Так у підтвердження даю до уваги повний текст заяви що реєструється в суді 26.11.2019 після 13:00, а саме:

Новоселицький районний суд Чернівецької області

60300, м. Новоселиця, вул. 1 Травня, 4-А, тел. (03733) 5-03-66

Веб-сайт:https://nv.cv.court.gov.ua

E-mail:inbox@nv.cv.court.gov.ua

Телефони:Контакт-центр: 0-800-501-492

(безкоштовно по всій території України)

Представник Відповідача : Сивицька Ніна Феліксівна

адреса для листування: м.Чернівці,вул.Сагайдачного,72/6 м.тел:+380952264713

Справа № 720/1924/18

Заява про відвід з причин наявної обґрунтованої підозри в упередженості та що суд не має права вчиняти інші процесуальні дії, тобто продовжувати розгляд справи.

(Дана заява є заявою що подається в порядку п.4.ч.1ст.20ЦПК України)

Заява подається як відвід від розумного спостерігача ,що подається у винятковому випадку ,а про підставу відводу заявнику не могло бути відомо до спливу гранічного строку, який подається не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Я являюсь представником Відповідача та фундаментально є особою на стороні відповідача. Тому з цих причин маю статус в цій справі -розумний спостерігач в силу Европейских станадардів правозахисту .

А саме згідно з пунктом 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів» незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів.

При постановленні судових рішень щодо сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але і з боку суспільства в цілому.

Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача.

В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Тому аналізуючи та спостерігаючи за ходом даної справи зазначу , що дана справа в очах розумного спостерігача йде таким чином ,що судя не є вільним від будь.якого не відповідного упередження або впливу та не є вільним від цього й в очах розумного спостерігача тощо.

З причин того ,що беручи до уваги Коментар до Кодексу суддівської етики,який ЗАТВЕРДЖЕНО рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, а саме: “

Коментар до Преамбули

Забезпечення права кожного на судовий захист на основі принципу верховенства права, здійснення правосуддя від імені держави Україна винятково на підставі Конституції, законів України й міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, висувають високі вимоги до моральних якостей кожного судді.

Усвідомлюючи важливість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати й пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим добровільно беруть на себе суттєві обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, за якою кожен має право на незалежний і справедливий суд, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Основні принципи щодо незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів, схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 1989 року, Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, Європейську хартію про закон щодо статусу суддів, Рекомендацію СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, з’їзд суддів України затверджує цей Кодекс суддівської етики, положення якого спрямовані на встановлення етичних стандартів, пов’язаних зі статусом судді.

Відповідно до статті 1 Конституції України (далі – Конституції, Основного закону) Україна є правовою державою.

Правова держава – це форма організації державної влади, за якої в усіх сферах життя панує верховенство права.

Реалізація принципів правової держави багато в чому залежить від діяльності судів та забезпечення права кожного на доступ до правосуддя.

У правовій державі судова влада виконує роль арбітра, який слідкує за дотриманням законів.

Саме правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та їх захист у випадку порушень, виступає гарантом законності й порядку у суспільстві.

Судовий захист є юрисдикційною формою захисту порушених або оспорюваних суб’єктивних прав та інтересів. А визначальною складовою принципу захисту прав та інтересів є забезпечення гарантій права кожної людини на ефективний судовий захист.

Право на судовий захист законних прав та інтересів кожного громадянина гарантується статтею 55 Конституції. Цією нормою передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.. За змістом статті 64 Основного закону, право на судовий захист не може бути обмежене..

А під час реалізації права на судовий захист особливу увагу треба приділяти захисту прав громадян від свавілля з боку органів держави та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Офіційне тлумачення частини другої статті 55 Конституції надається у рішенні Конституційного суду України № 6-зп від 25.11.97 у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Г. П. Відповідно до цього рішення, частину другу статті 55 Конституції необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрис-дикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи таких осіб чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність). Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Отже, офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції дає підстави для висновку, що звернення за захистом своїх прав та законних інтересів може відбуватися незалежно від можливості захистити свої права в інших органах.

Право на судовий захист тісно пов’язано з таким основоположним принципом правової держави, як верховенство права..

Статтею 8 Конституції задекларовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.. Відповідно до цього принципу Конституція має найвищу юридичну силу.. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.. Норми Конституції є нормами прямої дії.. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується..

Тлумачення поняття «верховенство права» надається у рішенні Кон-ституційного Суду України (далі – КСУ) № 15-рп/2004 від 02..11..2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання).. У цьому рішенні зазначається: «Верховенство права – це панування права в суспільстві.. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи..

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права»..

А здійснення судами правосуддя на засадах верховенства права та забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є завданням суду, про яке зазначено у статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 124 Конституції передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

авторитет суду та його рішень багато в чому пов’язується з авторитетом судді, оцінкою його поведінки як у сфері судочинства, так і поза межами його професійної (службової) діяльності .

Повноваження, надані суддям, тісно пов’язані з такими цінностями правосуддя, як незалежність, неупередженість, чесність, честь, гідність, професіоналізм.

Стандарти суддівської діяльності в цілому і поведінки суддів, зокрема, випливають із конституційних принципів, міжнародних договорів, до яких приєдналась держава Україна, а також із законів України. Зазначені цінності і є передумовами довіри суспільства до здійснення правосуддя.

Судові рішення з огляду на верховенство права за своїм змістом повинні утверджувати справедливість і права людини, укріплювати довіру суспільства до судової влади..

В основі довіри до судової влади лежить віра кожного громадянина, суспільства в цілому в те, що об’єкт довіри (суд) добровільно бере на себе і виконує зобов’язання захистити інтереси громадянина та суспільства..

А застосовуючи об’єктивний критерій, з'ясовано , що існують певні факти, які можуть служити підставою що суд у розгляді справи 720/1924/18 без сумніву суддя розглядає дану справу реально є не вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу,так як він повинний бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача.. та зазначу ,що Суд є упереджениим/однобічним /несправедливим, а права людини — порушеними.

Таким чином так як Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 р. (далі – Закон) було докорінно змінено та уніфіковано в межах відповідних судочинств порядок вирішення заяви про відвід судді.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом».

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що «безсторонність, в сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».

Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).

На додачу, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності».

Як установлено Бангалорськими принципами поведінки суддів, схваленими резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН № 2006/23 від 27.07.2006 р. «об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття».

Так попередню заяву про відвід залишено без розгляду,в час коли вона жодним чином не подана повторно з тих самих підстав.

У переважній більшості випадків служитель Феміди навряд чи визнає себе зацікавленим у вирішенні справи.

ЄСПЛ укотре підтвердив фундаментальне значення принципу неупередженості судового розгляду в рішенні у справі «Ревтюк проти Росії» (скарга №31796/10).

Таким чином довіра до Новоселицького районного суд в особі головуючого суді Вівчар Г.А. ,як представником незалежної судової влади є підірвана навіть при формуванні суспільної думки , яка націлена на правомірні очікування з боку громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється у ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виконання суддями цієї норми ч.2 ст.19 Основного Закону має одну особливість: при розгляді справ вони мають застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV).

А усі сумніви в рамках даного процесу, в тому числі й щодо неупередженості суддів, мають трактуватися на користь відповідача.

А визначений українським процесуальним законодавством порядок вирішення заявленого відводу фактично містить ті ж системні помилки, що дозволяють говорити про відсутність неупередженості: згідно зі ст.40 ЦПК, ст.39 ГПК питання про відвід судді

вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість...”

А щодо усталеної практики Європейського суду з прав людини, безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно з (i) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (ii) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах: «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).

Проте, між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а також може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) (див. рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру»).

У даному випадку в час коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»). У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії»).

Після таких дій в часовому просторі є фактаж існування доказового висновку, що судом не було забезпечено достатніх гарантій для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності, оскільки питання про відвід головуючого судді, який ухвалює в імя України ухвали в даній справі , вирішувалося суддею,котра, виходячи з приписів п. 4 ч. 1ст. 20ЦПКУкраїни, не має права брати участі у цивільному провадженні тощо.

Є інші обставини, які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості. Ця підстава відводу чітко визначає, що перелік підстав для відводу не є вичерпним і ними можуть бути будьякі інші обставини справи, що позначаються на об’єктивності та неупередженості судді, секретаря судових засідань, експерта, спеціаліста та перекладача. Зокрема, вказаними обставинами мо - жуть бути незаконні дії судді під час розгляду справи, ігнорування законних вимог сторони, ство рення перешкод для реалізації процесуальних прав, нерівне ставлення до сторін, нетактовна поведінка судді тощо.

Під упередженістю суду слід розуміти його схильність приймати позицію певних учасників процесу .

БЕРУЧИ ДО УВАГИ Загальну декларацію прав людини, яка визнає основоположним принцип надання кожній особі рівною мірою права на справедливий і відкритий розгляд незалежним і неупередженим судом справи, пов’язаної зі встановленням її прав та обов’язків, а також із визначенням її винуватості в скоєнні злочину.

У статті 19 Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, зазначено таке: Кожна особа рівною мірою має право на справедливий і відкритий розгляд незалежним і неупередженим судом справи, пов’язаної зі встановленням її прав та обов’язків, а також із визначенням її винуватості в скоєнні злочину.

БЕРУЧИ ДО УВАГИ Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, що гарантує рівність усіх осіб перед судом, а також право кожної особи на своєчасний розгляд кримінального обвинувачення, пред’явленого їй чи визначенням її прав та обов’язків, у межах справедливого і відкритого судового процесу компетентним, незалежним і неупередженим судом, сформованим у порядку, визначеному законодавством,

У пункті 1 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, окрім іншого, зазначено таке: Всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону

БЕРУЧИ ДО УВАГИ, що вказані вище основоположні принципи і права також визнано чи відображено в регіональних актах про права людини, національних конституціях, законодавстві і загальному праві, судових звичаях і традиціях.

У частині 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод 1950 року, окрім іншого, зазначено таке: Кожна особа у випадку вирішення спору щодо її прав і обов’язків цивільного характеру чи встановлення обгрунтованості висунутого проти неї кримінального обвинувачення має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

БЕРУЧИ ДО УВАГИ значення компетентності, незалежності та неупередженості судової системи для захисту прав людини з урахуванням того, що реалізація усіх інших прав цілком залежить від належного здійснення правосуддя.

БЕРУЧИ ДО УВАГИ таке ж значення компетентності, незалежності та неупередженості судової системи для виконання судами своєї ролі для підтримки конституційного ладу та верховенства права. Що Верховенство права

Пояснення значення незалежності та неупередженості судової системи для забезпечення верховенства права таке: Причина, з якої незалежність судової системи має аж таке значення для суспільства, полягає в тому, що вільне суспільство існує доти, доки в ньому панує принцип верховенства права. . . принцип, який створює зобов’язання і для тих, хто керує, і для тих, ким керують, який застосовується неупереджено та стосується в рівній мірі всіх, хто шукає засобів правового захисту чи проти кого домагаються таких засобів правового захисту. Реалізація цього прагнення залежить від того, наскільки компетентно й неупереджено судді застосовують закон. Однак на сучасному етапі приймаються наскільки різноманітні та важливі рішення, що незалежність слід захищати від будьякого впливу, який може існувати або обґрунтовано розглядатися як вплив на неупередженість процесу приймання рішень. Незалежність від виконавчої влади є ключовим елементом цього поняття, однак це вже не єдина форма незалежності, яка має значення

БЕРУЧИ ДО УВАГИ те, що довіра громадськості до судової системи, а також упевненість у моральному авторитеті та чесності суддів має величезне значення у сучасному демократичному суспільстві.

Довіра громадськості до судової системи

Саме упевненість громадськості у незалежності судів, доброчесності їхніх суддів, неупередженості та дієвості процесів лежить в основі судової системи країни. Як зазначив один суддя: Авторитет суду. . . , що не має ні гаманця, ні меча. . . ґрунтується в кінцевому рахунку на сталій упевненості громадськості у його моральному схваленні. Таке ставлення має бути підкріплене цілковитим відстороненням суду, як фактичним, так і видимим, від політичної плутанини та утриманням від будь-якої участі у зіткненнях політичних сил у політичних процесах

БЕРУЧИ ДО УВАГИ необхідність того, щоб судді, як індивідуально, так і колективно, ставилися з повагою до своїх посад і до громадської довіри та докладали зусиль для розвитку та підтримки довіри до судової системи.

А ТАКОЖ БЕРУЧИ ДО УВАГИ те, що Основні принципи незалежності судової влади, визначені ООН, призначені забезпечувати та підтримувати незалежність судової системи й адресовані в першу чергу державам тощо.

А Довіра суспільства є надзвичайно важливою

Незалежність суддів передбачає цілковиту неупередженість зі сторони судді. Розглядаючи спір між сторонами, судді не повинні мати будь-які зв’язки, схильності чи упередження, які впливають – або можуть бути сприйняті як такі, що впливають – на його чи її здатність прийняти незалежне рішення.

НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ Принцип: Неупередженість судді є необхідною умовою для належного виконання ним або нею своїх обов’язків. Вона виявляється не лише у змісті рішення, але й в процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Коментарі

Незалежність – необхідна передумова неупередженості .

Незалежність та неупередженість – це два окремих і різних показника. Однак вони пов’язані як атрибути суддівської посади, які посилюють один одного. Незалежність – необхідна передумова неупередженості і її забезпечення. Суддя може бути незалежним, проте не бути неупередженим (у тому чи іншому випадку). Однак суддя, який не є незалежним, не може за визначенням бути неупередженим (на інституційній основі).

Сприйняття неупередженості .

Неупередженість – це основоположна риса, яку повинен мати суддя, це ключова ознака представників судової системи. Неупередженість повинна існувати і як факт, і в сприйнятті розумної особи. Якщо є підстави вважати, що має місце упередженість, таке сприйняття ймовірно викличе незадоволення та відчуття несправедливості і відповідно підірве довіру до судової системи. Сприйняття неупередженості визначається за критерієм розумного спостерігача. Враження, що суддя упереджений, може виникнути з різних причин, наприклад через імовірний конфлікт інтересів, поведінку судді в судовому засіданні чи його або її зв’язки чи дії за межами суду.

Вимоги щодо неупередженості .

Європейський суд з прав людини пояснив, що вимоги щодо неупередженості мають два аспекти.

По-перше, суд має бути неупередженим у суб’єктивному плані, тобто жоден член суду не повинен мати будь-яких особистих упереджень. Припускається, що особиста неупередженість існує, якщо немає доказів протилежного.

По-друге, суд має бути неупередженим з об’єктивної точки зору, тобто він повинен запропонувати достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів щодо цього.

Тому кожний суддя, щодо неупередженості якого існують обґрунтовані сумніви, повинен відмовитися від ведення справи !!!

А поведінка судді вівчар Г.А. підкреслює про повну неграмотність судді або повну упередженість /зацікавленість при розгляді даної справи 720/1924/18 так як суддя жодним чином не чує взагалі про вимоги відповідача а перекручує все сказане стороною відповідача на свій лад.

Тому фундаментальна не довіра такому судді,який все висказане стороною відповідача не чує та все видає так ,як самий хоче почути.

Тим паче ,що всі наявні матеріали справи поповнювались клопотаннями ,які реєструвались через канцелярію та велась відео фіксація стороною відповідача та висвітлювалась публічно на каналі ютуб тощо.

Дана заява є в повній мірі обґрунтованою та має бути задоволеною не з причин не згоди із винесеними рішеннями суддею Вівчар Г.А. , а з причин того , що всі емоційно виказані / викладені думки мають бути почутими прочитаним в такому порядку та з повним текстовим змістом ,як його викладено . А не так як суддя Вічар жадає проявляючи повну свою не грамотність у знанні української мови та маючи зацікавленість /упередженість при розгляді даної справи. Так на минулому засіданні суддя навіть умудрився дати на ознайомлення іншим сторонам по справі саму з письмову заяву про відвід!!!!

Це не критика -реальність . Тому викладене є фактажом / багажом того щоб висловити свою не довіру даному судді в тому числі і всім суддям цього судду.

Так як є фактаж за яким є низька виниклих казусів (випадків), що розгляд даної справи : судове свавілля та в повному сенсі процесуальне свавілля!

Напевно це з причин того,що стороною позивача є потужна машина від якої судді є в частковій залежності в повному сенсі -Новоселицька міська рада.

Водночас, якщо говорити про повагу до прав людини, то суддя Вівчар Г.А. він своєю поведінкою переформатував на свій лад стандарти дотримання прав людини та це є факт що даний суддя своєю поведінкою доводить що він особисто ,як суддя нехтує такими гарантіями.

А це ілюструє те, що така поведінка доводить про не компетентність /не знання / нехтування доктриною верховенства права та меті /цілі правосуддя .Та такі вчиненні дії несе ознаки судової несправедливості та ці наслідки потенційно можуть бути доведеними для судді, що продукує таку несправедливість. Чим констатує /підтверджує формування /спородження фабули досліджених судових дій:

Зухвалі порушення приписів та принципів права, які допустив суддя Вівчар Г.А.

1) Щодо нехтування суддею гарантіями справедливого судового розгляду.

Необґрунтованість таких дій -свавільне порушення права на непорушність права на право - права бути почутим та не бути дискримінованим у свої правах .

Чим підтвердив свою ілюзорність дотримання кодексу суддівської етики /Банглагорським принципам і вуаля типа він особа в мантії -вчиняє правосуддя по своїм власним критеріям вчиняє фарисейство чинника законодавства спотворюючи правосуддя .

Тому така ганебна поведінка судді Вівчар Г.А. підпадає до того що він не може проводити подальший розгляд даної справи у зв'язку вищенаведенного багажу фактичних дій та подій ,які зафіксовано та встановлено після моніторингу всієї судової справи720/1924/18 тощо.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD(2011)003rev), вказано, що Rule of Law («верховенство права») є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У рамках цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно з принципом верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень

(пункт 52).

У Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (місто Лондон, 16 жовтня 2015 року) зазначено, зокрема, що метою судочинства є вирішення спорів, і, ухвалюючи рішення, суд виконує як «нормативну», так і «виховну» роль, надаючи громадянам відповідне керівництво, інформацію та гарантуючи дотримання закону і його практичне застосування. Судові рішення повинні бути відкритими для вивчення та оскарження. Відповідно до основоположного принципу судової незалежності система оскарження – це, в принципі, єдиний шлях, яким може бути скасовано чи змінено судове рішення після того, як його було винесено, і єдиний спосіб, у який судді відповідатимуть за свої рішення, за винятком того, коли вони діють недобросовісно (розділ 4, пункт 23).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Так при наданні незаконних привілеїв позивачу при відкритті провадження у справі і судовому розгляді суддя Вівчар Г.А. порушив обов’язки, передбачені Кодексом суддівської етики, не був прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, та не здійснює судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом.

Наявність безсторонності згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення від 9 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України», пункт 49). Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу у рішеннях, що правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (пункт 53 зазначеного рішення).

Тому дії судді Вівчар Г.А. стосовно мене ,Макаревич Т.І. становлять порушення права особи на справедливий суд, закріплене, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному доступ до суду як складову права на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру (параграф 1 статті 6).

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Отже, особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством, що повинно стверджуватися суддями у спосіб неухильного дотримання норм законодавства під час розгляду справ, де неухильне дотримання процесуального законодавства має на меті забезпечення права на справедливий суд та спрямований, перш за все, на забезпечення захисту прав та свобод особи.

Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Однак констатація фактів підкреслює окреме та цілковиту суперечність в діях судді Вівчар Г.А. при розгляді справи 720/1924/18.

Це в час коли говориться про інші аспекти . Та в даний час це все підкреслює про наявний фактаж того ,що дана справа не має права бути розглянутою в суді Новоселицького району суддею Вівчар Г.А.!!!

Так дана заява є повністю обґрунтованою та має бути повністю задоволеною в повному обсязі. В тому числі є публічно висвітленою на сайті за посиланням : - https://sites.google.com/view/ninafeliksovna14/журналистские-разследования/чернівецька-область/заява-про-відвід

- https://www.facebook.com/groups/1939750649676595/ тощо.

Відповідно до ст. 39 ЦПК України за наявності підстав, зазначених у ст. 36 ЦПК України, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

В п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року зазначено, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Діючим Цивільним процесуальним кодексом України, встановлений порядок розгляду відводу судді та врегульовані підстави для відводу.

Так, у відповідності до вимог ч.2,3 ст.40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження по справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається за допомогою автоматизованої системи документообігу суду (п.15.4 Розділу ХІІ Перехідні положення ЦПК). Такому судді не може бути заявлений відвід.

Пунктами сьомим та восьмим статті 40 ЦПК визначено, що питання про відвід судді має бути розглянуто не пізніше двох днів з дня надходження заяви, без повідомлення учасників справи.

Однак в даній ситуації у разі передачі заяви до канцелярії щодо розгляду іншим суддею дану заяву є певна необхідність розглядати в моїй присутності.

Тому у викладі даного тексту відкрито ЗАЯВЛЯЮ про клопотання щодо виклику своєчасного /узгодженого для участі інших осіб при розгляді заяви про відвід судді Вівчар Г.А.іншим суддею тощо .

З метою усунення будь-яких сумнівів щодо об`єктивності та неупередженості судді, дана заява подається у порядку п.4 ч.1 ст.20 ЦПК України , а саме:

4) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді;

Так як є в наявності реальні причини для сумнівів в тому числі обґрунтована підозра в упередженості судді Вівчар Г.А. ,а ці сумніви зазвичай мають вирішуються негайно та на користь відводу судді.

На підставі вищевикладеного та у відповідності діючого законодавства України,в тому числі враховуючи практику ЕСПЛ,- ПРОШУ:

• Прийняти /розглянути/задовольнити в повному обсязі дану про відвід з причин наявної обґрунтованої підозри в упередженості так як суд не має права вчиняти інші процесуальні дії, тобто продовжувати розгляд справи тощо;
• Розгляд даної заяви про відвід Вівчар Г.А. провести за моєю участю ;
• Розгляд даної справи у випадку передачі іншому судді щодо відводу судді Вівчар Г.А. проводити за участю сторін шляхом офіційного виклику заздалегідь.
• Викликати своєчасного /узгоджено для участі інших осіб при розгляді заяви про відвід судді Вівчар Г.А. іншим суддею тощо .

26.11. 2019р. ___________________________ Сивицька Ніна Феліксівна

А коли даному суді заявляеться підозра про обгрунтовану упередженість він виносить ухвалу ,якою звинувачує сторону відповідача у намірі вибити із рівноваги головуючого суддю з метою допущенняним ним процесуальної помилки.

тому відправлено скаргу у вищу раду правосуддя https://hcj.gov.ua/webform/elektronna-forma

хоча суд зобовязаний спростувати підозри сторни в упередженоті судді !!!