У цім краю земля до неба горнеться,
А в росах світяться Тарасові сліди
В Шевченкове, і в Будище, і в Моринці
Врочисто, мов до храму увійди...
А.Савченко
А в росах світяться Тарасові сліди
В Шевченкове, і в Будище, і в Моринці
Врочисто, мов до храму увійди...
А.Савченко
Тарас шукає залізні стовпи.
Є куточок землі -
України всієї окраса.
Той куточок землі
На колишній садибі Тараса.
А.Савченко
Хата батьків.
Портрет батька.
В науці у дяка.
Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії у родині Григорія та Катерини Шевченків, що належали поміщику Василю Енгельгарду. Через рік після народження сина, родина переїздить до сусіднього села Кирилівки. Хату, в якій пройшли дитячі роки, Тарас намалював вже будучи добре відомим художником. Це про неї він писав
Не називаю її раєм
Тії хатиночки у гаї
За Тарасом доглядала старша сестра Катерина, бо мати змушена працювати на панищі. Дивитися за малим було не просто-не посидючий допитливий хлопець то землі наїсться, то в степ піде залізні стовпи шукати. Хлопець дуже любив українську пісню, любив слухати спів українських народних співців -кобзарів, розповіді діда Івана про славне минулу України. Це формувало характер хлопця в дусі любові до рідного краю, до рідної природи, до волі. У віці 8-ми років батько віддає тараса до школи до дячка -вчителя Павла Рубана. Важка то була наука :за найменшу провину школярів били, проте Тарас навчився читати й писати та засвоїв якість знань з арифметики. Коли Тарасу виповнилося 9 років до сім’ї прийшло горе-померла мати, через два роки помирає і батько. Залишившись сиротою, малий Тарас покидає батьківську хату і йде школярем- попихачем до дяка П. Богорського, але він мріяв бути художником і вперто шукав по навколишнім селах учителя малювання. Але після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас овець і майже рік наймитував у священника Григорія Кошиця.
Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам його характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу , самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову й цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси « незвичайності» хлопчика помітив ще його батько. Помираючи , він сказав родичам: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моя спадщина або нічого не буде значить, або нічого не поможе». Хист до малювання помітив маляр з села Хлипнівки, але Тарасу було вже чотирнадцять років і його забирають у покої поміщика Енгельгардта козачком.