Урок 3. Франція у період встановлення республіки
Встановлення республіки. Якобінська диктатура.
Термідоріанська реакція. Франція за Директорії.
Наполеон Бонапарт.
Велика французька революція
Передумови революції. В 1788-1789 рр. у Франції наростала суспільно-політична криза. І криза в промисловості й торгівлі, і неврожай 1788 г., і банкрутство державної скарбниці, розореної марнотратними витратами двору Людовика XVI (1754-1793), не були головними причинами революційної кризи. Головна причина, що викликала широк, що охопило всю країну невдоволення існуючим станом речей, полягала в тому, що абсолютистський^-абсолютистський-феодально-абсолютистський лад, що панував, не відповідав завданням економічного, соціального й політичного розвитку країни.
Приблизно 99 відсотків населення Франції становило так зване третій стан і лише один відсоток привілейовані стани – духівництво й дворянство.
Третій стан був у класовім відношенні неоднорідно. До його складу входили й буржуазії, і селянство, і міські робітники, ремісники, біднота. Усіх представників третього стану поєднувала повна відсутність політичних прав і прагнення змінити існуючий порядок. Усі вони не прагли й не могли далі миритися з феодально-абсолютистською монархією.
Після ряду невдалих спроб король повинен був оголосити про скликання Генеральних штатів – зборів представників трьох станів, що не збиралися вже 175 років. Король і його наближені сподівалися за допомогою Генеральних штатів заспокоїти суспільна думка, дістати необхідні кошти для поповнення скарбниці. Третій стан зв'язував з їхнім скликанням надії на політичні зміни в країні. З перших же днів роботи Генеральних штатів виник конфлікт між третім станом і першими двома через порядок засідань і голосування. 17 червня збори третього стану проголосили себе Національними зборами, а 9 липня – Установчими зборами, підкреслюючи цим свою рішучість установити в країні новий суспільний ладо і його конституційні основи. Король відмовився визнати цей акт.
У Версаль і Париж стягалися вірні королеві війська. Парижане стихійно піднімалися на боротьбу. До ранку 14 липня більша частина столиці була вже в руках повсталого народу. 14 липня 1789 г. збройна юрба звільнила в'язнів Бастилії – буцегарні-фортеці-в'язниці. Цей день став початком Великої французької революції. За два тижні старий порядок був знищений по всій країні. Королівська влада змінилася революційно-буржуазною адміністрацією, почала формуватися Національна гвардія.
Незважаючи на відмінність класових інтересів, у боротьбі проти феодально-абсолютистського ладу об'єдналися буржуазії, селянство й міське плебейство. Очолила рух буржуазії. Загальний порив знайшов відбиття в прийнятті Установчими зборами 26 серпня Декларації прав людини й громадянина. У ній проголошувалися священними й невідчужуваними правами людини й громадянина свобода особи, свобода слова, воля совісті, безпека й опір гнобленню. Таким же священним і нерушимим було оголошено й право власності, був оприлюднений декрет, що повідомляє все церковне майно національним. Установчі збори затвердили новий адміністративний поділ королівства на 83 департаменту, знищив старий становий розподіл і скасував усі титули дворянства й духівництва, феодальні повинності, станові привілеї, скасувало цехи. Проголосило волю підприємництва. Прийняття цих документів означало, що царству феодально-абсолютистської монархії приходить кінець.
Етапи Революції. Однак у ході Революції розміщення політичних сил у боротьбі за новий державний устрій мінялася.
В історії Великої французької революції виділяють три етапи; перший – 14 липня 1779 – 10 серпня 1792; другий – 10 серпня 1772 – 2 червня 1793; третій, вищий етап революції – 2 червня 1793 – 27/28 липня 1794 року.
На першому етапі революції влада захопили велика буржуазії й ліберальне дворянство. Вони виступали за конституційну монархію. Серед них керівну роль відіграли М. Лафайет (1757-1834), А. Барнав (1761-1793), А. Ламет.
У вересні 1791 м. Людовик XVI підписав вироблену Установчими зборами конституцію, після чого в країні встановився режим конституційної монархії; Установчі збори розійшлися, і почало працювати Законодавчі збори.
Глибокі суспільні потрясіння, що відбувалися в країні, підсилили тертя між революційною Францією й монархічними державами Європи. Англія відкликала з Парижа свого посла. Російська імператриця Катерина II (1729-1796) вигнала французького повірника Жені. Іспанський посол у Парижу Ириарте зажадав свої вірчі грамоти назад, а іспанський уряд початок військові маневри уздовж Піренеїв. Був відкликаний з Парижа посол Голландії.
Австрія й Пруссія уклали між собою союз і оголосили, що перешкодять поширенню всього того, що загрожує монархії у Франції й безпеки всіх європейських держав. Погроза інтервенції змусила Францію першої оголосити війну проти них.
Війна почалася з невдач для французьких військ. У зв'язку з важким положенням на фронті Законодавчі збори проголосили: «Батьківщина в небезпеці». Навесні 1792 г. молодий саперний капітан, поет і композитор Клод Жозеф Руже де Лиль (1760-1836) у пориві натхнення за одну ніч написав знамениту «Марсельєзу», що стала згодом французьким національним гімном.
10 серпня 1792 г. відбулося народне повстання, яке очолила Паризька комуна. Почався другий етап революції. Паризька комуна стала в цей період органом паризького міського самоврядування, а в 1793-1794 рр. була важливим органом революційної влади. Її очолювали П.Г. Шометт (1763-1794), Ж.Р. Эбер (1757-1794) і ін. Комуна закрила багато монархічних газет. Нею були арештовані колишні міністри, відмінний майновий ценз; усе чоловіка, що досяглися 21 року, одержали виборчі права.
Під керівництвом Комуни юрби парижан почали готуватися до штурму палацу Тюильри, у якім перебував король. Не чекаючи штурму, король разом з родиною покинув палац і прийшов у Законодавчі збори.
Збройний народ захопив палац Тюильри. Законодавчі збори прийняли постанову про відмову короля від влади й скликанні нового верховного органа влади – Національного конвенту (збори). 11 серпня 1792 г. у Франції була фактично ліквідована монархія.
Для суду над «злочинцями 10 серпня» (прихильниками короля) Законодавчі збори заснували Надзвичайний трибунал.
20 вересня відбулося дві найважливіші події. Французькі війська нанесли перша поразка військам супротивника в битві під Вальми. У той же день у Парижу відкрилися нові, революційні Збори – Конвент.
На цьому етапі революції політичне керівництво перейшло до жирондистів, що представляють переважно республіканську торгово-промислову й землеробську буржуазії. Лідерами жирондистів були Ж.П. Бриссо (1754-1793), П.В. Верньо (1753-1793), Ж.А. Кондорсе (1743-1794). Вони становили в Конвенті більшість і були правим крилом у Зборах. Їм протистояли якобінці, що становили ліве крило. Серед них були М. Робеспьер (1758-1794), Ж.Ж. Дантон (1759-1794), Ж.П. Марат (1743-1793). Якобінці виражали інтереси революційно-демократичної буржуазій, що виступала в союзі із селянством і плебейством.
Між якобінцями й жирондистами розвернулася гостра боротьба. Жирондисти були задоволені результатами революції, виступали проти страти короля й протидіяли подальшому розвитку революції.
Якобінці вважали за необхідне поглибити революційний рух.
Але два декрети в Конвенті були прийняті одностайно: про недоторканність власності, про скасування монархії й установленні Республіки.
21 вересня у Франції була проголошена Республіка (Перша Республіка). Девізом Республіки стало гасло «Воля, рівність і братерство».
Питанням, що хвилювали тоді всіх, була доля арестованного короля Людовика XVI. Конвент розв'язав судити його. 14 січня 1793 г. 387 депутатів Конвенту з 749 проголосували за додання короля смертної кари. Один з депутатів Конвенту Барер так пояснив свою участь у голосуванні: «Цей процес є актом суспільного порятунку або заходом суспільної безпеки...» 21 січня Людовик XVI був страчений, у жовтні 1793 г. страчена королева Марія-Антуанетта.
Страта Людовика XVI послужила приводом для розширення антифранцузької коаліції, у яку ввійшли Англія й Іспанія. Невдачі на зовнішньому фронті, поглиблення економічних труднощів усередині країни, ріст податків усе це похитнуло позиції жирондистів. У країні підсилилися хвилювання, почалися погроми, убивства, а 31 травня – 2 червня 1793 г. відбулося народне повстання.
Із цієї події бере відлік третій, вищий етап Революції. Влада перейшла в руки радикально настроєних шарів буржуазій, що опирався на основну частину міського населення й селянство. У цей момент народні низи мали найбільший вплив на владу. Для порятунку революції якобінці вважали за необхідне введення надзвичайного режиму – у країні оформилася якобінська диктатура.
Неодмінною умовою якобінці визнавали централізацію державної влади. Конвент залишився вищим законодавчим органом. У його підпорядкуванні перебував уряд з 11 людей – Комітет суспільного порятунку на чолі з Робеспьером. Був укріплений Комітет суспільної безпеки Конвенту для боротьби з контрреволюцією, активізувалися революційні трибунали.
Положення нового уряду було важким. Бушувала війна. У більшості департаментів Франції, особливо Вандее, ішли заколоти.
Улітку 1793 г. молодою дворянкою Шарлоттой Корді був убитий Марат, що вплинуло на хід подальших політичних подій.
Найважливіші заходи якобінців. У червні 1793 г. Конвент прийняв нову конституцію, відповідно до якої Франція оголошувалася єдиною й нероздільною Республікою; закріплювалися верховенство народу, рівність людей у правах, широкі демократичні волі.Відмінявся майновий ценз при участі у виборах у державні органі; усе чоловіка, що досяглися 21 року, одержали виборчі права. Засуджувалися завойовницькі війни. Ця конституція була самої демократичної із усіх французьких конституцій, однак її введення було відстрочено через надзвичайний стан у країні.
Комітет суспільного порятунку провів ряд важливих заходів щодо реорганізації й зміцненню армії, завдяки чому в досить короткий термін Республіці вдалося створити не тільки численну, але й добре збройну армію. І до початку 1794 г. війна була перенесена на територію ворога. Революційний уряд якобінців, очоливши й мобілізувавши народ, забезпечило перемогу над зовнішнім ворогом – військами європейських монархічних держав – Пруссії, Австрії й ін.
У жовтні 1793 г. Конвент увів революційний календар. Початком нової ери оголошувалося 22 вересня 1792 г. – перший день існування Республіки. Місяць ділився на 3 декади, місяці одержали назву по характерній для них погоді, рослинності, плодам або сільськогосподарським роботам. Неділі скасовувалися. Замість католицьких свят уводилися свята революційні.
Однак союз якобінців тримався необхідністю спільної боротьби проти іноземної коаліції й контрреволюційних заколотів усередині країни. Коли на фронтах була здобута перемога й подавлені заколоти, небезпеку реставрації монархії поменшалася, почався відкіт революційного руху. Серед якобінців загострилися внутрішні розбіжності. Так, Дантон з осені 1793 г. вимагав ослаблення революційної диктатури, повернення до конституційного порядку, відмови від політики терору. Він був страчений. Низи вимагали поглиблення реформ. Більша частина буржуазій, незадоволеною політикою якобінців, що проводили обмежувальний режим і диктаторські методи, перейшла на позиції контрреволюції, захоплюючи за собою значні маси селян.
Так надходили не тільки рядові буржуа, у табір контрреволюції влилися й вожді Лафайет, Барнав, Ламет, а також жирондисти. Якобінська диктатура усе більше втрачала народної підтримки.
Використовуючи терор як єдиний метод дозволу протиріч, Робеспьер підготував власну загибель і виявився приреченим. Країна й увесь народ утомилися від жаху якобінського терору, і всі його супротивники об'єдналися в єдиний блок. У надрах Конвенту дозріла змова проти Робеспьера і його прихильників.
9 термідора (27 липня) 1794 г. змовникам Ж. Фуше (1759-1820), Ж.Л. Тальену (1767-1820), П. Баррасу (1755-1829) удалося зробити переворот, заарештувати Робеспьера, скинути революційний уряд. «Республіка загинула, настало царство розбійників», – такі були останні слова Робеспьера в Конвенті. 10 термідора Робеспьер, Сен-Жюст, Кутон і їх найближчі сподвижники були гильотированы.
Змовники, що одержали назву термидорианцев, використовували тепер терор за своїм розсудом. Вони звільнили з висновку своїх прихильників і посадили у в'язниці прихильників Робеспьера. Паризька комуна була відразу скасована.
Підсумки Революції її значення. В 1795 г.була прийнята нова конституція, по якій влада перейшла до Директорії й двом радам – Раді п'ятисот і Раді старійшин. 9 листопада 1799 м. Рада старійшин призначила бригадного генерала Наполеона Бонапарта (1769-1821) командуючим армією. 10 листопада «законним» образом був ліквідований режим Директорії, установлений новий державний порядок Консульство, що проіснувало з 1799 до 1804 г.
Головні підсумки Великої французької революції:
1. Вона консолідувала й спростила складне різноманіття дореволюційних форм власності.
2. Землі багатьох (але не всіх) дворян були розпродані селянам з розстрочкою на 10 років дрібними ділянками (парцеллами).
3. Революція сміла всі станові бар'єри. Скасувала привілею дворянства й духівництва й увела рівні соціальні можливості для всіх громадян. Усе це сприяло розширенню цивільних прав у всіх європейських країнах, уведенню конституцій у країнах їх, що не мали, раніше.
4. Революція проходила під егідою представницьких виборних органів: Національні установчі збори ( 1789-1791 рр.), Законодавчі збори ( 1791-1792 рр.), Конвент ( 1792-1794 рр.) Це сприяло розвитку парламентської демократії, незважаючи на наступні відкоти.
5. Революція породила новий державний устрій – парламентську республіку.
6. Гарантом рівних прав для всіх громадян тепер виступала держава.
7. Була перетворена фінансова система: відмінний становий характер податків, уведений принцип їх загальності й пропорційності доходам або майну. Проголошена гласність бюджету.
Якщо у Франції процес капіталістичного розвитку йшов, хоча й повільніше, чим в Англії, то в Східній Європі феодальний спосіб виробництва й феодальна держава були ще міцна й ідеї Французької революції знайшли там слабкий відзвук. На відміну від епохальних подій, що відбуваються у Франції, на Сході Європи почався процес феодальної реакції.