Янголи світла

«Андрій любив життя! Це людина, яка завжди поспішала жити!» - так згадують про Хижняка Андрія однокласники й друзі.

Допитливий хлопчина змалечку цікавився світом, досліджував його разом з братом Тарасом. Особливо хлопці полюбляли відвідини музеїв, подорожі, плавання і футбол, до яких привчив тато.

У перший клас малий Андрійко прийшов у 1993 році. Саме у кабінетах рідної Першої школи він полюбив географію, історію та проявив неабиякі здібності до математики.  Тут він знайшов вірних друзів, з якими товаришував упродовж всього життя.

Спокійний, відповідальний, цілеспрямований, уважний і охочий до знань  – таким його пам’ятали вчителі. Енергійний, веселий, оптимістичний, дуже добрий і щирий – таким він був і залишається для друзів.

Мама Марія пригадує, що Андрій дуже любив у всьому порядок. Навіть сімейні фотоальбоми він ретельно упорядковував.  Ця риса допомагала під час навчання у виші, а згодом і під час керівництва батьковим підприємством, яке довелося очолити після смерті тата у 2004 році. 

Від батька дісталася й любов до футболу. Андрій Васильович опікувався молодими футболістами Дубна, а також саме завдяки його старанням вдалося зберегти футбольне поле на Механічному.

Як активний і небайдужий дубенчанин був обраний депутатом Дубенської міської ради,  згодом – її секретарем. 

Працював для розвитку міста, відстоював інтереси громади, вболівав за добробут містян.

Роки минали, Андрій одружився, у нього народилася донечка Тетянка.

Та буремний 2014 приніс у країну війну. Без вагань пішов добровольцем на фронт.

Одного разу під час перебування на позиціях на Донеччині, знайшов мале щеня, яке привіз додому. Патрон, так його назвав Андрій, досі охороняє мамине подвір'я.

 24 лютого 2022 року, коли вибухи лунали по всій країні, у той же день Андрій пішов добровольцем до військкомату. Як бойового капітана його відразу відправили на фронт у складі 14 Окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Далі були київський і житомирський напрямки, а згодом Миколаївщина.

Побратими згадують, що Андрій ніколи не відправляв на бойове завдання недосвідчених, йшов замість них сам. Саме під час виконання одного із таких завдань, 1 квітня 2022 перестало битися серце Героя.

Без батька залишилися дві маленькі донечки, без чоловіка - дружина, без сина - мама.

У грудні 2022 року за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, зміцненні обороноздатності та безпеки України Андрія Хижняка нагороджено (посмертно) Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

«Нам тебе не вистачає, друже, нашій банді! Години часу разом, тисячі фотографій і ще більше спогадів! Ми все залишили в пам’яті і ти будеш з нами вічно, бо ми тебе пам’ятаємо!»