Обійми – кращий спосіб вирішення проблем
Пам’ятка про найголовніше в стосунках батьків і дітей
Ми втомлюємося, не встигаємо, забуваємо, сердимося і … залишаємося батьками. У низці справ і тривог часом жахливо важко зберігати фокус на головному – на відносинах.
На допомогу всім батькам ми підготували невелику Пам’ятку, в якій зібрали цінні для обмірковування цитати з книг Людмили Петрановська: «Таємна опора. Прихильність в житті дитини» і « Якщо з дитиною важко».
Сподіваємося, ці «підказки» стануть для вас додатковою підтримкою в швидкості днів і допоможуть додати більше тепла в стосунки з близькими.
Спробуйте відчути вік дитини, її неповторність, її принадність. Вона ніколи вже не буде такою, як зараз. Солодкий малюк. Ніжний коник-п’ятирічка. Серйозний першокласник. Повний енергії і інтересу до життя десятирічний. Підліток, такий безглуздий і такий вразливий. Все той же, ваш, і зовсім різний в кожному віці. Насолоджуйтесь.
Коли ми обіймаємо, втішаємо, захищаємо малюка, ми, звичайно, не думаємо про те, що, може бути, кілька десятків років тому саме ці наші слова, наші обійми, наша любов можуть врятувати його від депресії, від небезпечного нехтування собою, від фатальної помилки, від капітуляції перед бідою або хворобою. Але саме так воно і працює. Коли дитинство закінчується, прихильність залишається з ним – назавжди. Його таємна опора.
Не варто жертвувати спілкуванням з дитиною заради того, щоб «дати їй все найкраще». Краще вас і ваших обіймів на світі все одно нічого немає, довіру і душевний спокій дитини не купиш ні за які гроші.
Діти, які дуже мало спілкуються з дорослими, весь час надані самі собі ( «йди пограй сам у своїй кімнаті»), не бачать своїх батьків в безпосередньому, живому спілкуванні, теж можуть з важкістю розвивати здатність до емпатії – у них просто занадто мало для цього матеріалу.
Не менш важлива і здатність до рефлексії – вміння розпізнавати свої власні почуття і потреби і говорити про них. Така здатність є одною з ознак психологічного благополуччя, і навпаки: алекситимія, емоційна німота, невміння розпізнавати і називати свої емоції – часто пов’язана з психологічними проблемами і призводить до фізичних хвороб.
Заклопотаність «розвитком» дає дитині зрозуміти, що вона не така вже й потрібна, важливі її успіхи, важливо як вона читає, говорить по-англійськи або катається на ковзанах «змійкою».
Для дитини важливіше, чи хочуть батьки з нею бути, чи радіють цій можливості – або вважають її тягарем і чекають тільки шансу «відв’язатися». Дитині важливо знати, що якщо виникне потреба – батьки відкладуть заради неї всі справи, але їй не потрібно, щоб ніяких справ, крім неї, зовсім не було. Впевненість в тому, що ти важливий, потрібний і коханий важливіше, ніж кількість проведених разом годин.
Дитяча психіка під час війни: перша допомога, усунення небажаних наслідків
❗️Відчуття тривоги, страху і пригнічення під час таких невизначених часів як війна, є невідворотними.
Діти в залежності від віку по різному реагують на стрес та кризову ситуацію.
🔰• Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та боятися незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків.
Психіатри звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички, спостерігається порушення сну, коли діти вночі скрикують, проявляють страх. Якщо дитина так реагує, то у неї з психікою все гаразд. Дитина об’єктивно реагує на ситуацію, і батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. У маленьких дітей дуже гнучка психіка, яка витісняє елементи страху.
✅Допомога дорослого. Насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт. Тримайте дітей у теплі і безпеці. Тримайте їх подалі від гучного шуму і хаосу. Частіше обіймайте і притискайте їх до себе. По можливості дотримуйтесь графіку годування і сну. Говоріть спокійним та лагідним голосом.
🔰• Діти 4–6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими.
✅Допомога дорослого. Діти потребують, насамперед, безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину. Приділяйте дітям більше часу та уваги. Постійно нагадуйте їм, що вони знаходяться в безпеці. Поясніть, що вони не винні у події, що сталася. Намагайтеся не розлучати дітей з тими, хто піклується про них: з братами, сестрами та близькими. По можливості виконуйте звичні процедури і дотримуйтесь режиму. Простими словами, відповідайте на питання про те, що сталося, без страшних подробиць. Дозвольте дітям триматися поруч з дорослими, якщо їм страшно і вони чіпляються за дорослих. Будьте терплячими з дітьми, які повертаються до поведінки, притаманної більш молодшому віку, наприклад, смокчуть палець або мочаться в ліжко. По можливості створіть умови для ігор і відпочинку. Якщо дорослий поранений, перебуває у вкрай пригніченому стані або за іншої причини не може піклуватися про свою дитину, постарайтеся допомогти йому організувати догляд за дітьми. Тримайте дітей та їх близьких разом і не дозволяйте розлучати їх. Наприклад, якщо дорослого відвезли, щоб надати йому медичну допомогу, спробуйте відправити з ним дітей або докладно запишіть інформацію про те, куди його відправляють, щоб діти змогли зустрітися з ним.
🔰• Діти 7–10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, у яких дитина бачить себе «рятувальником», «зацикленість» на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє.
✅Допомога дорослого. Батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і за можливості забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).
🔰• Діти 11–13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність.
✅Допомога дорослого. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. Приділяйте дітям час та увагу. Допоможіть їм займатися звичними справами. Поясніть, що сталося і що відбувається зараз. Дозвольте їм сумувати, не чекайте, що вони виявляться сильнішими. Вислухайте їх міркування і страхи без засуджень і оцінок. Чітко визначте правила поведінки і поясніть, чого чекаєте від них. Запитайте, чого вони побоюються, підтримайте їх, обговоріть, як краще вчинити, щоб залишитися неушкодженим.
Заохочуйте їх прагнення приносити користь оточуючим, і надавайте таку можливість.
Також майте на увазі, що діти часто збираються навколо місця події і можуть стати свідками жахливих подій, навіть якщо вони або їх батьки або піклувальники безпосередньо не постраждали. У хаосі кризи дорослі часто поглинені своїми турботами і не можуть уважно стежити за тим, чим зайняті діти, що вони бачать або чують. Постарайтеся захистити дітей від трагічних дій або розповідей очевидців.
🔰• Діти 14–18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався.
✅ Допомога дорослого. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями.
СТОП БУЛІНГ
Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. "Булінг" – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.
Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу
Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до садочка або ж можуть плакати, вигадувати хворобу.
Вони не беруть участь у спільній діяльності, заходах.
Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.
Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
Чому діти стають жертвами булінгу
Психологи визначають декілька основних причин:
Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька...Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
Атмосфера в групі. Бувають колективи, створені самостійно або руками педагога, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.
Що робити батькам
У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось педагогу або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.
Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до садочка.
Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у групі: до вихователя , помічника вихователя, психолога, батьків інших дітей.
Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Чому важливо вчасно відреагувати
Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.
Ті, хто піддаються булінгу:
-втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
- відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
-втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
-втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).
Ті, хто булять:
-частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
-частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.
Ті, хто вимушені спостерігати:
-часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
-потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати садок.
Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.
Домашнє насильство над дітьми: його види і наслідки.
Жорстоке поводження з дітьми і нехтування їхніми інтересами можуть мати різні види і форми, результат завжди однаковий: серйозна шкода для здоров'я, розвитку та соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть причина смерті.
Фізичне насильство - нанесення дитині батьками або особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, які завдають шкоду здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть вчинятися у формі побиття, катування, штовхання, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими цигарками, у вигляді укусів і з використанням різних предметів як знарядь бузувірства.
Фізичне насильство включає також притягнення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй засобів, що отруюють, або медичних препаратів, які викликають одурманювання (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби задушити чи втопити дитину.
У деяких сім'ях як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання - від запотиличників і ляскань до шмагання ременем.
Фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.
Сексуальне насильство або зваблювання - використання дитини (хлопчика або дівчинки) дорослою людиною або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб чи отримання вигоди.
Сексуальне насильство включає статеві зносини та інші тілесні контакти зі статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона про це не підозрює: під час роздягання, справляння природних потреб.
Психічне (емоційне) насильство - постійне або періодичне словесне ображання дитини, погрози з боку батьків, опікунів, вихователів, приниження її людської гідності, звинувачення її в тому, в чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду належать також постійна неправда, обман дитини (в результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. На жаль, у нашій культурі (нинішній) постійна критика чи ігнорування дитини не розглядається як конкретний вид насильства. Хоча саме психічне (емоційне) насильство-найпоширеніше в сім'ях!
Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати: замкнутість; демонстрація повної відсутності страху; неврівноважена поведінка; агресивність, схильність до нищення й насильства; уповільнене мовлення, нездатність вчитися; надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку; уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми; занизька самооцінка; тривожність; намагання справити враження людини, що живе в злиднях; демонстрація страху перед появою батьків; страх фізичного контакту, острах іти додому; депресія, прояви само руйнівної поведінки; психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії); нав'язливі страхи (фобії); насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот; почуття провини за отримання фізичних ушкоджень.
Нехтування інтересами та потребами дитини (депривація) - відсутність залежного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, що їх заміняють, з огляду на об'єктивні причини (бідність психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишання їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.
Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від кількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків і довіри в сім'ї, маніпулятивними відносинами, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) й емоційне (погрози вбити або скалічити).
Одним із проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли вона ще знаходиться в материнському лоні, тобто від небажаної вагітності Її, котра ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не проявляють турботу про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти з'являються на світ раніше строку вдвічі частіше порівняно з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недостатню вагу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.