Тема: Термідоріанська реакція і Директорія. Бонапартський переворот 1799 року

Поясни виділені терміни та поняття:

Термідоріанська реакція

Від 9-го термідора II року республіки (27 липня 1794 р.) до 18-го брюмера VIII року республіки (9 листопада 1799 р.)

Становище Франції після термідоріанського перевороту

Унаслідок державного перевороту 9-го термідора II року республіки (27 липня 1794 р.) до влади у Франції доступилася буржуазія, яка розбагатіла під час революції.

У Конвенті після перевороту головну роль відігравали:

— жирондисти,

— окремі діячі з “болота”.

У країні тривав терор.

1. Було розгромлено Якобінський клуб.

2. Розпущено його секції на місцях.

3. Самоврядування Парижа було скасовано.

4. Скрізь переслідували якобінців.

5. У містах діяли загони “золотої молоді” — синків багатих буржуа, які розправлялися зі своїми противниками.

6. Було жорстоко придушено виступи народних мас:

• 1 квітня 1795 р. Повстання народних мас Парижа, які, озброєні піками, під звуки набату вирушили на Конвент, увірвалися в зал засідань;

• 20 травня 1795 р. Виступ народних мас Парижа, які взялися за зброю.

Було страчено 36 осіб.

7. На початку жовтня 1795 р. було придушено заколот озброєних роялістів (монархістів), які прагнули відновити у Франції монархію.

20 тисяч озброєних монархістів намагалися захопити Конвент, але були, розігнані артилерійськими залпами. Розправою командував молодий генерал Наполеон Бонапарт.

Економічні заходи термідоріанців

1. Було скасовано закон про максимум цін.

2. Відмінено заходи державного регулювання економіки.

3. Установлено повну свободу торгівлі, що призвело до значного зростання цін.

4. Не допускалися будь-які обмеження вільного підприємництва.

5. На селі було поновлено продаж землі великими ділянками за високу ціну.

Висновки

• Термідоріанці:

— виступали проти реставрації феодально-абсолютистських порядків;

— використовували владу для свого збагачення;

— вели боротьбу проти народних мас.

• У країні розпочався розвиток капіталістичної економіки, вільної від залишків феодалізму.

Конституція 1795 року

(прийнята Конвентом 22 серпня 1795 р.)

За конституцією 1795 року

1. У Франції збереглася республіка.

2. Було скасовано загальне виборче право.

3. Вводився високий майновий ценз на виборах.

4. Вік виборців піднімався до 25 років.

5. Законодавча влада належала двом палатам:

• Раді п’ятисот, яка розробляла і пропонувала закони,

• Раді старійшин, яка їх затверджувала.

6. Виконавча влада переходила до Директорії з п’яти осіб.

Франція за Директорії

(влада Директорії проіснувала з 4 листопада 1795 р. до 10 листопада 1799 р.)

1. Конституція 1795 року надавала великі повноваження виконавчій владі — Директорії.

2. У складі Директорії щорічно змінювалася одна людина за жеребкуванням.

3. Постійним членом за час її існування залишався Поль Баррас.

4. Директорія проводила внутрішню політику в інтересах найзаможніших верств населення — буржуазії, яка нагромадила свої багатства в роки революції.

5. Зовнішня політика Директорії характеризувалася постійними війнами і мала загарбницький характер.

Директорія проводила політику коливань то вліво, то вправо, яку прозвали “політикою гойдалок”, бо вона була не в змозі впоратися з прихильниками монархії і водночас побоювалася революційних виступів народу.

Режим Директорії тримався завдяки безперервним перемогам республіканської армії.

Франсуа-Ноель Бабеф

(1760-1797)

Увійшов в історію як Гракх Бабеф (ім’я Гракх прибрав на честь римських трибунів братів Гракхів). Народився на півночі Франції у бідній сім’ї.

Виступав за “повну рівність усіх людей”.

Випускав у Парижі газету, в якій гостро критикував термідоріанську буржуазію.

Захищав інтереси збіднілих верств населення.

Організував і очолив змову “Заради рівності”(1796 p.).

Виступав за досягнення повної рівності через збройну боротьбу.

У 1796 р. Бабефа і його прихильників заарештували за доносом провокатора. Сім місяців тривав суд над Бабефом і 47 його прихильниками, яких 1797 р. було страчено.

Зовнішня політика Директорії

1795 р. Після низки перемог, скориставшись суперечками між учасниками , першої коаліції, Франція підписала мир із Пруссією та Іспанією, внаслідок якого до Франції було приєднано лівий берег Рейну, іспанські володіння на о. Гаїті, частину Бельгії, а на території Голландії утворювалася залежна від Франції Батавська республіка. Франція залишалася у стані війни з Великою Британією та Австрією.

1796 р. Наполеона Бонапарта Директорія призначила командувачем армії в Північну Італію.

Квітень 1796 р. Почався похід “італійської армії” Наполеона Бонапарта, що виявився успішним. За шість днів він розгромив сардинську та австрійську армії.

15 травня 1796 р. Між Францією та Сардинським королівством було підписано договір, за яким королівство потрапляло в залежність від Франції.

1797 р. Наполеон Бонапарт примусив Австрію підписати мир і визнати всі завоювання Франції. Французьке панування встановилося в Італії та Швейцарії. Вихід Австрії з війни означав кінець першої коаліції. 1798-1799pp. Похід армії Наполеона (30 тисяч вояків на 350 суднах) до Єгипту і Сирії для утвердження на Близькому Сході, що мало б ослабити британські зв’язки з Індією й підготувати ґрунт для панування Франції на всьому Середземному морі.

Похід французьких військ до Єгипту і Сирії успіху не приніс.

Армія була знесилена спекою, безперервним опором місцевого населення, поширенням чуми. Англійці розгромили французький флот і знищили судна.

1798 р. Було створено другу антифранцузьку коаліцію у складі Великої Британії, Австрії, Росії, Туреччини, Неаполітанського королівства, щоб змусити Францію залишити завойовані території.

Головні воєнні дії розгорталися в Італії та Швейцарії.

Російська армія під командуванням О. Суворова здобула кілька перемог в Італії.

Російська ескадра адмірала Ушакова визволила Іонійські острови, а англійська ескадра адмірала Нельсона — о. Мальту.

Успішними діями О. Суворова були невдоволені австрійські союзники, які претендували на Північну Італію.

Армію О. Суворова вирішили перекинути в Швейцарію на з’єднання з австрійськими військами. Вересень—жовтень 1799 р. Російські війська з неперервними боями здійснили легендарний перехід через Альпи. Тяжкі бої велись за Сен-Готардський перевал та біля Чортового мосту, де були розгромлені французькі війська.

Жовтень 1799 р. Наполеон Бонапарт покинув армію в Єгипті на свого заступника генерала Клеберта і повернувся до Парижа.

Червень 1800 р. Австрійські війська було розгромлено в Італії у битві біля Маренго.

1801 р. Росія вийшла з другої антифранцузької коаліції, незадоволена політикою Австрії, та підписала союзницький договір з Францією.

Згодом договір із Францією підписали Австрія та Велика Британія.

Друга антифранцузька коаліція розпалася.

Коаліція — воєнно-політичний союз держав, укладений для спільних дій на міжнародній арені.

Директорія до осені 1799 р. втратила довіру великої буржуазії

Причини ослаблення влади Директорії

1. Її неспроможність забезпечити необхідні умови для підприємницької діяльності.

2. Труднощі господарського становища країни, яка не могла на світовому ринку конкурувати з Великою Британією.

3. Зростаюче невдоволення населення.

4. Виступи роялістів, які прагнули реставрації монархії.

5. Невдалі воєнні дії в Європі:

• воєнні поразки в Північній Італії;

• втрата Північної Італії;

• невдалий похід до Єгипту і Сирії.

Наполеон Бонапарт (1769-1821)

Один із видатних полководців, дипломат, талановитий політичний діяч буржуазної Франції, який зумів пройти шлях від молодого офіцера революційної армії до військового диктатора, засновника нової монархії, організатора численних завойовницьких воєн.

Змінювалися і погляди Наполеона: від прихильника республіканського ладу, який захоплювався ідеями Ж. Руссо і мріяв “про свободу для всіх”, до монархіста, прихильника необмеженої особистої влади.

Народився на острові Корсика в сім’ї збіднілих дворян. У 1785 р. закінчив французьке військове училище і почав свою, службу в чині молодшого лейтенанта артилерії.

Наполеон — людина сильного розуму й непохитної волі, яка пройшла через море крові й сорок битв, принісши Франції славу та падіння.

Здібний, працьовитий, наполегливий у досягненні поставлених завдань, сміливий і відважний у боях, а водночас — жорстокий, деспотичний, впертий, безкомпромісний.

У роки Французької революції у 24-річному віці одержав чин бригадного генерала за перемогу над англійцями і взятті Тулона, а за правління Директорії став командувачем армії.

У листопаді 1799 р. здійснив державний переворот і став першим консулом, а згодом зосередив у своїх руках усю повноту влади.

У 1804 р. був проголошений імператором. Здійснював численні завойовницькі війни, виступаючи претендентом на європейське, а згодом і світове панування.

З поразкою 1812 р. у війні з Росією почався розпад величезної Французької імперії.

У 1814 р. війська антифранцузької коаліції вступили до Парижа і Наполеонові довелося зректися престолу. Був засланий на о. Ельба.

У 1815 р. знову повернувся до Франції. Після поразки під Ватерлоо він вдруге зрікся престолу (22 червня 1815 p.). Був засланий на о. Св. Єлени, де і помер у 1821 р.

Бонапартистський переворот 1799 р.

Прихід Наполеона до влади

Велика буржуазія зрозуміла необхідність установлення сильної влади.

Наполеон Бонапарт, спираючись на армію, вирішив скористатися ситуацією у Франції на свою користь.

Діставши підтримку буржуазних кіл, банкірів, Наполеон, удавшись до підкупу й погроз, домігся заяви членів Директорії про відставку.

Щоб позбавити Законодавчий корпус підтримки парижан, його перевели в передмістя Сен-Юту через загрозу заколоту роялістів (монархістів),

У Раді п’ятисот було поставлено на голосування передання влади від Директорії до трьох консулів на чолі з Наполеоном Бонапартом. Рада п’ятисот у присутності гренадерів, уведених до зали засідань, проголосувала за цю пропозицію.

18-го брюмера VIII року республіки (9 листопада 1799 р.) було здійснено державний переворот і встановлено військову диктатуру, яка служила інтересам великої буржуазії. Причини приходу Наполеона до влади

1. Військові поразки французької армії.

2. Народне невдоволення політикою Директорії.

3. Необхідність “твердої руки” для захисту приватної власності й інтересів великої буржуазії.

4. Особисте прагнення Наполеона до влади.

Основні періоди Французької революції

Передумови війни

Наполеон Бонапарт скористався здобутками Великої Французької революції. Після перевороту 18-19 брюмера VIII року (9 листопада 1799), він, як перший консул очолив Республіку. Цей переворот знаменував собою остаточне закінчення революції. Наполеон провадив політику, спрямовану на централізацію влади та концентрацію її у власних руках. Для цього за новою Конституцією було створено складний бюрократичний апарат, головним завданням якого було виконання волі першого консула.

Розгром Третьої коаліції

Занепокоєний бурхливою підготовкою плану Наполеона щодо висадки на Британських островах, уряд Британії розгорнув активну діяльність щодо піготовки сильної антифранцузької коаліції на континенті. До 1805 року вдалось створити третю антифранцузьку коаліцію в складі Великобританії, Австрійської імперії таРосійської імперії. Британія мала фінансувати дії союзників, а Австрійська імперія та Російська імперія — виставляти свої війська на полях битв. Для цього союзники розробили грандіозний план розгрому наполеонівської Франції. На півночі Європи, проти Данії мала діяти 100 тис. російсько-британська армія. У Центральній Європі, проти Баварії та прирейнських союзників Наполеона — 80 тис. австрійська армія Макка, на допомогу якій з Росії рухалась 45 тис. арміяКутузова. В Північній Італії мала діяти 100 тис. австрійська армія герцгерцога Карла-Людвіга-Іоганна, яка мала очистити від французів Ломбардію та розвинути наступ на південну Францію. Одночасно з цими арміями у Кампанії висаджувалась 36 тис. армія прихильників неаполітанських Бурбонів, що рухаючись на північ вийшла б на з'єднання з австрійцями ерцгерцога Карла-Людвіга-Іоганна. І нарешті у Центрі Європи між силами К. Макка та ерцгерцога Карла мала діяти 25 тис. армія ерцгерцога Баптіста Йосифа Іоганна, який мав допомогти одному з них в разі потреби. Однак оскільки британці не виступили на жодному напрямку, а Бурбони не змогли зібрати достатніх сил, то основними силами коаліції залишались австрійська та російська армії.

Наслідки походу в Москву

У 1808–1811 імперія Наполеона досягла піку своєї могутності. Але на шляху до повного панування в Європі стояли Великобританія та Російська імперія. Якщо вторгненню до Британських островів заважав військово-морський флот Англії, який уже продемонстрував свою могутність у Трафальгарській битві, то шлях до Російської імперії був відкритий.

Між тим відносини між Французькою та Російською імперіями загострювалися. Континентальна блокада, у якій Російська імперія брала участь за умовамиТильзитського миру, була їй невигідна і тому часто порушувалася. Каменем спотикання між двома імперіями стало «польське питання». Із захоплених на західному кордоні Російської імперії земель Наполеон створив Герцогство Варшавське, де діяла конституція, яка звільнила селян від кріпацтва. Це становило загрозу для Російської імперії, і Олександр І підписав таємний договір із королівством Пруссія про спільний напад на Герцогство Варшавське. У відповідь на це Наполеон ввів до польських земель свої війська. Крім того, Франція підштовхувала Османську імперію та Іран до війни з Російською імперією.

Для вторгнення в Російську імперію Наполеон зібрав армію з понад 600 тис. осіб, половина з яких були представниками підкорених земель.

Російська імперія також мала величезну армію у 900 тис. осіб, проте вони розташовувалися у різних частинах держави — на Кавказі, у Криму, Фінляндії, Молдавії. Таким чином, на західному кордоні проти військ Наполеона було зосереджено близько 240 тис. осіб, розподілених на три армії, які прикривали основні напрямки. На петербурзькому напрямку — 1-ша армія генерала М. Барклая-де-Толлі, на московському — 2-га армія генерала П. Багратіона і на київському напрямку — 3-тя армія генерала О. Тормасова.

24 червня 1812, без оголошення війни, Наполеон напав на Російську імперію, розраховуючи розбити російську армію в одній генеральній битві.

1-ша та 2-га російські армії почали відступати і в серпні з'єдналися під Смоленськом, де відбулася перша велика битва — Смоленська. Російська армія продовжувала відступати, що викликало незадоволення серед населення, і Олександр І призначив головнокомандувачем російською армією М. Кутузова.

Генеральна битва відбулася 7 вересня 1812 під Бородіном. Битва була запеклою, проте жодна зі сторін не здобула перемоги. Французи втратили близько 60 тис. осіб убитими (40% військ). Російська армія втратила близько 40 тис. осіб, але зберегла боєздатність.

Наступного дня М. Кутузов вирішив не продовжувати битву і відступив, а після Воєнної ради у Філях російська армія залишила Москву.

Армія Наполеона вступила в Москву. У місті почалися грабунки, а через деякий час спалахнула пожежа, яка знищила більшу частину міста, зокрема продовольчі склади. Французькі війська опинилися на межі голоду. Наполеон запропонував Олександру І переговори, проте російський імператор відмовився. Французький імператор був змушений ухвалити рішення про відступ. Спроба французької армії рушити неспустошеними шляхами завершилася невдачею, у битві під Малоярославцем російські війська зупинили французів. Армія Наполеона змушена була відступати Смоленською дорогою, яку вони вже розорили. Поступово відступ перетворився на панічну втечу. У Росії розгорнувся партизанський рух, почалася сувора зима, французька армія танула на очах. Наполеон, дізнавшись про заколот у Парижі, залишив армію і вирушив до Франції. Через деякий час близько 20 тис. осіб, залишки «Великої армії» імператора Наполеона, переправилися через річку Німан. Російський похід закінчився повною поразкою.

Битва при Ватерлоо

Після повернення Наполеона з острова Ельба під час так званих Ста днів вчинив, як виявилось, останню спробу стати на чолі Франції. Першим його кроком після повернення стало відновлення Імперії, а отже і її армії.

1815 на плато Мон-Сен-Жан, недалеко від Брюсселя, у битві при Ватерлоо Наполеон Бонапарт зазнав остаточної поразки від об'єднаних британоо-нідерландських та прусських військ, якими керували відповідно Веллінгтон та Блюхер. Повернувшись до Парижу імператор підписав акт зречення та здався на милість британців. Попри його прохання перевезти його до США, британський уряд вирішив заслати його, як почесного полоненого на острів Святої Єлени. Таким чином битва при Ватерлоо поставила остаточну крапку в ході Наполеонівських війн.

Новий світовий порядок унаслідок наполеонівських війн[ред. • ред. код]

Докладніше: Віденський конгрес