У грудні 1845 року Тарас Шевченко, гостюючи на Переяславщині, захворів на запалення легень. У ті часи ця хвороба була смертельною, тому поет вирішив написати прощального вірша. Ним і став « Заповіт». Проте так він був названий пізніше; спочатку вірш був без заголовка, а потім у різних передруках називався « Завіщанієм» і « Думкою». Лише після смерті поета вірш дістав сучасну назву.
« Заповіт» за змістом чітко ділиться на три частини( по дві чотирирядкові строфи), кожна з яких має свою провідну думку, тобто ідею. У першій частині автор заповідає поховати його в рідному краї, де « лани широкополі, і Дніпро, і кручі…». Коли читаємо ці рядки, перед нами розкривається панорама всієї України з її красою й величчю, починаємо усвідомлювати громадянську відповідальність за її долю - так пробуджується патріотизм. У другій частині « Заповіту» Тарас Шевченко спонукає співвітчизників скинути із себе кайдани й боротися за краще життя, за волю. А в останній поет закликає після знищення гнобителів побудувати нову, вільну сім’ю народів.
