Embedded Files
Рік заснування – 1882,
1981 р. – введення в експлуатацію приміщення школи.
Гружчанський НВК – це заклад, система роботи, в якому спрямована на створення максимально сприятливих умов для інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дитини.
Наша школа – це школа кмітливих, здібних дітей та сузір’я одержимих ідеями вчителів, це дитяча радість від здобутих перемог, гіркота поразок та неповторне шкільне життя.
Історія села
Першими жителями Гружчанської слободи, що виникла у середині XVII століття (перша письмова згадка про село належить до 1668року) були козаки-переселенці, які принесли з собою особливий діалект і звичаї.
У XVIII столітті на землі слободи, привласнені генералом Миколою Черепом, поширилося кріпацтво. Поступово вільні козаки перетворилися на кріпаків. Вони працювали на панщині, платили податок. Нащадки генерала Черепа були серед найбагатших поміщиків Сумщини.
1861 року Грузьке стало волосним селом. Був вибраний староста села, збирач податків, побудовані приміщення земської управи, пошти.
За даними на 1862 рік у власницькому селі Путивльського повіту Курської губернії мешкало 1575 осіб (783 чоловіків та 792 жінок), налічувалось 183 дворових господарств, існували 2 православні церкви та станова квартира[1].
1869 року через Грузьке пройшла залізниця — «чугунка». Вона перетворила село на центр оптової торгівлі, що обслуговував Курську, Чернігівську та Полтавську губернії. В селі з'явилися купці та купчики, відкрилися корчми. Тричі на рік проводились ярмарки. Розорені селяни наймалися на роботу до купців, їздили на заробітки до Конотопа. З'явилися робочі поїзди, які підбирали робітників на зупинках. Звідси й виникла назва зупинки — «Захватівка».
Станом на 1880 рік у колишьому власницькому селі, центрі Гружчанської волості, мешкало 1767 осіб, налічувалось 294 дворових господарства, існували 2 православні церкви, школа, богодільня, лікарня, 3 лавки[2]. За версту — сукновальня.
З 1917 — у складі УНР. З 1920 року повністю окуповано московськими комуністичними загонами.
1923 радянська окупаційна адміністрація провела так зване укрупнення волостей, і Гружчанську волость приєднали до Попової Слободи.
За новим адміністративним устроєм в Україні був створений Гружчанський район, куди ввійшли Гружчанська і Козацька волості. Але у зв'язку з тим, що для розміщення адміністрації районного центру в Грузькому не було приміщень, його довелося розформувати.
ОЛЕКСІЮ ПЕТРОВИЧУ СТОЛБІНУ – 90 РОКІВ
І.П. Кузьменко, Головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Сумської області
Ім’я українського письменника і педагога Олексія Петровича Столбіна добре відоме всім, хто знає чим живе школа, її вихованці, знає психологію дітей та любить природу.
3 листопада 2012 року український письменник Олексій Петрович Столбін буде святкувати свій 90-й рік народження.
Педагог, письменник, член Спілки письменників України. Він народився у с.Тьоткіне Глушковського району Курської області в сім’ї робітника. Все життя майбутнього письменника пов’язане з Україною, куди батьки переїхали, коли маленькому Олексію пішов п’ятий рік. Спочатку жили в м.Конотоп, потім його родина переїхала до села Грузького Конотопського району, де він навчався в школі, де почав писати свої перші твори. Тут, на мальовничій українській землі, пройшли роки дитинства і юності.
В 1941 році Олексій Петрович пішов до лав Радянської Армії. Потім був направлений до Вольської школи авіамеханіків, а звідти на фронт, де служив механіком і техніком винищувальної авіації. Після демобілізації О.П. Столбін вступив до Київського університету на факультет журналістики, проте незабаром, через тяжку хворобу, навчання довелося залишити. Після одужання він пішов працювати вчителем мови та літератури до В’язівської семирічної школи, що на Конотопщині, і водночас вступив на заочне відділення Глухівського учительського
Page updated
Google Sites
Report abuse