Embedded Files
Тема страхів у дітей різного віку зараз загострена. Стрес спровокував те, що дитина могла вже давно пройти у своїй «віковій нормі». Нижче — прості дії, які можуть використовувати дорослі.
Запропонуйте дитині уявити, що навколо неї сфера, що світиться. Долонями (пантомімою) навколо себе вибудовуйте кордони. Все, що лякає – залишається за цією кулею. Вона складається і з власної сили та любові.
Скажіть, аби дитина міцно стиснула вашу руку. А тоді проговоріть їй вголос: «У тобі стільки сили, яка допоможе впоратися із будь-яким страхом».
Поверніть дитину у відчуття «теперішнього» — попросіть торкнутись кількох різних по фактурі та температурі об’єктів, знайдіть 2-3 об’єкти зеленого кольору (зелений сприймається як спокійний, безпечний), випийте води, вимовляйте «брррррррр», зробіть якусь смішну пику.
Спробуйте відштовхнути страшний образ руками – відкиньте його від себе зі звуком.
Розітріть долоні, покладіть на нирки, розітріть долоні, покладіть на ребра, потім розтертими долонями простукайте своє тіло, ніби вибиваєте килимок.
Навчіть дитину, що у неї є «чарівна кнопка», що допомагає впоратись зі страхом — знаходиться між мізинцем та безіменним пальцем.
Запропонуйте уявити, що те, що лякає, ми зменшуємо до такого розміру, що можна стиснути в кулак, сховати в сірниковій коробці.
Крикніть голосно: «Страх — йди. Я тебе не боюсь!»
Додайте до образу, що лякає, якусь смішну деталь (наприклад, до образу злої людини – бантик чи величезні вуха слона, чи курячі лапки)
Якщо дитину злякав образ, який він бачив у мультфільмі чи кіно, то цю картинку страшної події слід відправити назад у мультфільм. Плескайте в долоні, ніби «запечатуючи» цей образ знову у мультфільмі. Можна запропонувати – в уяві стерти цей образ гумкою.
Якщо дитину налякав страшний сон – після пробудження, як режисери змінюйте сюжет.
Якщо дитину злякав звук, помасажуйте вуха, обов'язково скажіть – це був звук (такий)…. Все вже минулося. ми в безпеці.
Уявіть, що страх можна зменшити та покласти у сейф. Закрийте сейф на замок, перев'яжіть ланцюгом, мотузкою і відправте кудись на далеку планету або під землю, або океан.
Важливо пам'ятати:
Коли дитина каже, що їй страшно – найбільший її страх, що її не приймуть, висміють. Найдивніший страх ми сприймаємо як реальний, він є у реальності дитини. Тому ми допомагаємо дитині, не знецінюючи її почуття. Якщо ми їй скажемо — нічого страшного немає — вона не перестане боятися. Вона залишиться зі страхом наодинці.
Будь-яка складна ситуація може стати містком для близькості.
Алгоритм:
Підтримка. Замість слів: Ти ж великий, тут нічого боятися (ці слова раціональні, звучать, як знецінювання), – Ти виглядаєш наляканим. Бачу, що тобі страшно.
Близькість: Я з тобою (можна сказати словами, можна обійняти, взяти на руки, взяти за руку), — Чого ти боїшся? — Адже важливо, щоб дитина від загального «я боюся» перейшла до конкретного Я боюся темряви, Я боюсь, що на мене нападуть монстри, Я боюсь, що загублюсь.
Коли ми знаємо, що конкретно лякає дитину, ми можемо вибрати спосіб трансформації.
Нормалізація: Знаєш, я боялася у твоєму віці та навіть зараз іноді боюсь. Зараз те, що відбувається, дійсно страшно. Я точно знаю, що ми впораємося. Ми можемо з тобою зробити.
Трансформація: (конкретні дії та практики вище).
Ви могли побачити, що у всіх ідеях — дитина і дорослий — суб"єкт, відчуває свою силу і сам робить дію.
Це — так звані «швидкі практики». Те, що можуть робити батьки, щоб зняти гострий стан. Трансформацією, глибокою роботою, мають займатися спеціалісти.
UNICEF
Як батькам вберегти дітей від психологічної травми під час війни: поради
Як батькам вберегти дітей від психологічної травми під час війни: поради
Вікторія Андрєєва
Війна може травмувати дитячу психіку, але цьому можна запобігти. Лише 5 простих правил можуть врятувати вашу малечу від психологічних проблем в майбутньому.
Про них розказала голова громадської спілки "Освіторія" Зоя Литвин. Вона зазначила, що інструкцію розробила за матеріалами Інституту когнітивно-поведінкової терапії.
Як легко, але дієво батькам підтримати психіку дитини?
Бути поруч
Зоя Литвин зазначає, що дорослі є головним джерелом підтримки для власних дітей.
"Відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший "термостат безпеки" для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці", – пояснює вона.
Війна може травмувати дитячу психіку, але цьому можна запобігти. Лише 5 простих правил можуть врятувати вашу малечу від психологічних проблем в майбутньому.
Про них розказала голова громадської спілки "Освіторія" Зоя Литвин. Вона зазначила, що інструкцію розробила за матеріалами Інституту когнітивно-поведінкової терапії.
Як легко, але дієво батькам підтримати психіку дитини?
Бути поруч
Зоя Литвин зазначає, що дорослі є головним джерелом підтримки для власних дітей.
"Відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший "термостат безпеки" для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці", – пояснює вона.
Підтримка дітей під час війни. Поради батькам
Підтримка дітей під час війни. Поради батькам
На сьогоднішній день психологи застерігають, що деякі батьки надто буквально сприймають поширене твердження «…діти все розуміють…» і не ламають собі голову над тим, як правильно і делікатно пояснити дитині, що в Україні відбувається повномасштабна війна.
«Якщо ми не будемо давати дітям чітку картину світу, пояснювати, що йде війна, що на ній гинуть люди, то вони фантазуватимуть і придумуватимуть свої варіанти того, що відбувається», – пояснює докторка психологічних наук Вікторія Горбунова. І ці фантазії, каже вона, зазвичай ще страшніші за реальність.
Діти бачать і розуміють світ очима своїх батьків. Понад усе їх травмує невпевненість батьків. Діти хочуть бачити своїх батьків врівноваженими та впевненими людьми.
За хаотичних умов діти орієнтуються в своїй поведінці на дорослих. Якщо батьки обтяжені почуттям безпорадності, діти також загубляться в цьому ж почутті. Втім, якщо батьки, висловлюючи своє щире занепокоєння ситуацією, не піддаються почуттю вразливості і безсилля, а натомість обговорюють ситуацію якомога відкритіше, слухаючи і втішаючи дітей, то вони можуть почуватися в безпеці і під надійним захистом своїх батьків.
Війни бояться всі. Війна перевертає життя з ніг на голову – за мить людина опиняється у надзвичайній ситуації. Загалом дорослі зазвичай набагато конкретніше усвідомлюють небезпеки воєнної ситуації. Але, попри свій страх вони можуть створити для дітей «безпечний простір»: зрозуміло пояснити дітям світ; захистити їх від надлишку інформації; мотивувати до потрібних дій і підтримувати дітей під час їх виконання; підтримувати, гратися з дітьми та слухати і чути їх.
ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ?*
Зберігайте нормальний уклад життя (наскільки це можливо).
Якщо є така можливість, то дітям бажано продовжити займатися своїми звичними справами й обов’язками. Безпосередньо після травматичної події може знадобитися деякий час, щоб відійти від початкового шоку, і на цей час щоденні рутинні справи можуть бути скасовані. Але коли мине кілька днів, загалом корисно повернутися до нормального стану й укладу, наскільки це можливо. Це дає дітям підтримку в подоланні травматичних ситуацій та допомагає їм зрозуміти, що нормальне життя все ще існує.
Дайте місце певній регресії.
У кризових ситуаціях від дітей часто очікують, що вони поводитимуться дуже по дорослому. Хоча ситуація цього й вимагає, та все ж треба дозволити дітям залишатися дітьми або навіть поводити себе як маленькі. У дітей може відбутись регресія до більш раннього ступеня розвитку. Це нормально. Це психологічна форма самозахисту, яка переносить назад в час, коли життя було стабільним, а маленький світ дитини – безпечним і надійним.
Така регресія може виявлятися в різних формах поведінки: деякі діти можуть потребувати надзвичайно багато фізичного контакту, щоб почуватися в безпеці (обіймайте стільки, скільки вони того потребують); деякі діти можуть знову почати мочитися в постіль; навіть старші діти можуть плакати (дозвольте дітям висловлювати свої почуття).
Організуйте «острівки безпеки». Це така обстановка, у якій діти можуть почуватися у безпеці принаймні один раз на день попри загальну нестабільність навколо.
Ігри. Пограйтеся з дітьми. Найкращі ігри в такі складні часи – це ігри, в які діти можуть грати всі разом без суперництва. Ось декілька прикладів таких ігор:
Плескання в долоні: Усі учасники стають в коло і плескають в долоні по колу. Спочатку естафета переходить повільно, тоді пришвидшується від однієї дитини до іншої. Діти можуть самі вирішити, чи плеснути в долоні один раз (тоді естафета перейде далі), чи плеснути двічі (тоді естафета зміняє напрямок руху).
Рух по колу. Спочатку одна дитина в колі вибирає і задає певний рух. Наступна дитина повторює рух, і так він проходить по всьому колу, неначе хвиля. Тоді вже інша дитина задає свій рух, який передається по колу, і так доти, доки всі діти не «запустять» свій рух.
Перша дитина каже слово, яке може бути початком речення. Наступна повторює це слово і додає наступне, і так далі. Слова мають бути граматично узгоджені, щоб вийшло речення. Побачите, яке речення вийде у групи.
Схожу вправу можна зробити й на грифельній дошці. Перша дитина малює лінію, а тоді хтось наступний продовжує її своєю. Всі діти можуть намалювати по одній або по дві лінії. В кінці вийде малюнок, створений групою.
Багато таких ігор можна вигадати самотужки. Вони не потребують якихось особливих допоміжних матеріалів і можуть тривати як декілька хвилин, так і набагато довше, якщо потрібно.
Заохочуйте дітей побавитися! Дайте їм простір для гри!
Розповідання історій. Усі діти люблять слухати різні історії. Сила уяви дозволяє їм мандрувати до світів, де ці історії відбуваються. Це також своєрідні «острівки» в морі щоденного стресу, адже діти можуть просто посидіти деякий час і послухати оповідку про зрозумілий, впорядкований світ, де зрештою все закінчується щасливо. Перед сном варто розповідати життєрадісні історії, щоб діти могли заспокоїтись і розвіятись.
Знайдіть, створіть або придумайте «об’єкти переносу».
Дітям можуть стати в пригоді речі, які уособлюють тих, кого вони люблять, щоб впоратися з власними страхами і станом відокремленості. Тому дітям бажано мати такі «об’єкти переносу», наприклад, невеличку іграшку, яку їм подарував тато, або фотографію мами. Слід дозволити дітям мати ці об’єкти при собі повсякчас, куди б вони не йшли.
Для дітей молодшого віку лялька, ведмедик або навіть якийсь особливий клаптик тканини можуть бути невід’ємною запорукою відчуття безпеки. Дітям, в яких немає таких допоміжних «об’єктів переносу», можна запропонувати придумати або створити для себе такий об’єкт.
Запропонуйте форми самовираження.
Говоріння й слухання.У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми. Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, висловлювати свої переживання й почуття. Дітям необхідно мати можливість поговорити про жахіття, які вони пережили. Але не примушуйте їх говорити – просто запропонуйте. Дозвольте дітям задавати питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо.
Рольові ігри. Деякі діти можуть не захотіти говорити про те, що з ними сталося. Однак у своїх іграх вони часто розкривають те, що обтяжує їхню свідомість, відтворюючи свій досвід через ролі, граючи разом з іншими дітьми або з фігурками, ляльками чи плюшевими іграшками. Ці рольові ігри можуть допомогти інтегрувати ситуацію та почуття, пов’язані з нею.
Малювання олівцями й фарбами. Багато дітей можуть висловити свій стан, як тільки у них в руках опиняться фломастери і аркуш паперу. Дозвольте дітям створювати такі маленькі витвори мистецтва. Ви можете спробувати поговорити з деякими дітьми про їхні малюнки – але не змушуйте їх. Іноді малювання стає для дитини єдиною можливою формою самовираження.
Щоденник. Дітям старшого віку часто буває простіше висловитися в письмовій формі. Слід заохочувати дітей вести щоденник – цьому «другу» вони можуть у будь-який момент розповісти все, що захочуть. Можливо, хтось із них навіть «задокументує» цілком серйозні звіти про перебіг ситуації.
Піклуйтесь про себе!
Підтримка, яку ви надаєте дітям поруч з вами у такі важкі часи, має величезне значення для них! Але, будь ласка, не забувайте про власні потреби. Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити, й набратися сил. Крім того, знайдіть когось, з ким ви можете поговорити про те, ви самі зараз переживаєте.
Рекомендації укладено на основі матеріалів онлайн-конференції на тему «Кризове втручання» (референт: Барбара Прайтлер – кандидат психологічних наук, психотерапевт при віденському центрі допомоги жертвам катувань та війни, супервізор)
Добірка корисних посилань:
Page updated
Google Sites
Report abuse