Нематеріальна культурна спадщина України
Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України
Важливим чинником у становленні національної свідомості українського народу відіграє культурна спадщина, зокрема, нематеріальна культурна спадщина, що є свідком багатовікової історії українського народу.
Першим кроком на шляху збереження нематеріальної культурної спадщини стало приєднання України у 2008 році до Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону нематеріальної культурної спадщини» (Закон України від 06.03.2008 № 132). Пізніше у Законі України «Про культуру» від 14 грудня 2010 року № 2778-VI вперше згадується поняття «нематеріальна культурна спадщина» на законодавчому рівні.
Нематеріальна культурна спадщина – звичаї, форми показу та вираження, знання, навички, що передаються від покоління до покоління, постійно відтворюються спільнотами та групами під впливом їхнього досвіду, оточення, взаємодії з природою, історії та формують у них почуття самобутності та наступності, сприяючи таким чином повазі до культурного розмаїття і творчості людини.
Згідно з Конвенцією нематеріальна культурна спадщина проявляється, у таких галузях:
- усних традиціях та формах вираження, зокрема в мові як носії нематеріальної культурної спадщини;
- виконавському мистецтві;
- звичаях, обрядах, святкуваннях;
- знаннях та практиці, що стосуються природи та всесвіту;
- знаннях та практиці, що пов’язані з традиційними ремеслами.
Ведення переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України було започатковано у 2012 році Наказом Міністерства культури України від 14.12.2012 р. № 1521 «Про затвердження примірного зразка форми облікової картки об’єкта (елемента) нематеріальної культурної спадщини України та визначення об’єктів нематеріальної культурної спадщини». Офіційно Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України було створено Наказом Міністерства культури України від 12.02.2018 р. № 105 «Про затвердження Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України», додатком до якого і є, власне, Національний перелік. Нові елементи НКС України включаються до Національного переліку на підставі рекомендацій Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини, яка діє при Міністерстві культури та інформаційної політики України, шляхом внесення змін до Додатку до Наказу.
Станом на 01.09.2020 р. до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України включено 26 елементів.
1. Традиція Косівської мальованої кераміки
Косівська мальована кераміка — традиційний народний гуцульський промисел, один з видів кераміки. Гончарні вироби: різноманітний посуд, дитячі забавки, сувеніри, пічні кахлі, декоративні плитки. Вирізняється складною технологією виготовлення та особливими малюнками.
2. Кролевецьке переборне ткацтво
Кролевецьке переборне ткацтво — ремесло, що побутує у місті Кролевець (нині Сумщина); елемент нематеріальної культурної спадщини національного значення. Характерними рисами виробів є червоно-біла колористика та специфічна орнаментика.
3. Опішнянська кераміка
Опішнянська кераміка — традиційна українська кераміка із смт. Опішня на Полтавщині, одного з найбільших осередків виробництва гончарної кераміки в Україні. Згідно з археологічними знахідками, виявленими на околицях Опішні, територія селища була заселена ще у добу неоліту.
4. Петриківський розпис –
українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ –ХХІ ст.
Петриківський розпис, або «петриківка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва.
5. Козацькі пісні Дніпропетровщини
Козацькі пісні — традиція чоловічого співу, притаманного запорожцям.
Козацькі протяжні пісні виконуються без супроводу музичних інструментів, зазвичай гуртом. Ці пісні належали й до репертуару кобзарів-бандуристів.
6. Пісенна традиція села Лука Києво-Святошинського району Київської області
Пісенна традиція села Лука Києво-Святошинського району Київської області» охоплює собою практично весь жанровий спектр українських народних пісень: колядки, щедрівки, веснянки, купальські, жнивні, весільні, колискові, козацькі, побутові, історичні, жартівливі, танцювальні пісні та псальми.
7. Технологія виконання вишивки «білим по білому» селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області
Решетилівська вишивка «білим по білому» - своєрідний художній засіб, який асоціюється з красою морозних візерунків.
Її особливість у характерному поєднанні численних технік – до 5-7 одночасно. Поєднання лиштви, ажурних мережок, вирізування, виколювання і особливо ювелірних технік – «солов’їні вічка», «зерновий вивід» – робить речі, виконані в цій техніці, справжнім твором високого мистецтва. При цьому розкривається все багатство і краса узорів, ювелірність їх виконання.
8. Традиції рослинного килимарства селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області
Сформована впродовж кількох століть стилістика решетилівського рослинного килимарства ґрунтується на принципі побудови орнаменту з мальовничим вирішенням тла й тяжіє до композиційних мотивів прадавніх селянських килимів.
9. Орьнек – кримськотатарський орнамент та знання про нього
Орьнек, це не тільки декоративно-ужиткове мистецтво, це віддзеркалення світогляду кримських татар, їх звичаїв та обрядів, що формувалися віками. Кримські татари й досі дарують один одному рушники із цим орнаментом у найбільш значимі для них свята та події. Ці рушники дбайливо зберігають усе життя.
10. Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки
Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки має самобутні стилістичні особливості виконання орнаментних елементів, композиційних побудов, творення образних мотивів, що вирізняє бубнівську кераміку серед інших осередків подільського гончарства, надаючи їй особливих стилістичних рис.
11. Бортництво
Бортництво — розведення бджіл в бортях, лісове бджільництво. Спосіб бджільництва, що прийшов на зміну примітивному «видиранню» меду диких бджіл у дуплах дерев. Первісне значення «борть» — дупло в дереві, в якому гніздилися бджоли.
12. Традиція гуцульської писанки
Писання писанок є невід`ємною складовою нематеріальної культурної спадщини гуцулів. Саме на Гуцульщині впродовж багатьох століть безперервно зберігали мистецькі й етнографічні традиції, пов`язані з писанням писанок, а також з великодніми обрядами, під час яких використовували писанки.
13. Традиція приготування ет аяклак (караїмський пиріжок з м’ясом). Досвід караїмів Мелітополя
Караїмський пиріжок з м’ясом є частиною живої спадщини народу. У родинах караїмів, закладах харчування, всесвітній мережі Інтернет використовуються різні інтерпретовані рецепти. У багатих сім’ях начинку для пиріжків робили тільки з м’яса, у бідних – із додаванням картоплі. Тісто у караїмських пиріжків повинно бути хрустким, а начинка – дуже соковитою.
14. Традиція обряду «Водіння Куста» у селі Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області
Історія обряду «Водіння Куста» пов’язана з вшануванням культу предків. У давнину, за аналогією до зимового колядування-щедрування та весняного волочебництва-ранцювання, в певних осередках жінки та дівчата обходили двори з метою величання членів родини. Вбрана у гілля молода дівчина символізувала Куст, що уособлював душі померлих. Предки відігравали роль посередників між цим світом і потойбіччям, а їхнє «задобрення» у формі обдаровування Куста гарантувало родинне і господарське благополуччя на цілий рік.
15. Традиція декоративного розпису села Самчики
Самчиківський розпис походить з села Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області. Цей розпис досить молодий та водночас має давню традицію. У 1960-х місцеві ентузіасти знайшли на Хмельниччині, в селах Северини та Самчики кілька хат, розписаних схожим розписом. А в останньому селі натрапили ще й на розмальовану скриню. На основі знайденого місцеві художники почали розвивати цей розпис, «розробляти його, впроваджувати нові елементи на основі давніх характерних видів і елементів розпису».
16. Олешнянське гончарство Чернігівщини
Зародження гончарства на Ріпкінщині сягає глибини століть, адже місцевість здавна славилася покладами якісної глини. Свого часу в с. Олешні з’явилася перша земська гончарня, в якій розміщувались трьохповерховий горен, випалювальна сковорода, пристосування для розмелювання глини на жорнах, відбілювання глини, підсушки готових виробів. Глиняний посуд олешнянських гончарів був поширений та цінувався не лише на Чернігівщині, а й в інших регіонах України.
17. Художнє дереворізьблення Чернігівщини
Традиції художнього різьблення у поліській зоні Чернігівщини, де було багато лісів, мають давню історію. Деревообробними промислами тут займалися з часів прадавніх слов’ян. В цих регіонах розвивалися різні види різьблення: плоске, тригранно-виїмчасте було більш характерним для речей народного побуту (рубелі, праники, сволоки, тарілки, полички-божиці); у техніці об’ємного різьблення робили дерев’яну скульптуру або вирізували деякі деталі оздоблення виробів (меблів). Розвивалось у краї й ажурне (пропильне) різьблення, яке найбільш часто використовували у декорі дерев’яних архітектурних споруд.
18. Гуцульська коляда та плєси Верховинського району Івано-Франківської області
Обряд колядування на Верховинщині розпочинається на другий день Різдвяних свят (8 січня), коли усі сходяться до церкви. Після Служби Божої на подвір'я виходять чоловіки у святкових традиційних строях. Більшість із них тримає в руках «бартку» з довгою дерев’яною ручкою та смушкові шапки з «трєсунками». Чоловіки гуртуються у гурти («табори», «партиї»), в яких до десяти колядників. Попереду кожної колядницької «партиї» іде її керівник – «береза».
19. Звичай виконувати танець Аркан
з Ковалівкою в Печеніжинській ОТГ
Аркан з Ковалівкою – чоловічий танець з двох частин, які відрізняються за хореографією та музикою. По закінченню Ковалівки танець може переходити у популярний на Гуцульщині танець «Гуцулка», який виконується чоловіками і жінками у парах.
Аркан з Ковалівкою танцюють на весіллях, днях народження, хрестинах. Окремо Аркан, як показовий номер, виконують під час свят у громаді.
20. Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик»
Валківський свищик – глиняна звукова забавка майже монохромного охристого оздоблення, що має два основні та один або два (рідше три) додаткові отвори для видобування звуків. Виліплюють валківські свищики лише руками, без застосування гончарного кола чи моделюючих форм.
21. Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик»
Восковий вінок з’явився на Вінниччині наприкінці ХІХ − на початку ХХ ст. і побутував до кінця 80-х років ХХ ст. як незмінний атрибут вбрання молодої. На Вінниччині «воскові» вінки виготовляють за допомогою дроту, паперу (кольорового, білого), флористичної стрічки, фольги, ниток, намистин, тканини.
22. Культура приготування українського борщу
У різні часи борщ варили за відмінними рецептами з використанням широкого набору продуктів. Борщ відрізнявся від села до села, від регіону до регіону.
23. Карпатське ліжникарство
Столицею ліжникарства називають Яворів Косівського району. Тут чи не в кожному дворі зі справжньої овечої шерсті майстрині виготовляють ліжники. Ними вкриваються, застеляють ліжка, а ще ними можна милуватися, бо кожен ліжник неповторний.
До слова, у Карпатах існує повір’я, що ліжник оберігає родину та привертає до хати добро. Саме тому на весіллях, окрім вишитих рушників, й досі молодим під ноги стелять ліжник.
24. Борщівська народна вишивка
Неймовірно красива борщівська вишивка – величезна історично-культурна цінність і гордість Тернопільського краю, адже слава про неї вже давно розповсюдилася по всьому світі.
Важливим засобом виразності декору давніх борщівських сорочок є чорний колір. У деяких виробах рукав суцільно покривали вишивкою, що створювало ефект фактури іншої тканини. Борщівську сорочку можна розпізнати за її кроєм, конопляним полотном, вовняними нитками, які називають волічкою, швами, технікою, неймовірно багатим густим орнаментом на рукавах у жіночій вишиванці.
25. Технологія створення клембівської сорочки «з квіткою»
Технологія створення клембівської сорочки «з квіткою» — традиційне ремесло з виготовлення сорочки, характерне для села Клембівка Ямпільського району Вінницької області. Технологія передбачає кілька етапів: крій; вишивання; збирання (зшивання); декорування.
Особливістю крою є те, що сорочку кроять з нагрудно-плечовою суцільною кокеткою «ґесткою». Вишивку роблять на розкроєних елементах сорочки, низзю. У кольорах: чорний, червоний, зелений, синій. Головним елементом сорочки є вишита по центру ґестки «квітка», яка складається з поєднання традиційних символів: хрест, сварга, «грабельки», ромб, «берегиня», сигма.
26. Великоднє гуляння «Водити Володара» в селі Розкошівка Теплицького району Вінницької області
В основі великоднього гуляння «Водити Володара» лежить виконання спеціально приурочених до нього народних пісень та ігор, що здавна виконуються в Розкошівці. Відбувається гуляння протягом трьох днів. В обідню пору жителі Розкошівки виходять з домівок і йдуть «водити Володара» або «на зайчика». Сходяться на Степок і розпочинають «водити Володара». Жінки та чоловіки, молодь стають в коло, взявшись за руки. Розпочинають хоровод піснею «Скриповеє колесо». До них приєднуються всі бажаючі.