МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ДО ТЕМИ №1

НІС ТА НАВКОЛОНОСОВІ ПАЗУХИ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №1

Тема: Анатомія носа та приносових пазух. Фізіологія носа та приносових пазух. Методи обстеження при патологічних станах носа та приносових пазух.

Хвороби зовнішнього носа. Хвороби порожнини носа. Хвороби приносових пазух.

Актуальність теми: 3ахворювання носа іприносових пазух є досить розповсюдженою патологією і становить близько 30% всієї патології ЛОР органів. Знання захворювань носа і вміння надати своєчасну допомогу є важливим в роботі медичної сестри будь-якого відділу.

Знання клінічної анатомії носа та приносових пазух дадуть можливість вчасно і вірно діагностувати захворювання і проводити догляд за хворими.

Тривалість заняття - 6 год

Навчальні цілі:

Знати:

1.Будову зовнішнього носа, порожнини носа.

2.Приносові пазухи ,клінічна анатомія.

3.Сполучення носа з приносовими пазухами, глоткою , вухом, кон'юктивальним мішком.

4.Функції носа, придаткових пазух носа.

5. Кровопостачання носа і його іннервація .

6.Методику користування лобним рефлектором.

7.Методику проведення риноскопії (передня, середня, задня).

8.Додаткові методи дослідження носа.

9.Травми носа. Клініка, перша допомога, лікувальна тактика. Носова кровотеча, методи зупинки носової кровотечі, долікарська тактика допомоги, передня і задня тампонада носа.

10.Опіки, відмороження носа. Ступені, клініка, перша допомога, методи лікування, догляд за хворими.

11.Фурункул носа, ускладнення фурункула носа, клініка, лікування, догляд за хворими.

12.Гострий риніт. Клінічні симптоми, стадії, лікування.

13.Риносинусити. Клініка, лікувальна тактика, їх ускладнення.

14.Алергічні риносинуїти, принципи їх лікування.

15.Сторонні тіла носа, тактика видалення їх.

16.Хронічні риносинуїти.. покази до їх оперативного лікування.

17.Внутрішньочерепні і внутрішньоорбітальні ускладнення риногенного характеру.

18.Підготовка хворих до операції на носі, приносових пазухах.

19.Підготовка медичного інструментарію та перев’язувального матеріалу.

20.Післяопераційний догляд за хворими.

21.Ознайомлення з пункцією верхньощелепної пазухи.

22.Ознайомлення з методами видалення сторонніх тіл з порожнини носа.

Вміти:

1.Проводити огляд, пальпацію зовнішнього носа і ділянок проекцій приносових пазух, огляд присінка, порожнини носа ; проведення обстеження дихальної функції; проведення обстеження нюхової функції за допомогою набору пахучих речовин;

2.накручувати вату на зонд та взяти мазок із порожнини носа для бак.посіву.

3.Закрапувати краплі в ніс.

4.Вводити мазеві турунди в ніс.

5.Накласти пращеподібну пов’язку на ніс.

6.Підготовити хворого до операцій на носі.

7.Готувати турунди для носа .

8.Приготувати тампони для задньої тампонади носа.

9.Підготовити інструментарій і медикаменти для пункції в/щелепної пазухи.

10.Накласти зігрівальний компрес на ділянку верхньощелепної пазухи.

Завдання дня самостійної позааудиторної роботи:

1.Злоякісні пухлини носа та приносових пазух.

2.Доброякісні пухлини носа і приносових пазух.

3.Риногенні очноямкові та внутрішньочерепні ускладнення.

Рекомендована література:

1. І.А. Яшан "Медсестринство в оториноларингологи”. 2000 р. с.9-66.

2.Конспект лекції.

3.Ю. В. Мітін «Хвороби вуха, горла, носа» стр.62-98

Організація робочого місця оториноларинголога

Для проведення огляду та спеціального ендоскопічного обстеження пацієнтів з захворюваннями вуха, горла і носа необхідно створити відповідні умови, які визначають організацію робочого місця. Для цього потрібно мати джерело світла, відповідні інструменти та лобний рефлектор. Джерело світла (електричну лампу) потрібно розташовувати праворуч від хворого на рівні вушної раковини, на відстані 10—20 см від неї. На інструментальному столику розміщують інструмен­ти, медикаменти, перев'язний матеріал. При цьому пацієнт знаходиться відносно лікаря праворуч, а джерело світла — ліворуч. Лобний рефлектор складається з увігнутого дзеркала з фокусною відстанню 25—30 см, яке прикріплюється за допомогою шарнірного пристосування до ременя, що дозволяє міцно закріпити лобний рефлектор на голові в ділянці лоба над лівим оком. У центрі дзеркало має отвір, крізь який здійснюється огляд лівим оком. Шарнірне пристосування дозволяє змінювати напрямок і кут освітлення під час огляду досліджуваного органа.

Методика користування лобним рефлектором

Після закріплення лобного рефлектора в ділянці лоба його дзеркало розташовують навпроти лівого ока так, щоб задня поверхня дзеркала була розміщена біля щоки та бокової поверхні носа лікаря, а зіниця ока — на рівні отвору дзеркала.

Уміння користуватися лобним рефлектором потребує дотримання таких правил: необхідно забезпечити достатнє освітлення досліджуваного органа; промінь світла наводити, закриваючи долонею праве око; дзеркало лобного рефлектора повернути таким чином, щоб „зайчик” світла було видно на кінчику носа, потім праве око звільнити і огляд здійснювати обома очима (лівим через отвір у дзеркалі), що забезпечить бінокулярність дослідження.

ПЛАН ОБСТЕЖЕННЯ ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГІЧНОГО ХВОРОГО

1.Збирання скарг і анамнестичних даних.

2.Зовнішній огляд обличчя, шиї, вух (оцінка кольору шкіри, форми носа, вушних раковин, гортані).

3.Пальпація лицьових стінок приносових пазух, соскоподіб¬них відростків, гортані, лімфатичних вузлів (защелепних, підщелепних, шийних і білявушних).

4.Ендоскопія ЛОР-органів:

а)передня риноскопія: колір, блиск слизової оболонки

порожнини носа, об'єм носових раковин, форма

перегородки носа, вміст носових ходів;

б)фарингоскопія: колір, блиск, вологість слизової

оболонки порожнини рота, ротоглотки, стан ясен, зубів,

язика, вивідних протоків слинних залоз, твердого

піднебіння, стан піднебінних мигдаликів, вміст лакун,

ступінь рухомості м'якого піднебіння;

в)задня риноскопія: порожнина носоглотки, хоани, задні

кінці носових раковин, устя слухових труб;

г)непряма ларингоскопія: колір, блиск, вологість

слизової оболонки гортані та гортаноглотки, стан валекул,

грушоподібних закутків, язикового мигдалика, форма

надгортанника, вестибулярних і голосових складок, форма

голосової щілини, стан підскладкового простору, моторика

гортані;

д)отоскопія: колір шкіри зовнішнього слухового

ходу, його ширина, колір барабанної перетинки, її

пізнавальні елементи (рукоятка, світловий рефлекс,

передня і задня молоточкові складки, боковий відросток молоточка);

є) під час огляду дітей враховувати особливості віку і, за можливості, не застосовувати інструментів, фіксувати дитину молодшого віку, використовувати для огляду сприятливі моменти, огляд глотки проводити в останню чергу.

Методика проведення оториноларингологічного огляду

Оториноларингологічний огляд здійснюють у такому порядку: передня риноскопія, орофарингоскопія, задня риноскопія, непряма ларингоскопія, отоскопія. Такого порядку огляду дотримуються у дорослих, дітей старшого та молодшого віку. У немовлят огляд починають з вуха. Це пов'язано з тим, що під час плачу дитини барабанна перетинка червоніє, що ускладнює оцінку отоскопічної картини.

Передня риноскопія

Спочатку оглядають зовнішній ніс і присінок носа, піднявши кінчик носа догори великим пальцем правої руки. Потім лівою рукою беруть носове дзеркало, праву руку розташовують на тімені пацієнта, фіксуючи його голову. Під контролем зору і променя світла від дзеркала рефлектора вводять бранші носового дзеркала в зімкнутому стані в присінок носа паралельно до дна носової порожнини. Кінці браншів носового дзеркала не повинні торкатися слизової оболонки. Поступово розширюючи бранші, по черзі оглядають обидві половини носа. Кожну половину носа оглядають з двох позицій. У першій позиції, коли голова хворого розташована в прямому положенні, у нормі видно нижні відділи носової порожнини: дно, нижні носові раковини, нижній відділ носової перегородки, нижній носовий хід. У другій позиції, коли голова хворого відхилена назад, у нормі видно середні та верхні відділи порожнини носа: середній та верхній відділи носової перегородки, середні й інколи верхні носові раковини, середній носовий хід, нюхову щілину. При широких носових ходах добре видно хоани, задню стінку носоглотки, аденоїдні

вегетації. У нормі слизова оболонка порожнини носа рожева з рівною гладенькою поверхнею. Носова перегородка розташована посередині. Після закінчення огляду носове дзеркало обережно виводять із носа. У присінку носа не слід повністю змикати бранші, щоб не захопити та не вирвати волосся.

Задня риноскопія

Огляд носоглотки здійснюють за допомогою носоглоткового дзеркала та шпателя. Шпателем, який тримають лівою рукою, притискують язик у передніх 2/3 його і просять пацієнта дихати носом. Перед цим нагріте на спиртівці носоглоткове дзеркало обережно вводять за м'яке піднебіння в ротоглотку дзеркальною поверхнею догори, не торкаючись кореня язика та задньої стінки глотки. Освітлюючи дзеркало та змінюючи кут огляду, досліджують носоглотку в відбитому промені світла. У нормі слизова оболонка в склепінні носоглотки рожева, хоани вільні та симетричні, леміш знаходиться по середній лінії. На бічних стінках носоглотки, на рівні задніх кінців нижніх носових раковин, розташовані невеликі заглибини — глоткові отвори слухових труб.

У склепінні носоглотки міститься глотковий мигдалик, який може бути гіпертрофованим — аденоїдні вегетації. Дітям раннього та молодшого дитячого віку для обстеження носо­глотки часто проводять пальцеве дослідження. Для цього помічник лікаря садовить дитину собі на коліна і тримає її. Лікар, стоячи збоку і дещо позаду, вводить вказівний палець правої руки в рот, а потім за м'яке піднебіння в носоглотку, обстежуючи пальцем її стінки; у той самий час пальцем лівої руки потрібно втиснути щоку дитини між верхніми та нижніми зубами, щоб запобігти укусу. У нормі носоглотка вільна. У передніх відділах пальпують хоани, леміш. За наявності аденоїдних вегетацій виявляють м'якоеластичне часточкове утворення в склепінні носоглотки, яке може перекривати хоани.

Травми носа

в першу чергу поділяються на закриті і відкриті:

-Закрытые травми це такі ушкодження, які не призводять до порушення цілісності шкірного покриву.

-Відткриті ушкодження визначаються при виникненні ушкоджень шкіри носа. Такі травми можуть бути з проникненням в порожнини носа, або непроникаючими, тобто що зачіпають тільки м'які тканини.

Прийнято травми носа класифікувати і по видах:

-Пошкодження, що локалізуються тільки в межах м'яких тканин. Це, перш за все забій, садна, колені рани.

-Пошкодження, що зачіпають хрящову тканину носа. Найчастіше страждає носова перегородка, тобто та частина, яка розділяє ніс на правий і лівий носовий хід.

-Пошкодження, які захоплюють кістки носа.

Переломи Відбуваються як без зміщення, так і зі зміщенням кісткових відламків. Необхідно враховувати, що до структур носа відносяться і додаткові пазухи, утворені кістковими пластинками, які також можуть ушкоджуватися.

Переломи кісток носа можуть бути: з деформацією і без деформації; задній, бокови, комбінований.

У медичній практиці використовується також класифікації по видах деформації:

- Риносколіоз - відхилення носа від серединної лінії управо або вліво.

- Ринокифоз - формування горба після травмування.

- Ринолордоз - западання спинки носа вниз.

- Брахіринія- значне посттравматичне розширення носа.

- Платіринія - приплюснутість носа.

- Лепторинія- посттравматичне сплющення.

- Моллеринія- розм'якшення кісткової опори носа.

Найпевнішою ознакою переломів є симптоми ступеневої фрактури і крепітації кісткових фрагментів. Діагностично цінними є побічні ознаки ушкоджень лицьового скелета; підшкірна емфізема і крововиливи, парези, паралічі окорухових м’язів, єно- або екзофтальм, гіпо- та парестезії в ділянці іннервації трійчастого нерва.

У діагностиці хворих із механічною травмою одним із найважливіших є рентгенівський метод.

Носова кровотеча (epistaxis)

Допомога при носових кровотечах

У разі виникнення носової кровотечі хворому надають положення напівсидячи з нахиленою вперед головою, кладуть холод на ділянку зовнішнього носа. Оскільки в більшості хворих (до 90 - 95 %) кровотечі виникають із зони Кісельбаха, то варто притиснути крило носа до перетинки пальцем, можна з попереднім уведенням у передні відділи носової порожнини ватної турунди.

У разі локалізації джерела кровотечі в середніх і задніх відділах носової порожнини, як правило, проводять передню тампонаду носа. Вузьку марлеву турунду, тампон (завдовжки від 70 см до 1 м ) просякають гліцерином або якоюсь гемостатичною речовиною і за допомогою носового пінцета уводять у носову порожнину, щільно заповнюючи всі її відділи.

За наявності інтенсивної кровотечі із задніх відділів носової порожнини інколи використовують задню тампонаду носа марлевим тампоном. Попередньо готують тампон із марлі, що відповідає розмірам носової частини горла. Цей розмір можна визначити приблизно, орієнтуючись на величину нігтьової фаланги великого пальця руки хворого. Спочатку уводять тонкий гумовий катетер по нижньому носовому ходу з будь-якого боку носа в носову частину горла, захоплюють його затискачем, корнцангом і виводять через рот назовні. Потім прив’язують 2 нитки від тампона до кінця трубки і виводять її назад через ніс. Потягуючи за нитки, тампон заводять за м’яке піднебіння в носову частину горла за допомогою вказівного пальця. Потім здійснюють передню тампонаду, причому марлеві тампони мають бути між двома нитками, які зав’язують навколо переднього тампона. Третій кінець нитки, що виходить із рота, прикріплюють липким пластирем до щоки. Залишають тампон на 1 добу, у виняткових випадках — на 3 доби, оскільки тривале перебування тампона в носовій частині горла пов’язане з небезпекою інфікування середнього вуха через слухову трубу. Для профілактики гострого середнього отита вводять антибіотики.

ПРАКТИЧНІ НАВИЧКИ

Пращеподібна пов’язка

МАТЕРІАЛЬНЕ ОСНАЩЕННЯ:

* медичний стіл, два стільці, ножиці;

* два лотки;

* стерильний бинт;

* стерильні серветки;

* стерильний пінцет;

* стерильна марлева маска;

* лікувальна мазь або розчин (для накладання під пов’язку);

* склянка з дезінфекційним розчином.

Приготування бинта для пращоподібної пов'язки.

Пов'язка кроїться з довгої смути бинта (7—10 х 50 см)

Обидва кінця бинта розрізають ножицями назустріч від кінців до середини., щоб у середині залишився цілий шматочок (10—12 ш) для накладання на ділянку запаленої або ушкодженої поверхні зовнішнього носа. Повинно бути чотири кінця пов’язки.

ЕТАПИ ВИКОНАННЯ МАНІПУЛЯЦІЇ:

І. Підготовка до маніпуляції

1.Ретельно вимийте руки, надягніть маску.

2.З'ясуйте алергічний анамнез пацієнта.

3.Приготуйте пращеподібпу пов’язку.

4.Ознайомте пацієнта з ходом та суттю маніпуляції, залучіться його згодою.

5.Запропонуйте хворому сісти на стілець і відхилити голову назад.

6.Проведіть туалет ушкодженної поверхні зовнішнього носа або присінка порожнини носа.

7.Покладіть відпрацьований тампон у «брудний» лоток.

ІІ. Накладання пов'язки (у разі ушкоджень зовнішнього носа)

1.Візьміть пінцетом серветку з маззю або змочену антасептичним розчином і накладіть на ранову поверхню.

2.Покладіть пінцет у «брудний» лоток,

3.Візьміть пов’язку та накладіть нерозрізаною частиною зверху на серветку

4.Перехрестіть розрізані кінці (верхні кінці бинта проведіть знизу від вушної раковини, з нижні кінці — зверху від неї).

ІІІ. Завершення маніпуляції

1.Відріжте залишки бинта і покладіть у «брудний» лоток або

2.З'ясуйте стан хворого.

3.Вимийте руки, зніміть маску.

4.Оформить документацію.

Примітка:

1.Пов'язка швидко накладається, але не закриває герметично поверхню, бо вона не дуже міцна.

2.Попередьте хворого, щоб він не чіпав пов'язки, не зсував її з місця, щоб не занести інфекцію.

Уведення крапель у носову порожнину

Матеріальне оснащення:

• медичний стіл, два стільці (або кушетка);

• два лотки;

• піпетка;

• носові зонди з нарізкою;

• марлеві серветки; вата;

• марлева маска;

• лікувальні краплі;

• склянка з дезінфекційним розчином.

Дезінфекція піпеток:

1.Скляну частину піпетки продезінфікуйте методом кип’ятіння у дистильованій воді протягом ЗО хв, або використовуйте одноразову.

2.Гумову частину піпетки занурите у 3 % розчин перекису водню на 80 хв.

3.Двічі промийте гумову частину в дистильованій воді та з'єднайте зі скляною частиною піпетки.

ЕТАПИ ВИКОНАННЯ МАНІПУЛЯЦІЇ:

І. Підготовка до закрапування

1.Підігрійте краплі до кімнатної температури:

2.Вимийте руки, надягніть маску.

3.Ознайомте пацієнта з ходом та суттю маніпуляції.

4.Запитайте пацієнта про наявність алергічної реакції на лікі.

5.Проведіть туалет носової порожнини (у разі потреби).

6.Покладіть хворого на спину або посадіть на стілець. Запропонуйте йому відкинути голову назад та в бік носового ходу, у який будуть уводитися ліки.

II. Проведення маніпуляції

1.Правою рукою наберіть у піпетку краплі.

2.Великим пальцем лівої руки підніміть кінчик носа пацієнта догори.

3.Уведіть кінчик піпетки до відповідної порожнини носа під кутом 45°, не торкаючись піпеткою стінок і носової порожнини.

4.Закрапайте порожнину носа (дорослим 4—6 крапель, дітям 2—3 краплі)

5.Виведіть піпетку з порожнини носа.

6.Вказівним пальцем лівої руки притисніть відповідне крило носа до перегородки і носової порожнини та зробіть масуючі рухи.

7.Аналогічним чином закапайте іншу половину порожнини носа.

8.Після виведення піпетки пацієнт повинен полежати 3—5 хв.

ІІІ. Завершення маніпуляції

1.Покладіть піпетку в дезинфекційний розчин.

2.Запитайте пацієнта про реакцію на введення ліків.

3.Вимийте руки, зніміть маску.

4.Оформіть документацію.

Примітки:

1.Перед процедурою у дітей, у разі потреби, необхідно очистити носові ходи від кірочок, слизу за допомогою ватних джгутиків -турунд. Для кожної половини поса приготуйте окрему турунду, джгутик.

2.Дорослий може сам прочистити ніс або за допомогою медичної сестри, використовуючи носовий душ.

3.Іноді туалет носової порожнини (під контролем зору) необхідно провести за допомогою ватного тампона, накрученого на зонд.

ПЕРЕДНЯ ТАМПОНАДА НОСА ЗА ДОПОМОГОЮ МАРЛЕВОГО ТАМПОНА

Матеріальне оснащення

• медичний стіл, два стільці, настільна лампа;

• лобовий рефлектор;

• носові дзеркала Кіліана;

• носоглоткове дзеркало;

• носові зонди з нарізкою;

• щтикоподібні пінцети;

• шпатель;

• ниркоподібні лотки;

• стерильний бинт;

• стерильні серветки;

• стерильна марлева вузька турунда (1,5 х 70 см);

• стерильна вата;

• гемостатичний розчин (або емульсії);

• розчин лідокаїну

• склянка з дезінфекційним розчином.

• ножиці

• корнцанг

• пінцет

Тампонада проводиться лікарем!

ТАМПОНАДА НОСА

І.Підготовка до тампонади

Хворий напівсидить. Лікар проводить туалет носової порожнини та риноскопію. Пацієнта коротко знайомлять з ходом та суттю операції. З'ясовують його алергічний анамнез, проводять знеболювання слизової оболонки порожнини носа шляхом 2—3 разового змазування 2 % розчином лідокаїну.

Медична сестра, в гумових рукавичках, готує турунду для уведення в носову порожнину: двома стерильними пінцетами витягає з бікса скручену в клубок турунду та занурює її у склянку з гемостатичним розчином; послідовно пінцетами розмотує турунду та витягає її зі склянки, підтискаючи між браншами пінцетів, бере турунду, залишаючи 6—7 см до її кінця, та передає лікарю за вимогою

ІІ. Проведення передньої тампонади

Під контролем зору лікар:

а) уводить турунду на всю глибину нижнього носового ходу (до хоан), ущільняє її зімкнутими браншами пінцета, виводить пінцет з носа;

б) знову захоплює турунду на 6—7 см зовні від присінка та уводить її у порожнину носа (до хоан) і притискує до попередньої петлі;

в) таким чином заповнюють усю порожнину носа;

г) кінчики турунди залишаються зовні.

ІІІ.Завершення тампонади

а) асистент лікаря фіксує зовні кінчики марлевої турунди за допомогою лейкопластиру або шляхом накладання горизонтальної пращоподібної пов'язки на ніс;

б) лікар документує проведену операцію;

в) медична сестра використаний медичний інструментарій та перев’язувальний матеріал занурюють в дезрозчин.

Примітки:

1.Виконання правил інфекційної безпеки медпрацівника та хворого.

Маніпуляцію необхідно виконувати в гумових медичних рукавичках, аби запобігти контакту з кров'яними виділеннями хворого. Також бажано одягати захисні окуляри.

2. Приготування турунди.

Марлеву турунду готують з довгої смуги бинта (4*150 см). Краї бинта загортають з кожного боку до середини, потім складають по середній лінії (по довжині), згортають у клубок, кладуть до бікса та направляють на стерилізацію.

3. Треба знати, що кров до порожнини носа може затекти з інших відділів верхніх дихальних шляхів (глотки, гортані, трахеї), а іноді із середнього вуха через слухову трубу, тому необхідно локалізувати джерела кровотечі за допомогою зовнішнього огляду хворого, риноскопії, фарингоскопії тощо.

Розрізняють кровотечі:

• незначну (від кількох крапель до кількох мілілітрів);

• помірну (до 200 мл);

• значну, або важку (більше ніж 200 мл).

Незначну кровотечу можна зупинити, не вдаючись до марлевої тампонади. Найпростішими та поширеними методами зупинки незначної кровотечі з носа є притискання судин пальцями. Такий метод застосовується , як метод невідкладної долікарської допомоги і може виконуватися медичною сестрою самостійно.

• надати хворому положення напівсидячи з нахиленою вперед головою, притиснути крила носа до носової перетинки;

• увести до передньої (хрящової) частини порожнини носа ватну турунду, змочену у 3 % розчині перекису водню, або суху, та притиснути крила носа до носової перетинки;

• прикласти до перенісся або і до потилиці пакет з льодом;

• уведення, за призначенням лікаря, кровоспиннх препаратів: 5 % розчин амінокапронової кислоти, 10 % розчин кальцію хлориду, розчин дицинону( етамзілату).

За відсутності ефекту від запропонованих методів слід все приготувати для проведення лікарем передньої або і задньої тампонади.

Існують різні методи передньої тампонади:

• тампонада губковою турундою з гемостатичної або синтетичної губки;

• передня петельна тампонада марлевою турундою;

• тампонада за допомогою пальців від гумової рукавички;

• тампонада за допомогою гумового надувного балона тощо.

Увага!

1.Під час проведення передньої тампонади застосовуйте (за призначенням лікаря) міхур або пакет з льодом, уведення гемостатичних ліків (внутрішньом'язово або внутрішньовенно), спостерігайте за артеріальним тиском, пульсом, зіницями пацієнта та інформуйте про його стан лікаря.

2.Медична сестра повинна знати, як приготувати медичне оснащення для проведення задньої тампонади, та вміти асестувати лікарю, що може бути необхідно, якщо передня тампонада не дасть ефекту.

ЗАДНЯ ТАМПОНАДА

Матеріальне оснащення для проведення задньої тампонади:

• тонкий гумовий аба пхв носостравохідний катетер;

• носоглоткові тюк-тампони здвома подвійними лігатурами з бинта . вони мають бути в запасі різних розмірів (1,5 х 2 х 2,5 см або 2 х 2,5 х 3 см тощо), достатньо щільні, перев’язані хрест-навхрест шовковими нитками з трьома, або чотирма довгими кінцями (25—30 см) для фіксування тампона ззовні.

• марлеві серветки

• ножиці

• лейкопластир

• шпатель

• корнцанг

• гачок Воячека (за наявністю)

Задня тампонада проводиться у разі неефективності передньої тампонади, для попередження затікання крові до носоглотки. Перед проведенням задньої тампонади потрібно передній тампон вивести з порожнини носа.

Також проведення задньої тампонади можливо за допомогою спеціального балонного катетера.

Догляд за переднім носовим тампоном:

Передній тампон лікар видаляє (детампонада) через добу після попереднього просочування його 2—3 % розчином перекису водню. У важких випадках кровотечі тампон залишають до 3х діб (48-72 год) , щоденно просочуючи його за допомогою шприца з голкою антисептичним розчином , та р-ном амінокапронової кислоти. Якщо тампон залишається в порожнині носа більше ніж на добу- хворому призначається антибіотикотерапія для попередження розвитку гострого середнього отиту.

В стаціонарі пацієнту для остаточної зупинки кровотечі можуть провести: перев’язку або електротермокоагуляцію судин .

https://drive.google.com/file/d/1-SEifZ-mLMpHJo6g7uqk1v9-wh0uQf5v/view?usp=sharing