Мистецький образ української Святині

У колекції Шевченківського національного заповідника зберігаються твори українських та зарубіжних митців (кінця ХІХ-початку ХХІ ст.), які поділені на певні мистецькі серії. Одна із серій називається «Тарасова Гора в образотворчому мистецтві» і налічує більше 300 музейних предметів живопису і графіки.

На початку ХХ століття мистецький образ могили Тараса Шевченка з високим блакитним чавунним хрестом створили художники, які приходили пошанувати пам'ять Тараса Шевченка і тут, на високій Тарасовій горі, отримали велику насолоду від споглядання канівських краєвидів та натхнення для творчості. Часто, поряд з могилою Кобзаря, митці малювали об’єкти, які бачили вдорозі чи на самій горі. Дехто малював невелику українську хату, у якій був створений перший народний музей «Тарасова світлиця» та проживала родина сторожа могили Шевченка – Івана Ядловського.

Вячеслав Розвадовський, одеський художник впродовж свого життя презентував українське мистецтво через пересувні виставки творів глибоко національних художників на території Росії. Звісно, пропаганда українського мистецтва і тоді викликала неоднозначне рішення з боку тогочасного уряду, і художника Розвадовського вислали у Ташкент, де він і помер. Репродукція його роботи з надзвичайно цікавим ракурсом хвилює кожного, то розглядає прискіпливо на картині кожну деталь.

Володимир Наленч ­– художник, який більшу частину свого життя прожив на території Польщі, але неодноразово бував в Україні і в Каневі, зокрема. Місце поховання Тараса Шевченка здавалося йому Єрусалимською Голгофою. Підтримав висловлювання відомого українця О. Городиського який передав свої враження від Тарасової гори, що в духовному розумінні гора, яка увібрала в себе нетлінні останки Тараса Шевченка «…за всі світові найвищі гори – вища…». На репродукції – хрест на могилі немов дістає небес. А неподалік могили сидить прочанин, який відпочиває після довгої важкої дороги.

Вже у 1950-х рр., згадуючи малюнки та свідчення доброго друга Тараса Шевченка – Григорія Честахівського, харківський художник Микола Міщенко створив одне з найбільших живописних полотен вищезгаданої теми – місце поховання Тараса Шевченка після першого впорядкування Варфоломієм Шевченком.

У 1923 році на могилі Тараса Шевченка було встановлено новий пам’ятник, збудовані бетоновані сходи. Вигляд Шевченківського меморіалу змалювали художники, які піднімалися на могилу Кобзаря. Літній пейзаж із зображенням святого для українців місця – вічного спочинку Кобзаря зобразив чернігівський художник Євген Лученко, який у студентські роки неодноразово бував на канівських мистецьких пленерах. Зображений Євгеном Лученком пам’ятник на могилі Кобзаря вважався тимчасовим. Трішки з іншого ракурсу зобразив вид могили Тараса Шевченка у 1931 році художник Іван Порошин.

Ще у 1933 році на державному рівні піднялося питання щодо створення Шевченківського меморіалу із будівництвом літературного музею та встановленням нового пам’ятника на могилі поета. Доручили таку відповідальну місію відомому українському архітектору Василю Кричевському. Під час підготовки проекту музею автор неодноразово відвідував Канів, могилу Тараса Шевченка. Часто приїжджав з родиною, зокрема з сином – художником Василем Кричевським (молодшим).

Вже після пам’ятного дня 18 червня 1939 року, коли в урочистій атмосфері було відкрито музей і новий пам’ятник на могилі, Кричевський – молодший намалював пам’ятник Тарасу Шевченку на його могилі (ск. Матвій Манізер, арх. Євген Левінсон) з фрагментом східців, що ведуть до музею та краєвидом, що відкривається з Тарасової гори.

Живописні місця Канівщини здавна захоплювали чутливе око художників. У свій час подорожуючи Дніпром захоплювався цими місцями Тарас Шевченко, мріяв збудувати на березі Дніпра собі оселю, доживати у Каневі віку разом з сім’єю. За спогадами сучасників, мрія повернутися у ці місця не полишала поета, його останніми словами були слова «До Канева! До Канева!!». Ці місця не залишали байдужими і викладачів Київського художнього інституту. З їхньої ініціативи на вулиці Бесарабії у Каневі було збудовано приміщення, де жили студенти Київського художнього інституту, які проводили тут пленерні студентські практики впродовж багатьох років. Серед викладачів інституту Ілля Штільман, Іван Красний, Василь Забашта та багато інших, які студентам –початківцям передали свій професіоналізм і свою любов до Канівщини. Репродукції їх творів, які зберігаються у фондовій колекції Шевченківського національного заповідника можна побачити на шкільному стенді.

Місто Канів під час ІІ Світової війни було окуповане німецькими нацистами ще у червні 1941 року. Музей Тараса Шевченка ще кілька місяців приймав відвідувачів. Але за час окупаційної влади експозиція музею, бібліотечні фонди були практично знищені. Могила Шевченка з пам’ятником зазнала певних пошкоджень бойовими снарядами. Звільнено могилу Шевченко у січні 1944 року. Серед бійців, що визволяли українську Святиню був талановитий сумчанин Олександр Тарасенко, який разом з побратимами приніс перший вінок на могилу Тараса Шевченка у вже вільному від нацизму Каневі. Після війни Тарасенко навчався у Харківському художньому інституті. Отримавши професійну освіту, створив серію ліногравюр «В боях за Тарасову землю» та графічні твори у яких увіковічнив післявоєнний Шевченківським меморіал. На стенді – репродукція роботи Олександра Тарасенка, створена у 80-х рр. ХХ ст. «Біля підніжжя Тарасової гори», де відтворено нижній парк Шевченківського меморіалу та початок сходження на Тарасову Гору.

Комплекс сходжень до могили Тараса Шевченка був побудований у 1977 році. Гранітні сходи з ажурними перилами, місця для відпочинку спонукали художників до творчості. На стенді – репродукція роботи талановитої канівської художниці, заслуженого діяча мистецтв Галини Морозової. ЇЇ роботи стали окрасою фондового зібрання Шевченківського національного заповідника. Галина частий гість на Тарасовій горі, вона не тільки вшановує пам'ять Тараса Шевченка, а черпає натхнення від цих чарівних місць. Тарасова гора стала місцем художніх пленерів не тільки для канівської мисткині. З 2000 року науковці Заповідника за сприяння Міністерства культури організовували мистецькі пленери для художників із України та закордону. На стенді роботи черкаського художника Василя Цимбала, київського – Анатолія Буртового, Петра Сипняка з Іванофранківщини, Євгена Манишина зі Львова. Ці художники створили неповторний мистецький образ української святині – могили українського поета і художника, національного генія Тараса Шевченка.