ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ:
Савін О.Ф., 265 група
Виконати письмово вказані нижче завдання, стислі відповіді надіслати у середовищі moodle.
1. Вказати традиційні та інноваційні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Формою влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування слід розуміти законодавчо встановлений порядок передання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ю або дитячу установу і забезпечення їм умов виховання, духовного та фізичного розвитку, здобуття освіти, налагодження відпочинку, забезпечення умов для прояву їхніх здібностей, захисту їхніх прав та інтересів.
В Україні існує розгалужена мережа державних органів, на яких покладено обов'язок піклуватися про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема служби у справах дітей, органи опіки та піклування, органи освіти та науки, управління (відділи) у справах молоді та спорту, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та інші. На сьогодні в Україні сформувалася розгалужена система видів улаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Аналіз чинного законодавства України дає підстави для виокремлення таких трьох форм
улаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків:
1) сімейної форми (влаштування дітей у сім’ю);
2) інтернатної форми (влаштування до державних навчально-виховних закладів на повне або часткове державне утримання);
3) квазісімейної форми (влаштування дітей у сім’ю зі збереженням державної підтримки).
У рамках кожної з указаних форм існують власні види влаштування дітей, що характеризуються специфічними комплексами юридичних засобів забезпечення прав та інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування.
До сімейної форми (влаштування дітей у сім’ю) з урахуванням норм законодавства України можна віднести такі види влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, як усиновлення дитини (глава 18 СК України), опіку та піклування над дитиною (глава 19 СК України) й
фактичне виховання (ст. 261, 269 СК України).
Інтернатна форма (влаштування до навчально-виховних закладів) має такі види: будинки дитини (для дітей від народження до 3–4 років), дитячі будинки (для дітей дошкільного та шкільного віку), загальноосвітні школи-інтернати, спеціалізовані школи-інтернати (для обдарованих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування), спеціальні загальноосвітні школи-інтернати (для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, загальноосвітні санаторні школи-інтернати (для дітей, які потребують тривалого лікування).
Квазісімейна форма (влаштування дітей у сім’ю із збереженням державної підтримки) – це патронат, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.
Першою й пріоритетною формою влаштування дітей є сімейна форма. Улаштування дітей у сім’ю має на меті створення дитині умов сімейного виховання, збереження можливості її проживання в сім’ї
родичів чи інших осіб, які б виховували дитину та здійснювали за нею догляд
Усі види сімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, мають спільні ознаки, які дають змогу, по-перше, об’єднати їх в одну групу, а по-друге, стверджувати, що між суб’єктами цих форм виникають суто сімейні правовідносини. Суб’єктами цих правовідносин є виключно фізичні особи, пов’язані спільністю проживання та побуту, веденням спільного господарства. Державні органи не є суб’єктами правовідносин, що виникають між усиновителем та всиновленою дитиною, між опікуном (піклувальником) та підопічним, фактичним вихователем та вихованцем. Ці ознаки дозволяють стверджувати, що всиновлені діти, діти, передані під опіку чи піклування, або які перебувають на фактичному вихованні, та їх усиновителі, опікуни (піклувальники) чи фактичні вихователі становлять саме сім’ю.
Другою формою влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, як уже зазначалося, є влаштування їх до навчально-виховних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ця форма може застосовуватися тільки у тих випадках, коли немає можливості створити дитині умови сімейного виховання, тобто використати один із видів
улаштування дитини в сім’ю. Державні організації, що безпосередньо опікуються дітьми, діють на підставі Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства соціальної політики України від 10.09.2012 № 995/557. Якщо раніше така передача була вимушеним, але практично єдиним шляхом улаштування дитини, яка залишилася без батьківського піклування, то останнім часом становище поступово змінюється.
Третя форма влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування - квазісімейна – поєднує в собі ознаки як сімейного, так і інтернатного влаштування дітей та охоплює прийомну сім’ю, патронат і дитячий будинок сімейного типу. Ця форма протягом тривалого часу була не розвинутою як у
законодавчому сенсі, так і з точки зору практики влаштування дітей. Проте державна політика у сфері влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, отримала новий поштовх. З ухваленням закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 р. законодавче закріплення одержав пріоритет сімейних форм улаштування таких дітей (ст. 6 Закону), а в 2006 р. була ухвалена Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006–2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 623, яка наголосила на забезпеченні першочергового влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї, під опіку або піклування, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї.
Зазначені види квазісімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, до сімейної форми наближає те, що діти передаються на виховання особам (прийомним батькам, патронатним вихователям), які до досягнення дітьми повноліття постійно спільно з ними
проживають та ведуть спільне господарство, виховуючи їх.
В Україні юридично закріпленими формами утримання та виховання дітей є такі:
- біологічна сім’я як найбільш природна форма зростання дитини;
- сім'ї усиновителів, які юридично прирівняні до біологічної сім'ї;
- сім'ї опікунів і піклувальників;
- прийомні сім'ї;
- дитячі будинки сімейного типу;
- міждержавне усиновлення;
- державне утримання: заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Таким чином, сьогодні в Україні існують три форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, кожна з яких має свої особливості, свої позитивні та негативні риси. Але, незважаючи на те, що найбільш бажаним є влаштування дитини, яка залишилася без батьківського піклування, в сім’ю, дуже часто сім’ї не мають економічних і фінансових можливостей утримувати таку дитину, навіть коли вони цього бажають. З огляду на це всебічний розвиток отримали сьогодні всі види квазісімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом розширення практики їх застосування, оскільки оптимальним є сполучення фінансової підтримки з боку держави пересічних громадян, які мають бажання виховувати знедолених дітей, але не мають для цього необхідних матеріальних засобів.
Притулки для дітей створюються службами у справах дітей відповідно до соціальних потреб кожного регіону для тимчасового розміщення в них дітей віком від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту держави (заблукали, були покинуті; залишилися без батьківської опіки; залишили сім'ю чи навчально-виховні заклади; вилучені судами із сім'ї; самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку. Притулки для дітей можуть створюватися за погодженням із службами у справах дітей, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями та громадянами
Дитячі будинки сімейного типу і прийомні сім'ї -- нові в Україні форми державної опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідно до Положення про дитячий будинок сімейного типу це окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі 1-1V рівня акредитації - до його закінчення. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних. На відміну від прийомної сім'ї, де дитина може перебувати тільки певний час, дитячий будинок сімейного типу побудований таким чином, що роль батьків виконують спеціально підготовлені до цього люди - батьки-вихователі, а час перебування і завдання, які ставляться перед сімейним дитячим будинком, збігаються із завданнями дитячих будинків.
Особливостями прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу є те, що вони поєднують в собі ознаки сім'ї, первинного колективу, виконують їхні функції, мають родинні та суспільні зв'язки, об'єднують під одним дахом рідних і нерідних людей. Мають особливі стосунки з мікро- та макросередовищем, свій спосіб життя, створюють свої традиції, водночас є установою і сім'єю. Усе це потребує соціального супроводу та обслуговування, які здійснює соціальний працівник центру соціальних служб та залучені фахівці (лікарі, психологи, дефектологи)
Відповідно до Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків для задоволення потреб суспільства, соціальної реабілітації дітей, корекційно-відновлювальної роботи можуть створюватися різні типи закладів, основними серед яких є: дитячий будинок для дітей дошкільного віку; дитячий будинок для дітей шкільного віку; дитячий будинок змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку; загальноосвітня школа-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (може бути з дошкільним відділенням).
Усиновлення (удочеріння) як форма опіки дітей-сиріт є найбільш бажаною традиційною формою, тому що дитина позбавляється соціального статусу “сироти” і прирівнюється у правах та обов’язках до рідних дітей. Іншою традиційною формою влаштування дітей-сиріт є опіка (піклування), яка має давню історію та національну специфіку. Так, Н. Рудий установив етапність розвитку інституту опіки і піклування в Україні, підкреслюючи, що опіка та піклування були складовою ширшого поняття приймацтва, яке діяло в рамках української звичаєво-правової традиції.
Поступово в українському суспільстві набувають розвитку інноваійні форми опіки. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про прийомну сім’ю” від 26.04.2002 р.№ 565, прийомна сім’я (ПС) – сім’я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти мають право проживати у прийомній сім’ї до 18 років, а у випадку продовження навчання – до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.
Особливості цієї інноваційної сімейної форми опіки дітей-сиріт:
1. Прийомні діти зберігають соціальні статуси “дитини-сироти” та дитини, позбавленої батьківського піклування”, що передбачають державні пільги цієї соціально незахищеної категорії населення.
2. Особи, які мають намір утворити прийомну сім’ю, обов’язково проходять тренінгові заняття для прийомних батьків, котрі спрямовані на підвищення їх педагогічної, психологічної, правової культури. Особливий
акцент у роботі здійснюється на адаптації дитини-сироти до сімейного середовища, виробленні стратегії її особистісного розвитку, корекції психо-
емоційної й інтелектуальної сфер, попередження девіантної поведінки.
3. Проживання прийомних дітей здійснюється на власній житловій площі прийомних батьків за наявності відповідних санітарно-гігієнічних і побутових умов. Причому держава не надає жодних пільг щодо покращен-
ня житлових умов.
4. Державою здійснюється фінансове утримання прийомних дітей згідно з нормами утримання дітей-сиріт, за принципом “гроші ходять за дитиною”. Також одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення.
5. Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти із біологічними батьками й іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду
Іншою інноваційною формою опіки дітей-сиріт є дитячий будинок
сімейного типу. Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України “Про за-
твердження Положення про дитячий будинок сімейного типу” від 26.04.2002 р. № 564, дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, котрі беруть на виховання та спільне проживання не менше ніж 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
1. У ДБСТ у першу чергу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних зв’язках. Він комплектується дітьми протягом 12 місяців із дня створення.
2. Батьки-вихователі отримують індивідуальний житловий будинок або багатокімнатну квартиру, а також необхідні меблі, побутову техніку та інші предмети тривалого вжитку.
3. Діти – вихованці ДБСТ мають пільги та гарантії, які встановлені для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, вони також зберігають право на раніше призначені аліменти, пенсію та інші види державної допомоги. Отримані кошти переходять у розпорядження батьків-вихователів і витрачаються на утримання вихованців.
4. Батьки-вихователі отримують грошове забезпечення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з якого здійснюється нараху-
вання та сплата страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
5. Соціальний супровід ДБСТ, який здійснюють центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ), є постійним. Кандидати у батьки-вихователі обов’язково проходять курс підготовки до створення ДБСТ і його ефективного функціонування.
6. Діти-вихованці мають право підтримувати особисті контакти із біологічними батьками й іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Проте форма такого спілкування визначається органом опіки, за погодженням батьків-вихователів, та за участю соціального працівника, що здійснює соціальний супровід.
Найменш поширеною інноваційною формою сімейною опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні є СОС-дитяче містечко. Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про СОС-дитяче містечко” від 15.03.2006 р. № 310, СОС-дитяче містечко (СОС-ДМ) – це спеціалізований виховний заклад для проживання, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до досягнення ними 18-річного віку, а у разі продовження навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ I–IV рівня акредитації – 23-річного віку.
Другого липня 2010 р. у м. Бровари (Київська обл.) відкрилось перше
СОС-дитяче село. Станом на 20.04.2012 р. воно складалося з18 будинків, де живуть 63 дитини з 11 СОС-сімей, віком від 1,5 до 18 років.
Особливості цієї сімейної форми опіки дітей-сиріт:
1. На території містечка розташовано 10–14 будинків, у кожному з
яких проживає не більше ніж десять дітей разом із вихователем; будинки для проживання дітей віком від 16 років; адміністративний будинок і будинки для проживання працівників містечка.
2. До містечка приймаються діти віком до 10 років (крім випадківвлаштування братів і сестер старшого віку) за направленням органів опіки та піклування за домовленістю з комітетом з влаштування дітей, утвореним у містечку.
3. За дітьми, влаштованими до містечка, зберігаються пільги та державні гарантії згідно з державними соціальними стандартами, а також право на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, що перераховуються на їх
особові рахунки, відкриті в установах банків. Зазначені кошти використовуються за спільним рішенням директора містечка й органу опіки та піклування виключно для задоволення потреб дітей (навчання, лікування, придбання житла тощо). Рішення приймається з урахуванням думки дітей, їх
віку та рівня розвитку.
4. Навчання дітей, влаштованих до містечка, забезпечується на базі дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, позашкільних та ВНЗ
за місцем розташування містечка з урахуванням інтересів і здібностей дітей.
5. Діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами у разі, коли це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форму такого спілкування визначає орган опіки та піклування за погодженням з директором містечка.
6. Суб’єкти виховного процесу: основні вихователі “мама” та “тітка”) та допоміжні (педагоги, психологи, соціальні працівники). “Мама” –це професійна роль жінки, яку вона отримує після проходження теоретичної та практичної підготовки до створення СОС-сім’ї та виховання дітей-сиріт. “Тітка” – це професійна роль жінки, яку вона отримує після проходження теоретичної та практичної підготовки до виховання дітей у випадку заміни “мами” під час хвороби, відпустки тощо.
Висновки:
1. На сучасному етапі розвитку українського суспільства існують такі форми сімейної опіки дітей-сиріт: усиновлення (удочеріння), опіка (піклування), прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу, СОС-дитяче
містечко.
2. Найкращою традиційною формою сімейної опіки дітей-сиріт є усиновлення (удочеріння). З боку дитини, це втрата соціального статусу “сироти” та ходження до сім’ї на правах рідної дитини, а з боку держави – це припинення виплат, пільг і гарантій. Усі діти, що виховуються в різних формах сімейної опіки, можуть бути усиновленими.
3. В Україні найбільш поширеною формою сімейної опіки дітей-сиріт є опіка (піклування), а найменш – СОС-дитяче містечко. На відміну від традиційних форм опіки інноваційні передбачають повну державну підтримку, матеріальну допомогу та постійний соціальний супровід.
Інноваційною формою влаштування дітей-сиріт стає міждержавне усиновлення. На сьогоднішній день точаться дискусії чи приєднуватися Україні до Гаазької конвенції про захист дітей і співробітництво з питань міждержавного усиновлення.
Останнім часом саме інноваційні форми опіки дітей-сиріт набувають сталого розвитку.
Подальший науковий пошук зазначеної проблеми потребує вивчення
зарубіжного досвіду сімейних форм опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.