Embedded Files
Електронна бібліотека Київського фахового коледжу зв'язку / Digital KKZ-Library
БібліоПростір КФКЗ
Українки століттями боролися, працювали, творили історію і зараз захищають країну. Тож якщо комусь хочеться святкувати цей день — вони мають на це повне право.
Так, у радянські часи 8 березня перетворили на дивну суміш тюльпанів, листівок і фрази “жінка — берегиня домашнього вогнища”. Але це викривлена версія, а не справжній сенс дня.
Сьогодні українки можуть відзначати 8 березня так, як вважають за потрібне:
🌿 як день солідарності жінок
🌿 як день вдячності матерям
🌿 як нагадування про права і свободи
🌿 або просто як ще один привід подарувати квіти і теплі слова
25 лютого в Україні відзначають День української жінки — дату, пов’язану з днем народження видатної письменниці, громадської діячки та символу незламності українського духу Лесі Українки. Саме її постать стала одним із ключових аргументів для вибору цієї дати, адже вона уособлює не лише творчість, а й боротьбу за права жінок, розвиток культури та утвердження української мови.
Станом на сьогодні День української жінки не закріплений як державне свято законом України. Ідея його запровадження активно обговорюється на рівні громадських ініціатив та в парламенті. Цей день має суспільно-символічний характер, але набуває дедалі більшого поширення в інформаційному просторі та громадських заходах.
Головна ідея — вшанування ролі жінок у суспільстві, їхніх прав та можливостей.
День української жінки наголошує, що жінка — це не лише берегиня родини, а повноцінна учасниця суспільного життя: вона має право працювати, брати участь у політиці, служити в армії, вести бізнес і впливати на розвиток держави. Саме тому сучасне трактування свята пов’язане із темами рівності, гідності та свободи вибору.
до 155-ї річниці від дня народження Лесі Українки
до 155-ї річниці від дня народження Лесі Українки
Леся Українка — це не лише образ зі стіни шкільного кабінету. Це була неймовірно стильна, прогресивна та сильна жінка, чиє життя нагадує справжню психологічну драму.
Мало хто замислюється, що Леся Українка — це лише літературне ім'я, яке назавжди затьмарило її справжнє. Насправді світ знав її як Ларису Петрівну Косач. У родинному колі вона була просто Лесею, а іноді — ніжною Зеєю. Псевдонім Українка дівчина запозичила у свого дядька Михайла Драгоманова, який підписувався як Українець. Для дев'ятнадцятирічної дівчини цей вибір став свідомим викликом. Вона відмовилася від прізвища знатного роду Косачів, щоб ідентифікувати себе з цілим народом. Так Лариса стала Лесею, а її особиста доля перетворилася на голос цілої країни. 🖋
Вона була справжнім поліглотом та інтелектуалкою. Леся вільно володіла понад десятьма мовами, серед яких англійська, німецька, французька, італійська, грецька та латина. Уяви, свій перший підручник Історія східних народів вона написала для своїх сестер, коли їй було лише дев'ятнадцять років. Справжня жінка, яка створила себе сама.
Леся Українка стала першою жінкою в тогочасній імперії, яка професійно займалася збором фольклору. Вона не просто записувала пісні, а використовувала найсучасніші технології — фонограф. Саме завдяки її ініціативі та фінансуванню було збережено унікальні записи кобзарських дум, які ми можемо чути сьогодні. Модернізаторка в усьому.
Її стиль життя був дуже європейським. Вона обожнювала подорожі, довгий час жила в Італії, Єгипті та Грузії. Леся була в тренді моди: носила елегантні капелюшки, білосніжні блузки з високим коміром та вишукані сукні. При цьому вона завжди залишалася патріоткою, майстерно поєднуючи європейський шик із традиційною українською вишивкою.
Мало хто знає, що Леся була талановитою піаністкою. Вона могла б стати видатною музиканткою, якби не хвороба, що обмежила рухливість її рук. Музика назавжди залишилася в її серці та перетворилася на неймовірний ритм її віршів. Кожен її рядок — це мелодія, яку вона не змогла зіграти на клавішах.
Леся Українка — це символ незламності. Вона терпіти не могла, коли її жаліли, і завжди вимагала до себе ставлення як до рівної. Її життя — це історія про те, як внутрішня сила може подолати будь-які обставини та залишити слід у вічності.
Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок.
21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.
С. Ф. Русова – видатний педагог, психолог, громадський діяч
http://rusovasophia.blogspot.comС. Ф. Русова – видатний педагог, психолог, громадський діяч
18 лютого - 170 років від дня народження Софії Федорівни Русової
Русова Софія Федорівна - (іноз. Rusova Sofiia) - українська педагогиня, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретикиня та практикиня у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ–початку ХХ ст., одна із організаторок жіночого руху.
Українська електронна енциклопедія освіти: eduglos.iitta.gov.ua/Софія Русова
Фільмографія:
https://www.youtube.com/watch?v=jF0shXz7pD8 СОФИЯ РУСОВА.avi
https://www.youtube.com/watch?v=HDUUMOSE4DY Шляхами Софії Русової
https://www.youtube.com/watch?v=y6EWo2bgWDc Софіїн день. Про Софію Русову.
з фондів електронної бібліотеки КФКЗ
Софія Русова: з маловідомого і невідомого[Текст] : Т. 1 : "Несторка української педагогічної літератури..." / упоряд. : О. Джус, З. Нагачевська. – Івано-Франківськ : Гостинець, 2006. – 456 с. До першої частини хрестоматійного видання увійшли наукові та науково-популярні статті, замітки, огляди, переклади, рецензії педагогічної тематики С. Ф. Русової, вміщені на сторінках західноукраїнських періодичних видань і часописів українського зарубіжжя першої третини XX ст., та рукописи вченої, зосереджені в архівах України.
Софія Русова: з маловідомого і невідомого [Текст]: Т. 2 : "Сеньйорка українського жіноцтва..." / упоряд. : З. Нагачевська, О. Джус. – Івано-Франківськ : Гостинець, 2007. – 364 с. Другий том містить тексти її виступів, мемуарів, звернень до різних міжнародних інституцій, у яких актуалізується питання про місце і роль жінки у соціально-культурному житті 1920-1930-х рр., вихованні дітей та молоді, публікації про С. Русову культурно-освітніх діячівта педагогів ХХ ст.
Софія Русова. З маловідомого і невідомого. – Ч. 3. «Я не поетеса… Я не вчена… Я громадянка» / упоряд. З.Нагачевська, О.Джус. – Івано-Франківськ: Плай, 2012. – 604 с.
13 грудня 1963 року помер Василь Симоненко — видатний український поет-шістдесятник, символ незламності українського духу. Влітку 1962 року його жорстоко побили працівники міліції на залізничній станції імені Шевченка в Смілі. Друзі поета вважали це побиття невипадковим, адже саме після нього здоров’я Симоненка почало стрімко погіршуватися.
Із весни 1963 року хвороба постійно загострювалася: нестерпний біль у попереку та нирках виснажував поета. На початку вересня він потрапив до лікарні, де лікарі поставили страшний діагноз — рак нирок. Операція не дала результатів, і життя митця обірвалося у 28 років.
«Я — українець! Ось і вся моя біографія!» — ці слова Василя Симоненка стали його духовним заповітом. Своєю поезією він увійшов у серця мільйонів, утвердивши віру в силу народу, його гідність і право на свободу. Його рядки й сьогодні звучать як пророче нагадування: народ існує, живе і ніколи не буде знищений.
Ми пам'ятаємо....
21 листопада, в Україні відзначають День Гідності та Свободи.
21 листопада, в Україні відзначають День Гідності та Свободи.
Цей день є нагадуванням про ціну, яку українці заплатили, відстоюючи на Майдані своє право на чесні вибори та європейську інтеграцію.
Цей день є нагадуванням про ціну, яку українці заплатили, відстоюючи на Майдані своє право на чесні вибори та європейську інтеграцію.
https://www.instagram.com/reel/DRTtM_3DKiW/?igsh=enNiajRiZ2J2dXFs
У період із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж'єгорська відбувся наймасовіший розстріл української інтелігенції. НКВС розстріляло 1111 людей, зокрема 287 українців і близько пов'язаних з Україною осіб. Цей злочин проти людяності виконавці цинічно присвятили 20-річчю Жовтневої революції.
Тоді режим убив Леся Курбаса, Миколу Куліша, Марка Вороного, Миколу Зерова, Валер'яна Підмогильного та інших яскравих постатей українського відродження 20-х років ХХ століття. Загалом же у цьому карельському лісі було знищено близько 10 тисяч людей 58 національностей та етнічних груп.
🕯️ 3 листопада 1937. Сандармох.
Леся Курбаса розстріляли разом із Миколою Кулішем. Кажуть — однією кулею. Дружині сказали, що помер від інсульту. Правду вона дізналася через 24 роки.
🤍 У листі до дружини писав:
«Головне — залишитися людиною.
Навіть коли забрали все».
💙 Курбас переміг. Його спадок живе. Український театр існує. Українська культура живе.
Ми пам'ятаємо кожне ім'я з Сандармоху. І сьогодні стоїмо на тому ж фронті – за свободу мислити, творити і бути українцями. Вони боялися нашої культури тоді. Бояться і зараз. А ми – не здаємося.
Джерело: Goodacity
3 листопада 1937 року, Сандармох. Радянський режим знищив понад 100 українських митців. Вони боялися тих, хто мислить, говорить і творить по-українськи. Тому так безжально знищували всіх.
У Сандармоху того дня загинули Валер'ян Підмогильний, Микола Зеров...
134 українці за один день. Тисячі – за роки терору. Вони боялися української культури як головної загрози режиму.
▫️ Серед них – він. Режисер, який змінив українську сцену назавжди.
Йому було 50. Його звали Лесь Курбас. Його розстріляли, бо боялися його генія.
Але і через 88 років його голос не замовкає.
💛 Курбас був не просто режисером. Він був людиною, яка довела: театр може бути простором свободи. Місцем, де мислять. Де говорить не просто актор — а нація.
«Театр має бути українським за суттю і європейським за формою», —
казав він тоді, коли більшість боялася думати.
У 26 він закохався в одружену актрису. Безнайдійно і нерозділено. І – вистрілив собі в серце. І вижив. З кулею в грудях прожив усе життя.
У 1922 році він створив «Березіль» — театр, де актори вчилися не лише сценічного руху, а й філософії, логіки, психології. Де кожна вистава була актом опору, актом гідності.
Його усунули з посади за «надто незалежне мислення».
А потім — арешт. Допити. Табори. Але навіть на Соловках він ставив вистави. Його акторами стали політв'язні — інтелігенти, актори, музиканти. Камери — сценою. Свобода — тим, що не забрати.
До того, як назва Покровськ стала синонімом болю, це було місто "Щедрика".
Здавалося, у зимову пору ця мелодія просто бриніла на припорошених снігом вулицях. Ніби сам Леонтович ходив тут, чуючи у вітрі ту саму українську щедрівку, яка незабаром підкорить світ 🤍
За кілька тижнів увесь світ співатиме українську колядку – а місто, де вона народилася, щодня знищують росіяни.
▫️ Покровськ. Тут Микола Леонтович чотири роки жив і творив. Тут, у залізничній школі пристанційного селища Гришине (так називався Покровськ до 1934 року), він викладав музику й працював над мелодією, яка змінить світ.
🤍 «Щедрик». Ви чули його сотні разів. У «Сам удома». У святкових програмах. У торгових центрах напередодні Різдва. 140 мільйонів переглядів найпопулярніших версій на YouTube. Найвідоміша різдвяна мелодія планети.
▫️ Але світ довго не знав: це – українське. Автор – український композитор Микола Леонтович. Місце народження колядки – місто Покровськ на Донеччині.
Коли геніальний і простий «Щедрик» збирав овації у вишуканих залах Відня, Праги, Парижу, Лондона, підкорював Європу, а згодом і Америку (саме там "Щедрика" почув американський диригент українського походження Петер Вільговський і написав англомовний текст колядки, перетворивши його на «Carol of the Bells») Микола Леонтович вже не мав змоги про це дізнатися — Київ окупували більшовики, несучи з собою терор та безжалісні «чистки» української інтелігенції.
Український композитор Микола Леонтович загинув від руки російського чекіста. Про це замовчували десятиліттями.
▫️ У Покровську був памятник Миколі Леонтовичу – його відкрили у 2018 році, на вході в парк "Ювілейний» в мікрорайоні Південний.
А потім знову прийшли вони.
У серпні 2024-го через постійні обстріли пам'ятник Миколі Леонтовичу евакуювали до Вінниці.
росія вбила Леонтовича сто років тому. Зараз намагається знищити місто, де він творив. Хоче стерти пам'ять. Зробити вигляд, ніби нас не було.
Але ми не здаємося. Бо світ співає нашу колядку. Наші воїни боронять місто, де вона народилася. І наш обов'язок – підтримати їх усім, чим можемо.
Допомагаймо захисникам Покровська. Допомагаймо захисникам України.
Джерело: Goodacity
зворушливий збірник, підготовлений до Дня матері, книга живих історій матерів, чиї діти стали на захист України. Через особисті історії, листи, спогади та емоції, сторінки відкривають глибину материнського болю, сили й любові, що формують духовне полотно нації.
Це живі есеї про віру, втрату, надію й безмежну любов, що лунає в кожному серці, що пережило непоправну втрату або живе щоденним очікуванням.
За кожною розповіддю – жіноче серце, що б’ється в унісон із долею країни. Це полотно зшите не нитками, а словами, сльозами й незламною силою української матері. Книга пам’яті, шани й вдячності тим, хто народив і виховав Героїв.
Лютий 2022 року докорінно змінив життя українців, змінив погляди, мрії. Все життя поділено на «до…» і «після…». Власні історії та історії про викладачів, студентів, працівників освіти, розповіді про функціонування закладів освіти в умовах повномасштабної війни росії проти України, моральні й матеріальні збитки системи освіти, участь педагогів у волонтерській діяльності представлено у літописі «Освіта у вогні», який вийшов восени 2022 року. Продовженням розпочатої роботи була двотомна збірка авторських творів здобувачів і викладачів закладів фахової передвищої освіти:
«Моя незламна Україна» частина 1 / «Моя незламна Україна» частина 2.
До дня знань
оновлення віртуальної виставки
оновлення віртуальної виставки
29 серпня — День памʼяті загиблих захисників і захисниць України.
Вони більше не обіймуть рідних, але їхня відвага живе у наших серцях, у нашій боротьбі та Незалежності.
Цього дня у 2014 році українські військові вийшли з оточення під Іловайськом через «зелений коридор» рф, і колони наших воїнів безпощадно розстріляли.
Жертва кожного захисника — наш обов’язок вистояти й перемогти. Вічна слава Героям України! 💙💛
rekomendacii.pdf
Кодекс етики бібліотекаря.pdfPage updated
Google Sites
Report abuse