Булінг в ЗДО — міф чи реальність
Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ЗДО може проявлятися як тиск: психологічний, фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.
Проблеми жорстокого поводження в дитячому середовищі приділяється найпильніша увага. Прояви насильства в дитячому саду відрізняється від насильства в школі. У початковій школі це група дітей, в дошкільному закладі окремі діти. Дуже рідко група дітей, ще рідше, коли залучається весь дитячий сад. У дитячому садку при насильстві немає попередньої стадії обмірковування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і почуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.
Хто провокує булінг в дитсадку
Булінг серед дітей дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:
Педагог або помічник вихователя:
— зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;
— ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;
— глузує із зовнішнього вигляду дитини;
— образливо висловлюється про дитину чи її батьків;
— проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.
Батьки або члени сім’ї:
— б'ють та ображають дитину вдома;
— принижують дитину у присутності інших дітей;
— проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;
— ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).
Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.
Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО
Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:
Вдома:
— не хоче одягатися вранці;
— шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
— просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;
— плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі;
— грає наодинці.
В дитячому садку:
— не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;
— усамітнюється при будь-якій нагоді;
— часто губить свої іграшки або речі;
— бруднить чи псує одяг;
— грає поламаними іграшками;
— відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;
— не має друзів у групі.
Що робити батькам
— У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
— Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
— Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
— Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
— Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у ЗДО тощо).
— Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю чи помічнику вихователя.
— Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.
— Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.
— Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.
— Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
— Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
— Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Пам'ятайте: дитина, що стала учасником цькування (нападник, спостерігач або жертва), якиу б позицію вона не дотримувалась при цьому, потребує серйозної роботи з дитячим психологом.
Вікові прояви соціальної компетентності
Молодший дошкільний вік
Дитина знає себе в сім'ї близьких, дорослих та дітей, їхні родинні стосунки; в дошкільному закладі - ім'я та по батькові педагогів.
Розуміє вимоги дорослих до її поведінки, виявляє інтерес до спільної з ними та з іншими дітьми діяльності.
Розуміє відмінність між дорослими та дітьми.
Розуміє захищеність дітей батьками.
Розрізнює рідних, знайомих і близьких людей.
Вміє вітатися, дякувати, просити допомоги і пропонувати її.
Виражає своє ставлення до людей словами та іншими способами.
Середній дошкільний вік
Дитина знає, що людина народжується і живе в сім'ї, розуміє значення родинних взаємин, злагоди й порядку в домі, вміє виявляти турботу про рідних і любов до них.
Знає правила спілкування зі знайомими, «сусідами, друзями батьків» та незнайомими людьми.
Виявляє турботу про людей відповідно до їхнього віку.
Розуміє стан і настрій дорослих та дітей.
Розуміє значення добрих стосунків з дітьми і педагогами в дитячому садку.
Вміє спільно діяти у грі, під час занять.
Знає і виконує правила ввічливого спілкування.
Розуміє, що в товаристві слід дотримуватись певних норм.
Виявляє інтерес до дій і слів вихователя, прагне співпрацювати з ним, отримати схвалення за добрі вчинки.
Вміє розповідати про своїх друзів, про їхні риси характеру.
Розуміє вимоги до своєї поведінки у спільній діяльності.
Турбується про молодших дітей і вчиться у старших.
Старший дошкільний вік
Дитина розуміє сімейні взаємини, ставлення членів родити одне до одного.
Знає свій родовід, усвідомлює, що честь роду залежить від кожної людини.
Має сформовані уявлення про доброту, гуманність, щирість як важливі якості людини та людських взаємин;
Розуміє стан і почуття іншої людини з її вигляду, інтонації, дій, виявляє повагу до її почуттів.
Вміє запобігати конфліктів і розв'язувати їх.
Розуміє ставлення людей до себе.
Почувається природно в товаристві знайомих і незнайомих людей.
Розуміє поняття «дружба» і «товаришування» й відповідно поводиться з однолітками.
Має уявлення про державу, її символи, про свій народ, національні особливості українців.
Знає національні пам'ятки, героїв, виявляє повагу до них, вшановує національні святині.
Народна мудрість, спираючись на багатовіковий досвід виховання дітей, стверджує
Якщо дитина живе серед добра й чуйності - вона вчиться бути доброю й чуйною, турбуватися про інших.
Якщо дитина знаходить розуміння - вона стає терплячою.
Якщо дитина живе серед ворожнечі - вона вчиться «воювати».
Якщо дитина зустрічається з насміхом - вона стає несміливою.
Якщо дитина приневолена соромитися - вона почувається винною.
Якщо дитину оточують жорстокість, насилля - вона схильна до вияву подібної жорстокості й насилля.
Якщо дитина живе в атмосфері радості, (бадьорості) - вона виявляє життєрадісність у своїх діях.
Чим може допомогти мама
«Зайчик хоче в садочок»
Якщо дитині важко прокинутись, візьміть будь –яку іграшку, наприклад зайчика, і погладьте ним дитину, приказуючи від його імені: «Вставай, я вже так хочу в садочок!». До речі, цю саму іграшку дайте їй в садочок – в підсвідомості вона буде виконувати роль частинки дому і мами .Краще, якщо іграшка буде м’якою.
Будьте спокійні вранці при розлученні з дитиною.
Більше всього дитина плаче в ранці, при розставанні. Оскільки діти у всьому копіюють своїх батьків, то головне правило – зберігати спокій. Для цього можете наспівувати по дорозі пісеньку, розмовляти на будь – які теми – про тварини, машини, ляльки і ін. Розтаючись, впевненим голосом нагадуйте дитині, коли ви її заберете .Крім цього створіть свій ритуал прощання, наприклад – помахати ручкою, сказати «бувай» і моргнути одним оком. Після цього впевнено повертайтесь і ідіть – якщо довго будете на одному місці, дитина помітить вашу невпевненість і буде переживати.
Гарно відгукуйтесь про вихователів
Робіть так, навіть якщо вам у них щось не сподобалось. Розмовляйте про це не тільки з дитиною. Розкажіть комусь іншому в дитячій присутності, в який хороший садочок тепер ходить дитина і які чудові вихователі там працюють.
Дозвольте дитині відпочивати на вихідних
Дозвольте дитині поспати в вихідні дні трохи довше, але не дозволяйте відсипатись занадто довго – це може збити сформований графік дитини. Якщо дитині треба відспатись, це означає, графік сну у вас спланований не вірно, і можливо, дитина занадто пізно лягає спати.
Складайте ігри про садок
Наприклад, розкажіть дитині казку про те, як маленький котик в перше пішов в садочок для звірів, і як йому спочатку було не комфортно і трошкі страшно, а потім він подружився з іншими звірятами і вихователями. Результат буде кращий, якщо програти цю казку з іграшками. Саме головне – програвати час приходу в садочок мами за своїм котиком. Чому? Тому, що діти бояться більше всього, щоб мама їх забрала із садочка. Гарної вам адаптації!
Як прищепити дитині посидючість
Для багатьох батьків одним із найважчих моментів у розвитку посидючості є етап підготовки до школи. І батьки задаються питанням, як підготувати дитину до тривалих уроків, як виховати уважність саме в цей період життя малюка? Особливо ця проблема стосується батьків, чия дитина відрізняється гіперактивністю. Щоб цей час не було настільки стресовим для малюка, варто дотримуватися певних правил, яким малюк повинен навчитися слідувати ще задовго до школи.
1. Встановіть суворий режим дня. Це допоможе організувати дитину, з'явиться розуміння невідворотності дії. Припустимо, в 8.00 підйом, о 13.00 обід, потім денний сон і прогулянка на свіжому повітрі, а в 21.00 відбій. І все це має бути без заперечень і коректування розпорядку дня. Дитина повинна зрозуміти, що так належить.
2. Потрібно організувати протягом дня якомога більше рухливих ігор, бажано на свіжому повітрі, де дитина змогла б досхочу набігатись і накричатись, тобто дав би вихід своїй енергії. Це може бути парк, ліс, якщо є можливість, частіше вибирайтеся за місто.
3. Необхідно контролювати вживання солодощів. Вони хоч і є простими вуглеводами, необхідними для роботи мозку, але їх не повинно бути занадто багато.
4. Потрібно заохочувати ігри, в яких вимагається увагу і посидючість. Таких ігор безліч, наприклад, конструювання. Малюк вчиться працювати за зразком, починає розуміти - щоб досягти результату, треба добре потрудитися, стати більш терплячим і уважним. У цьому малюкові допоможуть і різні головоломки, і задачки, які містять прихований сенс, це гра з аплікаціями, вишиванням, сюжетно-рольові ігри, конструктори.
5. Знайдіть в дитині те, що його цікавить і викликає непідробний інтерес, і всіляко розвивайте це.
6. Обмежте перегляд телевізора на користь більш цікавих і корисних занять. Повірте в свої сили, в те, що ви зможете створити своїй дитині всі умови для розвитку такої важливої якості як посидючість. Адже саме уважність та посидючість запускає або пригальмовує психічні і фізіологічні реакції, а унікальне образне і логічне мислення, сила волі - результат добре розвиненої уваги.
Вихід з стресової ситуації педагога
Специфіка професії педагога є причиною того, що в педагогів частіше, ніж у представників інших професій, виникають різноманітні порушення у психічній сфері: ослаблення пам'яті, утруднення мислення, підвищення збудливості, погіршення сну.
На думку соціологів, рівень стресів, що зазнають педагоги, можна порівняти з напруженням, якого зазнають шахтарі, спускаючись у шахту. Стрес(поняття увів канадський фізіолог, дослідник Ганс Сальє) може виникати під впливом найрізноманітніших життєвих ситуацій, так званих «ударів долі», і зумовлюватися інформаційними чи емоційними (позитивними чи негативними) перевантаженнями. Чи кожний стрес є небезпечним?
Одні із стресів можуть мати емоційно позитивне забарвлення, інші - емоційно негативне.Далеко не всі з них небезпечні для здоров'я. Наприклад, начальник сповіщає, що буде винагорода фінансова. Це одна ситуація.
В іншому випадку, приміром, начальник звільнив людину без виплати заробітної плати та пояснень такого рішення. Це друга ситуація.
Хоча з точки зору науки, обидві ситуації стресові. Але перша ситуація принесла вам радісне збудження та добрий настрій, а друга-фізичну та психологічну слабкість, ще й відчуття катастрофи, від чого ви не в змозі хутко позбавитись.
Реакції людини на стресові ситуації бувають різними. Вони проявляються не лише на емоційному рівні, а й на фізіологічному: напружуються м'язи обличчя, шиї, плечей, рук і навіть ніг. Іноді м'язи звикають до напруження і майже втрачають здатність розслабитися. У наслідок цього виникають спазми та болі.Таке перенапруження організму спричиняє хронічну втому.
Тому для зняття напруги пропоную такі вправи:
1.«Розслаблення в ритмі дихання» (під повільний темп музики) Займіть зручне положення. Вдихаючи, повільно максимально стисніть руки в кулаки. Видихаючи розслабте руки. Чергуйте стискання із розслабленням кілька разів. Зверніть увагу, чи ви відчуваєте різницю між розслабленими та напруженими м'язами. Зосередьтеся на своїх тілесних відчуттях, зауважте, яка частина тіла більш напружена. Вдихніть, на випадку намагайтеся максимально розслабити м'язи. Знайдіть ту зону свого тіла, яка найбільш розслаблена. Уявіть, як із кожним вдихом відчуття розслаблення із цієї частини тіла поширюється на інші, ніби охоплює теплом усе тіло.
Зняти напругу можна також за допомогою імажинативного методу. В основу імажинативних(від лат.imago-образ) методів психологічної саморегуляції покладено роботу з образами уяви для регуляції емоційного стану людини. Адже свідомо створені образи впливають на організм людини майже так само, як і реальний досвід.
2.«Повітряна мандрівка» Уявіть, що якась частина вас стає дуже легкою, піднімається над вами дедалі вище, оглядає землю з висоти пташиного польоту, летить над містами, річками, дорогами, полями. Ви можете вільно обирати маршрут, шукати місця, де давно мріяли побувати, затриматися там, де вам захочеться. Після такої уявної подорожі, коли ви знову відчуваєте себе у своєму тілі, ваш емоційний стан значно поліпшиться.
Типові правила, дотримання яких сприяє ефективності батьківського спілкування
При спілкуванні з дітьми батьки повинні:
• постійно підкреслювати свою увагу до індивідуальності сина чи дочки, до їх прагнення до самоствердження;
• проявляти увагу, інтерес і повагу до всіх дітей у сім'ї;
• проявляти постійну готовність і вміння вислухати дитину, дати їй можливість говорити (виговоритися), відстоювати свої погляди, переконання;
• перед тим, як показати дитині її помилки в поведінці, починати з похвали і схвалення позитивних якостей навіть при самому важкому характері сина (дочки);
• віддавати перевагу ненав'язливим рекомендаціям, зауваженням, уникати стандартних повчань;
• не докоряти дитині при наявності у неї негативних рис та якостей;
• тактовно показувати кращі позитивні якості своєї особистості (працелюбність, пунктуальність, гуманні відносини до людей, порядність, чесність та інше), але при цьому не показувати, не підкреслювати своєї переваги над дитиною;
• створювати сімейну атмосферу любові, доброзичливості турботи, захищеності радості і перспективи, що благополучно впливає на фізичне і морально-психологічне здоров'я дітей.