Додик Андрій Мирославович

Андрій Додик народився в місті Дубно. Стрілець, помічник гранатометника, солдат 214-го окремого спеціального батальйону «OPFOR» 2-ї механізованої роти, 2-го механізованого взводу. Позивний «Юрист». Закінчив Чернігівський юридичний коледж Державного департаменту України з питань виконання покарань. З 2008 року розпочав службу в органах кримінально-виконавчої системи України, яку закінчив у січні поточного року у званні майора внутрішньої служби. З 2023 року працював провідним інспектором Дубенського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Рівненській області, у лютому був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Дружина Інна розповідає: «Добрий, спокійний, надійний. Народження донечки було одним із найщасливіших моментів. Софійка - татова доня, завжди знаходили спільну мову. Андрій увесь вільний час намагався проводити з нею, умів заспокоїти та домовитись. 14 лютого 2022 року, ще до початку повномасштабного вторгнення, чоловіка викликали спочатку до Львова, згодом – на два місяці навчання у Старичах. Лише на Великдень вдалося зустрітися: додому не відпускали, тому самі поїхали до Андрія. А потім – Бахмут, Донецька область, 214-та бригада OPFOR.

6 травня отримав кульове поранення в ногу, два тижні лікувався у Харківському госпіталі. Отримав триденну відпустку, але до рідної домівки і цього разу не вдалося потрапити, тому знову вирушила до нього. Зустріч, яка промайнула як одна хвилина. Зустріч … остання …

На Донецькому напрямку тривали важкі бої, Андрій постійно перебував на завданнях, не встигав відпочивати, усі були фізично та морально виснажені. Але хоч як не було важко, намагався постійно телефонувати, адже знав, як його голос хочуть почути рідні люди.

І ось та розмова в неділю, яка не заспокоїла, а принесла ще більшу тривогу та страх. По тону чула, що чоловік сильно наляканий, зізнався, що дуже страшно. Не вийшов на зв’язок у зазначений час… Очікування, яке рвало серце. Андрій отримав поранення, несумісне з життям. За шість годин до закінчення завдання його життя зупинилося. Побратими чекали, щоб забрати тіло.

Ми з Андрієм були одружені з 2016 року, і за весь час нашого життя я ніколи не почула від нього жодного поганого слова. Привітний, позитивний, завжди відкритий до оточуючих. Людина, яку поважали колеги, а його фото і зараз висить у його робочому кабінеті.