Електронна бібліотека Київського фахового коледжу зв'язку / Digital KKZ-Library
У період із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж'єгорська відбувся наймасовіший розстріл української інтелігенції. НКВС розстріляло 1111 людей, зокрема 287 українців і близько пов'язаних з Україною осіб. Цей злочин проти людяності виконавці цинічно присвятили 20-річчю Жовтневої революції.
Тоді режим убив Леся Курбаса, Миколу Куліша, Марка Вороного, Миколу Зерова, Валер'яна Підмогильного та інших яскравих постатей українського відродження 20-х років ХХ століття. Загалом же у цьому карельському лісі було знищено близько 10 тисяч людей 58 національностей та етнічних груп.
🕯️ 3 листопада 1937. Сандармох.
Леся Курбаса розстріляли разом із Миколою Кулішем. Кажуть — однією кулею. Дружині сказали, що помер від інсульту. Правду вона дізналася через 24 роки.
🤍 У листі до дружини писав:
«Головне — залишитися людиною.
Навіть коли забрали все».
💙 Курбас переміг. Його спадок живе. Український театр існує. Українська культура живе.
Ми пам'ятаємо кожне ім'я з Сандармоху. І сьогодні стоїмо на тому ж фронті – за свободу мислити, творити і бути українцями. Вони боялися нашої культури тоді. Бояться і зараз. А ми – не здаємося.
Джерело: Goodacity
3 листопада 1937 року, Сандармох. Радянський режим знищив понад 100 українських митців. Вони боялися тих, хто мислить, говорить і творить по-українськи. Тому так безжально знищували всіх.
У Сандармоху того дня загинули Валер'ян Підмогильний, Микола Зеров...
134 українці за один день. Тисячі – за роки терору. Вони боялися української культури як головної загрози режиму.
▫️ Серед них – він. Режисер, який змінив українську сцену назавжди.
Йому було 50. Його звали Лесь Курбас. Його розстріляли, бо боялися його генія.
Але і через 88 років його голос не замовкає.
💛 Курбас був не просто режисером. Він був людиною, яка довела: театр може бути простором свободи. Місцем, де мислять. Де говорить не просто актор — а нація.
«Театр має бути українським за суттю і європейським за формою», —
казав він тоді, коли більшість боялася думати.
У 26 він закохався в одружену актрису. Безнайдійно і нерозділено. І – вистрілив собі в серце. І вижив. З кулею в грудях прожив усе життя.
У 1922 році він створив «Березіль» — театр, де актори вчилися не лише сценічного руху, а й філософії, логіки, психології. Де кожна вистава була актом опору, актом гідності.
Його усунули з посади за «надто незалежне мислення».
А потім — арешт. Допити. Табори. Але навіть на Соловках він ставив вистави. Його акторами стали політв'язні — інтелігенти, актори, музиканти. Камери — сценою. Свобода — тим, що не забрати.
До того, як назва Покровськ стала синонімом болю, це було місто "Щедрика".
Здавалося, у зимову пору ця мелодія просто бриніла на припорошених снігом вулицях. Ніби сам Леонтович ходив тут, чуючи у вітрі ту саму українську щедрівку, яка незабаром підкорить світ 🤍
За кілька тижнів увесь світ співатиме українську колядку – а місто, де вона народилася, щодня знищують росіяни.
▫️ Покровськ. Тут Микола Леонтович чотири роки жив і творив. Тут, у залізничній школі пристанційного селища Гришине (так називався Покровськ до 1934 року), він викладав музику й працював над мелодією, яка змінить світ.
🤍 «Щедрик». Ви чули його сотні разів. У «Сам удома». У святкових програмах. У торгових центрах напередодні Різдва. 140 мільйонів переглядів найпопулярніших версій на YouTube. Найвідоміша різдвяна мелодія планети.
▫️ Але світ довго не знав: це – українське. Автор – український композитор Микола Леонтович. Місце народження колядки – місто Покровськ на Донеччині.
Коли геніальний і простий «Щедрик» збирав овації у вишуканих залах Відня, Праги, Парижу, Лондона, підкорював Європу, а згодом і Америку (саме там "Щедрика" почув американський диригент українського походження Петер Вільговський і написав англомовний текст колядки, перетворивши його на «Carol of the Bells») Микола Леонтович вже не мав змоги про це дізнатися — Київ окупували більшовики, несучи з собою терор та безжалісні «чистки» української інтелігенції.
Український композитор Микола Леонтович загинув від руки російського чекіста. Про це замовчували десятиліттями.
▫️ У Покровську був памятник Миколі Леонтовичу – його відкрили у 2018 році, на вході в парк "Ювілейний» в мікрорайоні Південний.
А потім знову прийшли вони.
У серпні 2024-го через постійні обстріли пам'ятник Миколі Леонтовичу евакуювали до Вінниці.
росія вбила Леонтовича сто років тому. Зараз намагається знищити місто, де він творив. Хоче стерти пам'ять. Зробити вигляд, ніби нас не було.
Але ми не здаємося. Бо світ співає нашу колядку. Наші воїни боронять місто, де вона народилася. І наш обов'язок – підтримати їх усім, чим можемо.
Допомагаймо захисникам Покровська. Допомагаймо захисникам України.
Джерело: Goodacity
зворушливий збірник, підготовлений до Дня матері, книга живих історій матерів, чиї діти стали на захист України. Через особисті історії, листи, спогади та емоції, сторінки відкривають глибину материнського болю, сили й любові, що формують духовне полотно нації.
Це живі есеї про віру, втрату, надію й безмежну любов, що лунає в кожному серці, що пережило непоправну втрату або живе щоденним очікуванням.
За кожною розповіддю – жіноче серце, що б’ється в унісон із долею країни. Це полотно зшите не нитками, а словами, сльозами й незламною силою української матері. Книга пам’яті, шани й вдячності тим, хто народив і виховав Героїв.
Лютий 2022 року докорінно змінив життя українців, змінив погляди, мрії. Все життя поділено на «до…» і «після…». Власні історії та історії про викладачів, студентів, працівників освіти, розповіді про функціонування закладів освіти в умовах повномасштабної війни росії проти України, моральні й матеріальні збитки системи освіти, участь педагогів у волонтерській діяльності представлено у літописі «Освіта у вогні», який вийшов восени 2022 року. Продовженням розпочатої роботи була двотомна збірка авторських творів здобувачів і викладачів закладів фахової передвищої освіти:
«Моя незламна Україна» частина 1 / «Моя незламна Україна» частина 2.
До дня знань
29 серпня — День памʼяті загиблих захисників і захисниць України.
Вони більше не обіймуть рідних, але їхня відвага живе у наших серцях, у нашій боротьбі та Незалежності.
Цього дня у 2014 році українські військові вийшли з оточення під Іловайськом через «зелений коридор» рф, і колони наших воїнів безпощадно розстріляли.
Жертва кожного захисника — наш обов’язок вистояти й перемогти. Вічна слава Героям України! 💙💛