Шевченко-художник

Пристрасний потяг до малювання виявився у Шевченка ще в дитинстві, про що є немало свідчень сучасників і біографів Кобзаря. Сам Шевченко, згадуючи свої дитячі роки, теж неодноразово підкреслював свою нестримну любов до малювання. Так, у вірші «А.О.Козачковському» він писав:

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя – дяка,

Гарненько вкраду п’ятака –

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге – та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду…

Згадує Шевченко і ті численні прикрощі, які доводилось йому терпіти через своє захоплення малюванням. Не раз глумилися над ним дяки –п’яниці, в яких він марно сподівався навчитися малярської премудрості, не милував за це свого козачка і пан Енгельгардт. Заставши одного разу хлопця вночі за малюванням, пан «выдрал его за уши, надавал пощечин», а на другий день «велел кучеру Сидорке выпороть его хорошенько, что и было исполнено сугубо».

Талант художника виявився у Шевченка дуже рано, значно раніше, ніж талант поетичний. Якщо перші поетичні спроби його припадають на 1836-1837 рр., то його найбільш ранній малюнок, що дійшов до нашого часу і відомий нині під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка», датований самим автором ще 1830р. З цієї ранньої, ще юнацької роботи і розпочинається здебільшого розгляд малярського доробку видатного художника.

Більш-менш систематично займатися малярством талановитий юнак одержав змогу лише в роки перебування на правах учня в артілі «живописних справ майстра» В.Г. Ширяєва (1832-1838), куди його врешті - решт віддав поміщик Енгельгардт, бажаючи мати власного дворового маляра.

У 1833 р. Шевченко виконав у техніці акварелі портрет свого пана – поміщика П.В. Енгельгардта. Мистецький рівень виконання слід визнати порівняно високим, якщо врахувати, що його автор ще не мав відповідної професійної підготовки в галузі станкового малярства. З портрета перед нами постає образ людини, соціальна належність якої до панівного класу не викликає сумніву. Правда, в портреті є й риси, які видають руку ще не зовсім досвідченого художника-початківця: не дотримано симетрії в передачі обличчя, не зовсім вдало згармонізовано кольори.

Після викупу з кріпацтва Шевченко починає відвідувати заняття у Петербурзькій Академії мистецтв, куди був зарахований стороннім учнем.

Його вчителем був відомий російський художник Карл Брюллов.

Навчаючись у Академії, Шевченко досяг великих успіхів і отримав три срібні медалі за роботи з натури. Одну з них - за роботу «Циганка-ворожка» (1841).(Зображена художником сцена ворожіння відбувається на тлі романтичної обстановки. Молода дівчина у святковому вбранні й боса стоїть під розлогим кленом, який прикриває її розкішним гіллям. Простягши руку циганці й відвернувшись від неї, дівчина насторожено, навіть з тривогою слухає слова ворожіння. На спині у ворожки напівголе циганча, а біля ніг дівчини, задерши морду вгору, насторожилася дворова собачка).

Автопортрет 1840 року – перший із цілої серії Шевченкових автопортретів (їх налічується близько трьох десятків). Разом взяті, вони є своєрідною малярською автобіографією Кобзаря. Автопортрет відзначається високим професійним рівнем виконання і свідчить про те, що Шевченко на цей час уже досконало володів технікою олійного живопису. Особливо майстерно написано обличчя, з неабияким умінням модельоване засобом світлотіні.

У 1843 році після майже чотирнадцятилітнього перебування на чужині Шевченко здійснив свою першу поїздку по Україні. Це була надзвичайно важлива подія в житті Кобзаря, яка вирішальним чином позначилася на всій його творчості і як поета, і як художника. Побувавши в багатьох населених пунктах Чернігівщини, Київщини, Черкащини, Полтавщини, митець на власні очі побачив, у яких невимовно важких умовах соціального й національного гноблення продовжує перебувати його рідний народ. Нового змісту набуває в ці роки малярська творчість Шевченка. Увагу його як художника все більше привертають картини народного життя і народного побуту, краєвиди рідної природи, а також героїчні сторінки історії України.

Відразу після приїзду в Україну в травні 1843р. Шевченко написав олією дві жанрові картини «Селянська родина» та «На пасіці», в яких відтворено народний селянський побут. Саме ці твори слід вважати першими зразками реалістичного побутового жанру в українському образотворчому мистецтві.

Змістом картини «Селянська родина» є відтворення побутового життя простої селянської родини. Дія відбувається в літню надвечірню годину. Ласкаво світить сонце, кидаючи на землю довгі тіні від предметів і граючись відблисками на хатній стіні й постатях персонажів. На обличчях селянина й його дружини – вираз тихої, неприхованої радості. На призьбі, гріючись під ласкавим промінням сонця, сидить старенький дідусь. У всьому відчувається сердечна теплота й велика любов художника до простої людини – трудівника.

За своїм мотивом близька до «Селянської родини» картина «На пасіці», в якій теж стверджується ідея родинного щастя селянина – трударя. Тут зображено селянина-пасічника, якому діти (двоє дівчаток) принесли обід. Кинувши видовбувати вулик, пасічник відпочиває, поклавши натруджені руки на коліна, і веде з дітьми неквапливу розмову.

У 1843-1847 рр. під час свого перебування в Україні Шевченко виконав у різній техніці (олія, акварель, олівець, туш) значну кількість творів портретного жанру, які засвідчили дальше зростання його як портретиста. Окрему групу цих творів становлять олійні жіночі портрети, серед яких виділяються портретні зображення Маєвської (1843), Г.І.Закревської (1843), М.Д.Горленко (1846-1847) та К.Кейкуатової (1847). Всі ці твори виконані Шевченком на замовлення.

Від портрета Г.І.Закревської (1843) віє справжньою поезією, Шевченко писав його з особливим натхненням, оскільки вважав портретовану ідеалом жіночої краси. Тарасові подобалась молода вродлива дружина поміщика Платона Закревського, яка завжди привітно зустрічала поета і художника в родовому маєтку Закревських - Березовій Рудці. Перебуваючи на засланні, Шевченко часто згадував Ганну Іванівну Закревську, присвятив їй кілька задушевних віршів.

Справжнім шедевром портретного мистецтва дослідники мистецької спадщини Шевченка вважають портрет К. Кейкуатової. Ця робота була останньою, написаною до заслання. Портрет розкриває трагічну долю молодої княгині. ЇЇ мати, вдова Марія Бутович, щоб вигідно прилаштувати доньку, віддала її заміж за багатого сусіда-вдівця, удвічі старшого за наречену. Князь був самодуром, жорстоким до своїх кріпаків. Княгиня важко пережила гультяйство і грубість свого чоловіка. Її печаль виказує погляд. Їй залишилося жити не більше року. Шевченко в портреті втілив трагічну самоту молодої жінки.

Цікаві також портрети Й.Ф. Рудзинського – ротмістра – гусара, сина повітового лікаря, у якого Шевченко деякий час лікувався і з яким підтримував добрі стосунки, та І.І. Лизогуба – брата одного з найближчих друзів Кобзаря – Андрія Лизогуба, який морально й матеріально підтримував його у важкі роки заслання. Учасник війни з Наполеоном 1812 р., Рудзинський зображений у військовому мундирі, прикрашеному орденами. Якщо з портрета Рудзинського на нас дивиться вольова, з впертим характером людина, то в погляді, як і в усьому зовнішньому вигляді І.Лизогуба (1846), відчувається розум, лагідність і доброта.

Багато уваги приділяв Шевченко зарисовці історичних, головним чином архітектурних пам’яток ХІІ-ХУІІ ст.. Малюнки з зображенням церков, стародавніх руїн, монастирів тощо є цікавими зразками так званого архітектурного пейзажу.

Уже в 1843 р. під час першого приїзду до Києва Шевченко виконав малюнок «Видубицький монастир». Увіковічив художник й інші історичні та архітектурні пам’ятки Києва, присвятивши їм малюнки «Аскольдова могила», «Васильківський форт у Києві», «Костьол у Києві» та ряд начерків в альбомах.

У Почаєві художник виконав чотири малюнки з зображенням Почаївської лаври («Почаївська лавра з заходу», «Почаївська лавра з півдня», «Вид на околиці з тераси Почаївської лаври» та «Собор Почаївської лаври (внутрішній огляд)»).

Внаслідоок слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства Шевченка було визнано особливо небезпечним державним злочинцем і наприкінці травня 1847 р. відправлено рядовим солдатом в Оренбурзький окремий корпус. За власноручним письмовим розпорядженням царя Миколи митцю було суворо заборонено писати й малювати. Однак і в невимовно важких умовах солдатського життя, незважаючи на царську заборону, Шевченко продовжував творити і як поет, і як художник. Нині відомо кількасот малярських творів цього періоду.

Досить своєрідні й майстерні за виконанням пейзажі Мангишлаку, які Шевченко виконав під час своєї участі в геологічній експедиції в гори Кара-Тау влітку 1851р. та в Новопетровському укріпленні (1853-1857). Це передусім акварелі «Ханга-Баба», «Вид на Кара-Тау з долини Аназир», «Місячна ніч серед гір», «Скеля Монах», «Мис Тюк-Карагай на півострові Мангишлак», «Новопетровське укріплення з Хівінського шляху», «Мангишлацький сад».

З портретів Шевченка, виконаних на засланні, виділяються портретні зображення польського політичного засланця Хоми Вернера, братів Ф.М. та М.М.Лазаревських, О.С.Бларамберг, коменданта Новопетровського укріплення І.О.Ускова та його дружини А.О.Ускової. Твори ці свідчать про дальше зростання майстерності Шевченка-портретиста.

Л.О. Ускову Шевченко портретував тричі. Чудовий портрет "А.Ускової з донькою на руках", в якому художник переконливо втілив благородну ідею материнства і любові до дітей – це було почуття, яку ніколи не згасало в серці Шевченка.

Окреме місце серед жанрових малюнків Шевченка років заслання займає «Казашка Катя»(1857). Це своєрідний жанровий портрет, з якого на нас дивиться молода дівчина з каганцем у руках. Світло від каганця падає на вродливе обличчя дівчини, надаючи її образові привабливості й глибокої поетичності.

Малюнками на теми з життя казахів Шевченко висловив свою велику любов до знедоленого казахського народу, важку долю якого йому багато в чому судилося розділити. Для Тараса Григоровича казахи були цікаві, щедро обдаровані природою працелюбні люди – і саме такими вони постають перед нами на його малюнках. Невипадково вдячний казахський народ вважає Шевченка своїм першим національним художником.

Після повернення із заслання митець з новою силою і натхненням береться за перо поста і пензель художника. У його творчості настає нове піднесення. Посилюється в цей період активність Шевченка в галузі образотворчого мистецтва, якому від віддає багато сил і часу.

У березні 1858 р., гостюючи в Москві у свого найближчого друга – видатного актора М.С. Щепкіна, Шевченко намалював його портрет. Це один з найкращих творів у всій портретній спадщині художника. Досить порівняти цей твір з портретами попередніх років, щоб переконатися, наскільки зрілішим, реалістичнішим став підхід Шевченка до трактовки людського образу в портретному мистецтві. Перед нами літня вже людина з повним, навіть дещо обвислим обличчям, перерізаним від перенісся до підборіддя двома глибокими зморшками. Великий випуклий лоб, обрамлений на скронях космами поріділого волосся, глибоко посаджені, лагідні й надзвичайно уважні очі видають неабиякий розум й безмежну доброту видатного актора. Портрет виконано фактично одним лише італійським олівцем, якщо не враховувати кількох невеликих штрихів, зроблених крейдою, однак він по-справжньому живописний.

Найбільше часу й уваги в останній період своєї малярської діяльності Шевченко приділяє мистецтву гравюри, зокрема офортові й акватинті. Ще перебуваючи на засланні, Тарас мріяв повністю присвятити свою діяльність художника гравюрі. За короткий час напруженої праці Шевченко досяг у галузі офорту й акватинти таких успіхів, що став одним з найвидатніших офортистів у Росії. У цій техніці він виконав у 1858-1860рр. ряд портретів, а також кілька своїх автопортретів.

Цікавий «Автопортрет з свічкою в руках» (в основу зображення покладено малюнок, зроблений художником ще в молоді роки), в якому Шевченко продемонстрував віртуозне уміння користуватися засобами світлотіні. Локальне й досить різке освітлення (полум’я свічки) дало змогу художникові побудувати твір на виразних світлотіньових контрастах, особливо в окресленні обличчя. Молодий Тарас тримає в руках свічку, «…як апостол, що несе світло правди і науки. З вогнем він починав своє творче життя і з вогнем помер, залишивши людям полум’я свого серця, що зігріває, будить думку».

У техніці офорта й акватинти Шевченко виконав і ряд жанрових композицій: «Свята родина» за картиною Мурільйо, «Притча про робітників на винограднику» за однойменним твором Рембрандта, «Приятелі» за малюнком І.І. Соколова, «Вірсавія» за картиною К.Брюллова. А також кілька оригінальних композицій («Старець на кладовищі», «Сама собі в своїй господі», «Українські дівчата» та ін.). Роботи ці відзначаються високим рівнем виконання.

Успіхи Шевченка – офортиста були настільки значними, що не могли не привернути до себе уваги передових кіл мистецької громадськості. Змушена була прореагувати на них і Рада Академії, яка в 1860 році присвоїла Шевченкові звання академіка гравюри. Але диплома академіка одержати Шевченко уже не встиг. Його бурхливу поетичну й малярську діяльність перервала передчасна смерть.

Мистецька творчість Т.Г. Шевченка – видатне явище в історії українського образотворчого мистецтва. Своєю мистецькою діяльність він утвердив реалізм в українському малярстві, накреслив напрямки розвитку всіх його жанрів – портретного, побутового, пейзажного, заклав основу реалістичної української графіки. Підпорядкувавши свій пензель, як і своє пристрасне поетичне слово, високій благородній меті служіння рідному народові, визволенню його з-під колоніального ярма і соціального рабства, Шевченко став прикладом для багатьох українських митців наступних поколінь.