Шановні батьки!

У даному розділі нашого сайту зібрано та розміщено інформаційні матеріали діяльність яких пов’язана з навчанням та вихованням дітей з особливими освітніми потребами. На сторінках цього розділу ви можете отримати необхідні знання, практичні поради та відповіді на важливі питання.

Не зволікайте часом!

Чим раніше буде надана комплексна корекційна допомога дитині, тим ефективнішим буде результат.

Інформація для батьків дітей з особливими освітніми потребами стосовно потреби для звернення до фахівців ІРЦ

• дитина почала пізніше гулити, тримати голівку, тягнутися до іграшок, хапати їх, захлинається при смоктанні, із запізненням навчилася сидіти, повзати і ходити;

• до трьох років у дитини не з'явилося мовлення, вона спілкується за допомогою жестів та окремих складів;

• з іграшками і до цього часу гратися не може, лише на короткий термін дитину може привабити чужа або нова іграшка;

• дитина неуважна, казки не слухає, не розуміє їх змісту, погано запам'ятовує вірші;

• у поведінці дитини є моменти, які Вас хвилюють: малюк дуже рухливий, неслухняний або, навпаки, млявий, повільний, у нього повсякчас змінюється настрій.

Якщо Ваша дитина навчається в закладі загальної середньої освіти:

• у дитини є труднощі в засвоєнні освітньої програми чи навчальних предметів;

• педагоги скаржаться, що у дитини є труднощі в навчанні, конфлікти в класі, агресивність;

• дитина часто відчуває себе втомленою, не бажає вчитися, виконувати домашні завдання, відвідувати школу;

• дитина, на Ваш погляд, надто рухлива, або, навпаки, довго думає, гірше інших навчається, погано говорить.

“Коли мама чує діагноз”

Є слова, які мама ніколи не готова почути. Слова, що не схожі на вирок, але звучать саме так. Вони падають всередину, наче камінь у воду, і розходяться колами по всьому життю.

Саме так починається історія багатьох мам особливих дітей — з тиші, яка ріже дужче за крик.

Спочатку приходить заперечення.

“Ні. Це помилка. Це не про нас.”

Мама перечитує аналізи, переглядає думку десятка лікарів, молиться, шукає хоч найменшу шпаринку, через яку може проникнути надія. У цей перший період серце живе двома реальностями: однією, яка вже є, і другою, за яку вона вчепилася до останнього подиху.

Потім приходить гнів.

Гнів на лікарів, на світ, на Бога, на несправедливість, на себе.

Гнів, який стискає груди, коли вона бачить інших дітей, які ростуть “за нормами”. Гнів, що змішується зі сльозами й безсиллям.

Це той момент, коли мамі здається, що світ забрав у її дитини щось найважливіше, і вона не знає, як це повернути.

Після гніву настає торг.

“Якщо я знайду найкращого спеціаліста… Якщо ми пройдемо всі курси… Якщо продамо все, що маємо… Якщо… якщо… якщо…”

Мама починає боротьбу проти всього світу: системи, байдужості, недовіри.

Бо якщо є хоча б один шанс — вона використає його.

Вона вивчає те, що ніколи не думала вивчати. Вона ночами переглядає форуми, читає статті, сто разів переписує списки занять і терапій.

Це етап, коли вона намагається купити у долі шанс. Іноді — силою, іноді — вірою.

А потім приходить депресія.

Непроханим гостем, що заходить тихо, без стуку.

Роки качель — від зневіри до надії, від прогресу до відкатів — виснажують.

Роки нескінченних “спробуємо ще раз” обпалюють.

Мама втомлюється.

У неї зникає сила говорити, пояснювати, боротися.

Це той період, коли світ звужується до кількох кімнат, до кількох справ, до кількох думок.

І коли жодна порада “тримайся” не працює, бо руки вже не тримають.

Останньою приходить тиха, зріла стадія — прийняття.

Не змирення, не відмова — а інше, набагато глибше.

Це момент, коли мама бачить не діагноз, а дитину.

Коли замість боротьби з реальністю вона обирає жити в ній — з любов’ю, а не зі страхом.

Коли вчиться знаходити маленькі радості і будувати ілюзію нормального життя — не для втечі, а щоб не зламатися.

Бо ілюзія нормальності часто стає справжнім порятунком.

Вона повертає мамі можливість дихати, сміятися, жити.

І саме тоді народжується головний урок цього шляху:

Хай як би тебе не било життя, ти не маєш права озлобитися.

Бо озлобленість — це пастка, яка робить винними всіх навколо: лікарів, державу, сусідів, чоловіка, світ.

А мама особливої дитини не може собі цього дозволити.

Вона щодня вчиться жити з серцем відкритим, навіть коли воно тріскає по швах.

Вона знає: якщо дозволити темряві зайняти місце любові — дитині стане ще важче.

Тому вона обирає інше.

Вона обирає бачити в своїй дитині не проблему, а всесвіт.

Не втрату, а новий шлях.

Не кінець, а початок іншої сили.

І у цьому — її перемога.

Не гучна, не тріумфальна.

А та, що здобувається роками, через безсонні ночі, сльози, прогрес у пів міліметра.

Перемога, яка звучить так тихо, що її чує лише серце:

“Я вистояла.

Я не озлобилася.

Я люблю.

І цього достатньо.”

Ефір «Індивідуальна програма розвитку дитини (ІПР): що потрібно знати батькам?»

«Дивись, як я можу»: у Кривому Розі запустили кампанію, що допоможе батькам стежити за розвитком дитини та вчасно коригувати порушення. В основі кампанії путівник для батьків «Дивись, як я можу» «Дивись, як я можу» зрозумілий і зручний інструмент для відстежування розвитку дитини від народження до трьох років. У ньому є помісячні чек-листи навичок, перелік «червоних прапорців» та слова підтримки для мам і тат.