Янголи світла

Дуже боляче говорити про молодих людей, повних сил, мрій, надій, планів, у минулому часі - був… Але війна – жорстока і безжальна, забирає найкращих.

Старший лейтенант Вознюк Андрій Михайлович (25.11.1978 р. н.) загинув під час виконання бойового завдання в м. Лозова Харківської області внаслідок ворожого обстрілу 13.09.22 р.

Скупі фрази офіційного зведення. А їм передувало яскраве і мирне життя… Залишились лише спогади… 

Спогади мами.

Мій Андрійко народився 15листопада 1978 року.   Він був «золотою» дитиною: турботливий, добрий, чуйний. Після смерті тата став моєю опорою та охоронцем. З початку війни повторював, ідучи на фронт: «Мамо, я тебе люблю і обов’язково захищу». І пішов обороняти з перших днів від нашої військової частини.

З дитинства любив тварин, і у нас вдома часто з’являлися живі істоти, які потребували допомоги, або безхатьки - котики чи собачки. 

Страшенно любив мандрівки, особливо в гори. І при першій можливості вирушав знайомитися зі світом.

Він майстер на всі руки: що не задумає – у нього вдається, яке завдання не поставить - обов’язково вирішить. Ніколи не падав духом і не дозволяв впасти у безнадію ні родині, ні друзям.

З 1985 р. по 1995 р. навчався в Дубенській ЗОШ №1. Однокласниця Таня Харцева(Магель) пригадує,   що  вперше зустрілися  з Андрієм у садочку №4 «Сонечко», звідти і розпочалась їхня дружба. Улюбленою стравою Андрія була манна каша з полуницею. А ще вони виступали за першість садочків з танцям, у школі з першого класу теж сиділи поряд і виручали один одного під час уроків. Любив фізкультуру, хоча й математика (особливо геометрія) давалася йому легко. Був активним учасником творчих вечорів. У сім’ї найбільшим авторитетом, духовним стержнем для нього був тато. А маму він обожнював. А ще страшенно любив свою молодшу сестричку Наталю, заради неї готовий був на все: і вступитись та «дати на горіхи» шибайголовам – однокласникам, і залагодити «сердечні справи». 

У пам’яті  однокласників залишився назавжди як хороший товариш, який усіх захищав, підтримував. Не хизувався, не насміхався із слабших та ділився чим мав, був великим правдолюбом та борцем за справедливість , хоча  часто й  перепадало за непосидючість. 

Закінчивши Інститут інженерів водного господарства, отримав звання молодшого лейтенанта. З початком війни пішов добровольцем захищати Україну. Ось ця його риса захищати слабшого зіграла і тут. Він справжній Герой, з його смертю осиротів наш клас.

Для однокласників він є і буде, не дивлячись на те, що ми вже у різних світах,  найкращим товаришем. Своїм дітям, онукам, і знайомим вони розповідатимуть  про Андрія Вознюка, який віддав найдорожче – життя, щоб ми могли відносно спокійно жити зараз і обов’язково щасливо – після війни.