Янголи світла
Мельник В’ячеслав був доброю, покладистою дитиною. До Першої школи у перший клас прийшов у 1989 році, закінчив 9-ий – у 1997 р.
Зі спогадів однокласниці Олени Мартинюк ми почули таке: «Я хочу розповісти вам про дуже хорошу і чуйну людину, мого однокласника і товариша, який був душею будь-якої компанії – Славіка Мельника. Ми навчалися з ним з першого класу, тоді я пізнала його як дбайливого і слухняного хлопчика. Як було потрібно щось зробити, він завжди приходив першим на допомогу. Навіть одного разу потрібно було урятувати кошеня, то Славчик - перший рятівник. Без нього не проходили ніякі ігри і спортивні змагання.
Як і всі хлопці, Славік трішки був розбишакою, але на нього ніхто не ображався, бо це виходило якось так, без попереднього наміру. Навіть у школі на уроках, коли не слухав вчителів, то вони, дивлячись на нього, у його великі голубі очі – немов два озерця – всі образи забували».
Мама згадує, що її син, як і всі хлопці, любив фізкультуру й захоплювався боротьбою, але його особлива любов до історії залишилась з ним і після школи. Завжди мріяв стати військовим, а коли виповнилося 18, у 2000 році, був призваний до війська. Строкову службу, яка проходила в прикордонних військах у Черкасах, закінчив у званні сержанта.
Юнацька мрія привела його в Національну академію Державної прикордонної служби, що в Хмельницьку. Закінчивши навчання, отримує звання прапорщика. Важка служба прикордонника, але Славік тричі укладає контракт.
Після звільнення переїздить до Києва, влаштовується на роботу, одружується. Всі найкращі мрії доводиться відкласти на «потім», бо ж війна. Як не байдужий українець, сам просить повістку. Шевченківський військкомат міста Києва розприділяє Мельника В’ячеслава на схід України в зону АТО. Перебуваючи в АТО, Славік зарекомендував себе як принциповий, добрий та ініціативний молодий чоловік-воїн. Здобув авторитет і повагу серед нових друзів-побратимів і знайомих.
Повернувшись у рідне місто, не шкодує своєї любові, уваги, турботи мамі та родині. Навіть сусіди тішилися, що Славко знову поряд. Знову квітує сад, родять яблуні й малина, нагодовані всі кошенята й щенята...
25 лютого 2022 року на вулиці біля Дубенського військкомату було дуже людно, серед добровольців був і Славік. На цей раз довелося служити вже в саперних військах, довгий час був у Донецьку. Штаб-сержант, головний сержант, командир 1-го інженерно-саперного взводу 3-ї інженерно-саперної роти.
Мамі, зазвичай, телефонував сам. Вона на останній дзвінок чекала чотири доби. 11 грудня 2022 р. об 11.30 пролунав дзвінок. Розмова була коротка: «Мам, я був на позиції...» А вже о 13.30 його не стало...
Нагороджений відзнакою “Учасник АТО”, медаллю “За оборону рідної держави”, нагрудним знаком “Хрест бойового братства”, медаллю “Захисникам Вітчизни”...
Клята війна! Коли гинуть добрі люди з великими серцями і світлими душами - це непоправна втрата для країни, для народу, для близьких та рідних...
