Алгоритм підготовки відеозаняття, щоб зробити освітній процес для дітей ще цікавішим та ефективнішим.
Доберіть додатки й програми. На якість відеозаняття впливають не лише характеристики камери, а й вдалий монтаж і додаткові відеоефекти. Тож під час підготовки відеозаняття скористайтеся додатками чи програмами, які допоможуть удосконалити відео: змонтувати, накласти звук і текст, стиснути до оптимального розміру, додати частину мультфільму чи музичного кліпу тощо.
Облаштуйте місце для зйомки. Окрім вас, у кадрі діти також постійно бачать заднє тло. Тому оберіть гарне місце для зйомки та подбайте про лад у кадрі. Перевірте, щоб не було зайвих предметів і звуків, які можуть відволікати глядачів. Викладайте лише необхідні матеріали, вчасно прибирайте їх і кладіть на місце. Камеру зафіксуйте на відстані так, щоб діти добре бачили всі дрібні деталі. Не знімайте навпроти яскравого світла (вікна, акваріуму, підсвітки тощог).
Продумайте зміст. Як і традиційні, відеозаняття мають бути навчально-розважальними. Коли плануєте їх зміст, використовуйте тематичний підхід і враховуйте програмові вимоги для певного віку. Намагайтесь охопити всі розділи освітньої програми. Види активностей для відеозанять обирайте ті самі, що й у групі: мовлення, слухання, сприймання зором, маніпулювання, рух тощо. При цьому намагайтеся, щоб вони були різноманітними, та поєднуйте їх щоразу по-різному.
Доберіть вправи. Під час занять застосовуйте як нові, так і вже відомі ігри та ігрові вправи. Якщо це нова гра, то приділіть увагу тому, щоб пояснити правила. Якщо відома — нагадайте важливі моменти, а також опирайтеся на досвід попередніх зустрічей. Так ви спонукатимете дітей іще раз переглянути минулі відео. Розробіть різні варіанти, як виконувати вправу, щоб діти мали змогу зробити це як наодинці, так і разом з дорослими. Щоб дошкільникам було цікавіше, об’єднайте сюжети зустрічей у серіал за допомогою одного героя, предмета чи ритуалу.
Підготуйте матеріали. Для того щоб залучити дітей до активної діяльності, необхідні як демонстраційні, так і роздаткові матеріали. Тож подбайте про них заздалегідь. З демонстраційними матеріалами все просто: розмір обирайте такий, щоб не губився в кадрі, а зміст — відповідав віку дітей. До того ж уникайте заламінованих картинок або з глянцевою поверхнею, бо вони відсвічують. Про необхідні для заняття роздаткові матеріали заздалегідь повідомте батьків, щоб вони мали змогу їх підготувати. Якщо змістом заняття передбачена участь дорослих, зверніть на це їхню увагу на початку заняття.
Тримайте зворотний зв’язок. Починайте кожну зустріч з прозового або віршованого привітання. Пам’ятайте про вікові можливості дітей. Спілкуйтеся з молодшими дошкільниками короткими та простими фразами. З дітьми середнього й старшого дошкільного віку говоріть складними реченнями й уникайте запитань, які потребують однослівної відповіді. А також стимулюйте їх висловлювати власні думки й аргументувати їх. Дайте час дитині на відповідь або повторення за вами. Завершуйте зустріч прощанням, у якому за потреби анонсуйте наступне заняття.
Дотримуйте регламенту. Тривалість заняття залежить від віку дітей і гігієнічних вимог. Лікарі рекомендують обмежувати комунікацію з девайсами дитини віком 3—5 років до 15 хв на добу. Дітям 6—7 років можна розширити доступ до екранів до 20—25 хв. Тож зважайте на ці вимоги та памʼятайте, що перегляд відеозапису заняття є частиною визначеного часу.
Перевірте готове відео. Після того як створили відео, запросіть «фокус-групу» переглянути його. Наприклад, надішліть матеріал колезі з проханням висловити свої коментарі та враження. Але ліпше, щоб оцінювали заняття не лише дорослі, а й дитина або кілька дітей приблизно того самого віку, що й ваші вихованці. Так ви побачите включеність, реакцію та зацікавленість потенційного глядача.
Джерело: портал освітян України «Педрада»
Особливості нервової діяльності, що виразно спостерігаються під час порівняння дітей — представників різних типів, особливо помітно виявляються під час виховання звичок. Звички схожі з навичками в тому, що вони виробляються шляхом багаторазових повторень одних і тих же дій за певних умов. Так само як і навички, звички складаються на основі динамічного стереотипу, що формується, тобто певної постійної системи збудливих і гальмівних процесів…
Але, на відміну від навичок, що є автоматизованими компонентами розумової діяльності людини, звички — це потреби, що постійно виникають за певних умов. Вони вимагають задоволення потреби у будь-чому певним засобом, що закріпився.
У немовляти вже на першому місяці життя виробляється звичка прокидатися через три години, якщо його потреба в їжі задовольняється тільки зі збереженням тригодинного проміжку між годуваннями. Упродовж перших трьох років уважні дорослі виробляють у дитини багато простих звичок. Чим міцнішими є ці звички, чим послідовніше вони формуються, тим більше впливають на риси майбутнього характеру дитини, що розвиваються.
До перших ранніх звичок належать усі, що пов'язані з постійним дотриманням режимних, санітарно-гігієнічних вимог: наприклад, вчасно засинати, вчасно прокидатися. У дітей віком 2-3 роки виробляється звичка мити руки перед вживанням їжі, чистити зуби. У цьому періоді дитинства формуються і деякі культурні звички: вітатися, зустрічаючись із людьми, вживати слово «будь ласка», словом «спасибі» дякувати за допомогу та їжу, користуватися носовою хусткою.
Основою культурних звичок є вже не органічні потреби. Культурні звички формуються на основі закріплення певного способу задоволення тих потреб дитини, які виникають в її соціальному спілкуванні з оточуючими в її спільному житті з ними. Якщо дитина просить не так, як це потрібно, дорослий її «не почує», не підійде, не допоможе, не приголубить. Якщо не застебнула свої ґудзики на халатику, не вимила руки, дорослі не дозволять їй сісти за стіл, узяти іграшки, почати гратися з іншими дітьми. Тільки у тих випадках, коли одні й ті ж вимоги висуваються за одних і тих самих умов, усі дорослі їх постійно повторюють, постійно прагнуть до того, щоб дитина неодмінно дотримувалася встановлених правил, у дітей можуть сформуватися необхідні стереотипи поведінки і спілкування — звички.
Проте, якщо хоч один раз дозволити дитині не викопати висунені вимоги і задовольнити її потребу тим способом, який їй більше подобається (легше, швидше, цікавіше), але не відповідає правилам, встановленим дорослими, стереотип поведінки, що намітився, руйнується. Дитина дізнається (спочатку практично), що, виявляється, можна чинити по-своєму, не так, як того вимагають дорослі. І якщо діти продовжуватимуть безкарно порушувати вимоги, висунеш батьками або вихователями, це дивовижне для дітей відкриття все більше підтверджуватиметься. Так створюються сприятливі умови для виникнення упертості, капризів, неслухняності.
Лабільність і неврівноваженість нервової системи маленьких дітей сприяють швидкому утворенню звичок і такому ж швидкому їх руйнуванню.
Не всі звички дитини виробляються шляхом навмисного їх виховання дорослими. Деякі звички (найчастіше негативні) складаються у дитини стихійно. Деколи вони виникають на основі випадкового використаного дитиною способу задоволення своїх потреб. Якщо цей спосіб виявився достатньо результативним, приніс дитині задоволення, вона починає його використовувати все частіше і частіше за відповідних умов. Таким чином виникають, наприклад, погані звички: смоктати пальці, засинати лише тоді, коли розповідають казку або співають пісеньку тощо. Чим більше зміцнюються такі погані звички, тим важче їх змінити. Особливо важко змінити звички у дітей інертного типу нервової системи, для яких будь-яка перебудова способу дії, що вже склалася, становить значну нервову працю.
Таким чином, формування особистості дитини упродовж усього раннього віку характеризується тим, що у неї виникають нові багатообразні потреби, перебудовуються природні органічні потреби, що мають природжений характер, виникають нові соціальні потреби. Серед них найсильнішими є потреби в активній пізнавальній діяльності та спілкуванні з людьми. Активність дитини виявляється в її орієнтовних, маніпулятивних діях із предметами. На їх основі, завдяки наслідуванню і навчанню, діти опановують елементарні форми різних видів діяльності, перш за все ігрову.
Потреба дітей у спілкуванні виявляється в тому, що вони все активніше шукають шляхи і форми спілкування з дорослими. У середині раннього віку дитина сама намагається ініціювати це спілкування: ставить питання, викликає дорослого на гру з ним, пустує.
Для формування позитивних рис характеру і дисциплінованої поведінки дитини важливе значення має організація її життя. Чіткість режиму, вимог, постійність правил і контроль за їх виконанням виробляють у дітей стереотипи; потреби (сон, їжа), що регулярно виникають, і способи їх задоволення — звички. Вони стають основою рис характеру дитини, що формуються. Проте індивідуальні відмінності нервової системи, життя дитини, що помітні з перших днів, значно впливають на її повсякденну поведінку і виявляються в швидкості звичок, що виробляються, їх міцності та легкості їх зміни.
ГОТУЄМО ДИТИНУ ДО ШКОЛИ
Підготовка дитини до школи – це тривала робота, завдяки якій майбутній першокласник набуває всі необхідні якості для навчання та шкільного життя в суспільстві однолітків.
Вона охоплює широке коло питань і не обмежується тільки прищепленням дитині суми знань, умінь і навичок.
Головне – це психологічна готовність до навчання, працьовитість, дисциплінованість, досить висока розумова і фізична працездатність, найпростіші навички самоорганізації навчальної діяльності, вміння будувати відносини як з однолітками, так і з педагогом.
В даний час більшість дітей відвідує дитячі дошкільні заклади. Ясла-садки – хороший підготовчий етап до життя в шкільному колективі. Тут з дітьми проводяться різноманітні заняття, малюки поповнюють свої знання, формують ідеї, смаки.
Однак батьки не повинні повністю передоручати виховання дитини та підготовку її до школи садочкам. Саме батьки є головними вихователями. Готувати дітей до вступу в школу – їх прямий і відповідальний обов’язок.
Підготовку дитини до школи рекомендується проводити в ігровій формі. Головна цінність ігор в тому, що вони вимагають фізичних і розумових зусиль, формують характер дитини, привчають її прагнути до перемоги, вміти без зневіри приймати поразку.
Підходить будь-яка правильно організована гра. Складання кубиків вимагає спритності, конструювання – кмітливості, гра в шахи привчає до концентрації уваги, тренує пам’ять, жвавість розуму. В іграх проявляється прагнення дитини до самоствердження (один швидше бігає, інший спритніше стрибає, третій влучно кидає м’яч і т. д.).
Кожен прагне показати те, що вміє, отримати визнання однолітків. Для дитини надзвичайно важливо бути прийнятою в колективі як рівню, здібності якої знають і цінують.
Гра ставить дитину перед необхідністю дотримуватися її правил, підпорядковувати своє особисте колективу, стримувати нетерпіння, бути дисциплінованим.
У грі в усій повноті розкриваються і шліфуються риси особистості дитини, тому що гра для неї – це і навчання, і праця, і форма виховання, і своєрідна школа почуттів, на які впливає узята в грі роль.
Вживаючись в неї, дитина проявляє доброту, увагу, ласку, чуйність, ввічливість чи, навпаки, жорстокість, грубість. Тому краще, щоб дитина брала позитивні ролі, набуваючи позитивний моральний досвід.
Надзвичайно важливо для дитини, яка готується до вступу в школу, – її вміння бути самостійною.
У першу чергу, вона повинна без допомоги і досить швидко одягатися і роздягатися, інакше будуть труднощі з перевдяганням на уроках фізкультури.
Майбутній першокласник повинен самостійно вмиватися, регулярно чистити зуби, прибирати свою постіль, тримати в порядку іграшки і книги.
Важливо, щоб він вмів добре володіти олівцем, ножицями, хоч трохи малювати, ліпити, користуватися клеєм. У процесі придбання цих навичок розвиваються тонкі рухи пензля, що полегшує навчання письму.
Корисно залучати малюків до творчої ручної праці (робити іграшки-саморобки, подарунки до свят близьким людям), яка сприяє розвитку уваги, вдосконаленню координації рухів. Такі діти найбільш підготовлені до навчання в школі.
Як краще залучити дитину до такої трудової діяльності?
Доцільно почати з розбору зразка, моделі або малюнка того вироба, який намітили змайструвати. Потім разом з дитиною потрібно визначити, з якого матеріалу він буде зроблена, встановити послідовність дій.
Далі необхідно підготувати робоче місце. Ним може бути робочий стіл дитини. З нього слід прибрати все зайве, покласти зверху шматок картону, фанери або застелити клейонкою, папером.
Важливо вчити дітей правильно розкласти на робочому місці всі необхідні інструменти, щоб ними було зручно користуватися і в той же час вони не заважали.
Закінчивши майструвати, дитина зобов’язана самостійно привести в порядок своє робоче місце.
Звичайно, потрібно простежити, чи зробить вона все як треба.
Слід домагатися, щоб діти завжди доводили до кінця розпочату роботу. У цьому важливу роль відіграє вимогливість батьків.
Якщо малюки бачать, що дорослі серйозно ставляться до їхніх справ, то і у них підвищується відповідальність за підсумки своєї трудової діяльності.
Коли в процесі праці дитина намагається докласти значних зусиль, успішно долає труднощі, що зустрічаються, її корисно похвалити.
Об’єктивна оцінка результатів діяльності допомагає дитині і надалі проявляти зусилля, виробляє у нього правильне ставлення до заняття як серйозної справи. Все це позитивно позначиться при навчанні в школі.
Необхідно загострювати увагу дітей на значенні колективної праці, показуючи її переваги. І найголовніше, дитина повинна зрозуміти, що всяка праця корисна і до результатів людської праці потрібно ставитися дбайливо.
Важливо вселити майбутньому школяреві, що добре працювати і виконувати доручену справу можуть лише ті люди, які їй навчені і продовжують постійно вдосконалювати свої знання та навички, і тим переконати його в необхідності і значенні навчання.
Не менш важливо виробити у майбутнього школяра посидючість, особливо у дітей, що відрізняються надмірною рухливістю. Для цього доцільно залучати їх до справ і ігр, що вимагають зосередженості. Хороші для цієї мети шахи, шашки.
Якщо ваші діти особливі
Бути батьками малюка з 00П непросто. Але діагноз — не вирок ні для малят, ні для їхніх рідних. Насамперед татам і мамам дуже важливо прийняти свою дитину такою, якою вона є, і сконцентруватися на тих кроках, які необхідно зробити, аби забезпечити їй найкомфортніші умови життя й розвитку, не марнуючи час і сили на внутрішній супротив. І ще вкрай цінно – відчути небайдужість людей навколо.
ІНАКШІ, АЛЕ НЕ САМОТНІ
Дитинство – безтурботна, щаслива пора. Здебільшого радісна, цікава, сповнена щирих емоцій та яскравих моментів. Але дитинство в усіх різне. Адже наші діти теж відрізняються одне від одного. В одних малят усе просто: вони просто товаришують, легко спілкуються, мають багато друзів, знаходять радість у простих речах. Іншим спілкуватися важче, у них майже немає товаришів, вони самотні, відчужені від своїх однолітків і взагалі не знаходять із ними спільної мови. Чому так?
Усе пояснюється просто: вони особливі. В усіх сенсах. Про це слід пам'ятати, звертаючись до них, граючи з ними, допомагаючи їм.. Так-так, їм треба допомагати. Але не всі розуміють, як саме ми можемо зробити життя цих малят кращим, легшим і щасливішим. Щоб вони не відчували відчуження, не почувалися не такими, як усі.
Нині таких дітей у світі дуже багато, і всі вони різні. Їх називають дітьми з особливими освітніми потребами. Дехто сприймає їх як проблему. Але проблеми ми створюємо самі, позаяк надто мало знаємо про цю сферу, про специфіку буття таких дітей. Незнання цих особливостей
І призводить до трагедій, ситуацій нерозуміння та несприйняття. Це виливається в таке доволі поширене нині в наших закладах освіти явище як булінг, тобто цькування однолітками, а іноді й дорослими, що через свою необізнаність можуть завдати болю дітям, яким і без того непросто ведеться в житті, не підлаштованому під їхні особливості.
Ми маємо вчитися сприймати цих людей, розуміти їх, правильно пояснюючи самим собі, яку корисну, добру, людяну справу ми робимо таким чином для суспільства загалом.
Потрапляючи у звичайну групу, клас, громаду, діти з 00П та дорослі не повинні почуватися покинутими, самотніми і "не такими як усі". Найперше, що вони мають відчути, - вони не самі.
І дорослі, й діти повинні запам'ятати, що насамперед ми — люди і в будь-яких ситуаціях маємо залишатися людьми. Доброта, яку ми даруємо іншим, обов'язково повернеться до нас.
Пам'ятаймо завжди й всюди,
що насамперед ми — люди!
СПІВПРАЦЯ І ВЗАЄМОДІЯ В ІМ'Я ДИТИНИ
Кожна родина бажає своїй дитині лише добра,щастя, благополуччя, доброї долі — усього найкращого. І відповідальні батьки, як правило, добре справляються зі своїми обов'язками, дотримуються моральних норм у повсякденні, ведуть здоровий спосіб життя. Проте й у благополучних родинах народжуються діти з інвалідністю, Та це не привід впадати у відчай.
Навіть якщо дитині не поставлено медичного діагнозу, але в батьків виникай підозра, що вона має якісь порушення в розвитку, не варто панікувати, слід якнайшвидше взяти ситуацію під контроль і спокійно розпланувати свої дії, які допоможуть малечі в її освітньому та фізичному розвитку.
Слід якнайшвидше звернутися до спеціалістів, щоб отримати фахову допомогу та підтримку.
По-перше, батькам необхідна інформація від фахівців про те, як саме вони можуть допомогти своїй малечі з особливостями в розвитку, як не нашкодити.
По-друге, це не тільки дасть можливість допомогти такій дитині адаптуватися, а й поліпшить якість життя всіх членів родини. А саме комфортні,спокійні умови життя, у яких зростає і розвивається дитина, здатні відіграти вирішальну роль у становленні її особистості. Домашня атмосфера, у якій дитині комфортно, де її люблять і піклуються про неї, де є розуміння, повага и турбота членів родини одне про одного, здатна творити дива.
По-третє, з'ясувавши, як слід виховувати і навчати дитину з особливостями в розвитку, батьки стають зосередженішими, впевненішими, більш спокійними. А головне — вони не почуваються самотніми у своїй життєвій ситуації та, як наслідок, стають щасливішими. Так, щасливішими, бо вірять, що зможуть створити для свого малюка максимально прості, зручні, спеціально під нього підлаштовані умови навчання, виховання та розвитку, зрештою підготувати цього до комфортного життя в суспільстві.
Життя — найдорожчий, неоціненний скарб, що дається нам один-єдиний раз. Тож і прожити його треба так, щоб не шкодувати, — з упевненістю, повагою і уважним ставленням до всіх моментів, що зустрічаються нам на життєвій ниві. Якими б не були ці моменти, ми завжди можемо їх змінити, ми здатні знайти правильний напрямок руху. Ніколи не варто скаржитися на життя. У всіх воно різне – зі своїми негараздами й радощами, прикрощами і веселощами. Та головне – треба пам'ятати, що в житті немає нерозв'язних проблем – якщо є бажання змінювати його на краще.
У будь-якій ситуації завжди можна знайти вихід.
Не панікуйте, не жалійтеся, а збирайтеся на силі, звертайтеся по допомогу — і завжди знайдуться люди, фахівці своєї справи, педагоги, родини інших особливих дітей, які нададуть підтримку в розв'язанні складних ситуацій. Адже чужих дітей не буває.
Скеруйте своє життя у правильному напрямку, поставтеся до нього відповідально, толерантно — і ви знайдете свій власний рецепт щастя.
Як коректно називати дітей з ООП
Коректні терміни, які доречно вживати, коли йдеться про дітей з порушеннями здоров'я чи розвитку, закріплені у Конвенції ООН "Про права
людей з інвалідністю".
Уникайте ярликів на кшталт «з обмеженими можливостями», «неповносправний», «з особливими потребами», «страждає від ДЦП» чи образливих слів «артист», «колясочник»тощо.
Коректні терміни
Дитина / особа з інвалідністю
Дитина з особливими освітніми потребами,
Дитина, у якої аутизм
Дитина з ДЦП
Дитина з ураженням опорно-рухового апарату
Дитина з порушеннями зору/слуху/мовлення тощо
Дитина в інвалідному візку
Говорячи про таких дітей, на перше місце завжди треба ставити Дитину, адже інвалідність - не єдина, а головне – аж ніяк не визначальна її характеристика, тож не варто робити на ній акцент.