Профілактика суїцидальної поведіки учнів

ЯК ПОВОДИТИСЯ БАТЬКАМ, СХИЛЬНОЇ ДО СУЇЦИДУ ДИТИНИ

Основними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків в сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування в родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самостійності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втратять будь – який сенс.

Для підвищення самооцінки доцільно застосовувати такі заходи:

- завжди підкреслюйте все добре і успішне, властиве вашій дитині – це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан;

- не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

- демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

- сприймайте, любить своїх дітей такими, якими вони є - а не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони – ваші діти, ваша кров, ваші гени, частина ви самих;

- підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

- слід тактовно та розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність, самостійність дитини.

Майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім’ї й однолітків, налагодити стосунки з протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так:

- залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас, як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;

- дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить створити чесні стосунки, основані на довірі. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле;

- важливо не те, що виговорите, а те, як ви говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину;

- зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу;

- не думайте, що вам слід говорити кожного разу, коли настає пауза в розмові, використайте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;

- виявляйте щире співчуття та інтерес до дитини, не перетворюйте розмову з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?, « Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні.

- спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі;

- намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю;

- дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід з кризової ситуації;

- ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути з дитиною, коли та страждає, навіть, якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина в стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним, але вам найчастіше й не слід приймати будь – яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син чи донька врятуються самі, слід тільки довіряти їм;

- якщо ви не знаєте, що говорити – не говоріть нічого, просто будьте поруч.