити її в такому стані буде нереально.
Більш того – в стані стресу дитина «деградує» до того рівня, в якому почуває себе найкомфортніше. Якщо зможете визначити, на який вік почуває себе дитина зараз – поводьтесь з нею так, як вона вимагає. Це не буде довго!
Дуже суттєвою допомогою Вам буде звернення до Бломберг-терапевта, поведінкового психолога, спеціаліста з сенсомоторного розвитку, каніс-терапії.
2. Дитини фізично себе погано почуває – болить голова, живіт, погано спав в ночі…тощо.
Спершу треба виключити соматичні причини. Як що дитина себе погано почуває, сенсу в занятті не буде зовсім. Якщо дитина поводить себе не так, як завжди, фахівець неодмінно поцікавиться як дитинка спала, чи не трапилось щось незвичне. Приїзд бабусі, наприклад, може спровокувати підвищення нервового збудження.
3. Знижене просторове сприйняття.
Дитина не контролює увесь простір. Деякі об’єкти в кімнаті знаходяться поза полем зору дитини. «Раптова» поява їх може викликати переляк та, як наслідок – відмову від подальшого спілкування. Вирішити це питання може обмеження простору для навчання. Куток, якийсь спеціальний намет, там де буде комфортно і дитині і спеціалісту, який з дитиною займається. Дома теж буде не зайвим обладнати місце, де дитина зможе сховатися та відпочити.
Розширення простору повинно, в такому разі, відбуватися поступово. Дуже бажано, щоб дитина сама ініціювала вихід на «оперативний простір».
До яких фахівців треба звернутися за допомогою? Це на сам перед спеціалісти з сенсомоторного розвитку, Бломберг-терапевти, остеопати, можливо – музичні терапевти.
4. Запропонована дія є неприємною з точки зору сенсорних відчуттів, наприклад, дитина не сприймає доторки до деяких поверхонь.
Тут все просто – діє загальне правило: те, що для дитини неприйнятно на даному етапі життя - до цього не примушуємо. Вирішуємо поставлені завдання іншими методами. Та звертаємся за допомогою до спеціалістів з сенсорної інтеграції.
5. Нерозуміння способу виконання дії – знижене або відсутнє рухове планування.
Дитина не розуміє як виконати завдання. Вона не бачить змоги досягнути поставленого для неї результату. Як наслідок, буде усіма можливими способами уникати цих дій.
Що можливо зробити в цьому випадку? Розділити дію на складники. Знайти ту початкову дію, де дитина буде успішна. Так, як намистинки, нанизувати результати.
Наприклад, ви хочете, щоб дитина каталася на самокаті. А вона категорично відмовляється навіть дивитися в його сторону. Визначаємо , що потрібно для того, щоб вільно поїхати?
По-перше – треба балансувати на одній нозі протягом нетривалого часу. Тобто, дитина повинна мати можливість переносити вагу тіла з однієї сторони на іншу. Одна нога відштовхується, друга тримає вагу тіла та утримує тулуб у вертикальному положенні. По-друге: руки повинні утримувати руль. Може дитина триматися за щось не відпускаючи? По-третє: дитина повинна бачити куди вона їде. Слідкує очами за рухом? І так далі. Знайшли проблему? Працюємо!
Психологічні:
1. Є негативний досвід схожої дії.
Можливий вихід – міняємо дію, не змінюючи цілі.
2. В цей момент є яка-небуть ситуація, яка важливіше, ніж запропонована.
З повагою відносимся до дитини, але якщо інструкція вже прозвучала, вона повинна бути виконана так, чи інакше. Щоб у дитини не з’явилося думки, що вас можна ігнорувати. Це відноситься як до спеціалістів, що працюють з дитиною так і до батьків. Порада – не давайте інструкцію, якщо Ви бачите, що дитина не в змозі її зараз виконати.
3. Відстоювання власних кордонів (при недостатньому ступені довіри між педагогом та дитиною.
Шукайте мотивацію… так, це дуже складно, але можливо.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ДИТИНИ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ В КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ
У стресових обставинах (наприклад, під час повітряної тривоги, евакуації, якщо вимкнули світло тощо) усі діти потребують підтримки дорослих, адже вони є особливо вразливими й поки не вміють регулювати свої емоції. Дитина з інтелектуальними порушеннями може мати непередбачувані реакції, адже її сприйняття та оброблення інформації має свої особливості. У таких випадках украй важливо, щоб дорослий, який перебуває поруч, знав, що робити, аби підтримати дитину та запобігти негативним наслідкам.
Експерти ГО «Підтримай дитину» розробили декілька рекомендацій про те, як підтримати дитину з інтелектуальними порушеннями у кризових ситуаціях:
Попіклуйтеся про фізичний комфорт дитини. Закрийте базові фізіологічні потреби у воді, їжі, теплі.
Залишайтеся поряд із дитиною. Дорослий, що перебуває поруч, відповідає за фізичну безпеку дитини. У кризовій ситуації її поведінка може бути непередбачуваною і загрожувати життю та здоров'ю.
Поясніть дитині ситуацію. Не приховуйте правду та не думайте, що вона нічого не зрозуміє. Розповідайте про ситуацію доступною для дитини мовою без деталізації.
Складіть та розкажіть дитині план дій. Чудово, якщо ви заздалегідь передбачали можливість виникнення подібної кризової ситуації й уже протягом певного часу проговорювали із дитиною, як їй треба поводитися та що буде відбуватися надалі. Цей план може мати вигляд казки про улюблених персонажів, поведінку яких дитині зараз необхідно перейняти, а саме: бути мужньою, слухняною, відповідальною.
Дотримуйтеся правил інформаційної гігієни. Інформацію, яку отримує дорослий з неперевірених джерел із негативним забарвленням, не потрібно щоразу передавати дитині, зокрема на рівні емоцій.
Запропонуйте дитині найпростіші техніки заземлення. Дорослий має бути заздалегідь озброєний дихальними вправами, релаксаційними техніками, іграми, спрямованими на підвищення концентрації уваги чи її перемикання тощо, які варто запропонувати у кризовій ситуації. Вони мають бути підібрані для дитини з урахуванням її особливостей та доступними для виконання.
Майте під рукою сенсорну коробку (якщо є можливість). Така коробка може містити різноманітні іграшки, предмети, завдання тощо. Вони відвернуть увагу дитини й сприятимуть розвантаженню та стабілізації її емоційного стану.
Завжди підтримуйте комунікацію.
Комунікація — це важливий елемент встановлення та утримання контакту з дитиною. Вона містить вербальні й невербальні елементи. Ставте запитання дитині та відповідайте їй, навіть якщо одне й те саме запитання звучало вже понад 100 разів. Підтримуйте тактильний й зоровий контакт із дитиною, обіймайте її.
Будьте прикладом для дитини. Зберігайте спокій. Якщо важко це вдається, попіклуйтеся про себе: зробіть паузу, попийте води, зверніться до технік заземлення тощо.
Дотримуючись цих простих рекомендацій, ви зможете надати якісну психологічну підтримку вашій особливій дитині. Завдяки цьому вона зможе подолати кризову ситуацію без великої загрози для свого психологічного стану. Це означатиме, що вона так само продовжуватиме радіти життю, формувати нові навички без тенденції до втрати старих та вчитися встановлювати контакт з довкіллям.
Чому виникає істерика в дитини, та як її зупинити?
Дитяча істерика — це емоційна реакція, яка проявляється у вигляді криків, плачу, капризування чи агресії. Найчастіше виникає у малюків віком від одного до чотирьох років (період, коли дитина ще не вміє достатньо зрозуміло виражати свої почуття.
Зазвичай істерики починаються у 2–3 роки, коли дитина починає усвідомлювати своє «хочу», а ще активніше, коли просинається особистість: вона починає себе звати не на ім'я («Діна грається» чи «Макс хоче»), а «Я».
«Тригери» істерики:
Погане самопочуття Фізичний дискомфорт (голод, спрага, втома, жарко, холодно, незручний одяг, поза тощо) Емоційне перевантаження (часто після відвідувань дитячих розважальних центрів або перебування у галасливій компанії) Травматична подія (дитина побачила сварку батьків, боїться робити щеплення)
Як заспокоїти дитячу істерику в людному місці?
Дитячі істерики притаманні для малечі віком 1,5-4 роки.
Коли це трапляється в людному місці, батьки відчувають неабиякий стрес.
Часто осуд або втручання сторонніх людей змушують дорослих просто виконувати вимоги дитини.
Але такі методи згодом можуть мати негативні наслідки для обох сторін.
Як правильно контролювати такі ситуації та заспокоїти дитину в істериці?
Мотиви вередувань можуть відрізнятися через особливості розвитку.
Загалом дитячі сплески емоційності вказують на те, що малеча не може пояснити свої емоції та переживання за допомогою вербальної комунікації.
У 1,5-2 роки дитина не контролює свої емоції.
У неї ще не розвинена мова потрібним чином, тому вона не може висловити, що відчуває.
Через це може вдаватися до істерики, щоб привернути увагу дорослих.
У 3 роки в дітей починаються істерики, бо це – другий кризовий період.
Тепер до потреб приєднуються почуття дитини (впертість, негативізм, опір).
"У 3 роки діти теж вербально ще не сильно розвинені.
Вони розмовляють на більш примітивному рівні і не можуть пояснити всю глибину почуттів.
Дитині легше виплеснути їх за допомогою кидання, кусання, бійок.
Це не означає, що дитина не любить маму, їй просто не вистачає вербальних методів комунікації, щоб висловити, що вона в цей момент відчуває"
Такі прояви емоційності для дитини – це зона росту та певний етап психологічного розвитку.
Батьки повинні допомогти дітям правильно прожити цей період.
🌨️ "ДІТИ ДОЩУ - ХТО ВОНИ?" АБО ЩО ВИ ЗНАЄТЕ ПРО АУТИЗМ?
Поруч із нами ростуть незвичайні діти, їх називають «дітьми дощу»: вони грають з предметами не так, як більшість, вони радіють іншому. Для них не існує норм і правил, звичних для нас, їм незрозуміло і нецікаво те, що роблять звичайні дівчатка та хлопчики. У них свій, закритий для сторонніх світ, але їм дуже потрібна наша допомога, підтримка і розуміння.
🔴 Аутизм і його характеристики
Аутизм (розлади аутистичного спектру (РАС) – це стан, який виникає внаслідок порушення розвитку головного мозку і характеризується вродженим та всебічним дефіцитом соціальної взаємодії та спілкування. Його неможливо вилікувати, проте з часом можна скоригувати і адаптувати людину до соціального життя.
Розлади аутистичного спектру починаються у дитинстві, проте зберігаються у підлітковому і дорослому віці. У більшості випадків ці стани проявляються у перші 5 років життя.
Діагностувати ризик розвитку аутизму можна вже в 1,5 річному віці дитини за допомогою спеціального скринінгового тесту.
Діти з аутизмом можуть бути надзвичайно обдарованими, проте їм потрібно набагато більше часу, щоб навчитися чомусь дуже простому.
Рівні розумової діяльності у людей з РАС варіюють в надзвичайно широких межах – від важкого порушення функцій до чудових невербальних когнітивних навичок. Такі діти проявляють здібності – іноді просто геніальні – до малювання, музики, конструювання, математики тощо. При цьому інші сфери життя не будуть цікавити дитину.
Аутизм у чотири рази частіше вражає хлопчиків, ніж дівчаток.
Якщо говорити про причини аутизму, є багато факторів, які підвищують вірогідність появи у дитини РАС, в тому числі фактори навколишнього середовища і генетики.
Немає науково обґрунтованих даних щодо зв’язку між вакциною проти кору, коклюшу та краснухи і розвитком аутистичних розладів у дітей, оскільки ураження мозку відбувається ще на етапі внутрішньоутробного розвитку плода.
До 6 років мозок дитини активно засвоює інформацію. І якщо намагатися розвивати «дитину дощу» до цього віку зусиллями психологів, дефектологів, логопедів, то з часом таку дитину можна адаптувати до соціального життя.
📝 На що батькам і вчителям потрібно звернути увагу:
Порушення мови
Частина дітей не розмовляють зовсім, інші відстають від своїх однолітків у мовному розвитку. У віці до 12 місяців не агукають, не виявляють активно радості при наближенні мами або когось із близьких; видають одні й ті ж звуки, в 2 роки у них вкрай бідний словниковий запас (близько 15 слів), до 3 років вони майже не здатні комбінувати слова. Такі діти часто повторюють почуті десь слова і фрази, придумують власні слова (неологізми) і не користуються мовою для спілкування.
Відсутність емоційного контакту з людьми
В першу чергу – з батьками. Малюки не дивляться людям в очі, не тягнуться до батьків на руки, не посміхаються, часто чинять опір спробам взяти їх на руки, приголубити. Вони не відрізняють батьків від інших людей, не помічають, що до них хтось звертається.
Усамітнення
Дитина з аутизмом відчуває сильний дискомфорт серед інших людей, а з часом – тривогу. Вони не завжди грають з однолітками, не розуміють емоцій інших людей і тому віддають перевагу усамітненню, яке захищає їх від сильних переживань з приводу складнощів спілкування.
Напади агресії
Будь-яка невдача може викликати у дитини спалах гніву, спровокувати істерику, фізичну атаку. Агресія у дітей-аутистів може бути спрямована на інших і на самих себе, останнє зафіксовано у 30% хворих.
Слабкий інтерес до іграшок
Наприклад, дитина не катає машинку, а годинами крутить її колесо. Інший варіант – прихильність тільки до однієї іграшки або її частини, до одних і тих же дрібних предметів. Бігати по колу, розгойдуватися з боку в бік, дивитися на обертові об'єкти, вертіти щось тощо.
Затримка психічного розвитку (ЗПР) - це порушення у формуванні та розвитку психічних функцій та навичок дитини, відставання від норми психічного розвитку в цілому або будь-яких її окремих функцій. Часто ЗПР проявляється в зниженій концентрації уваги, поганій пам’яті, незрілості мислення і швидкій втомлюваності.
У поняття ЗПР у дітей входить і психічне недорозвинення (або уповільнений розвиток), а також стійкі порушення емоційно-вольової сфери дитини, затримки в інтелектуальному розвитку, порушення пізнавальної діяльності.
Діти з ЗПР більше віддають перевагу ігровій діяльності, їх мислення довше залишається незрілим, а базові знання специфічні і мізерні, найчастіше їхній інтелектуальний рівень значно нижчий, ніж у однолітків.
Однак, часто затримка психічного розвитку є зворотньою, комплексна допомога (медична, психолого-педагогічна) дає змогу «наздогнати» певні відставання у розвитку дитини.
Часто затримку психічного розвитку виявляють при вступі дитини до першого классу, адже саме тут стають вираженими труднощі у навчанні та засвоєнні інформації.
📝 Ознаки ЗПР
Ранній вік (до 3-х років)
Як правило, малюки з ЗПР пізніше за інших дітей починають самрстійно тримати голову, ходити таговорити. Також присутнє підвищеннязбудлиіості, підвищений або понижений апетит, безсоння, тощо.
Дошкільники
Діти часто не розуміють правил більшості дитячих ігор і норми поведінки в громадських місцях. Діти надто емоційні. проявляють емоції, які не підходять до ситуації, відчувають труднощі в комунікації.
Школярі
Дітям з ЗПР, які вступили до першого класу важко дається навчання. Їм необхідно більше часу для аналізу отриманої інформації, особливо в умовах, які заважають сконцентруватись,вони часто забувають ціль, яку поставили, швишко відволікаються, не можуть зосередитись. При високому навантаженні дитина відчуває емоційне та фізичне виснадення, дискомфорт.
❗ Якщо Ви помітили уповільнення темпів розвитку моторики або мовлення дитини, при виникненні проблем з пам'яттю та увагою, якщо виявились труднощі із засвоєнням освітньої програми в дитячому садку, то варто здійснити діагностику ЗПР з метою проведення подальшої роботи з дитиною.
Синдром Дауна – це генетична особливість, яка впливає на психо-емоційний розвиток та зовнішній вигляд дитини. Розуміння цього синдрому важливе не лише для медичної громади, а й для суспільства в цілому, оскільки воно допомагає створити більш інклюзивне та підтримуюче оточення для «сонячних дітей».
Синдром Дауна виникає через наявність додаткової копії 21-ї хромосоми, відомий як трисомія 21. Ця генетична особливість призводить до ряду фізичних та розумових особливостей. Статистика показує, що синдром Дауна є одним з найпоширеніших генетичних розладів у світі, а також в Україні.
Синдром Дауна, як генетичний розлад, характеризується цілим спектром фізичних та розумових особливостей. Ось деякі з найбільш поширених симптомів та ознак.
Особливості обличчя:
Сплощений профіль обличчя.
Невеликий розмір голови.
Косі очі.
Маленький розмір рота.
Фізичні особливості:
Короткі руки та ноги.
Гіпотонія (знижений м'язовий тонус).
Гнучкість суглобів.
Широкі короткі долоні з однією глибокою поперечною лінією.
Характеристики росту:
Знижений ріст у дитинстві та дорослому віці.
Когнітивні затримки:
Затримка в розвитку мови та мовлення.
Труднощі з навчанням.
Соціальні навички:
Зазвичай доброзичливі, товариські.
Іноді проблеми з розумінням соціальних правил або емоцій інших людей.
Супутні медичні стани:
Проблеми з серцем.
Проблеми з травною системою.
Схильність до респіраторних інфекцій.
Проблеми зі слухом та зором.
Розвиток:
Фізичний розвиток часто йде повільніше, ніж у дітей без синдрому Дауна.
Важливо пам'ятати, що симптоми синдрому Дауна в різних дітей можуть значно відрізнятись. Не всі діти з синдромом Дауна будуть мати всі вищезгадані ознаки, і ступінь вираження цих ознак також може варіюватися. Кожна дитина з синдромом Дауна розвивається по-різному, має особливі здібності та проблеми.
Діагностика синдрому Дауна включає кілька ключових етапів, спрямованих на виявлення генетичних особливостей, які характеризують цей стан.
Неінвазивні тести включають:
Біохімічний аналіз крові вагітної малюком у першому та другому триместрах.
Деталізоване ультразвукове дослідження для оцінки ризику розвитку синдрому Дауна.
Інвазивні діагностичні процедури:
Амніоцентез. Забір зразка амніотичної рідини для генетичного аналізу.
Хоріонбіопсія. Взяття зразка ворсин хоріона (частина плаценти) для аналізу.
Фізичний огляд немовляти:
Лікар оцінює фізичні ознаки, характерні для синдрому Дауна.
Генетичний аналіз:
Каріотипінг для виявлення додаткової копії 21-ї хромосоми. Може бути проведений після народження дитини у разі підозри на синдром Дауна.
Вчасне виявлення синдрому Дауна має велике значення, оскільки це дозволяє батькам підготуватися до особливих потреб дитини та забезпечити відповідну підтримку та ресурси для її розвитку. Діагностика також сприяє ранньому втручанню та плануванню освітніх та реабілітаційних програм.
Раннє виявлення та інтервенція можуть значно покращити якість життя дітей з синдромом Дауна та їх сімей, сприяючи максимальному розвитку їх потенціалу та інтеграції в суспільство.
Лікування синдрому Дауна зосереджується на підтримці та максимізації потенціалу дитини, а не на "лікуванні" самого синдрому, оскільки це генетичний стан, який не може бути вилікуваний. Основні напрямки лікування включають:
Розвиток мовлення та мовних навичок. Робота з логопедом для покращення здатності до спілкування.
Розвиток фізичних навичок. Фізіотерапія для покращення моторики та координації.
Розвиток соціальних навичок. Програми раннього розвитку та спеціальні освітні класи.
Регулярні медичні огляди:
Оцінка фізичного здоров'я, моніторинг захворювань, характерних для синдрому Дауна.
Лікування супутніх станів:
Медикаментозне лікування та хірургічні втручання за потреби (наприклад, при вадах серця).
Сімейна консультація:
Підтримка для сімей, допомога в адаптації та розумінні потреб дитини.
Психотерапія:
Для дітей старшого віку та їхніх сімей для роботи з емоційними та поведінковими питаннями.
Неправильне самолікування може призвести до ускладнень і зашкодити здоров’ю дитини.
Важливо пам'ятати, що будь-яке лікування має бути погоджене з лікарем та базуватися на індивідуальних потребах дитини.
Синдром Дауна потребує комплексного підходу та залучення різних спеціалістів для забезпечення найкращого розвитку та благополуччя дитини.
Профілактика у контексті синдрому Дауна має дещо інше значення, оскільки цей синдром є генетичним станом і не може бути "попереджений" або "вилікуваний" традиційними профілактичними методами. Однак, існують кроки, які можуть бути вжиті для зменшення ризику ускладнень та підтримки здоров'я та добробуту дітей з синдромом Дауна:
Пренатальний скринінг та діагностика:
Проходження регулярних пренатальних обстежень та тестів для раннього виявлення синдрому Дауна.
Генетичне консультування:
Для пар, які планують вагітність і мають історію синдрому Дауна у родині, може бути корисним генетичне консультування.
Здоровий спосіб життя під час вагітності:
Збалансоване харчування, відмова від куріння та алкоголю, регулярні медичні огляди.
Постійний медичний догляд:
Регулярне відвідування лікарів для моніторингу здоров'я та виявлення можливих медичних проблем на ранніх стадіях.
Синдром Дауна виникає внаслідок генетичної аномалії, тому його неможливо попередити. Однак здоровий спосіб життя матері перед вагітністю, регулярні медичні огляди, вчасна діагностика та обстеження можуть сприяти ранньому виявленню та підтримці дітей із синдромом Дауна.
Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю належить до розладів нейророзвитку, а тому він з людиною на все життя. РДУГ часто супутній за аутизму, тому що ці розлади спричинюють ті самі гени. Так сталось, зокрема, у сина Олени.
У дитини з РДУГ інакше працює мозок: фронтальна лобна кора розвивається з певним уповільненням, сіра речовина має меншу ширину, менша кількість і стабільність зв’язків між нейронами.
Затримка певних ділянок мозку становить мінус 2–3 роки порівняно з нейротиповими дітьми. Це стосується психоемоційного розвитку,
Відмінності в роботі мозку спричинюють проблеми з самоконтролем: дитині важко всидіти на місці, зосередитись, розважливо реагувати. Але за підтримки батьків і фахівців з часом можна набути всіх потрібних навичок.
Надзвичайна рухливість: здається, що він / вона не зупиняється ні на мить.
Нездатність довго зосереджувати увагу на якихось речах, зокрема на навчанні, але може годинами складати Lego.
Емоційна дисрегуляція: «вибуховість», певна імпульсивність у поведінці.
Протестна поведінка: невиконання вказівок батьків та інших дорослих.
Якщо хлопцям із РДУГ характерні активність і метушливість, то дівчатам — неуважність, розсіяність, перемикання уваги. Тому частіше розлад діагностують хлопцям, а його вияви в дівчат стереотипно вважають «дівочою поведінкою».
Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю виявляється в усіх сферах життя дитини: вдома, у садочку чи школі, у секціях і гуртках, на дитячому майданчику.
Якщо в дитини помітили ознаки РДУГ, потрібно звернутися до психіатра — тільки він може встановити діагноз.
Не бійтесь, що діагноз — це клеймо. Не діагностуючи, уникаючи, чекаючи, що «переросте», ми направду забираємо в дітей можливість комфортніше для себе й суспільства дорослішати,
Після виявлення в дитини розладу дефіциту уваги з гіперактивністю батькам може бути важко прийняти це й впоратись із соціальним соромом. Передусім потрібно стабілізувати свій емоційний стан — це матиме позитивний вплив і на дитину. Підтримку і поради можна знайти в тематичних батьківських групах, як-от «Життя з РДУГ».
Стабілізувавши себе, батьки навчаються розбудовувати підтримувальне середовище для дитини, стають її «фронтальною лобною корою».
Важливо навчитися правильно робити вказівки дітям з РДУГ. Одна з найбільших помилок батьків — це довгі пояснення, чому треба робити так, а не інакше. Оскільки в дитини є проблеми з робочою пам’яттю, довге батьківське послання випадає. Відповідно вказівки мають бути дуже чіткими, зрозумілими й конкретними. Це не має бути просто «поводься добре» — більшість дітей може цього не зрозуміти, це надто абстрактно. З часом у дитини може сформуватися поведінка, яка відповідає суспільним нормам, а розлад перейде на внутрішній план.
РДУГ — це не вирок. Ми знаємо багато чудових дорослих людей з РДУГ, але біля них, як правило, були класні дорослі, які їх підтримували.