Лангемак Георгій Еріхович

Георгій Лангемак ніколи не мріяв про військову кар’єру, але перша світова війна внесла свої корективи в його життя. Георгія, як і багатьох його ровесників, восени 1916 року мобілізували з першого курсу, не давши можливості повчитись і декілька місяців. До лютого 1917р. було коротке навчання у школі мічманів, а потім служба в береговій охороні Фінської затоки. Г. Лангемак був направлений у Кронштадтську фортецю на посаду командира батареї, трохи пізніше став командиром форту «Тотлебен».

В 1920р. вступив до лав РСДРП(б). Під час Кронштадтського заколоту Г.Лангемак відмовився приєднатися до повстанців, за що 2 березня 1921р. його заарештували й присудили до розстрілу. Після придушення заколоту, Лангемака звільнили й призначили командиром артилерійського дивізіону Кронштадтської фортеці. Протягом півтора року Георгій викладав грамоту на фортах «Риф» й «Тотлебен», про нього відзивалися як про гарного агітатора й здібного літератора. В 1922р. відбулася подія, що згодом принесла Г. Лангемаку чимало неприємностей - його виключили з партії за вінчання у церкві із Каменевою Оленою Володимирівною.

Після Громадянської війни Г.Лангемак продовжив навчання й у 1928р. закінчив артилерійський факультет ленінградської Військово-технічної академії. Після цього його призначили на посаду начальника артилерії Чорноморського флоту.

Тим часом у Газодинамічній лабораторії (ГДЛ) її засновник Микола Іванович Тихомиров отримав позитивні результати в роботах у створенні ракет на бездимному поросі, які він розпочав у 1921р. Успіх був високо оцінений військовим відомством, що відразу задовільнили прохання Н.І.Тихомирова про направлення Г. Лангемака до нього в ГДЛ.

Використання піроксилінотротилового пороху (ПТП) у ракетах підвищило температуру горіння з 800°С до 1800°С і збільшило тиск у камері з 10 - 20 атм. до 200 - 300 атм. Це дало майже десятикратне збільшення дальності польоту (у порівнянні зі звичайним димним порохом).

В 1930р. Микола Іванович Тихомиров передав Георгію Лангемаку естафету подальшого вдосконалювання реактивних снарядів (РС) як першооснови нового виду артилерійської техніки. Військове відомство щедро субсидіювало новий напрямок робіт.

До досліджень зі стабілізації польоту РС за рахунок часткового витікання порохових газів через тангенціальні отвори (для обертання снаряда) Лангемак приступив на початку 1931р. При цьому особлива увага приділялася розробці реактивних снарядів калібру 82 й 132 мм. На обертання РС ішло 10 - 15% порохових газів, що знижувало далекість польоту снарядів. У той же час сильно розвинена хвостова частина спричиняла збільшення ваги снаряда. Розроблена Лангемаком конструкція РС була покладена в основу їхнього подальшого вдосконалення.

В 1932 - 1933р. Георгій Еріхович читав курс лекцій із проектування реактивних снарядів і тягових ракет у двох спецгрупах Військово-технічної академії, організованих на базі слухачів інженерних факультетів для підготовки кадрів з ракетної техніки. Конспекти лекцій лягли в основу монографії. Але вдалося видати тільки її першу частину, де містився короткий опис пристрою РС і тягових ракет, теоретичні основи конструювання, методика і приклади розрахунків основних елементів. Необхідні теоретичні залежності автор одержав дослідним шляхом. Георгій Лангемак проявляє себе і як здібний теоретик, і як тонкий експериментатор, що зумів уперше встановити ряд важливих закономірностей складного процесу горіння пороху в ракетній камері. У монографії подано загальний вигляд залпового агрегату для здійснення запуску реактивних снарядів з наступною приміткою: «На деталях пристрою ракетних знарядь ми не зупиняємося, тому що, повторюємо, оформлення їх стосовно завдання є предметом найпростішого конструювання».

21 вересня 1933р. на основі ГДЛ і Московської групи вивчення реактивного руху (ГІРД) був утворений Реактивний науково-дослідницький інститут (РНДІ), що 31 жовтня 1933р. був переданий до Наркомату важкої промисловості. Після переїзду в Москву на початку 1934р. всіх підрозділів ГДЛ, Георгія Лангемака, незважаючи на його безпартійність, призначили головним інженером інституту. У той час до таких людей, виключених із партії, ставилися з особливою недовірою, однак директор інституту Іван Терентійович Клейменов проявив твердість характеру і наполягав на призначенні Г. Лангемака на посаду.

У першому ж збірнику праць інституту «Ракетна техніка» Г. Лангемак опублікував статтю «Про єдину термінологію в системі позначень з ракетної техніки». Систематизація матеріалу була виконана настільки кваліфіковано, що практично всі рекомендовані формулювання й позначення закріпилися у вітчизняній ракетній техніці.

Г.Лангемак успішно поєднував обов'язки головного інженера з активною творчою діяльністю. Він керував роботами зі створення реактивної артилерії для виконання наземної, морської й повітряної стрільби. У документах підкреслювалося, що «ця проблема в тематичному плані інституту займала провідне місце як за своєю актуальністю, так і за охопленням окремих тем прикладного й теоретичного характеру».

Велике значення для активізації робіт з ракетної техніки та залучення в неї нових творчих сил мала книга Г. Е. Лангемака й В. П. Глушко «Ракети, їхній пристрій і застосування» (1935р.). Георгій Еріхович був не тільки автором розділу про порохові ракети, але й редактором всієї книги. Він настільки вдало виконав цю роботу, що редактор видавництва висловив бажання познайомитися з ним, сказавши: «Хочу своїми очима подивитися, як виглядає людина, що у такому винятково акуратному вигляді оформила і представила рукопис, що незвично для авторів».

Велике значення мали дві публікації Г.Лангемака в 2-ому випуску праць інституту «Ракетна техніка». У статті «До питання про підвищення швидкості й дальності реактивних снарядів» дані рекомендації з оптимізації параметрів снаряда, що дозволяють значно збільшити далекість стрільби. У другій статті «Ракетні авіаційні бомби» Георгій Еріхович висловив ідею про використання реактивної тяги для авіаційних бомб. Публікація завершується словами: «Ми бачимо, що застосування ракетного заряду дає ряд надзвичайно важливих переваг, з яких головні: можливість збільшення приблизно вдвічі пробивної здатності бомби, можливість зменшення польотної ваги бомби при тій же пробивній здатності, нарешті, можливість скорочення часу падіння бомби, а отже, збільшення її влучності». Завершення досліджень з цієї теми він доручив молодому енергійному інженерові Володимиру Александрову.

Збільшити далекість польоту реактивних снарядів могли шашки з більш калорійного (у порівнянні із ПТП) нітроглицеринового пороху, що дозволяв перейти на більш прогресивне прохідне пресування, що полегшило організацію масового виробництва РС. Г.Лангемак безпосередньо керував роботами з упровадження пороху. Однак у цього виду пороху був і недолік - його застосування ускладнювалося більшим розкидом тиску в камерах згоряння при зміні температурних умов.

Великий ефект обіцяло використання РС для озброєння літаків. Стабілізуючий момент хвостової частини підвищувався за рахунок додавання швидкостей літака й снаряда. Дана обставина прискорила оснащення авіації реактивною артилерією. До серійного виробництва РС-82 і РС-132 був залучений великий московський завод.

В 1937-1938р.р. Андрій Григорович Костиков, що працював в інституті рядовим інженером, приклав великі зусилля, щоб домогтися арешту й осуду як ворогів народу основного керуючого складу цього інституту, у тому числі основного автора нового типу озброєння талановитого вченого-конструктора, заступника директора інституту з наукової частини Г.Е.Лангемака. Таким чином, Костиков виявився керівником інституту й «автором» цього нового типу озброєння, за яке й був відразу нагороджений на початку війни.

Одержавши завдання на іншу розробку, А.Г.Костиков виявився нездатним її виконати, у зв'язку із чим, ще під час війни, був знятий з роботи й звільнений з інституту...

Як зазначено в одному документі, Костиков «працював над кисневим двигуном. Але двигун цей практичної реалізації не одержав».

Можна уявити собі й образу Костикова на Сергія Павловича Корольова - чи не найенергійнішого співробітника РНДІ. С.Корольов зневірився в кисневих двигунах і почав співробітничати з Валентином Петровичем Глушко, що конструював більш досконалі азотно-кислотні двигуни.

Основною темою РНДІ були все-таки не РРД, а реактивні снаряди на твердому паливі - предки «катюш». Над ними почав працювати ще в Петрограді Володимир Андрійович Артем'єв. Ледь закінчивши гімназію, він добровольцем пішов на російсько-японську війну. Хоробрість Артем'єва зробила його молодшим унтер-офіцером. Закінчивши Алексєєвське військове училище, він з 1915 року почав удосконалювати різні ракети. 3 березня 1928 року він запустив першу ракету на бездимному поросі й по праву може вважатися одним зі співавторів снаряда «катюші».

Новий розвиток ідеї бойового застосування ракет отримали в працях Бориса Сергійовича Петропавлівського. На початку 30-х років він винайшов щось, що можна назвати предком фаустпатрона, базуки й інших реактивних гранатометів. Багато займався реактивними снарядами. Розумний, енергійний інженер, він два роки керував ГДЛ. Б.Петропавлівський - безперечно один із найактивніших співавторів «катюші».

Георгій Еріхович Лангемак був особистістю неординарною і досить цікавою. Батько - німець, мати - швейцарка, суто цивільна родина викладачів, що прийняла російське підданство. Їхній син Георгій теж вступив на батьківський шлях: почав вивчати японську філологію. Але війна змусила змінити університетську аудиторію на клас школи мічманів. Г.Лангемак був талановитий взагалі, а тому став гарним морським артилеристом, закінчив у Ленінграді Військово-технічну академію, будучи вже начальником артилерії всього Чорного моря, захопився ракетами, і командуючий Ленінградським військовим округом Август Корк допоміг йому перевестися в ГДЛ. У РНДІ він змінив С.П.Корольова на посту заступника начальника інституту.

Г.Лангемак був переконаний, що ракети на твердому паливі «можуть знайти бойове застосування насамперед як артилерійські снаряди всіляких типів», і зробив для здійснення цього «бойового застосування», напевно, більше всіх.

На початку листопада 1937 року Г.Лангемака і начальника РНДІ І.Т.Клейменова заарештовують і через два місяці присуджують до розстрілу.

Можна узагальнити, що перші керівники інституту повністю завершили створення реактивної артилерії, і РНДІ увійшов до числа найбільш авторитетних НДІ країни.

«Катюша» була оригінальною конструкцією, а в кожної оригінальної конструкції повинен бути офіційно зареєстрований автор. Був він й у «катюші». І не один, а цілих три. По-перше, сам А.Г.Костиков. По-друге, В.В.Аборенков, зам. начальника Головного артилерійського керування РККА, безпосередній керівник Андрія Григоровича. Ніякої участі, крім присутності на випробуваннях, у створенні нової зброї Василь Васильович не брав. Нарешті, третій автор, - Іван Ісидорович Гвай.

Головне питання слідчої частини з особливо важливих справ Народного Комісаріату державної безпеки СРСР стосувалося у з’ясуванні: « чи є Костиков, Гвай й Аборенков авторами М-8 і М-13 (снаряди «катюші») і пускових пристроїв до них?» Комісія експертів дала чітку і однозначну відповідь: «Костиков, Гвай й Аборенков не можуть уважатися авторами М-8 і М-13 і пускових пристроїв до них. Снаряд М-8 відрізняється незначними видозмінами від снаряда РС-82, розробленого в НДІ-3 в 1934-1937 роках. Снаряд М-13 є розвитком снаряда РС-132, розробленого в 1937-1938 роках. До розробки РС-82 і РС-132 Костиков, Гвай й Аборенков ніякого відношення не мали...»

В 1955 році Валентин Петрович Глушко писав: «Автором цих снарядів є власне кажучи Г. Лангемак. До моменту арешту Лангемака, може бути, не була ще оформлена документація з конструкції цих снарядів, але основна робота була закінчена».

Але цікавими є висновки експертів, тому повернемося до них. Вони стверджують: «Ідея створення машинної установки для ведення масованого вогню не може бути приписана Костикову, Гваю й Аборенкову». Учені цитують книгу розстріляного Лангемака «Ракети, їхній пристрій і застосування»: «Головна галузь застосування порохових ракет - озброєння легких бойових апаратів, як літаки, невеликі судна, автомашини...». Це було написано в 1935 році!

Значущість виконаних у РНДІ досліджень підтвердили воєнні дії. У серпні 1939р. ланка з п'яти літаків И-16, озброєних снарядами РС-82, брала участь у боях з японською авіацією на Халхін-Голі. У цілому наші льотчики збили 17 літаків супротивника, не втративши ні однієї своєї машини.

Основною перешкодою для прийняття реактивних снарядів на озброєння наземних видів військ залишалася недостатня точність стрільби. Але для обстрілу місцевостей отруйними речовинами вона була цілком прийнятною. У зв'язку із цим набула особливе значення комплексна робота з оснащення наземних військ реактивними хімічними снарядами (РХС), проведена з ініціативи й під керівництвом Георгія Лангемака. В 1937р. ГАУ підписало з інститутом договір на розробку таких снарядів, у яких хімічні боєголовки руйнуються на висоті 10 - 12 м. Проведені стрільби показали, що ця вимога практично нездійсненна й варто перейти від дистанційних підривачів до ударних. Про це Георгій Лангемак з Євгенієм Петровим у вересні 1937р. написали в “Звіті про випробування 132 мм реактивних хімічних снарядів”.

Розробка РХС під керівництвом Г.Е.Лангемака почалася у відповідь на активну підготовку до застосування хімічної зброї фашистською Німеччиною. Після перших же нищівних залпів “катюш” гітлерівське командування видало наказ: “Війська доносять про застосування росіянами нового виду зброї, що стріляє реактивними снарядами... Про кожну появу цих знарядь слід доносити генералові, командуючому хімічними військами при Верховному командуванні в той же день ”.

Така заклопотаність німецького керівництва була не випадковою. При використанні нищівної сили “катюш” для стрільби хімічними снарядами супротивник виявлявся в невигідному положенні. Г.Лангемак прискорив розробку наземної пускової установки для стрільби РС фугасними снарядами.

Таким чином, працюючи над РХС, Г.Лангемак впритул підійшов до виконання останньої ланки у великому ланцюзі науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт зі створення самохідної реактивної артилерії. Йому не довелося завершити розробку пускової наземної установки для ведення залпового вогню, бо 2 листопада 1937р. його заарештували як «ворога народу».

У слідчій справі Г.Е.Лангемака зберігається підписана ним заява, у якій є такі слова: «До сьогоднішнього дня я завзято давав опір дачі показань..., але зараз вирішив відмовитися від нікчемного заперечування й дати слідству правдиві показання про свою контрреволюційну злочинну діяльність...» Із цих слів треба зробити узагальнення, що допитували його не один раз. Але в справі присутній тільки один документ, що не має дати й написаний чужою рукою. Передрукований на друкарській машинці екземпляр датований 15 грудня 1937р. Немає сумнівів, що арештованого Г.Лангемака змусили підписати заздалегідь заготовлені «показання» під впливом морального й фізичного насильства.

11 січня 1938р. відбулося засідання військової колегії Верховного Суду Союзу РСР, що розглянуло справу в звинуваченні Лангемака Георгія Еріховича... у злочинах і присудила його до вищої міри покарання - розстрілу... Через 10 днів, 21 січня, вирок був приведений у виконання.

Після багатьох років забуття справедливість була відновлена. Видатний діяч ракетної техніки, один із творців реактивної артилерії Георгій Еріхович Лангемак 19 грудня 1955р. був реабілітований, у червні 1991р. йому посмертно присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці. За рішенням Міжнародного астрономічного союзу (International Astronomical Union) ім'ям Г.Е.Лангемака названий кратер на звороті Місяця.

За створення “Катюші” в 1942р. РНДІ був нагороджений орденом Червоної Зірки. В честь цієї події на території підприємства на постаменті встановлена залпова пускова установка на шасі вантажної машини ЗІЛ. Вона стала пам'ятником її творцям, серед яких видатною постаттю є Г.Е. Лангемак.

В 1995 році комісією з увічненню пам’яті жертв політичних репресій очолювана М.Б.Міндліним було визначене місце захоронення Г. Е. Лангемака. Захоронення№220 могили "невостребованных прахов" кладовища Донського крематорію (зараз - Донське кладовище).