Він був сином мужика, і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком , і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдацької муштри,а для волі зробив більше, ніж десять переможних армій. його любові до людей в ненависть і погорду...

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйоні к людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко (І. Франко, «Присвята»).

«З його появою можна було сказати, що українське відродження з літературного боку забезпечене»(Михайло Грушевський).

«А твори його належать всій Україні і будуть промовляти до неї вічно» (Пантелеймон Куліш).

« Я вчився по його творах писати. Геніальна образність, чудова яскравість, зворушливий драматизм творів Шевченка ніколи не вирвеш із серця, вони освітлюють усе життя» (Олександр Серафимович).

« Шевченко цілком заслуговує почестей, якими його оточують. Він був більше, ніж українець,- він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет,- він був хоробрим борцем за права і волю людей. Він писав вірші, щоб вести рішучий бій за волю… Коло Шевченкових слухачів було таке широке, а вплив був такий великий, що його слова знаходили читача і любов далеко поза кордонами рідної країни. Видання його поезій були такі вартісні, що кожна родина старалася мати дві книжки - Біблію і Шевченка» (Ліндон Джонсон).