Війна зумовлює сильний стрес, розчарування, страх. Як дорослим впоратися з такими емоціями, а відтак допомогти дитині? Радимо скористатися порадами від ізраїльських колег.
Слухайте
Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі — ні. Обидві реакції — нормальні й природні. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.
Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її говорити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися
Не уникайте складних розмов
Дорослі хочуть захистити дитину від тривожних переживань. А тому намагаються уникати складних розмов, які, на їхню думку, можуть зумовити в дитини негативні емоції. Утім, дитину засмучує власне стресогенна ситуація, а не розмови про неї.
Запропонуйте дитині поговорити й поставте їй відкриті запитання: «Що б ти хотів (-ла) знати?» або «Що ти відчуваєш?». Нехай інтереси та думки дитини визначають тему розмови. Якщо не можете відповісти на те чи те запитання, зізнайтеся у цьому дитині. А відтак скористайтеся нагодою побути «учнем» і разом із дитиною дослідіть питання, яке її цікавить. Переконайтеся, що не надаєте зайву інформацію, не вживаєте незрозумілі дитині слова
Контролюйте контент, який споживає дитина
Наразі по телебаченню та в соціальних мережах детально висвітлюють воєнні події, які відбуваються в країні. Цей контент часто містить фото та відеоматеріали, які не призначені для дітей. Крім цього, навіть дошкільники можуть самостійно шукати відповіді на запитання, які їх цікавлять, в інтернеті. Намагайтеся стежити, якої якості та в яких обсягах інформацію отримує дитина, і будьте готові інтерпретувати та пояснити те, що вона не зрозуміла
Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини
Будьте готові до того, що дитина ставитиме запитання про війну. Відповідаючи, стежте за тоном голосу, зберігайте спокій і будьте чесними з дитиною. Поясніть дитині, зважаючи на її вік, що наразі відбувається в країні, і що ви та інші люди робите для того, щоб захистити її та вашу сім’ю. Адекватно реагуйте на відповіді та додаткові запитання дитини.
Діти по-різному реагують на стресогенні події. Це залежить від віку та характеру дитини, та того, чи мала вона травмівний досвід у минулому. Немає правильної чи неправильної емоційної реакції на страх чи тривогу. Тож будьте готові до того, що у дитини може змінитися настрій, поведінка, щоденні звички, зокрема апетит і режим сну. Адекватно й співчутливо реагуйте на такі зміни. Однак зауважте, що вони нормальні, якщо тривають протягом короткого періоду часу. Якщо дитина постійно відчуває стрес, погано почувається й не може нормально жити, зверніться по допомогу до практичного психолога
Потурбуйтеся про себе
Ніхто не застрахований від емоцій, викликаних труднощами. Визначте свої реакції і почуття та приділіть їм увагу. Пам’ятайте, що ви — надійний ресурс для вашої дитини, а тому найліпший спосіб допомогти їй — подбати про свій стан та психічне здоров’я.
Поділіться з дитиною техніками, які допомагають вам долати стрес, позбуватися негативних емоцій, тілесних затисків. Якщо відчуваєте, що вас переповнюють емоції і вам складно з ними впоратися, зверніться по допомогу до фахівця — практичного психолога, психотерапевта
Підтримуйте рідних і приймайте підтримку
Сім’я — найліпше джерело підтримки у складних ситуаціях, зокрема і під час війни. Тож покладайтеся на своїх батьків, братів і сестер і самі допомагайте їм. Війна та труднощі, які вона зумовлює, — можливість для сім’ї не лише продемонструвати свою стійкість, а й зміцнити родинні зв’язки
Вірте у краще
Зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Люди, сподіваються на краще й позитивно мислять, розвивають стійкість і підвищують свої шанси впоратися з негараздами й при цьому зберегти свій добробут та психічне здоров’я
Підготовлено за матеріалами НАТАЛ,
Ізраїльського центру травм і стійкості
Перший раз йдемо в садочок. Адаптація... Що робити?
Відбувається адаптація, і що це таке?
Ви вирішили віддати свою дитину до дошкільного закладу або в групу раннього віку. Утім, постає запитання: як сприйме дитина те, що мама, яка була завжди поруч, тепер з'являтиметься лише ввечері, а замість неї потрібно бути з вихователем та ще з десятком інших хлопчиків та дівчаток, кожен з яких також вимагає уваги.
Отже, відбувається адаптація, і що це таке?
Адаптація — це пристосування організму до нових обставин, а для дитини дошкільний заклад саме і є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням, новими взаєминами. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейного ставлення, від умов перебування в дошкільному закладі.
І тому кожна дитина звикає до дошкільного закладу по-своєму.
Діти 2—3-х років відчувають страх перед незнайомими людьми і новими ситуаціями спілкування. Саме ці страхи і є однією з причин важкої адаптації дитини в групі. Відповідно дитина отримує стрес, і це призводить до того, що вона стає збудливою, плаксивою, частіше хворіє, позаяк це негативно впливає на захисні сили дитячого організму.
Для емоційно нерозвинутих дітей адаптація, навпаки, відбувається легше — у них нема сформованої прихильності до матері. Що більше розвинутий емоційний зв'язок з мамою, тим важче відбуватиметься адаптація. На жаль, не всі діти можуть витримати проблеми адаптації, і це може призвести до розвитку неврозу у дитини.
Якщо протягом року дитина не адаптувалася до дошкільного закладу, то це є сигналом для батьків. Отже, потрібно звернутися до фахівців.
Вельми важко звикають до дошкільного закладу єдині в сім’ї діти, особливо, ті, якими дуже опікуються, залежні від мами, ті, які звикли до постійної уваги, невпевнені в собі.
Гірше від усіх почуваються в дошкільному навчальному закладі діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дошкільного закладу: не можуть швидко одягатися, збиратися на прогулянку, їсти. А якщо вихователь не розуміє проблем такої дитини і починає заставляти дитину щось робити скоріше, то стрес виявляється ще сильніше. У результаті дитина стає заторможеною і в'ялою, безучасною.
Якщо ви помітили, що у вашої дитини є проблеми з адаптацією, зверніться до вихователя якомога раніше і запитайте, як краще допомогти дитині подолати цей адаптаційний період. Запропонуйте вихователю звернути на дитину більше уваги.
Фактором, який ускладнює процес адаптації, можуть бути і конфлікти в сім'ї, неспілкування батьків. Діти з таких сімей ведуть себе невпевнено, нерішуче, багато хвилюються.
Якщо у дитини нервове захворювання, то віддавати її до дошкільного закладу потрібно не раніше від 3 років — дівчинку і 3,5 року — хлопчика.
Якщо єдина дитина в сім'ї часто хворіє, має страхи, то її входження в групу має бути поступовим. Спочатку її потрібно привести в дитсадок, ознайомити з групо¬вою кімнатою, вихователем, дітьми; розглянути іграшки, викликати зацікавленість до довкілля; повернутися додому. Далі кілька днів можна приводити дитину у заклад і забирати до денного сну. Залежно від поведінки дитини час перебування можна збільшувати. Удома потрібно більше гратися з дитиною в рухливі, емоційні ігри, щоб дитина в закладі не почувала себе скутою, напружено, і якщо не розрядити цю напругу, вона може стати причиною розвитку неврозу.
Саме Ви, батьки, маєте пам'ятати і знати, що від сформованості навичок адаптованої поведінки та самообслуговування залежить успішність перебування дитини у дошкільному закладі. Дитині легше буде адаптуватися в колективі, якщо вона знатиме не лише імена вихователів, але познайомиться з однією чи кількома дітьми з групи ще до приходу в групу, Маленька дитина має знати, в яких випадках їй варто звертатися за допомогою до дорослого. Усі ці знання дитина може здобути, спостерігаючи за іншими дітьми під час прогулянок, а також удома, у рольових іграх з батьками.
Велике значення мають розповіді батьків про дошкільний заклад. Не можна залякувати дитину тим, що в групі щось буде не так. Так само не Можна і обіцяти дитині «райського» життя в дошкільному закладі. І те, і інше однаковою мірою погано. Бо такі розповіді не відповідають дійсності, з якою дитина стикнеться в дошкільній установі.
Поступово, ще до вступу до дитячого садка, дитину варто привчити до щоденних водних процедур. У період адаптації не потрібно починати загартування, а ось теплі ванночки щовечора допоможуть розслабитися та знімуть нервову напругу. Легенький масаж після ванни заспокоїть дитину перед сном.
Тривале перебування на свіжому повітрі та достатній час для самостійної рухової діяльності сприятимуть нормалізації нервово-психічного стану дитини. Батьки мають пам'ятати, що щеплення потрібно зробити заздалегідь, не пізніше, ніж за місяць до вступу дитини до дошкільного закладу.
Отже, лише у співпраці батьків і педагогів закладу можна полегшити період адаптації для дитини.
Як полегшити процес адаптації до дошкільного закладу
1. Про вступ до дитсадка говорити як про радісну подію.
2. 3апам'ятайте самі і дайте відчути дитині, що нічого страшного з нею трапитись не може.
3. В перші дні залишайте дитину в дитсадку лише на 1 -2 години (краще під час прогулянок). Далі збільшити час перебування (до обіду).
4. З терпінням вислухайте всі скарги малюка, витримайте його капризи. Реагуйте однозначно: у всьому можна розібратись і все буде гаразд.
5. Не вимагайте всього і відразу, якщо малюк не мав якихось навичок в самообслуговуванні до вступу в дитсадок, то за тиждень він їх не набуде. Не помічайте в цей час навіть його шкідливих звичок.
6. Дайте змогу дитині набути самостійного досвіду, але й не відмовляйте в увазі, коли вона того потребує.
7. Реагуйте на будь-які позитивні зміни в поведінці дитини: що-небудь, якусь крихітку завжди можна знайти.
8. Не жалійте, не дражніть, не бійтесь своєї дитини, не будьте до неї надміру поблажливі. Просто знайте - у неї свої особливості нервової системи, які піддаються контролю і управлінню.
9. Покарати капризуна іноді слід. Будь-яка дитина повинна знати певні межі і відповідати за свою поведінку.
10. Не бійтесь її гніву. Гнів - це нормальне явище, його можна контролювати, якщо ви розсердились - це не значить, що ви не любите свою дитину.
11. Намагайтесь тримати себе в руках. Завчасно приготуйтесь до того, що все може пройти легко і приємно.
12. Пам'ятайте: допомогти дитині по можливості безболісно ввійти в дитячий колектив - наша спільна задача.
Батькам про мотиваційну готовність дитини до школи. Порадник.
Шановні батьки!
Почастішали випадки, коли ваші діти не хочуть іти до школи і не проявляють ніякого інтересу у цьому напрямку. Ось кілька порад щодо мотиваційної готовності вашої дитини до НУШ і продовження навчання:
· Розпочинайте підготовку до школи з ігор, під час яких діти могли б набути нових знань, умінь і навичок, а також розвивати свої здібності. Мова гри найбільш зрозуміла дітям, тому грайтеся з ними («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п'ять назв квітів, посуду, меблів...» тощо).
· Дотримуйтеся систематичності занять: 10-15 хв щодня можуть дати ліпший результат, аніж година чи дві на вихідних.
· Оцінюйте успіхи дітей, а у разі невдач - підбадьорюйте їх («Нумо спробуймо разом, я впевнена, усе вийде!», «Ліпше буде зробити так» - показ, пояснення).
· Стежте за власним настроєм. Діти емоційно чутливі, тому якщо вам не хочеться гратися у якусь гру або ви погано почуваєте себе, ліпше відкладіть заняття. Із похмурим настроєм або над силу не грайтеся з дітьми. Ігрове спілкування має бути цікавим та емоційно-позитивним і для них, і для вас.
· Відвідайте разом із дітьми школу, де вони навчатимуться, покажіть їм, де роздягальня, їдальня, туалет тощо.
· Розкажіть дітям про розпорядок дня у школі, про те, що діти мають робити під час уроку, коли і як можна звернутися до вчителя. У цьому також може допомогти гра «Школа», «Лісова школа», завдяки якій діти створюють певний образ про школу, поведінку в ній.
· Поділіться власним досвідом шкільного життя, звісно, якщо він позитивний («Коли я уперше прийшов у школу, я теж нічого не знав, а потім учитель нам все показав і розповів...»), розкажіть про смішну ситуацію, яка виникла на уроці, тощо.
· Читайте дітям твори про школу, школярів, учителів.
· Формуйте в дітей об'єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, водночас і не залякуючи майбутніх школярів, адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що турбує і лякає.
Тож спільними зусиллями формуймо бажання дитини до навчальної діяльності!!!
Підготувала вихователь-методист Тетяна Бровкіна. Використано інтернетресурс.